Київ, 1938 рік. Над світом зависло передчуття великої війни, а в Радянському Союзі настали часи жорстоких репресій. За щонайменшу підозру у нелояльності сталінському режимові людей забирають і розстрілюють, а членів їхніх сімей відправляють у табори.

Марина — киянка, її чоловіка розстріляли за доносом співробітника, а вона сама опинилася в нелюдських умовах у далекому Казахстані в Акмолінському таборі для дружин зрадників батьківщини. Табір розташований у степу, взимку бранки мерзнуть, а влітку задихаються від спеки і потерпають від піщаних вітрів. Вони працюють на примусових роботах — по коліна у воді заготовляють очерет, з якого потім формують саманну цеглу.

Саме там Марина пізнає як важку працю, звірства та зґвалтування, так і дружбу, людяність і надію. Вона то припинятиме боротися, опускатиме руки, а то з новою силою хапатиметься за життя. І настане день, коли Марина доживе до звільнення і спробує виконати свої обіцянки, які дала дорогим їй людям.