Анастасія Левкова

Книга написана так, що здається, ніби це автобіографічний роман, заснований на особистому досвіді авторки. Хоч це і не так насправді, але цей факт абсолютно не робить книгу гіршою, адже Анастасія Левкова провела велике дослідження, опитала кримських татар для достовірності оповіді. Найкращим підтвердженням для мене були слова Аліма Алієва (укладач "Кримського інжиру") про те, що в його дитинстві були аналогічні ситуації, описані в книзі.

Для мене було багато нового, важливі усвідомлення і деякі тези, які захотілось забрати собі й цитувати: "ми не примазались, ми приєднались" (пишу по пам'яті, тому може не дослівно). Дехто критикує сюжетну складову, але мені здається, саме завдяки "художньості" більшій кількості читачів легше буде прочитати книгу й дізнатись щось нове.
Хотілось би ще більшої популярності для цієї книги, масових закупівель в бібліотеки і т.д.

Звісно, раджу, і то наполегливо!

Ця книжка наче повернула мене у дитинство та 2011 рік, коли влітку сідаєш на потяг та їдеш до улюбленого Криму. Вже тоді мене дивувало, чому так багато білорусів і чому будинок президента росії стоїть в українському Місхорі, а не десь у сочі (мейбі і там він є звісно). Але в дитинстві то все не так усвідомлювалося.
Паралельно з перших сторінок ти наче отримуєш відповідь на питання "а як то ми Крим про***али". Дуже просто та систематично!
Наприкінці хотілося плакати і вірити, що колись щось зміниться, колись українці повернуться до свого українського дому в Криму, колись ми зрозуміємо та переосмислимо всі помилки.

«За перекопом є земля» - не просто роман про людей, це роман, в якому Кримський півострів - один із персонажів, а не просто тло, на якому розгортаються події.
Головна героїня - Оксана, дівчинка із Криму, росте, досліджує історію півострова, досліджує історію своєї сімʼї, приймає непрості рішення, закохується в непростих людей і любить Крим. Крим - багатонаціональний, різноманітний, свободолюбивий і дуже красивий, сповнений історії, історій та легенд.

Цією книгою Анастасія поставила перед собою надскладну задачу - познайомити по-справжньому українців материкової частини з Кримом, не з його курортними «прєлєстями», а з тим, яким вона знає його справжнім. На мою субʼєктивну думку, авторка впоралась.

Так, ця книга не досконала і дещо схожа на суміш особистих щоденників розміщених у тексті науково-дослідної роботи місцями, але ця книга не може залишати байдужим.
Я дуже сподіваюсь, що жовто-блакитні прапори України дуже скоро майорітимуть поруч із жовто-блакитними кримськими прапорами. Я не плекаю сподівань, що це буде короткий і простий шлях, але книга Анастасії Левкової дарує надію на те, що це можливий шлях.

Тепле сонячне проміння, шепіт моря, химерні переспіви чайок, що кружляють довкола звивистих скель, молодість і щире захоплення світом... Гадаю саме так багатьом пригадується Крим. Принаймі більшости. Передусім мені. Саме із таким дитинно-ностальгічним, урочистим й святковим настроєм я вперше брала до рук Кримський роман Анастасії Левкової. Проте з кожною сторінкою хмурніла й видається дорослішала наново і причина тому зовсім не в сюжеті, літературному стилі авторки, чи то пак у важких скручених мовленнєвих конструкціях. Справа ув історії. Історії, що стала зачином кривавого десятиліття для усього українства й перетворилася на нашу реальність.

"За Перекопом є земля" - це книга передусім про людей. Людей, не уявно-гіпотетичних, не далеких, а справжніх, видимих і близьких. У своїх персонажах авторка втілила їх усих: кримських татар, що приречені були радянською владою на тривале поневіряння, що віднаходять й тремтливо тримаються за хиткий свій "дім"; українців різних мастей, з відмінними позиціями й переконаннями, що їх ті переконання втрачають й знаходять знову. Цей роман має кілька вимірів, шарів. Він знайомить нас із невідомим Кримом, його історією, природою, звичаями, навіть назвами. І водночас, піднімаючись шаром вище, накладає контекст буремної дійсности - події 2014 року, погляд на них очима кримчан - інакший погляд. А що ж там далі, на рівень угору? Занурення у тонкі, майже прозорі нетрі людської чуттєвості, котрі так вдало проглядаються у пошуку головної героїні власної ідентичності, її зрештою віднаходження.

