Кадзуо Ішіґуро

«Клара і Сонце» - роман-антиутопія, який розповідає нам про новий світ високих технології, які дозволяють створювати для дітей штучних приятелів, а генетичне редагування є невід’ємною складовою класової системи суспільства.

І Клара є однією з таких приятельок, яка щодня чекає поки її придбають з крамниці. Але Клара особлива навіть для серед своїх моделей. І вона чекає на особливу дитину. Чекає на Джозі.

Ще читаючи «Не відпускай мене», здивувало те, як стримано, але водночас чуттєво автор передає людські емоції і зачіпає такі складні і глибокі теми.
Не дарма, Ішігуру є лауреатом нобелівських премій за те, що «у романах величезної емоційної сили розкрив прірву, що таїться під нашим ілюзорним почуттям зв'язку зі світом». І «Клара і Сонце» став першим романом автора після отримання ним премії в 2017 році.

Насправді мені дуже складно дати якийсь однозначний відгук на цю книгу. Не можу сказати, що книга викликала в мене якийсь шквал емоцій, як це буває з фентезі або детективами, ні, навпаки, вона скоріше викликає відчуття рівноваги та спокою, поступово розкриваючи нам світ героїв та філософію життя самого автора. Але чесно, навіть так, я не могла відірватись від неї. Тому, мабуть, «Клара і Сонце» стала для мене неочікуваним відкриттям, бо я не дуже звикла до такої літератури, але це було якесь нове відчуття...

"Тоді питаю ще таке. Ти віриш в існування людського серця? Я не маю на увазі просто орган, ясна річ. Я висловлююсь образно. Людське серце. Гадаєш, воно існує? Така собі штука, завдяки якій кожен з нас - особливий і унікальний?"

«Клара і сонце» не залишила мене байдужою, але просто сказати, що книга сподобалась, не можу. Після неї немає відчуття «вау», скоріше меланхолічний посмак і легкий сум. Але точно не жалкую, що приділила їй час. 

«Клара і сонце» — нетиповий твір: і задумом, і реалізацією. Як мінімум тому, що розповідь ведеться від дівчини-робота з емпатичними здібностями. Все, більше спойлерити не буду. 

Читалася ця антиутопія нерівно: спочатку загадковий початок, потім дуже повільний розвиток подій, а коли я почала нудьгувати — приголомшливий поворот. Я вже очікувала динаміки й драми, як знов пішов спад — аж до самого фіналу. Фіналу очікуваного — бо так і буває у житі, і неочікуваного одночасно — бо на цей раз хотілося вірити у світле.  

"— Надія, — сказав він. — Клята надія ніколи не покидає."

Автор відразу занурює нас в контекст історії та створений їм фантастичний світ, не турбуючись про пояснення деяких аспектів життя в цьому суспільстві. Дещо стає зрозумілим під час читання, але багато питань залишається. Пазл не складається, і саме це, разом з повільним темпом, головні мінуси книги для мене. 

Своєю чергою сподобалась концентрація автора на емоціях та почуттях героїв, різних аспектах стосунків — між закоханими, колишніми, батьками й дітьми, підлітками. 

"Донедавна я не думала, що люди можуть добровільно вибирати самотність. І що є сильніші почуття, ніж бажання уникнути самотності."

"Інколи діти можуть дуже сильно образити. Вони думають, що раз так сталося, що ти доросла, то тебе ніщо не може зачепити."

Також не залишають байдужими і складні питання, які перед нами постають:

❓Як розвиток технологій та поява штучного інтелекту впливає на суспільство

❓До чого призводить класова нерівність і бажання досягти успіху за будь-яку ціну 

❓Що таке взагалі людяність і чи не переоцінюємо ми себе в цьому сенсі

"Ти віриш в існування людського серця? Я не маю на увазі просто орган, ясна річ. Я висловлююсь образно. Людське серце. Гадаєш, воно існує ? Така собі штука, завдяки якій кожен з нас – особливий і унікальний?"

Таки книги не читаються на одному диханні, але все ж таки вважаю, що їх варто читати. Всі мої відгуки в телеграм-каналі: https://t.me/knygoterapiia

Розмірений та виважений темп оповіді, що притаманний стилю Кадзуо Ішіґуро цього разу розповідає про дворецького Стівенса, який усе життя прослужив у багатому маєтку під назвою Дарлінґтон-Голл, а тепер вирушає в автомобільну мандрівку південно-західною Англією. Автомобільна подорож перетворюється на подорож у минуле, що виринає на тлі розкішних англійських пейзажів. Ми спостерігаємо за особистими драмами, що розгортаються разом із драмами світовими.

