Незважаючи на те, що «Персі Джексон» є підлітковим циклом, він однозначно вартий уваги для читачів будь-якого віку. Я познайомилась із цією історією вже дорослою (переросток, трохи як для ЦА), але хоч і запізнилась, відчуваю себе, наче дитина, яка щойно відкрила цілий новий світ!

Персі — чудовий герой із гумором, сумнівами, купою думок та проблем, але вірними друзями і величезним бажанням вирішити все, навіть попри вибір між порятунком світу і власним життям.

Дуже сподобалось органічне поєднання грецької мітології з сучасними реаліями, це одна з головних родзинок історії, на мій смак. Всі ці боги, міфічні істоти та стародавні легенди оживають на сторінках і закручують у такі двіжняки, що годі й уявити.

Що мене вразило найбільше? Те, як Ріордан прописав моменти з монстрами (оооо, які вони епічні) та сцени Персі з його мамою (емоційні, чутливі та глибокі моменти).

Рік Ріордан створив справжній калейдоскоп емоцій: тут і сміх, і тривога, і глибокі роздуми. А головне — відчуття пригоди на кожній сторінці. Ця книга залишає після себе жагу до пригод і дає можливість зануритися у світ, де все можливе — навіть коли ти підліток і батько твій — могутній бог 😏

Книга залишила після себе сильні враження. Це ґрунтовна біографія, яка розкриває реальне життя принцеси Діани — без зайвих прикрас, пересудів і пафосу.

Книга поділена умовно на три великих розділи (які в свою чергу розділені на маленькі), і значну її частину складають уривки з інтерв’ю, які принцеса таємно надавала автору через довірену особу. Ці слова, такі уривчасті, моментами дуже емоційні — це її власна сповідь про життя, сповнене як великої уваги, так і низки особистих трагедій 🙏

Кілька моментів, які були для мене найбільш вражаючими та болісними:

📌 напружені стосунки Діани з матір'ю
📌 життя після розлучення батьків (особливо няньки)
📌 ставлення королівської родини до народження її другого сина
📌 шлюб, який був надтріснутим, ще до того, як його офіційно оформили
📌 булімія та спроби сaмогyбства

Додатковим плюсом видання є фотографії, які доповнюють текст і дозволяють краще зрозуміти, через що проходила Діана Спенсер, яка стала принцесою.
Як бачимо, життя принцеси це не діжка меду... 🥺

Важко залишитися байдужою після прочитання. Діана постає як жінка, яка поєднувала величезну силу духу та характер із глибокими внутрішніми переживаннями. Книга показує, як сильно вплинули на неї складні стосунки в обох родинах: тій, з якої вона походила, і королівській родині, до якої вона приєдналася. Книга залишила мене із сумішшю захоплення, жалю та розуміння, якою складною і трагічною була її доля 💔

Я дуже раджу читати цю книгу тим, хто любить біографії, а також тим, кому цікаво було б зазирнути в таке собі закулісся життя королівської родини 👑

P.S. Після цієї "сповіді" від Діани я зрозуміла чому книга принца Гаррі називається «Запасний».

Це збірка, що відкриває двері в глибокі переживання, біль, зцілення та пошук себе.

Знаєте, поезія — це завжди щось інтимне, що залежить від того, яким настроєм, досвідом і почуттями ви підходите до читання. І для мене ця збірка стала прикладом того, як суб’єктивність сприйняття формує наше враження про творчість.

Теми, які порушує Рупі Каур, безсумнівно важливі. Вона пише про травми, жіночність, любов і втрату з такою відвертістю, що ці рядки проникають у саме серце. Є моменти, які зачепили мене настільки, що я відчула їх фізично — слова ставали ножами чи ліками залежно від контексту. І хоча не все було мені близьким (і слава Богу, що так), я не могла не оцінити сміливість авторки торкатися таких тем.