Читати книгу "За Перекопом є земля" варто! Варто, щоб знову відчути морський свіжий поклик, щоб озирнутись назад й переглянути відомий сюжет з-під іншого кута, щоб укотре зрозуміти найголовніше!

"...роззирнися, голубко - скинь пір'я, вберися у ноги
там за перекопом земля!
а за нею - океани відбірної кам'янистої солі."

Я пригадую момент, коли ось-ось почались події у Криму, один знайомий мені сказав:

— росія забере Крим, ти бачила новини?

Я на той момент відійшла від новин: фактично весь Майдан я жила в стрімах, ночами могла дивитись прямі включення і я дуже від того втомилась. Я чітко пам'ятаю, що я відповіла:

– Не може такого бути. Такого не буває, щоб отак просто прийшли і відтяпали шматок країни.

Минає 8 років, і 24 лютого 2022 року, що кажу я і мільйони людей?

Це неможливо. Такого не може бути. Так не буває, щоб одна країна ось так напала на іншу.

Ця книга пробуджує заховані спогади, залазить під шкіру, змушуючи пригадувати-проживати-пропускати крізь себе ще раз. А головне — вона дає інший погляд, точку зору зсередини. Що ви знаєте про Крим? Про кримських татар.

Я, як виявилось – нічого.
Я була там лише раз. Водій таксі спитав, чи я не зі Львова, мовляв, дивно – з Києва, а говориш українською.

Цей епізод мав відбиток на моєму ставленні до АР, на моєму уявленні.

Але ця книга...
Вона все перевертає.

Мені здається, її має прочитати кожен українець та українка.

От чесно.

⛰️ Мої враження 🌊
Коли я читала цю книгу, всі ночі мені снились безвихідь, несправедливість, навʼязаний вибір, обман та зрада.
Відчуваю, ця книга спровокує нові теми для роботи з психологом. Читаючи, я жодного разу не плакала, а була навпаки - холодна. Думаю, це захисна на реакція на все те горе в моїй душі. Моє серце стало каменем, яке безмовно плакало.
Я була в Криму лише в дитячому таборі і ніколи не вважала його російським, тому я щиро дивувалась, читаючи про політичні настрої півострову. Тут як і у моєму краю, було зросійщення та прививання комплексу меншовартості тощо. Русскіє своїми щупальцями пропаганди так добряче працювали аби насадити нам свою кончену культуру, традиції, мову. На жаль, і зараз ця проблема нікуди не зникла. Мене жахливо тригерить, коли чую російську.

Завдяки цій книзі, розумію, чому кримські татари так боряться за своє коріння, традиції, культуру - чудовий приклад для нас. Вони боряться разом з нами, за національну єдність, свободу, права та протистоять геноциду, що вже є спільним.

Ця книга як пазлик доповнює книгу “Сліди на дорозі” та показує ще одне сприйняття Майдану. Я дуже болісно це переживала і не могла повірити, що можливі такі події в нашій країні.

Книга проливає світло на окупацію Криму і це було важко читати. Всі ці захоплення адміністрації, місцевого телебачення, купа військових на машинах, знімання українських прапорів, ми ваші браття 👿 тепер також маю пережитий досвід.

Мені хотілось горлати аби вони захищались, потім кричати аби тікали і рятували своє життя.
Любовна лінія героїні мене нервувала і я так і не зрозуміла, нащо це було. Пізніше дізналась, що це як аналогія відносин Криму та Києва.

Коли героїня усвідомила свою ідентичність, нам стає відоме імʼя героїні. Це був чудовий прийом.

