Перший промінь ранкового сонця закрадається крізь фіранку і підступно наближається до твоєї голови, що купається у снах і пуховій подушці. Ще мить — і вже крізь сон ти чуєш ще зовсім невиразні, але такі знайомі звуки раннього ранку у селі: десь мукає корова, чекаючи вигону на пашу, дзвінко співає метал косовища, яке клепає дідусь, тихенько виспівує свою мелодію радіо і цебенить крізь марлю свіжонадоєне дбайливими руками бабусі молоко.

Уявили все це і занурились у далеке і світле дитинство? Якщо ваша відповідь ствердна — вітаю, ви закохаєтесь у світ цієї книги цілком і повністю, бо відчуєте те, чого з вами вже давно не траплялось — зануритесь у минуле, яке вже не повернеш.

Давно хотіла прочитати цю книгу, але тепер, коли це зробила — хочу перечитати її ще раз! Скільки влучних і таких знайомих висловів автор виписав на кожній сторінці! А у скількох ситуаціях ти впізнав себе чи когось із рідні!

Ця історія справді, як той ковток такого рідного, щемливого і у той же час такого далекого і безтурботного дитинства — читаєш, і десь за спиною відчуваєш тих, кого давно вже не має поряд, але які навчили тебе "стелепності" і мудрості світу. Занурюєшся у історію — і згадуєш, як з дідусем десь у літньому безмежжі ставків вчився ловити карася, чи серед знайомого "свого" лісу розрізняти гарні й погані гриби.

Більш того, всі персонажі, незважаючи на час, у якому живуть,  випробування долі та владу мають одну спільну рису — любов до України і віру у її незалежність та свободу.

А мова яка у цій книзі! Чи чули ви колись як ніжньо "льокають" полтавчани, чи доносився до ваших вух слобожанський суржик? Всі викрутаси, які лиш можна зробити зі знайомими словами ви теж знайдете тут — і часом не будете розуміти, яке ж первісне слово було прародичем прочитаного.

Вердикт — книга прекрасна, читайте, занурюйтесь у минуле і насолоджуйтесь.

Дякую автору та видавництву — за можливість відчути себе малою🙂

"Якщо за дім не боротися, його постійно у тебе відбиратимуть. Раз у раз знаходитиметься той, кому чуже сподобається більше. Кому схочеться забрати його. Віддаси двір - у він захоче ганок, віддаси ганок - і він захоче кімнату. Потім ще одну. І ще. Аж поки від твого дому не залишиться нічого.
Тому потрібно боротись доти, доки, дивлячись на твій дім, вони не скажуть: "цього не змогли скорити".

Мені складно діються відгуки на такі неоднозначні книги, та хочу бути максимально об'єктивною і постаратись розповісти вам все, що збурила на душі ця історія.

По-перше, якщо ви любите логічні, повільнотекучі і пишномовні розповіді - тоді вам точно не сподобається ця. Поясню чому. Основне, що кидається у очі протягом усієї розповіді - це стиль авторки. Короткі, ніби рубані речення; неймовірно багато згадок імен героїв на одній сторінці (траплялось до 19 разів на розворот) - особисто мене це дуже напружувало, і стрибаюча оповідь - часом відсутність логіки і причин переміщення героїв з тої чи іншої локації, чи мотивації щодо того чи іншого вчинку, що теж не додавало балів розповіді.

Якщо ж вам вдасться, як і мені, перебороти неприйняття цих моментів - вітаю, бо далі ви зможете зануритись у чарівний фентезійний світ, заснований на українській та кельтській міфологіях, з великою кількістю цікавих персонажів, що зможуть принести вам дрібку втіхи.

Головна героїня - Альвах (так, вам не почулось, трохи дивне ім'я для жінки), це така собі збірка солянка з чаклунки, відьмака і знавця міфічних істот, спокійно виконує місії на ввіреній їй території - Межі (щось типу Потойбіччя, чи що воно таке), аж поки їй, як сніг на голову не приземляється людський хлопець - Ніран, позбавлений спогадів та переслідуваний за страшний злочин власними співвітчизниками, маг, якого позбавили здібностей.

А далі у книзі починає, як вода з відкритої греблі, нестись круговерть подій, що змустись відунку та хлопця об'єднатись у союз, і разом розгадувати таємниці його амнезії та занурюватись у світ таємниць Альвах, яких у неї ой як багато. Та причинно-наслідкові зв'язки і плинність подій - як ті коні у полум'ї, скачуть, хто куди бачить, тому розгадати таємниці героїв буде доволі непросто.

Загалом, у книзі відчувається невловимий дух Відьмака - тут-бо є і те ж Призначення, і боротьба з монстрами, але ця розповідь як його молодший і трохи недолугий брат - часом буває бісить.

Наскільки тонкою є грань між добром і злом і що стає відправною точкою для людини, яка обирає одну зі сторін?
Чи можна виправдати свої погані вчинки тим, що ти їх робиш заради добра ближнього?

Так багато питань моралі піднімають у мені сторінки цієї книги, бо тут немає однозначного розмежування "світлої" та "темної" людської половин, а є лише чоловік, який своїми рішеннями все глибше скочується у прірву неповернення.

