Анастасія Левкова

Особисто мені дуже сподобалась книга. Історія життя, як автобіографія, читається легко. Така любов до іншої культури, а саме до кримськотатарської. Зачарував Крим, захотілося відновлення старих назв міст. Згадується свій відпочинок в Криму. Цікаві думки та висновки героїні.

Книга хоча і емоційна та давить на болючі місця, доволі нудна. Читалося б цікавіше, якщо була б написана до подій 2022 року. А так всі ми заднім числом розумні.

📍 "Пам'ять, як море, то викидатиме спогади на берег, то ховатиме їх на дно, як водорості, як мушлі, але нічого з неї не зникне".

Я знайома з Кримом з дитинства. Бувала в Ялті, Саках, Євпаторії, Алупці, Бахчисараї, Чуфут-Кале... Заплющую очі й бачу старі вулички, мечеть, печерне місто, гори, море, відчуваю аромат кипарисів, лаврових дерев, квітів. Крайній раз (хочеться вірити, що таки не останній) я була в Криму в 2007 році і тоді це була суцільна росіянська мова, коли дуже зрідка чула українську, ладна була заобіймати й зацілувати тих людей, мабуть, таких самих бандерівців, як я.
Мені було дуже цікаво дізнатися з цієї книжки більше про самих кримських татар, про їхню мову, культуру, побут, їжу. Це глибокий твір про самоідентичність, пошук себе в цьому світі, про правду, справедливість. Тут про Крим етнічний, історичний, культурний, політичний.

Головна героїня, ім'я якої ми дізнаємося лише вкінці розповіді, живе в Криму. Навчається, пізнає світ, дорослішає, дружить з кримською татаркою, формуючи свій світогляд. Як їй вдалося, зростаючи в етнічній росіянській сім'ї з дідом кагебістом, бути такою свідомою? Обов'язково прочитайте цей Кримський роман.

📍"Щоб існував булгаков, їм треба було розстріляти у Сандармоху, Валер'яна Підмогильного і Миколу Зерова"
📍"Важливо вміти не лише сперечатися, але і вміти об'єднуватися "
📍"Знання помножує біль "
📍"Крим для кримських татар - не курорт, а Вітчизна ".

До прочитання всім обов'язково! Бачення життя в Криму очима тих хто був там та бачив як все відбувалось. Щемка книга, дуже. Так хочеться знову до Криму.

Ми живемо в прекрасній країні титанів і мудаків – перша думка, коли дочитуєш "За перекопом є земля" Анастасії Левкової.

Моє життя тісно пов'язане з Кримом. Краєвиди в Алупці, отруєння в Рибачому, наукова конференція в Партеніті, секс біля Воронцового палацу і зустріч з живим скорпіоном, дегустація вина в Масандрі, перший відпочинок без батьків в Євпаторії, фестиваль у Судаці, пахлава в Алушті, санаторій у Сімеїзі для учасників бойових дій в Афганістані, фотографія з чоловіком на набережній в Ялті, торти в Феодосії (які так і не купила мені мама), джаз у Коктебелі, вино з пловом на Ай-Петрі – частина моєї ДНК. Крим невіддільний від України в моїй голові.

"За перекопом є земля" дуже схожа на історію хвороби, яку авторці складно розповідати, бо місцями соромно. Інколи Анастасія Левкова зривається на крик від надлишку емоцій. Мені, як читачеві, було дуже неприємно чути правду. Українці були впевнені, що ніде Крим від нас не дінеться, тому не зважали на процеси, які там відбувалися і розвивалися. Аж поки не довелося ампутувати те, що лікуванню не підлягало.

Зараз інститути лінгвістико-хвильової генетики по всьому світу доводять, що слово має ДНК. Люди складаються з клітин, які дуже резонують на хвилі, які несуть слова. Що таке молитва? – Це слова з певним призначенням. Давайте перед сном усі разом повторювати: Крим – наш.

Нарешті я "достигла", щоб написати відгук про цей неймовірний та водночас дуже складний роман.
Зазвичай, книгу, що сподобалась читаю за декілька днів, проте з цією усе було інакше - потрібно було відкладати її на декілька годин/діб та осмислювати все те, що розповіла авторка.

Як на мене, у першу чергу, ця книга про пошук свого "я" та становлення особистості головної героїні. Її роздуми, сумніви, переживання та емоції занурюють у світ Криму з головою, і ти вже ніби теж опиняєшся на сторінках роману та живеш там разом з героями.
Багаті внутрішні монологи, питання "Тварь я дрожащая иль право имею?", пізнання таємниць родинного минулого та постійні намагання знайти власну національність - все це дозволяє глибше та чіткіше зрозуміти посил авторки та пояснити дії та муки вибору головної героїні.

Менш домінуючою, але пронизуючи невидимою ниткою весь роман є тема кримськотатарська. З яким лише захватом читаються окремі фрази оригінальною мовою, хоч і транслітеровані кирилицею! А скільки муки від розлуки з рідним краєм, любові до рідної землі та традицій кримських татар описано! Чесно, я ніколи не заглиблювалась у історію цього народу, але відчуваю, що потрібно її знати і розуміти, бо вона дуже схожа з нашою😔

І лейтмотив книги, звісно ж, любов😊 Але любов у широкому розумінні слова - і кохання до чоловіка, і любов до Батьківщини, і трепет до кожного слова вимовленого рідною, хоча часом і забутою, мовою.