Що стосується стилю, то тут у мене дещо змішані почуття. Вірші Каур дуже мінімалістичні — короткі фрази, прості образи, іноді схожі на Instagram-дописи. Для когось це може бути перевагою: відсутність зайвих деталей, прямота й легкість сприйняття. Але мені цей стиль видався специфічним. Місцями я відчувала, ніби мені бракує глибини або деталей, які б допомогли краще зрозуміти переживання авторки. І це, напевно, той випадок, коли ти можеш або повністю відчути ритм цієї поезії, або залишитися осторонь.

Попри це, я щиро вдячна за ті моменти, які вдалося прожити разом із текстом. Вони нагадали, як важливо бути відвертою з собою і не боятися говорити про те, що "болить". Рупі Каур дає голос тим, хто його шукає, і це, напевно, найцінніше в її книзі.

"Молоко і мед" — це збірка, яку варто прочитати, якщо ви готові до емоційних гойдалок і пошуку власних відчуттів у чужих рядках. Але будьте готові, що не все буде для вас близьким. І це нормально. У кожного своя поезія, і, можливо, ви знайдете її тут, а можливо — десь в іншій книзі.

Глибока, зворушлива, така справжня.

Донеччина, сімейні драми, пошук себе – тут все переплітається в одну неймовірну історію.

Олег і Яра повертаються в рідне містечко на Донеччині на весілля сестри Настусі. Ця подорож стає більше, ніж поїздкою – вона відкриває їм двері до власного минулого та дає змогу зазирнути в себе. Війна залишила свій слід на всіх, але як жити далі, якщо серце розривається між "тут" і "там"?

Атмосфера ✨️:
Донеччина постає в книзі, як живий герой, відчувається кожен її подих і кожен шрам. Містечко, яке пам’ятає війну, але прагне жити далі, природа, яка ніби шепоче: "Залишайся".

Мова авторки сподобалась, читалось швидко, не хотілось відриватись. Легкий стиль, трохи гумору (ага, навіть у такій серйозній книзі), влучні метафори.

Ольга Богомаз дуже делікатно й точно торкається таких важливих тем, як ідентичність і вибір. Чи залишатися вдома, борючись за своє, чи вирушати далі? Чи пробачати минуле, якщо воно тисне на горло? Ця книга не дає готових відповідей, але точно змушує задуматись.

Розповідь про діда – це моє розбите серденько 💔 Його постать – це той символ міцності родини, що водночас нагадує про її крихкість. Епізоди з ним пробирають до мурашок, бо в них так багато болю й любові.

"Весілля Настусі" – це не просто книга, а цілий емоційний вихор 🌪 Вона нагадує про важливість рідного дому, навіть якщо той дім болить. Це про наше сьогодення, наше коріння і наш вибір бути собою. Це історія про те, як жити, любити й пам’ятати навіть після найважчих втрат. Вона змусить і плакати, і сміятися, і думати.

Листи, що об'єднують серця.

Я в захваті від цієї книги. Вона вразила мене глибиною, зворушила до сліз і залишила тепло в серденьку. Це не просто історія — це подорож, яка об’єднує країни, людей і покоління.

Мала натхнення на аудіокниги, тож вирішила послухати цю історію на Абук в озвучці Володимира Дантеса, і це був чудовий досвід — його голос та додаткові звукові ефекти створюють атмосферу, що здається, ніби перебуваєш там на маяку слухаючи шепіт хвиль 🌊 або з іншими героями книги пірнаєш в океан, витрушуєш з одягу пісок або їси хліб з вулкану 😏

Шість листів.
Шість дітей.
Шість країн.
Мальдіви, Чилі, Ісландія, М’янма, Нігерія та Греція.
Листи опинилися в руках старенького доглядача маяка, який вирішив поділитися ними з нами.
У кожній історії – частинка життя героїв: океан, острів, вулкани, неочікувана дружба, перегони крабів, радощі й біль.
Попри те, що діти зовсім різні, їхні переживання їх об’єднують між собою та викликають асоціації в читача, дуже легко провести паралелі.

Ми можемо снідати оладками чи пластівцями, носити різний одяг чи розмовляти різними мовами, але радість і незгоди — вони всюди схожі. Саме це робить історію такою близькою, саме тому вона так резонує.

Ця книга — бальзам для душі. Вона проникає в серце й залишається там ♥️