Я вірю, що ми повернемо Крим і всі наші землі, але також, нас чекає важка робота з тими людьми кому промила мозок пропаганда. Хоча і зараз у нас є купа роботи з любителями всього руського та викорінення тих насаджених думок/стереотипів.

Дуже рекомендую прочитати цю 📖 кожному.

Слухайте розширений огляд книги на всіх подкаст платформах, подкаст - “Мій уявний клуб”

🎧 Spotify
🎧 Apple Podcasts
🎧 Google Podcasts
🎧 Telegram

❤️❤️❤️
Це книга-шедевр. Це для мене найсильніша, найважливіша книга-відкриття 2023 року. Ця книга надзвичайно глибоко засіла в моєму серці. Мурахи по шкірі та сльози на очах - це ті емоції, які викликало у мене її прочитання. Я радила і раджу всім з нею познайомитись.

Книга влучно показує нам життя в Криму, побут, звичаї кримських татар, волю та жагу до свободи, безвихідь в певних моментах та пригноблення цілісності народу. Розкриває події зсередини півострову в деталях, про які мало хто навіть здогадувався.

Найбільше розчулили думки героїні, уривки з яких наведу нижче:
"..бо з Небесною сотнею, і з дисидентами, і з ОУН-УПА, й січовими стрільцями - ми хоч по різні боки буття, та по спільний бік барикад.
..І, може, нам будуть снитися сни російською, але під "Ще не вмерла " рука сама тягнутиметься до серця.
...Ми долучимось - ми виберемо українську мову і українську культуру, хай не як мову й культуру своїх батьків і дідів, бо родинні історії - болісні й суперечливі, - а як мову своїх дітей."

Величезне дякую авторці Анастасії Левковій! Це колосальна робота!

Мені було 12 років - я в Криму з батьком, що теж наче літературний прийом. Російськомовний Севастополь, субтропічний клімат, інжири ростуть в саду, гори , що зачаровують, місто, що розчаровує. Чи чула я заклики до молитви? Ні. Чи бачила я щось з кримськотатаської культури? Ні. Чи знала я, що є кримські татари та що відбулося з ними 1944? Навряд. Я відчувала, що я чужа тут. «Маленькая девачка, каторая не разгаварівает на нармальнам язике».

2014 рік, мені, здається, 21 рік. Я не розумію чого всіх турбують хороми Януковича, Тимошенко яка «встала і пішла», а не події в Криму. Я відчуваю страх. Злість. Розчарування в Києві. Київ стурбований.

«24 лютого 2022
6:17
Владе, привіт. Нашому мовчанню вісім років. Але зараз годі мовчати. Невідомо, чи вийдемо з цього всього живими, тож я хочу, аби ти знав: за всі ці роки моя любов не висипалась крізь пальці, наче пісок, а була незрушна, мов гори. Це ні до чого не зобовʼязує ні тебе, ні мене, але тепер ти це маєш знати. Бережи себе та близьких.
6:29
Навзаєм, Оксано».

Чи хочеться після таких слів леліяти надії на майбутнє, чи треба чекати, чи жити далі…

Крим. Крим. Крим. Місце спогадів, щастя, знайомства й дитинства. Цей прекрасний роман зібрав багато емоцій, які здатна пережити людина у будь-якому віці. В романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. Це бездоганна робота, щоб відчути важливість землі, яка є частиною нас.

«Знання помножує біль».

«За Перекопом землі немає» - популярний вислів у Кrиму. Адже там, на материку, може й нічого потрібного для кримчан немає. Там свої правила, інтереси, влада, інше життя, там «мова». Ця фраза стала й умовним позначенням того, що зв’язки між цими частинами держави мізерні, не плекані і не доглянуті. А вкладав, думаю, у такий вислів кожен своє: комусь було прикро, а хтось і не потребував приналежності.

