Ця книга про 7 днів, про бойове завдання, яке тривало не так багато, а наче вічність.
Читати книгу було важко, моментами було й смішно, бо автор не втратив гумору навіть в такий важкий час. Іноді читати було неймовірно боляче, наче розривало зсередини, особливо коли щойно, дві сторінки тому, людина була, а тепер залишилась лиш згадка, фото та пустка... За кожним таким "зникненням" справжня людина, герой, воїн... А про скількох ми не дізнаємось 💔

Дуже щиро автор розповідає про події, які відбулись в його житті з 24.02. Він не прикрашає і не хвалить там, де цього бути не має, говорить як є і це підкупає, тримає увагу.

В майбутньому такі історії стануть цінним свідченням подій нашого життя, того, що спіткало нашу країну, а ще пам'яттю про тих, хто героїчно захищав кожен клаптик землі, кожне життя, ціною власних здоров'я, сил, життів 🥺

Я не можу радити цю книгу, вона точно болісна і тригерна, але при цьому, я щиро хочу, щоб багато наших співвітчизників її прочитали і не лише її, а й інші книги-свідчення.

Це певно буде один з найкоротших відгуків, але я не хочу "лити воду" про цю історію. Коротко, відверто і з відкритим серцем, так само як написана книга "Сім днів українського пекла".

Марґарет Етвуд знову відкриває жорстокий і репресивний світ Гілеаду. Це багатоголосна історія, яка глибше розкриває політичні інтриги та внутрішні конфлікти тоталітарного режиму.

Читати цю книгу — це як повернутися в знайомий, але водночас ще складніший світ, де виживання вимагає гнучкості, хитрості й сили духу.

Одним із найсильніших аспектів роману є образ тітки Лідії, яка в "Оповіді служниці" була символом абсолютної відданості системі. Але у "Заповітах" Етвуд майстерно розкриває її багатогранну особистість, показує складний характер тітки Лідії, яка виявляється не просто послідовницею режиму, а стратегом, здатним змінювати хід подій. Її історія є яскравим прикладом того, як людина може жити між двома світами: назовні бути вірною системі, а всередині — прагнути її руйнації.

Дві інші героїні, Агнес та Дейзі, відображають різні шляхи життя в світі Гілеаду: одна виховується в самому серці системи, інша живе у відносно безпечному зовнішньому світі. Їх історії перетинаються в несподіваний спосіб, і це додає неабиякого відчуття напруги.
Хоча саме лінія тітки Лідії зачепила мене найбільше.

Книга досліджує теми:
❗️ влади
❗️ контролю
❗️ жіночого опору
❗️ моральних компромісів, які доводиться робити заради виживання
❗️водночас надії

Щодо стилю, Етвуд продовжує демонструвати свою майстерність у створенні психологічних портретів. Хоча може здатись, що ця частина історії не така інтимна й напружена, як перша книга, але для мене це виправдано тим, що історія стала масштабнішою та політичнішою. Світ Гілеаду розширився.

На мою думку, це потужний і вдумливий роман, який не тільки продовжує важливу дискусію відносно тиранії і прав людини, але й дає можливість глибше зрозуміти, що відбувається за лаштунками авторитарного режиму, та залишає надію, що кожна система, якою б міцною вона не була, може бути зруйнована зсередини.

Зазначу, що перша книга залишається для мене однією з найкращих класичних дистопій, саме завдяки темі та стилю, але й продовження гідне, не шкодую, що читала і заглибилась в цю історію знов.

Про що я думала обираючи саме її? Не знаю 🤷🏼‍♀️, але настрій був паршивий і зробити собі боляче було чомусь актуальним (не кажіть, що коли вам погано ви не слухаєте сумну музику, яка робить ще гірше 😅).

Тож я взялась читати про початок повномасштабки. Спогади людей, які вилили свій страх, біль, розпач, зневіру і щирі віру та сподівання в цих рядках.
Болісно? Так.
Вражаюче? Безперечно.
Згадала свої емоційні гойдалки тих днів? Звісно.

