Анастасія Левкова

жахливо переооцінений нонфікшн про Крим, який видає себе за погано написаний художній текст. все ж безумовно важливий текст для тих хто хоче легко дізнатися більше про наш Крим

Спочатку вона сподобалась мені своєю мінімалістичною обкладинкою, а потім запам'яталася сюжетом, який не шкодував мого серця. Підживлювало інтерес до читання усвідомлення того, що це відбувалося 10 років тому і я безпосередній сучасник подій. Дякую Анастасії, яка змогла таку надважливу тему оповити трепетною історію, під час читання якої можна відчути і тепло сімейних посиденьок і страх за своє майбутнє. Як на мене, ця книга не здатна залишити когось байдужим...тому обов'язково раджу до читання!

Анастасія Левкова "За Перекопом є земля. Кримський роман" 📖.
Книга про Крим. Про життя кримсько татарського народу. Його побут, звичаї, традиції.
Поряд з історичними подіями описується життя головної героїні, як пізніше ми дізнаємося, її ім'я Оксана. Спочатку дитячі роки, потім шкільні, студентські . Коло спілкування, інтереси, закоханість.
Дівчина в пошуках себе. В її родині батько руський, дід нквд. Оксана спілкується з кримськими татарами , вивчає їхню мову
- Я хочу сперечатися, щось доводити, я страждаю від невідповідності того, в якій родині я виросла.
Коли її подруга працювала в Німеччині , то вона говорила , що вона українка, а не кримчанка. Бо більшість думало, що це росія.
Описані болісні події 2014 року. Росія хоче забрати собі Крим. А люди чекають підтримки держави, вони не хочуть до складу росії. А підтримка відсутня ...
- Мені - а може , і всім - хотілося відчувати, що з нами й за нами - держава. Держава Україна. Що гасла Майдану в Києві, його патріотизм і жертовність - що це все також за нас і для нас, за Крим і для Криму.
Книга пізнавальна, добре написана.

Кримський роман» бере за душу бо читаєш і переживаєш всі трагедії, прикрощі, радості, сподівання, надії та розчарування останніх двадцяти років, які відбувалися в Криму.

Авторка Анастасія Левкова, не кримчанка але зробила масштабну роботу та втілила історію Криму дуже цікаво: крізь призму дорослішання трьох подруг дівчат кримської татарки, українки та росіянки. Мені здається, що усю суть про зміст роману передає літературознавець Ростислав Семків: «Це роман етнографічний – про багату культуру кримських татар і складну суміш культур у Криму. Інтелектуальний – про відшукання ідентичності. Історичний – про хворобливі злами в Криму від 1980-х до наших днів».

Книга цікава але я не можу сказати, що читається вона легко але ж вона спонукає кожного замислитись про свою ідентичність!

Свій примірник я подарувала кумі, яка з Феодосії й вже багато років не може потрапити додому... Кримський роман — книга, яка варта прочитання, обов’язково знайдіть для неї час!
Після першого прочитання, через декілька місяців я повернулася до неї ще раз і прослухала в аудіоформаті!

