Анастасія Левкова

"За Перекопом є земля" — це емоційно насичена і глибока історія, що переносить читача в епоху важких змін, боротьби та пошуків. Іван Багряний, як завжди, майстерно поєднує політичний контекст з особистими долями своїх героїв, створюючи справжній літературний портрет епохи.

Книга описує події, що відбуваються на південному заході України після Першої світової війни. Це період, коли люди намагаються знайти своє місце в умовах революційних змін, коли з'являються нові ідеї і старі традиції стикаються з новими реаліями. Головний герой, що має важливу місію, стикається з питаннями про власну ідентичність, патріотизм, віру і зраду. Він не тільки змушений долати зовнішні вороги, а й боротися з власними внутрішніми сумнівами.

Однією з центральних тем є пошук "землі" — символу рідної землі, де людина може віднайти свою свободу та гідність. Але автор показує, як важливо не лише захищати землю, але й боротися за збереження людяності і гідності в умовах, коли насаджуються нові ідеології та форми владарювання.

Мова Багряного вражає своєю образністю та потужною емоційною насиченістю. Він майстерно використовує символи та алегорії, передаючи глибину переживань персонажів. Читач немов потрапляє в саму атмосферу того часу, відчуваючи кожен момент боротьби, переживання, втрати та надії.

"За Перекопом є земля" — це не тільки історія про боротьбу за територію, але й про боротьбу за душу нації, за її культурну та моральну ідентичність. Книга ставить важливі питання про цінності, боротьбу за свободу та необхідність збереження національної гідності.

Цей твір залишає багато думок про те, як важливо не забувати свою історію, свою землю та людей, які віддали за неї свої життя.

Якщо ви шукаєте книгу, яка зачіпає глибокі теми і має потужну емоційну силу, "За Перекопом є земля" — це твір, який точно залишить після себе слід в серці.

Думаю, що дійсно цю книгу має прочитати кожен українець.
Майже половину книги читала з думкою, що це особиста історія авторки)
Загалом, книга навіяла мені теплі спогади про Крим та дитинство, коли ми з сімʼєю туди їздили, знайомі назви міст нагадували їх запах... Та також цей роман відкрив мені багато нових фактів про історію Криму, кримських татар та про події 2014 року та також пригадалась моя історія в Донецьку.
Дякую авторці за багато емоцій та дуже проникливу історію

Мені дуже сподобалася ця книга. Ти ніби поринаєш у світ який дуже далекий для тебе, але такий теплий, що хочеться побути в ньому якомога довше.
Персонажі дуже живі і цікаві.
Це роман про дівчину яка жила в Криму. Поділена на три частини. Всі ці події це як ще один ковток повітря, ще одне запевнення що Крим не був російським, люди там не хотіли росії. Але разом з тим був, був таким, та не з власної волі. Штучно. Раніше штучно, а зараз по-справжньому.
Я щиро вірила, що авторка кримська татарка, бо так детально і з любов'ю можна описувати лише свій дім.

Ця книжка була просто необхідна для нашої країни й особисто для мене. Я, по цей бік Перекопу, з головою поринула в історію та культуру кримських татар і Криму в різні періоди. Було захоплююче, іноді зовсім по-новому, часто прикро та дуже боляче.

Трошки засмутила романтична лінія в цій історії, проте це аж ніяк не може знизити моєї оцінки. Як на мене, це має прочитати кожен українець!

Крим, міжнаціональна дружба, історія — так коротко я би описала цей роман. Кримсько-татарські традиції та спогади перегукуються із радянських минулим і спадком. Перші закоханості, перші стосунки, студентське життя на тлі змін у житті Криму початку 2000х.

Особливо захопливо описані перші місяці російської окупації у 2014 році.

«...у Криму 600 шкіл, І тільки 7 з них - українські, 15 - кримськотатарські.
Де ж тут дискримінація російськомовних?»

перша половина книги присвячена трагедії кримських татар, яких депортували в часи СРСР, а тепер вони приклали надлюдських зусиль, щоб повернутися на рідну землю, але все ще потерпають від зверхнього ставлення тих, кого заселили в їхні оселі.
читалась ця частина важко і та "вєлікая" російська культура дуже бісила. а ще було якесь почуття неприязні до головної героїні.

друга частина присвячена анексії Криму росією в 2014 році.

а ще тут багато тем для рефлексій та внутрішніх діалогів. міркувань про незалежність, свободу, кримських татар та несправедливість світу. 💔

як на мене, то читати варто.
щоб зрозуміти, чим жили кримчани до 2014 року, яка атмосфера панувала в суспільстві, що спонукало до анексії.

9/10⭐️

Одна з найкращих книжок українських авторів, яку я читала за життя, і справді вважаю, що її варто прочитати кожному!
Книжка пояснює, яким був Крим за часів незалежності України і як ми його проґавили... Також роман дозволяє краще зрозуміти кримських татар. Книжка відкриває очі і змушує задуматись.
Мені ця історія була дуже важливою, змусила сміятись і плакати, подарувала дуже багато радісних спогадів і болю від втрати найкращого в світі півострова.
Дуже-дуже рекомендую!

Я цю книгу люблю і ненавиджу одночасно. Вона розбурхала в мені ті емоції, про які я вже давно забула або про які я навіть не здогадувалася.