Я читала історії і десь згадувала своє, проводила паралелі, десь йшла у відторгнення і нерозуміння, але емоційно ця книга проймає, бо той, хто прокинувся того лютого ніколи його не забуде і носитиме цю пам'ять в своїй ДНК, висіченою на кістках і серці 💔

Я хотіла б, щоб цієї книги не існувало, або щоб вона була просто дурною вигадкою, але ні, то правда, яка мурашить і холодними пальцями стискає горло, правда, яка рве на шматки і слізьми вмиває душу, бо це наша довбана реальність.

Щемко було читати про об'єднання та допомогу, про спільне, про цілісне. Боляче читати про втрати, розлуки і біль, шалений біль...

Радити прочитати не буду, то має бути свідомий вибір з розумінням того, що все це ще надто живо, рана навіть кірочкою поки не вкрилась, тож болить як тоді, а може й сильніше, бо розумієш.

Не шкодую. Було того варто.

Це одна з найкращих романтичних комедій, яку я читала, ось так, зразу викладу вам своє ставлення до цієї книги 🤷🏼‍♀️😁

А тепер трохи розшифрую.
Я обожнюю історії про підлітків, дорослішання, перше кохання, ооу, це зазвичай дуже мило, дещо драматично і загалом чудово. Ця історія не виключення.

Герої книги на перший погляд дуже різні, але насправді за фасадом протилежностей ховаються дуже близькі люди.
Ліз — рафіновано романтична дівчина в рожевих окулярах, яка насправді ще та бунтарка, просто не хоче цього прийняти.
Вес — вередливий сусід, який так і хоче поставити підніжку, але насправді so sweet 🥹 Будь-який сінабончик відпочиває 🤣

Мені сподобалось як розвивались герої протягом історії, мені сподобались теми, які авторка зачепила ніби побіжно, але відвела цьому достатньо уваги, мені сподобалось як взаємодіяли між собою Ліз та Вес (багато разів я відверто хихотіла, в кінці відверто ридала)...

Класною частиною книги є згадки про фільми, більшість з них я бачила не раз і вони як тепла ковдрочка 🥰
А ще чудовий плейлист. Скільки разів я його слухала? Так ✨️

Однозначно ця книга буде довго мені згадуватись з теплотою і її я зможу порадити любителям жанру, бо тут є ось це тепло, очікування першого поцілунку, дурнуваті ситуації та прекрасний фінал ♥️

Ця книга ідеально підійде для осінніх читань, особливо в жовтні, ближче до Гелловіну 🎃

Це історія натхненна фольклором та тими самими первісними й моторошними казками, які були не для забавляння малечі, а для страхання. Згадайте легендарних братів Ґрімм, їх казки ще те випробування для психіки 😏

Тут історія про хлопчика Крабата, який відчує поклик і піде до млина, де старий Майстер візьметься вчити його ремеслу і знаєте, всі легенди про те, що мірошники знаються з нечистою силою отримають своє підтвердження.

Хлопці ростуть втричі швидше, щороку один з них "випадково" гине і з’являється новий учень, періодично приїздить загадковий Дядечко (в ньому дуже сильно проглядається алюзія на Смерть) і запускається мертве жорно, а ще буде могутня книга, магія та боротьба з темрявою.

Це свого роду набір історій з життя на млині, який пов'язаний однією суцільною історією про те, як Крабат прийматиме себе, свою долю та складні рішення.

Стиль оповіді цікавий, дещо незвичний, але мені читалось чудово. Попри те, що книга начебто для юної авдиторії (14+), мені дорослій було читати ой як цікаво, хоча загальна канва досить передбачувана, але які смачні деталі 🔥

Звісно маю віддати шану оформленню: від зрізу до атмосферних малюнків Мехрдада Заері книга зроблена настільки цілісно та якісно, що її не хочеться відпускати з рук, поки не дочитаєш. Малюнки доповнюють історію на всі 100%, бо коли розглядаєш їх окремо, то не відчуваєш того наповнення, а от все разом — магія ✨️

Я в захваті від цієї книги, однозначно must read 📚