Анастасія Левкова. "За Перекопом є земля.
Кримський роман".
Лабораторія, 2023.
Я ніколи не була в Криму: надто далеко було від моєї Сумщини і думалось мені— надто спекотно для мешканки прохолодних лісів. Море моє було в Одесі, а гори— в Карпатах. Та іноді я все ж думала, що хочу побачити Бахчисарай, гори Криму і його степи. Та настав 13 рік... 14.. Пам'ятаю свої складні почуття в той час.. Щоб зрозуміти більше, щоб звірити свої відчуття з іншими, читаю "За Перекопом є земля".
Назва роману говорить сама за себе: це розповідь про події в Криму. Художня розповідь. Історія дівчини, етнічної росіянки, мешканки Криму, розказана нею , починаючи від подій дитинства до сьогодення. Це спроба осмислення сучасної історії Криму і спроба зрозуміти, як стало можливим те, що сталось.
📖 " Аліє, Альона і я. З наших імен, написаних у рядок або стовпчик, можна читати історію Криму— чи принаймні один з її розділів."
Історія Криму розповідається через історії кількох родин: родини кримської татарки Аліє , родини Оксани — етнічної росіянки, що народилась в Криму і родини українки Альони.
Розповіді про дитсадок, школи, університет, громадське життя— все дає уявлення читачу , як руський мір завойовував позиції в українському Криму. Значна частина роману оповідає про життя кримських татар: спогади про депортацію, повернення на рідну землю, багато згадок про звичаї, фольклор, мову. Ще одна лінія книги— про почуття, кохання, відносини, пошук "своєї" людини. Ще цікавим для мене виявились розмови про культуру, і літературу зокрема. Наче те, що я відчуваю, хтось так розумно виклав у книжкові рядки.
📖 "Я питала Влада: чим тобі не вгодила російська література? Він казав: ти не розумієш, вона виправдовує злочинну політику. Я сперечалася: чого ж виправдовує— навпаки. Вона завше протистоїть політиці: що Пушкін, що Достоєвський з Толстим— усі були проти влади. Я вже мовчу про Солженіцина, Бродського і Пастернака. Ти не розумієш, наполягав Влад— вони можуть викривати злочини влади, але оспівують той народ і його "незбагненну душу", яка і прагне такої злочинної авторитарної влади. І потім, до речі, ця влада ще й хизується своєю літературою, і через неї вербує нових прихильників— уже не тільки літератури, а всієї країни і всього русского міра."
📖 " Російська література...— посередня собі література. Одне тільки— що підсилена імперськими грошима. І пропагандою. Імперські літератури завжди кількістю багатші— бо їх підтримує імперія. А з кількості потім виростає і якість "
Взагалі, в романі йдеться і про українську літературу, а саме, як героїня з нею познайомилась, які твори вразили і чому.
Книга однозначно сподобалась.Єдине, що не зачепила любовна лінія, але списую на те, що читала паралельно іншу книгу про кохання . А так читання було цікавим і емоційним. Незважаючи на об'єм( а це 390 сторінок), прочиталась дуже швидко.
📖 ". .я вимагала від себе щирої відповіді: чи Україна для мене понад усе? Й відповідала: ні. Бо понад усе, казала собі,— свобода й можливості. Можливості висловлюватись, думати й говорити, знайомитись і ходити, і їздити. Було ясно, що в Україні ці можливості ж. Вони непевні, зі скрипом, крихкі, але є. Саме тому я колись давно вибрала для себе Україну."

Це Кримський роман, де розповідається історія віднайдення ідентифікації, пошуку себе молодих людей, що виросли в Криму 💔

Історія ведеться від лиця етнічної росіянки, що живе з сім'єю в Бахчисараї. Вона змалку дружить з кримською татаркою Алією і українкою Альоною. Авторка показує життя в Криму дітей ще з ранніх років, традиції кожної сім'ї, їхню історію.
Мене вразило наскільки вміло авторка поєднала історію, опис традицій, культури, скільки тут присвячено сторінок, щоб показати життя кримських татар, їх боротьбу і водночас їх біль, що лишив "шрами" на багато поколінь вперед.

Роман складний, важкий і, хоч він і художній, але тут таке переплетіння болючих історичних подій 💔 Якщо перша і друга частина це більше про історію, етнос, суміш культур у Криму, буденне життя кримчан, шкільні і студентські роки головних героїв, перше кохання, то третя частина - це те, що відбувалось в Києві і в Криму після Євромайдану.. і, звісно, долі головних героїв. Мене так захопила перша половина книги, а другу я просто пересилювала себе, щоб дочитати... через події описані в книзі 😞

Я була в Криму і постійно згадувала півострів, яким його бачила я. Але я була мала і мені було невтямки, що відбувалось вже багато десятиліть поспіль 💔
Роман, вартий того, щоб його читали і захоплювались ним 🫶

📍" — Майже в Зепе. В Запоріжжі! — відзвітувала вона. — Востаннє? Тіпун тобі на язик! Настане весна — знов у Крим! Чого не можна? Колись буде можна. Зацвітуть абрикоси, мигдаль — тоді.

Я теж, пообіцяла собі." 📍

11/10 ⭐️

Ця книга має бути прочитана українцями. Це одна з найкращих книг українського автора/авторки, що я прочитала на сьогодні.
Вона дуже мені сподобалась та багато в чому відгукувалась в мені.
Я була зросіщеною дитиною, я споживала контент російською, читала книги російською, спілкувалася російською. Багато моментів, описаних у книзі, де я бачу себе, альбоми Земфіри, вірші Цвєтаєвої, російська мова всюди. Чи моя це провина? Не знаю, але зараз мене пожирає почуття сорому за те, що стільки людей помирало століттями та помирає зараз за нашу мову, культуру, свободу, а я була такою людиною. Але після прочитання я розумію що я не одна, і зараз я роблю все правильно як свідома громадянка своєї держави.