Головний герой твору - Северин, працює у невеличкій лікарні патанатомом і змушений шукати шляхи заробітку спочатку частково приватною практикою (уявіть приватну практику у цій галузі😅), а далі поступово прокладаючи собі шлях у чарівний світ великих грошей і чорної трансплантології.
Мораль лікаря при цьому досить розмита, бо він же забирає те, що вже точно не знадобиться власнику, а от йому та його родині таки стане у нагоді.

Цікаво і часом неприємно було спостерігати шлях моральної деградації Северина через свою жадобу, хоч сам сюжет доволі захопливий та досить наближений до реальності, про яку ми не здогадуємось.
Поступово герой із непримітного лікаря-невдахи стане таким собі недоганстером і грозою всіх бандюків, але шкода, що не отримає по заслузі за всі свої вчинки, бо так хотілося побачити справедливу розплату хоч у книзі.

Люблю медичну тематику у книгах і ще раз переконуюсь наскільки багатогранним є світ моторошних лікарських історій.

Приємно відкривати для себе нових українських авторів та знати, що у вітчизняному літературному просторі також знайдеться історія, що може полоскотати нерви.

Драйвово, заплутано, химерно, моторошно, несподівано та цікаво - перші й основні враження, що склались про книгу "Танець недоумка".

Доволі несподіваним виявилось те, що вона кардинально відрізняється від Пітьми, яку я читала у автора першою, бо часом складається враження, що ці книги писали різні люди, хоча спільні риси можна знайти, якщо знати, що шукати.

Історія розповідає нам про космічного біолога зі стажем - Гіля, який перебуває на межі краху кар'єри, ламає голову як зберегти відносини з дружиною та донькою, а ще має генетичну хворобу, яка потенційно може перетворити його на недоумка, що не володіє власним тілом і через це витанцьовує "дикі танці".

Аж раптом доля підкидає йому несподіване вирішення проблем - від елітної військової компанії надходить пропозиція роботи на далекій планеті у іншій галактиці, куди можна потрапити разом із сім'єю та не турбуватись про фінансові труднощі майбутнього.

І ось - вихід знайдено, ризики мінімальні, переліт вдалий і планета ніби не така вже й страшна...

Проте, спокійна рутина буднів вмить руйнується через таємничу Ірму та непередбачувану поїздку за межі контуру по чорний пилок, що змінює людей.

Все, що стається потім, здається страшним химерним сном, де немає ні майбутнього, ні родини, ні власного "я", а є лише розгалуження гіфів, що хоче всесвітнього панування.

Чи вибереться Гіль з цього кошмару і чи врятує родину від старої з очима ягуара - все залежить лише від його недосконалого мутованого білку і низки рішень, які можуть коштувати всього.

P. S. Місцями у книзі відверто знаходились паралелі з Пітьмою у ідеях (людина без обличчя), подіях (не можливо померти, лише стати іншим) та знову тим же Кінгом (квітуче поле із вежею, якій не видно кінця).
АЛЕ, особисто для мене, ця книга точно цікавіша і динамічніша, ніж Пітьма, та відверто не така перезакручена.

Перше, що мене напружувало протягом усієї книги - це відчуття, що я десь вже точно бачила цю історію, хоча не можу згадати, щоб на цю книгу був фільм.
Або мозок зіграв злий жарт, або у мене вже сталось передозування книгами такого жанру, і вони часом стають схожими одна на одну...

Розповідь закручена навколо гг Едді - хронічного клептомана, який скоріше всього страждає на ОКР, та компанії його друзів, та протікає у 2 часових проміжках - 1986 (дванадцятирічні герої) та 2016 (дорослі герої).

Компанія дітей, після розповіді вчителя - містера Хеллорана, переймає спосіб спілкування шляхом передачі повідомлень через намальованих крейдяних чоловічків, які згодом приведуть їх у ліс до розчленованого тіла дівчини, яку вже й так "пошматувало" життя. "Вбивцю" дівчини досить швидко знайдуть й моторошна пригода кане у небуття, та гг знає, що визнали винним зовсім не ту людину...

Дорослих героїв доля розкидає по різних місцях і обставинах, але стара жахлива історія і досі залишається ниточкою зв'язку - бо хтось знову розпочинає передачу повідомлень через крейдяних чоловічків.

Копирсання у подіях минулого та нові знайомі у дорослому житті приведуть Едді до неочікуваного висновку щодо вбивці, й цього разу у кінці розслідування точно можна буде поставити крапку.

У книзі чітко прослідковується схожість персонажів та їх "пригод" зі старшими хуліганами з Кінгівським Воно, що трохи відволікало і доводилось ловити флеш-беки.

Також незрозузумілим було те, чому батьки Едді не помічали його дивних колекціювальних захоплень, особливо після знахідки з лісу, яку він приніс у рюкзаку?

І питання, що все ж не дає спокою - рукою якого художника були намальовані чоловічки у церкві? Чи можливо Крейдяна людина дійсно існує?