Головна героїня зростає у роsійськомовній сім‘ї та ідентифікує себе роsіянкою за національністю. Дружить вона і з українцями, і з кримськими татарами. З роману читач дізнається багато про традиції, культуру, історію кримських татар, про шляхи формування спільноти, про повсякденне життя в Бахчисараї. Тут і проблеми самовизначення, самоідентифікації, мови. Про те, в якому середовищі зростала молодь Криму до 2014 року, що відбувалось після початку збройного конфлікту та що принесло повномасштабне вторгнення.

На початку мене тригернула поїздка героїні в mosкву, з оцими побіжними екскурсіями умовною величчю в сірості. Я там бути не хотіла, навіть у видуманому світі. Але усім подіям у сюжеті є своє пояснення і місце. Це шлях формування свідомості багатьох, які бачили перед собою палець, що манить звідти. «За Перекопом землі немає», а за Керчю вона є?

Так, у книжці далеко не лише про історію кримських татар. Вона дає потужний поштовх ще раз задуматись над тим, що відчуває людина, яка обирає інший шлях, аніж той, що продиктований сім’єю, оточенням, пропаgандою. Які потрібні внутрішні ресурси, щоб свідомо змінити свою ідентичність? Що після цього залишиться? Оця сила і прагнення свободи притаманні нашій героїні.
«… ми не примажемось. Ми долучимось».

Роман цікавий і змістовний. Без карколомних подій і пригод. Для роздумів.

А що ви знаєте про Крим? Ні, не те, що там море, пляж і тепло! А що ви знаєте про історію Криму? Українського Криму. Я особисто не багато, знала лише про депортацію кримських татар та й усе. А як взагалі в Криму, чим живуть кримчани і як сталося те, що є зараз там, я не знала. Та й не було звідки брати таку інформацію. А от ця книга просто в десятку, як-то кажуть.

Починаючи з дитинства головної героїні, ми дізнаємося про життя в Криму українців, росіян, татар. На прикладі простих людей, їх відносин та взаємин, слів та вчинків. Пройдемо шлях пошуку себе, своєї ідентичності та приналежності. Дорослішаючи, вона покаже весь шлях Криму аж до анексії.

Як впливала росія та "вєлікая" російська культура, як знецінювалось та опускалось до рівня "село" все українське, яких зусиль коштувало татарам їхнє повернення на рідну землю. Тут так багато всього важливого... На кожній сторінці чиїсь слова чи вчинки, які хочеться запам'ятати і розказувати іншим.

Мені складно писати відгук на такі важливі книги. Адже це не просто якась цікава та захоплююча пригода, а це наша історія. Це життя частини нашої Батьківщини, яку ми, в епоху тотального розповсюдження інформації, на жаль, не знаємо. Чи не хочемо знати....

Отак вони і жили з такою думкою, що материковій Україні немає діла до тих, хто за Перекопом. Але і з однієї, і з іншої сторони є земля. І ця земля єдина. Так було, і так має бути. І кожен з нас повинен це знати та пам'ятати.

Я рекомендую щиро цю книгу всім, хто цікавиться історією України та її Криму. Хто не байдужий до подій та історичних процесів, які відбуваються в нашій сучасній країні. Хто хоче думати і задумуватись над кожним прочитаним словом та робити свої висновки.

Читайте, дізнавайтесь, думайте!

Ця книга перевершила мої очікування. Попри те, що у мене був певний досвід взаємодії з Кримом, я дуже мало що про нього знала на момент прочитання, і окрім іншого, більша частина інформації була в моєму інфопросторі брехливою та пропагандистською.

Ця книга відкрила мені очі на справжній Крим, і водночас поселила біль за тим, скільки ми втратили вже незворотньо.

Завдяки таким творам намагаюсь віднайти свою ідентичність, як і головна героїня, а також ніби проживаю події, які пройшли повз мене, при цьому змінивши мою країну.

На мою думку, це обовʼязкова книга для прочитання у старших класах, але також раджу по максимуму прочитати всім і кожному, ця історія беззаперечно знайде місце у вашому серці, пробудить у вас бажання поцікавитися історією та культурою Криму та його корінних народів та визначитись із своєю позицією.