Ярослава Литвин

У мене знову (як і з кожним твором Ярослави Литвин) трапився глибокий контакт із текстом.

За що я любитиму цей текст?

1. За рідних людей, які смішили, проживаючи своє просте життя на сторінках. Зауважу, що є тонка грань між емоційністю і театральністю. Авторці вдалося не перетнути її.

2. За те, що озвучили страхи про можливі проблеми з хатою: від сусідів за парканом до безкінечної роботи.

3. Щоб писати так про село, треба любити людей, мати терпіння та цікавість осягати іншого.

4. Тут найкращі діалоги! Хотілось втрутитися і додати свій аргумент. Як казала моя бабуся: "Візьміть і мої труси на лавочку".

5. Купа гівна. Це так смішно. І щось метафоричне, на стику подробиці, символу і характеризуючої деталі. Здається, дрібниця, якщо її просто зазначити, без підтексту, як частину оточуючої картинки. Але запах від неї знає кожен. Він залишає слід на всьому, проникає скрізь, нагадує про себе. Змінює навіть те, що було яскравим і прекрасним, його складно позбутися. Купа інколи пропадає з тексту, але читач пам'ятає про неї, навіть коли автор прикриє її брезентом, сховає. Це невід'ємна частина села, людей, усього.

"Вілла у Сан-Фурсиско" – щілина, яка пропускає лінію світла, що падає на сховану мрію кожного пожити в хаті. Мене завжди дивує переконаність людей, що література має заспокоювати, бути приємною. Ми повинні усвідомити всі проблеми, які можуть наздогнати, коли зважишся купити стару хату в жопі світу і почати модне життя відлюдника. Це не про невимовність жаху розхитаного побуту, а про спецефекти нагнітання Ярославою Литвин, які викликають посмішку. Почитаєте, насмієтеся, і, може, передумаєте жити в селі.

Що ж, досить популярна книга на сьогодні, бачила багато різних відгуків, тож вирішила й сама з нею познайомитись.

Оля Синичка купує стару хату в селі, та планує привести її до ладу, започаткувавши зелений туризм. Та все виявилось не так просто, через що Оля часто потрапляє в кумедні ситуації.

Що сподобалось:

🏡Оформлення книги дуже красиве, гарнющий кольоровий зріз.

🏡Книга читається легко, з гумором, є дуже смішні жарти.

🏡Книга близька до народу, в деяких героях можна впізнати близьких, чи то допитлива сусідка, чи бабуня, яка страх як переживає за картоплю.

🏡Згадка про важливість родинного кола була дійсно цінна. Збирайтеся разом частіше❤️

Що не сподобалось:

🏡Згодна з деякими читачами - було забагато суржику, аж занадто, думаю все таки варто було його скоротити.

🏡Перша половина книги мені сподобалась більше.

🏡Деякі моменти були дивними і не логічними. Поведінка певних героїв була надто ексцентричною, особливо головної героїні.
Юля і Анатолій - мені не сподобались взагалі.

Загалом моя оцінка 50/50.

Коли живеш в великому метушливому місті, де на тебе на кожному кроці сиплються проблеми, погані новини, багато людей навколо дуже хочеться все кинути і втекти кудись ближче до природи, де буде чути спів пташок а не сигнали машин, де звуки сирен не звучать так загрозливо.
Так і головна героїня цієї книги вирішила покинути місто і вирушити в селище, купити невеличку хатинку і пожити в тиші. Але звичайно від людей не втечеш тому її чекають пригоди, смішні курйозні ситуації, друзі та кохання.
Про це все ви можете прочитати в справді літній книзі "Вілла у Сан-Фурициско".
Я хотіла прочитати щось легке, смішне та літнє а ця книга якраз така і є. А ще вона просто неймовірно гарна .

"Не мій дім" Ярослави Литвин виявилася геть не тим, що я чекала. "Рік розпусти Клауса Отто Баха" мені сподобалася і я з нетерпінням чекала на нову книгу авторки, і залишилася задоволена. Вона глибша, хоча і сумна. У проміжку я читала ще "Пухнасту", і спочатку Сюзанна, головна героїня "Не мого дому", чимось її нагадала, але лише на перший погляд. А взагалі це героїня, яку мені було безмірно шкода. З кожною сторінкою яскраві кольори немов би блякнули, і оригінальна дівчина перетворюється на свою тінь, сіру і нещасну. Здається, шлюб придумали не для цього.
⠀
Недалеке майбутнє, Сюзанна Карпенко - талановита дизайнерка, колись працювала у Данії, тепер приїхала на конференцію у Чехії. Хоч за плечима і професійні невдачі, і тяжкі відносини з родиною, Сюзанна не втрачає надії на кохання. Вона оригінально вдягається і сміливо жартує. Господи, ви її просто не впізнаєте до кінця книжки.
⠀
А потім з'являється Він. Симпатичний холостяк з великою мрією - збудувати дім. Все самому спланувати і обладнати по-сучасному. Сюзанна розділяє з ним цю мрію, але вже з назви книжки можете зрозуміти, що до чого.
⠀
Це могла би бути книжка про роботів, але вона - про людей. Про те, що навіть коли у нас будуть роботи для прибирання і для кохання, ми не перестанемо мучити одне одного. Що неважливо, наскільки розвинулися технології - захищати себе доведеться від тих самих бід, що і тисячу років тому.
⠀
Прибацана ведична жінка і всезнаюча свекруха, травми дитинства і сімейне насильство - письменниця звертається до вічних тем, поєднавши їх з питаннями взаємодії з роботами, які доведеться уже вирішувати нашому поколінню. Але для мене історія з роботами відійшла у книзі на другий план, на першому - доля жінки, яка так швидко стає жертвою, втрачаючи своє Я. Втрата задоволення від життя і впевненості у собі - ціна, яку Сюзанна заплатила за зустріч не з тим чоловіком. І від цього ніхто не застрахований, на жаль.