Письменник піднімає багато філософських та етичних питань. Основною темою є баланс між відданістю роботі та особистим життям.

Неспішна, глибока історія, що викликає сильні емоції та наштовхує на власні рефлексії.

Кадзуо Ішіґуро - британський письменник японського походження, сценарист, лауреат Букерівської премії.

«Не відпускай мене» - пронизлива історія, яка по праву входить у перелік найкращих англійських творів усіх часів. Це роман з елементами наукової фантастики та антиутопії, розповідь про пошук відповідей, любов, дружбу, памʼять, надію і безвихідь.

Кеті, головна героїня книжки, намагається зрозуміти та прийняти своє дитинство і юність у привілейованій школі-інтернаті Гейлшем та поза нею, свою інакшість від людей та обране для самої Кеті та її найближчих друзів призначення бути донором.

Це довга дорога зі спогадів, відчуттів, одкровень, які поволі вибудовують для героїв нову картину світу.

Окремо хочу відмітити оформлення. Ілюстрації як стоп-
кадри.

Читала цю книгу вже двічі, історія дуже захоплює і справді не відпускає. Люблю, як автор вміло не дописує деталі сюжету та майстерно концентрується на ключових питаннях тексту.

Дуже спокійна книга. Тут немає різких поворотів подій.
Зате є меланхолійний настрій і багато питань на подумати. Цим мені і подобається автор.

Дівчинці Джозі купують штучну подругу-андроїда Клара. Джозі не дуже звичайна дитина, як і Клара не дуже звичайний андроїд. А от мама у Джозі дуже навіть звичайна мама. З маминими переживаннями та
турботою. А що буває з андроїдами, коли дитина виростає?

У світах Кадзуо Ішіґуро нам не пояснюється загальний устрій, як в звичайних антиутопіях, тут про інше. Ця історія наштовхує на роздуми про людяність, емпатію, унікальність, відданість, красу та недосконалість.

Люди весь цей час - століттями - живуть одне з одним, люблять і ненавидять, через помилкове припущення. Через такий собі забобон, що в нього ми вірили, бо не знали , як усе насправді...

Надія - проклята штука, ніколи не залишить тебе у спокої.

Я маю ще багато спогадів, які треба перебрати і впорядкувати.

Це глибокий філософський роман, що ставить перед нами одвічні питання про сутність людяності, самотність, любов і природу свідомості. Ішіґуро майстерно розгортає історію штучного інтелекту, Клари, яка бачить світ з особливою чутливістю і відстороненою мудрістю. Її прагнення зрозуміти людей — це одночасно дзеркало і вікно у наші власні страхи, надії та прагнення.

"Клара і Сонце" — це більше ніж історія про роботів і людей. Це роздуми про те, що робить нас людьми: наше прагнення до світла, наші страхи перед темрявою, наші спроби знайти сенс у непевному світі. Ішіґуро створює медитативну атмосферу, де кожна дія, кожна емоція відлунює глибокими екзистенційними питаннями, залишаючи читача наодинці зі своїми роздумами про природу життя і людськості.

Клара, як робот-компаньйон, покликана служити людині, але її внутрішні спостереження й емоційні реакції на навколишній світ викликають питання: що насправді означає бути "живим"? Чи може штучний інтелект любити, розуміти та відчувати так само, як людина? Клара відчуває глибоке бажання захищати й допомагати Джозі, дівчині, за яку вона відповідає, але чи є ці почуття продуктом програми, чи справжнім вираженням любові?

Роман піднімає тему нашої залежності від технологій і ставлення до них. Чи можуть машини замінити людську близькість і емоційний зв’язок? Ішіґуро показує світ, де люди починають втрачати здатність до справжніх людських контактів, покладаючись на технології навіть у питаннях любові та турботи. Ця ідея створює глибокий контраст між механічною точністю Клари та непередбачуваністю людської природи.

Водночас у романі прихована думка про те, що саме в недосконалості та слабкості людини є справжня краса. Клара, попри свою технічну досконалість, не може повністю зрозуміти всі тонкощі людських емоцій, адже справжні почуття — це не програмований алгоритм, а складний і часто нелогічний процес. Врешті, питання, яке звучить на сторінках роману, стосується нашої власної здатності бути "людяними" в світі, що все більше керується технологіями і механічними процесами.

Клара і Сонце — це більше ніж історія про роботів і людей. Це роздуми про те, що робить нас людьми: наше прагнення до світла, наші страхи перед темрявою, наші спроби знайти сенс у непевному світі. Ішіґуро створює медитативну атмосферу, де кожна дія, кожна емоція відлунює глибокими екзистенційними питаннями, залишаючи читача наодинці зі своїми роздумами про природу життя і людськості.

