Дуже поетична, щемка й атмосфера книга. А ще, неймовірно кінематографічна! Увесь час під час читання мене не полишала думка, що з цієї історії вийшов би чудовий фільм чи серіал. Здивована, що за увесь час існування книги, світ досі не побачив її екранізацію.
Найбільше мене здивувало, як вміло авторка вплела у свою розповідь справжній історичних постатей й вигаданих персонажів, історичні події й художню вигадку. Це було дивно, але досить гармонійно.
Оповідь авторки пливла й гойдалася немов той човник на річечці, персонажі не дратували, а любовна лінія виявилася достатньо чуттєвою і пронизливою, але не цукрово-приторною, як в багатьох романах й без зайвих подробиць.
В цілому дуже приємна, лірична історія з чудовою атмосферою туманної Ірландії, яка зачіпає теми самоідентичності, любові до свого коріння й своєї країни.
Ідеальний вибір для холодного осіннього читання 🍂
Дуже важко збирати себе по частинках і писати відгук на історію, яка відгукнулась повністю, історія, яка довела мене до сліз.
Я не очікувала багато від цієї книжки, знала тільки, що мене чекає досить меланхолійна розповідь і трохи історичних подій Ірландії 1920-х років. Навіть не читала анотацію до книги, просто довірилась смаку @valeriia.about і челенджу 12 книг. Тому першим здивуванням для мене стала подорож у часі, а другим — неймовірна історія кохання.
Ви знаєте, як я люблю читати про любов, але такої я ще не зустрічала. Настільки гарно все написано, що не вистачає слів, щоб описати всі почуття, які я відчула під час читання. Томас Смітт — чоловік з великої букви, який неймовірно покохав жінку з іншого століття. Я читала всі його зізнання в кохані до Енн і просто плакала, настільки вони були щемкі і чуйні. Мені здається не можна знайти більш ідеального чоловіка у всіх світах, тому що це місце поправу Томаса.
«…Якби всі чоловіки кохали своїх дружин так, як я кохаю Енн, із нас не було б жодної користі. А може, світ пізнав би мир. Може, якби для нас головним у житті стало кохати й бути коханими, вiйnu скінчилися б, а незгода зникла б…»
А фінал взагалі💔❤️🩹. Я читала і намагалась усвідомити, що історія закінчена і мені треба жити далі, без ніжних слів Томмі, щасливого обличчя Оїна і неймовірної сили Енн.
Тому ця книга точно залишиться в моєму серці назавжди❤️.
"...ми зберігаємо тих, кого любимо в серці. Ми ніколи не втрачаємо їх, якщо тільки пам'ятаємо, якою була їхня любов..."
Ця книга зовсім не схожа на ті, які я читала раніше. Вона зворушлива, вона захоплює з першої сторінки, вона мудра, вона нереальна, але така правдива. Чомусь ще з перших сторінок мене настільки вражав стиль авторки, що буквально мурашки по руках йшли, а ще було дивне передчуття, ніби має статись щось погане. І ось ця напруга тримається до самого кінця книги. До того ж великими плюсом є непередбачуваність сюжету. Здавалось би, головна героїня вже знає цю історію, і знає, що буде далі... Але насправді час завжди змінює історію, коли її переказують з уст в уста і якісь деталі губляться, а якісь залишаються таємницею. Сам стан Енн нагадує мені той стан, коли ти дивишся фільм, який бачив вже багато разів і знаєш його сумне завершення, але ти все одно сподіваєшся, що цього разу все буде інакше, що все буде добре.
Взагалі я не люблю історичних романів, чомусь ось ці всі історичні факти викликають в мене нудьгу та бажання заснути. Але в цій книзі така фантастична любовна лінія, що можна закрити очі на складні в розумінні історичні події, що її супроводжують. Це без перебільшення справжнє кохання, яке сильніше за час, кордони та всі перешкоди.
Емі Гармон просто майстриня описувати почуття так, що це торкається самого серця. Мені важко підрахувати, скільки разів сльози навертались мені на очі під час читання. Це говорить про неабияку майстерність. Воно й не дивно, адже сама авторка пише:
"Головне в писанні — це емоції. Без них немає магії"
У "Що знає вітер" цієї магії точно достатньо. Адже вона викликала у мене стільки емоцій, що важко описати словами. Тому однозначно прочитайте цю історію, переживіть ці прекрасні емоції та відчуйте цю магію.
