Драйвово, заплутано, химерно, моторошно, несподівано та цікаво - перші й основні враження, що склались про книгу "Танець недоумка".

Доволі несподіваним виявилось те, що вона кардинально відрізняється від Пітьми, яку я читала у автора першою, бо часом складається враження, що ці книги писали різні люди, хоча спільні риси можна знайти, якщо знати, що шукати.

Історія розповідає нам про космічного біолога зі стажем - Гіля, який перебуває на межі краху кар'єри, ламає голову як зберегти відносини з дружиною та донькою, а ще має генетичну хворобу, яка потенційно може перетворити його на недоумка, що не володіє власним тілом і через це витанцьовує "дикі танці".

Аж раптом доля підкидає йому несподіване вирішення проблем - від елітної військової компанії надходить пропозиція роботи на далекій планеті у іншій галактиці, куди можна потрапити разом із сім'єю та не турбуватись про фінансові труднощі майбутнього.

І ось - вихід знайдено, ризики мінімальні, переліт вдалий і планета ніби не така вже й страшна...

Проте, спокійна рутина буднів вмить руйнується через таємничу Ірму та непередбачувану поїздку за межі контуру по чорний пилок, що змінює людей.

Все, що стається потім, здається страшним химерним сном, де немає ні майбутнього, ні родини, ні власного "я", а є лише розгалуження гіфів, що хоче всесвітнього панування.

Чи вибереться Гіль з цього кошмару і чи врятує родину від старої з очима ягуара - все залежить лише від його недосконалого мутованого білку і низки рішень, які можуть коштувати всього.

P. S. Місцями у книзі відверто знаходились паралелі з Пітьмою у ідеях (людина без обличчя), подіях (не можливо померти, лише стати іншим) та знову тим же Кінгом (квітуче поле із вежею, якій не видно кінця).
АЛЕ, особисто для мене, ця книга точно цікавіша і динамічніша, ніж Пітьма, та відверто не така перезакручена.

Перше, що мене напружувало протягом усієї книги - це відчуття, що я десь вже точно бачила цю історію, хоча не можу згадати, щоб на цю книгу був фільм.
Або мозок зіграв злий жарт, або у мене вже сталось передозування книгами такого жанру, і вони часом стають схожими одна на одну...

Розповідь закручена навколо гг Едді - хронічного клептомана, який скоріше всього страждає на ОКР, та компанії його друзів, та протікає у 2 часових проміжках - 1986 (дванадцятирічні герої) та 2016 (дорослі герої).

Компанія дітей, після розповіді вчителя - містера Хеллорана, переймає спосіб спілкування шляхом передачі повідомлень через намальованих крейдяних чоловічків, які згодом приведуть їх у ліс до розчленованого тіла дівчини, яку вже й так "пошматувало" життя. "Вбивцю" дівчини досить швидко знайдуть й моторошна пригода кане у небуття, та гг знає, що визнали винним зовсім не ту людину...

Дорослих героїв доля розкидає по різних місцях і обставинах, але стара жахлива історія і досі залишається ниточкою зв'язку - бо хтось знову розпочинає передачу повідомлень через крейдяних чоловічків.

Копирсання у подіях минулого та нові знайомі у дорослому житті приведуть Едді до неочікуваного висновку щодо вбивці, й цього разу у кінці розслідування точно можна буде поставити крапку.

У книзі чітко прослідковується схожість персонажів та їх "пригод" зі старшими хуліганами з Кінгівським Воно, що трохи відволікало і доводилось ловити флеш-беки.

Також незрозузумілим було те, чому батьки Едді не помічали його дивних колекціювальних захоплень, особливо після знахідки з лісу, яку він приніс у рюкзаку?

І питання, що все ж не дає спокою - рукою якого художника були намальовані чоловічки у церкві? Чи можливо Крейдяна людина дійсно існує?

Мій перший досвід читання збірки за тривалий час, тому коротко розкажу про кожне оповідання:

Spieluhr - історія про силу моменту, що може привести як до радісного піднесення, так і до смертельної трагедії. А ще про батьківську любов та жертовність. Непогане, але морально важке.

Улюблене створіння - алюзія на біблійний кінець світу. Повчання про те, що добрими намірами постелена дорога до пекла, і що за гріхи завжди приходить розплата. Хоч часом, і не зовсім до самого грішника...

Поганий пес - оповідання з фльором студентства та безвиході. Мораль якого - ніколи не нехтуй знаками, що підкидає тобі підсвідомість і люби собак.

