Важко оцінити хорошу книгу, тема якої вже трохи приїлася. Розумію свою помилку, взявши цю книгу одразу після книги "Пальці поміж піском". От не можна читати поспіль такі книги. Вони сумні, чіпляють за живе, бо це твоя історія, твій народ, над яким знущалися впродовж багатьох років, і як ми бачимо, дотепер це роблять, а тому такі книги є дуже важкими.

Але, якщо говорити про ці дві книги, то "Три обіцянки" дали фору другій, однозначно! 
Я люблю глибоко прописані сюжети, відчути кожну емоцію героїв та разом з ними пережити їхнє життя, яким би воно не було.

Але, є але! Мені весь час здавалося, що щось подібне я вже читала: жіночий табір, в муках народжена дитина, ґвалтування, дорослішання сина, навіть момент суїциду на морозі, ну дуже схожий з книгою "Зулейха відкриває очі". Але навіть це не зіпсувало моїх вражень.

Тому, якщо вам сподобалась ця книга свого часу, щиро рекомендую до читання і "Три обіцянки".

Пам'ятаю, той час коли я прочитала "Тринадцяту казку" Сеттерфілд, а за нею "Там у темній річці", і як вразили мене ці книги, своєю атмосферою та готичністю, а що більше мене здивувало, так це те, що про ці книги мало хто говорив. Те ж саме можу сказати й про дану книгу. 

Мова піде про жіночий рід, який має надвелику силу з природою, це комахи, птахи та рослини, завдяки яким вони можуть протистояти чоловікам-об'юзерам. Долі жінок розповідаються з далеких часів, і тільки у 21 столітті пазли усіх доль складуться докупи.

Таку книгу хочеться радити, але, як на мене, ідеальний для неї час то осінь.

Всі ми знаємо про голод 30-х років.

Вперше про це я дізналася у школі, як зараз пам'ятаю, сиділа на другій парті й уся увага моя була прикута до розповіді вчителя, яка розповідала, як люди їли своїх наймолодших дітей, аби прогодувати старших.

"Як?", подумала я, це ж неможливо!

З кожною прочитаною книгою я дізнаюся все більше і більше про ті страшні часи. Про Сталіна, який усе це запровадив, про те, що насправді ціль була знищити саме український народ, і що далеко не вся срср страждала голодом.

Стосовно книги, це просто неописанний жах, та попри це вважаю, такі книги варто читати й пам'ятати, аби знати того ворога, який намагався знищити нас, як націю.

Головна героїня, Соля, після загибелі своєї новонародженої дитини, втрачає розум, заїдаючи своє горе. Її чоловік, партієць, відвозить її до села під Полтавою, на "лікування", приховуючи при цьому, від неї страшну правду, яку коїть зі звичайними селянами. Так у селі вона зустріне зморених голодом людей та відчує запах смерті. Але, завдяки своєму страшному горю, їй таки вдасться врятувати хоча б кілька життів.

Подібні книги завжди важко описувати, а особливо оцінити, пальці не повернуться поставити 10, бо не вважаю такі книги фантастичними чи цікавими, та і низьку поставити зась не можу, адже це наша історія, наші предки.

Тому дану книгу залишаю без оцінки, але назавжди в моєму серці

Я маю мрію побачити маяк, та поки моя мрія недосяжна, я читаю про них книги.

В цій книзі заворожує все, починаючи від яскравої обкладинки, до останнього рядочка кожного листа, які знаходяться в середині.
Поштар, який живе на маяку й отримує листи, вирішив розповісти про деякі з них, і не просто так, а тому, що на цих конвертах не вказано отримувача. Можливо, таким чином, він шукав, відправника або отримувача? Хто зна! О ви б бачили ці конверти!

Кожного вечора, мій син перед сном, присвоював місце за гарнішу ілюстрацію конверта, і не повірите, кожного разу вигравав інший, а все тому, що кожен по-своєму оригінальний і цікавий. Давайте, будемо чесними, для більшості дітей, дуже важливо бачити гарні картинки, а вже потім текст, з цим ілюстратори та команда #книголав впоралися на 100%.

Стосовно самих розповідей, що тут сказати, тепер мій син планує писати листи для невідомого отримувача! Хто зна, може саме на пошту маяка він і прибуде?