Передмова. Ми з сімʼєю щоліта їздили в Крим на море. Востаннє були там у 2011 чи 2012 році. Й «у дитинстві мені не спадало на думку, що треба запамʼятати це так, щоб завжди за потреби можна було викликати в уяві, бо вже годі буде побачити це й відчути наживо». Ця цитата з книги настільки точно описує весь мій ностальгічний біль, що своїми словами я б краще й не сказала.

Головна героїня долає величезний шлях від точки А до точки Б. Вона шукає і знаходить свою самоідентифікацію, незважаючи на кров, що тече в жилах, і виховання, яке їй дала сімʼя. Вона знаходить у собі сили протистояти суспільству та захищати тих, хто цього потребує. Вона вдається до шалених ідей і чітко слідує своїм ідеалам.

Протягом читання я рефлексувала свою самоідентифікацію разом із головною героїнею. Мені пощастило народитися в україномовній сімʼї і зростати в сімʼї націоналістичних поглядів, але це не захистило мене від зросійщення і того, що я досконало знаю мову ворога.

Як і головна героїня, я пережила втрату Криму, спогадів, минулого, сімʼї, частини себе. Так, я там не жила, а була лише туристкою, але ж це моя земля! Мій Крим! Моє Чорне море! І все це в мене забрали.

Книга важка та однозначно варта уваги. Її має прочитати кожна українка та кожен українець. Вона відкриває очі на багато важливих речей: на депортацію кримських татар, на відношення до них після повернення на рідні землі, які вже були заселені росіянами, на питання важливості мови, культури, літератури, оточення, ідей і цілей.

Єдиний момент, який мені не сподобався, — це любовні моменти головної героїні.

Я щиро раджу прочитати цю книгу всім без винятку, бо вона прекрасна, болюча та важлива!

"За Перекопом є земля" – це не просто історичний роман, це глибоке дослідження ідентичності та культурної спадщини. Авторка майстерно поєднує історичні факти з художнім вимислом, створюючи напружену та непередбачувану атмосферу. Головна героїня, Ельвіра, – складна та цікава особистість, за якою хочеться спостерігати. Книга змушує задуматися про важливість збереження власної культури та ідентичності, особливо в умовах політичної нестабільності.

Книга має важливу тему, але я думаю, що її подача може не кожному припасти до душі, особливо коли це стосується поєднання історії та особистих доль героїв. Головна героїня мені не імпонувала. Але в цілому, я б рекомендувала її почитати.

«За Перекопом є земля», Кримський роман. Авторка Анастасія Левкова. Видавництво @laboratory.ua

Разом з головною героїнею ви пройдете шлях від дитинства 1990х років - аж до окупації півострова росією 2014р.

Шкода, що дозволивши повертатись кримським татарам на рідні землі 1988-1989 роках, забули вивезти з Криму всіх тих, організовано перевезених жителів Воронезької, Курської, Орловської та Білгородської областей РРФСР в страшному 1944(та й набагато раніше), які вже в 2014р, називаючи себе «корінним народом Криму» раділи поверненню в рідну гавань.

В книжці сильна лінія самоусвідомлення та самоідентифікації, яка відкривається на прикладі однієї людини, але насправді уособлює в собі всіх жителів півострова.

Планомірна, 10-річчями(100?) відточена робота з русифікації принесла свої гіркі плоди.
Як в анотації до книги написала Тамара Горіха Зерня «Діти, змалечку катовані Пушкіним. Паростки, втоптані в землю і зацементовані для надійності».
І, як сказала сама автор «Щоб існував Булгаков їм треба було вбити у Сандармоху Валер’яна Підмогильного і Миколу Зерова».
А задача Української Держави - вчасно їх воскресити. Але не встигли на жаль...поки що...
#марафонкнигомам

це одна з найкращих книжок за все моє життя. вона про мене, про кожного з нас, про історію не тільки криму, а й цілої країни. вона глибока, щемка, правдива, художня, рідна. вона зачепила кожну клітинку мене.

все почалося з дитинства маленької дівчинки, етнічної росіянки, що проживає в криму. вона не розуміла чому одних дітей всі хвалять і люблять, а інших стороняться, зневажають. вона вивчила кримсько-татарську, слухала пісні і бачила традиції корінних жителів криму, пізнавала несправедливість світу і намагалась зрозуміти чому. ця книга – ціле життя однієї людини одного народу. від депортації і до анексії, весь процес дорослішання ми (читачі) проходимо пліч-о-пліч з головною героїнею, чиє імʼя не знаємо, проте знаємо всю її.

не бійтесь брати цю книгу в руки, вона відкриває так багато нового і цікавого. я закохалася у стиль написання, в те, як майстерно пропрацьована кожна деталь, кожна вулиця по якій ступають герої. в книзі показано справжній етнічний крим, не туристичні місця і назви, а радше історичні. ця книга це про пошуки себе, про формування ідентичності, про важливість мови і боротьбу за те, що вважаєш правильним.

я не уявляю яку масштабну роботу зробила авторка – не кримчанка – вона втілила всю історію криму в 400 сторінках, розповіла тисячі історій, познайомила з культурою криму. ще довго після останньої сторінки запах джезви і чорного моря переслідуватимуть вас, як і сама історія.