Брат - занурення у кошмар, якому не суджено бути реальністю. Як "Сад Гетсиманський", що перенісся у майбутнє і вміститися на 20 сторінках. Братів же теж четверо.

Обіцянка - якщо не можеш виконати обіцянку, не давай її. Якщо ж даєш, але не виконуєш, будь готовий до наслідків обіцянок інших. Історія про меркантильність і байдужість, з ноткою Ганнібала Лектера.

Пекельний кіт - просто надзвичайно моторошно і неймовірно гидко. І трошки про страхи материнства і переживань за своє чадо. Але ще більше не люблю котів після такого.

Чужинець - щось на кшталт біблійної притчі про сліпу віру, твердолобість та жорстокість. Спасіння не завжди приходить таким, як кликали і точно не базікає.

Сезон полювання - про неймовірну любов до лісу і єднання з природою, про покарання, яке приходить до всіх, хто ображає навколишній світ, про родинні узи, що долають смерть.

Одноденка - не варто гратися з часом, він вбиває.

Монетки - про людську жадобу та небажання віддавати чуже, хоч якою б не була ціна.

Останній - найкоротше, але найбільш душерозривне оповідання збірки, що знайде болючий відгомін у кожного українця.

Що ж до загального враження - воно неоднозначне, як кажуть "серединка на половинку", тому чи читати - вибирати вам.

Окрема подяка за обговорення книжковому клубу Bambook, ми помітили у розповідях нотки сексизму і це трохи зіпсували враження про книгу😔

А як ви уявляєте собі справжній добротний трилер?
З таємничим зникненням, невловимим убивцею, морем теорій про злочин і дрібкою містики?
Якщо все це вас заворожує - можете сміливо занурюватися у світ Прихованих малюнків.

Я б стовідсотково віднесла цю книгу до класики жанру - тут, як у гарному фільмі жахів, є мила та дещо довірлива головна героїня Меллорі, яка проходить реабілітацію від наркозалежності і за волею щасливого випадку потрапляє нянею у родину лікарки, що працює з такими ж пацієнтами, як вона, і дуже відкрито її сприймає, є страшна кривава таємниця старого будинку, є моторошні незбагненні явища, що не піддаються поясненню, є маленький хлопчик, що бачить привида і який у нього вселяється, є чоловік, ласий до молодих дівчат, і є лицар на білому коні. Загалом, сюжет динамічний і змушує дихання завмирати, а серце битися швидше.

Розповідь ведеться доволі жваво, потроху набирає обертів, коли Меллорі вперше зустрічає намальовану Тедді "Аню" та чує його приглушені розмови з чимось невидимим, і злітає з котушок, коли дівчина сама починає малювати історію вбивства.

Як не дивно, але тут є й любовна лінія, що пов'язує Меллорі та Адріана, спочатку пошуком правди у справі про зникнення жінки 70-річної давнини, а потім і порятунком життя.

Загалом, історія мені сподобалась, а фінал взагалі змусив подивитись на "ідеальну" родину роботодавців Меллорі під зовсім іншим кутом.

Я сміливо можу рекомендувати книгу всім поціновувачам жанру - ви точно не пошкодуєте. І я дуже рада, що маю її на своїй полиці.

Які таємниці може приховувати у собі фасад ідеальної родини? Сімейне насилля? Контроль за кожною дією всіх членів родини? Таємні зв'язки? Моторошні вбивства?

Не повірите, але ця родина (а особливо "чарівна дружина") має у собі цілу купу таємниць, про які страшно було б подумати.

На перший погляд ідеальна дружина і мати - Міллісент, робить все для благополуччя своєї родини, вона уважна, турботлива і часом навіть сувора, але це аж ніяк не додає їй мінусів.

Та, якщо копнути глибше і залишити подружжя наодинці, то на поверхню спливає потворна сімейна гра, у яку вони вже давно грають вдвох, щоб знову розпалити іскру у стосунках та додати перчинки.

І коли ти розумієш суть гри - стає бридко читати про всі знайомства "глухого" Тобіаса, вибір наступної жертви та планування наступного ходу моторошної гри, яка приховує жахливі злочини та неймовірної жорстокості вбивства молодих жінок.

Однозначно, ця історія мене неприємно вразила, хоча я і загартований у цьому жанрі читач, але місцями було аж бридко читати, бо приходило розуміння, що такі монстри можуть полювати й у реальному світі.

Фінал порадував - бо зло отримало по заслузі, незважаючи на те, що ідеальний фасад чудової родини безповоротно тріснув.

Якщо вам не вистачає жахів навколо - прошу до прочитання, вжахнетеся ще більше.