Книга підійде любителям антиутопій та історій про штучний інтелект.

Я в захваті. І водночас мені невимовно сумно, тому що я до останнього надіялась, що Кеті та Томмі зможуть вирватись із "системи" та просто то жити.... Автор, як завжди, викликав захват свою майстерністю оповідати про людські почуття та переживання. Ця книга - скарб. Звісно, якщо ви не боїтесь глибоких та сумних книг.

Ми читали цю книгу із моїм читацьким клубом і я залишилась в неймовірному захваті. Антиутопії - це завжди цікаво, а от антиутопії із таким фокусом на почуттях та переживаннях, антиутопії, в яких жанр - це лише фон, от це щось новеньке. Тепер планую купити та перечитати всі книги автора і зберегти їх у сімейній бібліотеці для родини, друзів та дітей.

Атмосфера книги Кадзуо Ішігуро нагадала нещодавно переглянутий перший сезон "Аббатство Даунтон". Але, якщо серіал знятий динамічно з величезною кількістю подій (принаймні в першому сезоні), то книга абсолютно спокійна від початку до кінця.
Це історія про дворецького містера Стівенса, який відправляється в автомобільну подорож, щоб побачити найгарніші краєвиди Англії. Щоправда, ніякої карти маршруту чи фотографій гарної місцевості в книзі немає. Та й опису подорожі присвячено не так багато сторінок.
Насправді, ця історія про минулі події, що відбувалися в маєтку, де служить містер Стівенс. Головний герой багато згадує минуле, розмірковує та філософствує. І найбільше його цікавить, чи гідно він жив та працював всі ці роки, та чи міг він щось змінити, щоб життя склалося інакше. В аспекті другого питання, його особливо турбує як склалося життя у міс Кентон, що працювала колись економкою в тому ж маєтку. Стосункам між ними присвячено чи не найбільше в цій історії. Вкінці містер Стівенс зустрінеться з міс Кентон (яка вже давно не міс і не Кентон) і отримає відповіді на свої запитання.
Це невелика та повільна філософська історія про життя та про спомини, що залишаються опісля.

Для мене історія лякаюча, бо люди насправді думають, що можуть дозволити собі все і не важливо, які будуть наслідки. І однозначна повчаючи, бо зрозуміло, що при житті людині поруч потрібна людина, хоч приходимо і йдемо з життя самі.

Досить специфічна книга, не думаю, що всім буде цікаво читати її. Тобто, якщо ви полюбляєте монотонні розповіді з дрібкою історичних подій, то будь ласка
Тож про що книга? У нас є дворецький, який відправляється в автомобільну подорож і по дорозі згадує минуле, роздумує про майбутнє і своє життя в цілому.
Під настрій такі книги дуже заходять мені, але ця здалася занадто деталізованою та моментами було нудновато. Особливо коли тільки прилаштовуєшся
до манери письма автора. Також нудними здавалися
розповіді та обговорення політики.
Хоча знаєте, в кінці не хотілось випускати книгу з
рук. Я так звикла до головного героя та другорядних
персонажів, що в кінці зрозуміла, мені мало та
хочеться ще.
Мені сподобалось, як автор передав настрій
головного героя, його думки.
Сам по собі, він кумедний чоловік, який все життя присвятив своїй справі, детально та прискіпливо виконував дану йому роль. Так, іноді я не була
згодна з ним. За роботою та справою всього свого
життя він не бачив далі свого носа і не помічав того,
що було поруч з ним. За цим було сумно
спостерігати.

Кадзуо Ішіґуро - один з найкомфортніших для мене авторів. Якщо з книгою «Залишок дня» мені все ж таки доводилось напружувати мозок із-за контексту політичних подій, але при цьому був комфортний герой та естетика подорожі, яка мені імпонувала, то з цією книгою я повністю відпочила і відволіклася.
Історія розповідає про дівчину Кеті, яка рефлексує на тему минулого, згадує своє дитинство, підлітковий вік, друзів, та обережно переходить до розповіді про теперішнє. Це дуже загальний опис, але його виставило, що б зацікавити мене, можливо
з вами буде так само.

В текстах Ішіґуро немає нічого незвичайного. Він пише про прості речі, описує прості дні людей, немає якогось особливого чи нового сюжету, але магія автора полягає в тому, що він пише про просте і незначуще так, що ти не хочеш відриватися від книги, ти просто читаєш і насолоджуєшся кожним
словом.

Книгу читалося не швидко, і мені цього не хотілося.
Все було обережно та детально, нічого зайвого. Трохи монотонно, але мені не було нудно.