Ця книга показала мені події, причини цих подій, передумови та біль українського Криму, які я в 2014 році не розуміла до кінця.
Головна героїня протягом всієї книги проходить шлях пошуку своєї самоідентичності, що дуже прям про мене. Але сюжет книги відображає не тільки індивідуальні історії героїв, але й загальнолюдські теми: боротьбу за виживання, втрату коріння і пошуки ідентичності.

Книга описує життя в Криму від 90-х до окупації. Але цю історію треба не просто читати, а багато думати та проживати. Я змогла побачити всю ситуацію з середини, іншу сторону анексії Криму, наслідки депортації кримських татар у 1944, а також багато цікаво саме про цей народ.
Авторка провела дуже велике дослідження, мене це так вразило, бо я спочатку подумала, що вона кримська татарка. Всі описані краєвиди, кримськотатарські слова, приказки, пісні, традицій, історія народу та їх культура - це все занурює тебе в атмосферу та я відчувала себе частиною цієї спільноти.

Стільки стікерів в книгах у мене ніколи не було. Їх дуже багато. На кожній сторінці щось зачіпало мене. Ось декілька цитат:

«Коли я запитаю, що він думає про Чорновола, тато відповість:
Чорновіл — націоналіст, а націоналісти вбивці й мордували людей. Я запитаю, чи не були вбивцями комуністи, чи комуністи не мордували людей? А як же репресії? А як же депортація кримських татар? Він відповість, що кримські татари зрадили, бо перейшли на бік нацистів. Я запитаю, хто саме зрадив: прадідусь Аліє, який воював на боці Червоної армії? Чи прабабуся, чия сімʼя допомагала партизанам? Чи Аметхан Султан, який збив до пів сотні нацистських літаків? І додам, що купа росіян, зокрема кримських, перейшли на бік нацистів, що існували полки сс, у лавах яких були винятково росіяни. Тато скаже, що теперішня пропаганда бреше, а я на неї ведусь. Іще він додасть іронічне: «ти ж у нас головна кримська татарка Бахчисарая» — так він почав примовляти, відколи я стала ходити в «Яшлар». На друге я не зверну уваги, а на перше відповім, що нині пропаганди немає, а є матеріали до ознайомлення, і знаходить їх, між іншим, лиш той, хто дуже шукає, а найсильніша пропаганда була в Радянського Союзу і свідчення тому — татові погляди.»

«Щоб існував Булгаков, сказав тоді Влад, їм треба було розстріляти у Сандармоху Валерʼяна Підмогильного і Миколу Зерова. Ось, мовляв, обрана російська література.»

Мені важко передати мої емоції після книги, я пишу відгук через деякий час, але досі не можу нормально підбирати слова. Мені подобається як описав книгу Алім Алієв: "Це путівник по Криму - неглянцевому і нетуристичному. Це занурення у складний світ людських взаємин, які останні десятиліття складались між кримськими татарами, українцями та росіянами на півострові, демонстрація того, як політична турбулентність віддзеркалювалась на буденному житті місцевих."

Я точно рекомендую цю книгу до прочитання. Це історія, яка захоплює своєю глибиною, емоційністю і поетичністю. Вона переносить читача у світ, де реальність переплітається з міфами, а кожне слово несе в собі вагу історії, яку неможливо забути. Це не просто роман — це мандрівка через простори людської душі, сповнена болю, пошуку себе і надії.

Я ніколи не була в Криму і дуже хочу одного дня приїхати в український Крим.

«За Перекопом є земля» Анастасії Левкової – це не просто роман, а глибоке осмислення теми ідентичності, пам’яті та зв’язку поколінь. Авторка майстерно переплітає особисті історії героїв із долею Криму, розкриваючи складність його минулого та теперішнього.

Це книга, яка спонукає задуматися над тим, що означає «своя земля», як історія формує нас і як ми самі можемо впливати на її майбутнє. Текст сповнений ліричності й водночас болю, але саме цей контраст робить його надзвичайно чесним та потужним.

Для тих, хто готовий до серйозного читання й бажає глибше зрозуміти нашу спільну історію, ця книга стане незамінною 💛🌿.

