Мовчазна згода

Вересень 1941 року. Київ окупований німецькою армією. Червоноармійці, відступаючи з міста, залишили його без води й світла. У киян нема планів на майбутнє, нема віри, нема сподівань. Лише б вижити.

Клара й Ольга - медсестри в психіатричній лікарні. Окупаційна влада замислила щось недобре: усіх пацієнтів єврейської національності переводять до одного корпусу. Чому й навіщо вони це роблять, жінки не розуміють, хоча вже ходять страшні чутки. Як жити далі, як правильно вчинити: звільнитися з роботи й опинитися в Німеччині чи залишитися й виконувати накази німецької армії, але разом з тим, врятувати хоч дрібку пацієнтів. Дуже складний вибір.

Авторка вдало передала внутрішню боротьбу, моральний стан та настрої головних героїнь.

Тут описуються трагічні події в Бабиному Яру та Горіховій Діброві, всі ми знаємо про що вони.

Це було важке читання зі сльозами на очах, але це свідчить про майстерність авторки. Адже, щоб написати книгу на основі реальних подій, потрібно перелопатити купу архівних документів, розібратися у великій кількості інформації, пропустити це все через себе.

"Не просто лишитися людиною, коли людяність була вичерпана майже з кожної живої істоти"⠀
⠀
"Як під одним небом і по одній землі можуть ступати чоботи вбивць і жертв. Як?"⠀
⠀
"Кати мають обличчя. Вбивці мають імена"⠀
⠀
"Ця війна колись закінчиться, і ми будемо вчитися жити з тими спогадами, які вона нам лишила"⠀
⠀
"Мовчазна згода" - це книга, написана на основі реальних історичних фактів. Ці факти шокують, вражають антилюдяністю і не мають ні пояснення, ні виправдання. Тут перегукується теперішнє сьогодення і важке минулим нашої держави. ⠀
⠀
Жодна окупаційна влада не принесла добро для людей. Це маленька капля болі життя в окупації де немає справедливості, правди і допомоги, де стираються моральні принципи, де найбільше турбує яким ти будеш? Або на кого перетворишся, коли ця війна закінчиться. Чи залишиться в людях бодай щось людське? Потрібно бути дуже сильним аби не зламатись. Тут більше питань, ніж відповідей.⠀
⠀
Авторка в своїх книгах піднімає дуже болючі тема, але вони дуже важливі для нас українців. Ми маємо знати, памʼятати і недопустимо зараз такого знущання над нацією.⠀
⠀
Я дуже переживала за головних героїнь Клару і Ольгу, впевнена кожен читач поставить собі запитання а як би вчинила я на їхньому місці? В цьому творі немає чітких ліній і самого поняття добро і зло, кожна сторінка ніби кричить і стікає кровʼю…⠀
І знову я собі уявляю, яку роботу і які дослідження історичних фактів провела авторка, щоб описати життя постояльців і працівників психіатричного закладу.⠀

Кого знищували під час Другої світової війни у першу чергу нацисти? Євреїв, психічно нездорових людей та усіх хто на думку німців оскверняв їх «чисту расу». Я читала багато книг про знищення євреїв, а от про пацієнтів психічної лікарні вперше… Але і про це треба писати, читати і памʼятати які звірства чинили тоді…

Дуже морально важка книга… При тому від початку і до кінця… Не було жодного моменту щоб перевести дух - постійне напруження… Постійний клубок у горлі… І очі на мокрому місці… Змовчати і страждати усе життя чи виступити проти і померти - складний вибір, який стоїть перед усіма героями цієї історії…

Мені здається, що передмова від Альберта Венгера дарма розміщена попереду самої історії - вона для мене була нече спойлером - тому рекомендую прочитати її уже наприкінці.

Це вже третя у мене прочитана книга у Наталії Чайковської. Ще чекає на полиці «Три обіцянки».