Та звісно ж, є і дебела ложка дьогтю - куди ж без політики зросійщення населення, нівелювання історії корінних народів Криму, гасел про братні народи і, у кінцевому результаті - подій, з яких і почалась велика війна з недосусідом.

Я щиро раджу мати цю книгу кожному українцю (як за національністю, так і за покликом душі), щоб краще розуміти, чому так чи інакше сталось у нашій вже новітній історії.

Щиро сподіваюсь, що врешті Крим буде українським, і більше там не буде ноги жодного представника нації нелюдів, а моя доня зможе смакувати янтик десь на узбережжі українського Судака/Фароса/Ялти (або будь-якого іншого міста Криму), і наша родина ще зможе закохатися у неймовірне поєднання скелястих гір і лазурової блакиті моря.

P.S. Криме, я хочу познайомитись😉

Цю книгу повинен прочитати КОЖЕН.
Книга прекрасна)

Цікава книга

Для мене книга виявилася дуже важкою. Важко пережити всі події, що пройшла Україна від часів Майдану. Хоча для мене було дуже корисно дізнатися про кримських татар. Я зрозуміла, чому саме росіянці вважають Крим російським. Тому, що вони виселили мільйони татар і заселили півострів своєю ордою. Татари втратили домівки, але поверталися. Пробивало до мурашок.

Колись, у далекому 2010 році я відпочивала у Криму, нашому, українському Криму. І навіть не підозрювала тоді, що чекає на нього найближчим часом. Та й хіба реально туристові за 2 тижні помітити зміни, які роками відбувалися або тільки зароджувалися?

Художній роман, оснований на історичних подіях та реальних свідченнях більше 200 кримців (кримських татар, українців, росіян, німців, болгар та ін.), який відкрив для мене Крим по новому. Через життя головної героїні та її друзів, які разом зростають, дорослішають, навчаються, подорожують, дискутують, набивають перші ґулі, читач має змогу спостерігати історію півострова за останні 100 років. Від примусової депортації кримських татар, русифікації історичних назв, навали російської культури, літератури, освіти, до повернення на Батьківщину корінних жителів, спроб відновити історичну пам'ять, лагідних та невдалих спроб українізації, до моменту захоплення "зеленими чоловічками" і навіть трохи більше.

Книга, що вразила. Книга, яку я розібрала на цитати. Книга, яку я хочу не лише перечитати з часом, а ще й мати її фізичний примірник. Книга, яка дає розуміння, чому Крим - це Україна, чому у нас так багато спільного і хто насправді ворог. Як багаторічна політика країни-сусіда нав'язувала своє, а натомість знецінювала, розмивала кордони і знищувала самоідентифікацію нацменшин. Я хочу ще більше такої літератури!!! Якщо ще не читали - наполегливо раджу!

У мене є мрія - поїхати в український Крим. Так склалося, що не було у моєму дитинстві дитячих таборів та моря. Тому я несу цю мрію і плекаю. Під час окупації я горювала разом з усіма, не могла вкласти у голові, що таке можливо.Знову і знову людям там доводилося переживати гніт та біль.
Так багато суперечок, переслідувань та депортації довелося запізнати мешканцям. Вони будували власний маленький світ, школи, плекали рідну культуру та звичаї, щоб вкотре прийшов і знищував усе рускій мір. Захоплення Криму розв’язало руки нелюдам і історія знову зробила оберт.
⠀
Ця книга чудово поєднала у собі й історії людей і художній вимисел і історичну складову.
⠀
«Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна вивчати історію Криму».
⠀
Три подруги - різного походження, виховання, культур, але такі близькі та переплетені долями.
Як це, відчувати себе українкою в місці, де більшість вважають себе руськими й тільки мріють про той їхній «велікій мир».
Знову ж багато разів підіймається питання мови. Мова - це зброя, ми всі це бачимо наочно. Якщо всі нарешті усвідомлять її важливість - стане на одну причину розпочинати нову війну.
⠀
Хочеться порадити прочитати цю книгу кожному, мати змогу розібратися та дізнатися багато невідомого, або просто з іншого ракурсу.
Цій історії віриш, вона про самоідентифікацію, про життя, яке завжди має багато півтонів.

Книга викликає різний спектр емоцій: від теплоти і радості до неймовірного смутку та болю.
З одного боку, книга є доволі інтимною: Анастасія впустила нас в своє потаємне: стосунки з Кримом, стосунки любовні, стосунки з собою, а з іншого - вона показує як впливає байдужість та життя за принципом "моя хата скраю".

Місце, де ми виросли, де сформувались як особистість, де збивали коліна, де зустрічали людей - воно завжди залишається на особливому місці в серці і як же боляче, коли це місце залишається лише в спогадах. Як же боляче, коли твоя активна позиція розбивається об пасивність інших. Як же боляче, коли твоя пасивність стає твоїм способом боротьби. І як же нестерпно, коли єдиний вихід - втеча.

Авторка оголила той бік нашої відокремленості та меншовартості, який більшість усвідомили лише після 24 лютого. Вона показала, як "недосказанність" любові та прийняття Криму, сприймалось кримчанами, вона показала, як страх вижити змушує підлаштовуватись під те, з чим не згоден і, як він руйнує нашу іденичність.