Іноді книга з’являється вчасно. Вона ніби приходить до людей, коли її слово необхідне, як ковток чистої води у спеку. Саме такою є “За Перекопом є земля” Анастасії Левкової — кримський роман, що поєднує історію, пам’ять, віру і надію на повернення втраченого.

Чому книга актуальна саме зараз?

Це не просто роман — це документ болю і втрат, через які пройшли і продовжують проходити українці. Книга повертає нас до Криму, нагадує про його українську ідентичність, вкорінену у землю, культуру, мову та життя його людей. Авторка показує Крим як простір пам’яті, який неможливо викреслити з української душі. У часи, коли боротьба за Крим продовжується, “За Перекопом є земля” стає не просто актуальною, а необхідною. Вона говорить про те, що Крим — це не лише географічний об’єкт, а серцева рана, яку потрібно залікувати правдою.

Про що ця книга?

Левкова вплітає у роман мотиви кохання, дружби, втрати та самопізнання, але за цим усім проглядається головна тема — пошук дому та його втрати. У тексті минуле і сучасне переплітаються, оживають кримськотатарські мотиви, звичаї і трагедії. Книга нагадує про несправедливість, якій піддалися і українці, і кримські татари, про їхні спільні сльози і боротьбу.

Кому сподобається книга?

1. Тим, хто шукає відповідь на: “Чий Крим?”
Ця книга однозначно повертає національний фокус на Крим як невід’ємну частину України.

2. Любителям історії та глибоких емоційних романів.
Левкова пише легко, але її текст болить. Кожна сторінка сповнена символізму, спогадів і рефлексій, які відкривають читачеві значно більше, ніж здається на перший погляд.

3.Тим, хто любить прозу, що змушує замислитися.
Роман порушує важливі питання — що таке дім, і як далеко ми готові піти, щоб його повернути?

4. Українцям, які хочуть зрозуміти Крим.
Левкова пише про Крим не як про курортну територію, а як про землю з душею, історією і болем.

Враження після прочитання

“За Перекопом є земля” — це книга, яка не залишить байдужими. Вона змушує згадати, як важливо пам’ятати свою історію, любити свою землю і боротися за неї. Левкова майстерно зуміла показати Крим живим, справжнім, таким, яким його хочуть бачити українці — вільним і рідним.

Ця книга зачіпає до глибини, бо вона — про наші втрачені світи. Вона буде особливо важливою для молоді, яка, можливо, вже не бачила Крим українським, але прагне його таким побачити.

Читати всім, хто вірить, що “За Перекопом є земля” — українська земля.

Мені важко було уявити що ж саме я прочитаю у цій книнзі. Раніше я уже читала книгу про крим, але там були саме розповіді людей. Але в цій книзі історія, в котрій поєдналося все можливе, що може бути в Криму. Саме там можуть жити і українці і коимські татари і русскіє. Саме там на етнічній території кримвських татар, на українській території відбувалися події, що увійшли в історію.

Так, багато чого важливого і непоправного відбувалося на території Криму. Багато суперечок, переслідувань, зниклих людей, виселень. Влни будували свій світ, школи, освіту, але їх знову і знову тримали в кулаці, не зважаючи що то Україна, там панував рускій мір. І саме це найбільше вражало, що там ввесь час насаджували оосійську мову, культуру, чи то пак безкультруність. Вони боролися за своє, але ворог завше вміє притиснути, вигнати або ж знищити тих хто проти. А захоплення Криму так взагалі розв'язало руки тим нелюдам і їх свавіля неслося вулицями півострова.

Та я захоплювалася кримськими татарами, їх волею, духом, силою, бажанням вберегти своє.

Звісно є дуже багато негативного і зі сторони України щодо Криму, але усі ми знаємо, чому все так було.

Це була книга відкриття і пізнання. Я побачила кримчан з іншої сторони, як і те що там відбувалося. Я думаю її варто читати усім, щоб розуміти і знову ж таки пам'ятати.
#zymovyi_marafon

Особисто мені дуже сподобалась книга. Історія життя, як автобіографія, читається легко. Така любов до іншої культури, а саме до кримськотатарської. Зачарував Крим, захотілося відновлення старих назв міст. Згадується свій відпочинок в Криму. Цікаві думки та висновки героїні.

Книга хоча і емоційна та давить на болючі місця, доволі нудна. Читалося б цікавіше, якщо була б написана до подій 2022 року. А так всі ми заднім числом розумні.