Мовчазна згода

Вересень 1941 року. Київ окупований німецькою армією. Червоноармійці, відступаючи з міста, залишили його без води й світла. У киян нема планів на майбутнє, нема віри, нема сподівань. Лише б вижити.

Клара й Ольга - медсестри в психіатричній лікарні. Окупаційна влада замислила щось недобре: усіх пацієнтів єврейської національності переводять до одного корпусу. Чому й навіщо вони це роблять, жінки не розуміють, хоча вже ходять страшні чутки. Як жити далі, як правильно вчинити: звільнитися з роботи й опинитися в Німеччині чи залишитися й виконувати накази німецької армії, але разом з тим, врятувати хоч дрібку пацієнтів. Дуже складний вибір.

Авторка вдало передала внутрішню боротьбу, моральний стан та настрої головних героїнь.

Тут описуються трагічні події в Бабиному Яру та Горіховій Діброві, всі ми знаємо про що вони.

Це було важке читання зі сльозами на очах, але це свідчить про майстерність авторки. Адже, щоб написати книгу на основі реальних подій, потрібно перелопатити купу архівних документів, розібратися у великій кількості інформації, пропустити це все через себе.

"Це стало нормою — тихцем перешіптуватися й різко замовкати, аби не підставляти свою голову під кулі".

Всі книги Наталії, які зі мною стались, завжди на болючі теми, вони чіпляють за живе переповнюють емоціями, але при цьому стиль тексту такий легкий, що читається швидко і дуже важко відірватись від цих вервечок слів.

Герої цієї історії не ідеальні, вони бояться, зраджують себе, шукають вихід зі складних ситуацій, намагаються помітити дрібку світла у безпросвітній темряві...

Ця книга про складний період нашої історії. Про Київ відданий совєтами на поталу німцям. Про людей, які жили без електрики, тепла, з мінімумом продуктів, коли пиріжок коштував цілий статок...

Ця книга про reнoцuд. В ній згадується Бабин Яр, але побіжно, бо основна увага приділяється не такій відомій, але не менш болючій трагедії — Горіховій діброві.

До цієї книги я нічого не знала про цю страшну сторінку української історії, опісля ж дуже багато шукала і читала.
Це страшно, болісно і жахливо, але це відбувалось насправді 💔

Я не можу радити книгу всім і кожному, адже тут дуже багато тригерів та болю, але про цю історію варто знати і пам'ятати, побачити її очима людей, ніби зсередини, а не прочитати сухі факти у "Вікіпедії".

"Не просто лишитися людиною, коли людяність була вичерпана майже з кожної живої істоти"⠀
⠀
"Як під одним небом і по одній землі можуть ступати чоботи вбивць і жертв. Як?"⠀
⠀
"Кати мають обличчя. Вбивці мають імена"⠀
⠀
"Ця війна колись закінчиться, і ми будемо вчитися жити з тими спогадами, які вона нам лишила"⠀
⠀
"Мовчазна згода" - це книга, написана на основі реальних історичних фактів. Ці факти шокують, вражають антилюдяністю і не мають ні пояснення, ні виправдання. Тут перегукується теперішнє сьогодення і важке минулим нашої держави. ⠀
⠀
Жодна окупаційна влада не принесла добро для людей. Це маленька капля болі життя в окупації де немає справедливості, правди і допомоги, де стираються моральні принципи, де найбільше турбує яким ти будеш? Або на кого перетворишся, коли ця війна закінчиться. Чи залишиться в людях бодай щось людське? Потрібно бути дуже сильним аби не зламатись. Тут більше питань, ніж відповідей.⠀
⠀
Авторка в своїх книгах піднімає дуже болючі тема, але вони дуже важливі для нас українців. Ми маємо знати, памʼятати і недопустимо зараз такого знущання над нацією.⠀
⠀
Я дуже переживала за головних героїнь Клару і Ольгу, впевнена кожен читач поставить собі запитання а як би вчинила я на їхньому місці? В цьому творі немає чітких ліній і самого поняття добро і зло, кожна сторінка ніби кричить і стікає кровʼю…⠀
І знову я собі уявляю, яку роботу і які дослідження історичних фактів провела авторка, щоб описати життя постояльців і працівників психіатричного закладу.⠀