Не мій дім

Про "Не мій дім" є дуже багато схвальних відгуків. Хочеться розказати щось нове про книгу.
Тому буде не зовсім відгук, а моя історія прочитання твору.

Чомусь я боялась читати книгу. Ось прочитаю її і зрозумію, що я не там і не на свому місці, і живу не своїм життям. Такими були думки до 24.02.
Пам'ятаю, що почала читати її, коли були на дачі. Саме тоді переглядати новини вже не було сил, а читання врятувало мою нервову систему.
Сюзанна – молода, вродлива і талановита дизайнерка прилітає на конференцію. Лише помилка в бронюванні житла і дівчина знайомиться з гарним чоловіком. Така романтична зустріч у Празі. Це – доля. І читач поступово занурюється у інший світ. Це ж найкраще, що може бути.

Перші побачення, прогулянки містом. Ти проживаєш з Сюзаною кожен її день, події і емоції. Дуже добре уявляєш всіх героїв. Ніби наяву бачиш стару хрущовку і сучасний будинок Петра і Сюзанни. Навіть уявляєш роботів, що можуть замінити дружину чи дитину.
Поступово події розгортаються так, що стає моторошно від того "звичайного сімейного життя".
Ця історія переходить від романтичної у справжній психологічний триллер.

"Не мій дім" це не тільки про будинок. Це про "зону комфорту", про "не зрадити себе" і "не робити боляче рідним". Яку сміливість потрібно часом мати, щоб просто захистити себе.
Коли я прочитала останні рядки, прийшло відчуття якогось внутрішнього очищення, розуміння життя, людських відносин. Дуже особлива книга.

Коли книжки дуже подобаються, завжди складно про них писати, аби без спойлерів, і коли подобається тобі, то хочеться, щоб подобалось всім)

Таку історію я б назвала (як раніше класику) роман - засторога, і роман-антиутопія, і соціальний роман. Події відбуваються приблизно в 2026 і якось страшно уявити , на що перейде наш світ. А найгірше, що все цілком можливо. Роботи, дрони і подібне дуже перегукувались мені зі світом у "451° за Фаренгейтом" Бредбері.

Зрештою, це роман про те, як важливо знайти себе , бо ж "ти і є дім". Як наші рідні з дитинства фактично "створили" нас сьогоднішніх і як часто ми проживаємо їхні життя, далеко не завжди успішні. Як страшно буває від думки, що живеш з чужою людиною , та ще й з постійним відчуттям тривоги.

Це той момент, коли дуже чітко прописано , що технології, розвиток - це дуже круто, але важливо не загубити в цьому всьому себе. Не загубити людей.

Фінал - прекрасний. Хай такий світлий. Я втішилась, що Сюзанна вижила, бо весь час боялась , що має щось статись непоправне...

Мій примірник роману весь в стікерах. Хочеться цитувати кожну сторінку. Хочеться сказати, що це просто таки геніальний роман, хочеться хвалити авторку, чекати наступних романів і тішитись , що така #сучукрліт є!

Дуже актуальна назва цієї книжки, коли зараз тисячі українців не у своєму домі. Хоча тут зовсім не про це.

Головна героїня Сюзанна - талановита дизайнерка, але невпевнена у собі, живе під постійним контролем бабусі. На конференції у Чехії знайомиться з Петром. І от воно - вони обоє мріють про дім - технічно оснащений чи затишний, то вже вирішать пізніше.

Але коханий чоловік звик, що мама і тато виконують всі його забаганки. А Сюзанна хіба виняток? Спочатку треба трішки схуднути, тоді підправити зовнішність, сидіти вдома і поступово забути взагалі про себе, свої якісь бажання та мрії. Героїня повністю знецінює себе, адже нічого страшного нема в тому, щоб догоджати чоловікові.

Всі люди не ідеальні, але ніхто не має права посягати на іншого, змінюючи за своїми бажаннями. Історія про дім, як втілення мрії, затишку, але насправді дім там, де ми. В безпеці і щасливі навіть самі з собою.