Дуже зайшла ця книга і якось важко зібрати думки до купи, щоб написати про неї.
Спочатку я подумала, що це шалена історія кохання та як же я помилялася.

Є вона - Сюзанна, успішна дизайнерка з купою комплексів, тривожними розладами, невпевнена в собі дівчина під 30, з хворою мамою, бабусею-тираном, з чоловіками у неї не складається.

І тут з'являється він - Петро, принц із завищеною самооцінкою в пошуках ідеально слухняної дружини, щоб збудувати ідеальний дім для ідеального спільного життя. Сюзанна підходить на цю вакансію. Вона слухняно морить себе дієтами, спортзалами, аби влізти у весільну сукню і гарно виглядати на фото, потім підколює губи, робить інші процедури краси, майже не спілкується з подругою, звільняється з роботи, бо так хоче Петро.

Цей Петро. Він мені одразу не сподобався. Зовнішність, поведінка, розмова. Та Сюзанна засліплена, вона дуже хоче бути щасливою і просто не бачить усіх дзвіночків, які волають "біжи від нього, біжи".

Дуже майстерно описано перетворення ідеального чоловіка в чудовисько.
Обов'язково читати дівчатам, жінкам, щоб мати приклад, як не треба робити.

Це історія про жінку, яка шукала свій дім, сімейний затишок. Це історія про те, як дитячі травми впливають на нас в майбутньому.

Повелась на хороші відгуки і дуже шкодую. Книгу практично неможливо було читати через надвеликий об*єм штучного суржику. Це не жива мова, це якась насмішка і викривлення української. Я розумію, було б кілька словечок для атмосфери, але на кожній сторінці відсотків 30 того суржику. Мені книга нагадала дешевий серіал, де українця з села зображують як забитого, неосвіченого і безграмотного. Я щиро не розумію тоді нинішньої позиції: ми кажемо, що варто читати українською, не російською, але виходить ось така книга з зіпсованою лексикою. Книги ще ж певним чином збагачують словниковий запас, вчать образно мислити.. а тут..( Тут лише вже не вистачало нецензурної лексики заправщика. Сюжет взагалі ЗАГУБИВСЯ серед цього "Сказала тіхо гав і помєрла". Поки найгірша прочитана книга у 2024.

Ця книга просто взяла у полон Інстаграм, бо стала справжнім хітом. І я кожен раз, зустрівши її, мала бажання прочитати. Погодьтеся, вона дуже красива. Але щось мене зупиняло. Зупиняло, але не зупинило.

Мушу зізнатися - книга, як я і передбачала, не моя. Щось я підзаморилася від цього народного суржику та не менш народного гумору. Розумію чудово, чому ця книга подобається, але я вже пас.

"Перше правило кохання - його видно.
Друге правило - кохання рідкісне.
Третє - кохання неможливе без ідеального партнера".

То ж, живучи за такими правилами, головна героїня, яскрава представниця своєї невгамовної родини, вирішує змінити життя, не чекати без діла Перемоги, а зайнятися бізнесом. І не будь-яким, а туристичним. Вийшло так, як і мало б вийти, бо поруч зі своїми порадами були не лише улюблені родичі, але й цікаві сусіди.

То ж, якщо вам цікаво дізнатися, як розпочати бізнес з нуля, а ще ви не зморилися від народної говірки - ласкаво прошу до читання. Є варіант, що вам сподобається ця легенька історія. Бо після весни прийде літо, літо у Сан-Фурсиско.
А любов не зникає, тим більше - прагнення її.

"Йдучи до своєї хати, шаркаючи капцями по асфальту, Синичка думала, що ж ще підкине їй цей божевільний день".

Чудова новинка від української авторки @yaroslava.lytvyn Ніколи не знаєш, що цього разу буде основою сюжету і яка тема стане провідною, бо всі книги пані Ярослава дуже різні, але кожна з них мені смакує. Ця не стала виключенням.

Книга прочитана за вечір, бо відірватися від пригод і перипетій у житті Олі Синички просто неможливо.
Ця фантастична на всю голову жінка вигадує собі цікавий план — купити хату в селі й зробити з неї віллу, таку як на картинках у пінтерест. Паралельно нам розказуються деякі події життя відчайдухи, які розкривають її характер.

Але реальність, як завжди, не безхмарна. Бо навколо бур'яни, уважні сусіди (що допомагають як можуть, але не завжди як треба), добрі родичі (які дружньо тролять, але все ж допомагають), чудові подруги (які чудять не гірше, ніж сама Оля), а ще купа навозу, який має колись стати перегноєм, мрії про газон і пишний сад, багато різного мотлоху від небайдужих і навіть рояль 😁🤌

Деякі курйозні випадки смішили мене до сліз, деякі вводили в ступор, один твіст я, звісно, швидко розгадала, але не думаю, що авторка хотіла зробити з нього велику інтригу. Дуже сподобалась різні крилаті фрази, відомі нам з життя, бо герої тут дуже живі й кумедні, місцями трохи перебільшено, але від цього вони ще колоритніші.

Не шкодую, що прочитала цю історію, шкодую, що продовження пригод Синички треба ще дочекатись 🤭

Тепла книжка - беріть!

Я хотіла цю книжку ще з анонсу, бо мені сподобалися всі попередні ;) А вона виявилася ще кращою, ніж очікувалося.

Оля Синичка купила хату у селі. Ще й з добрячим полем.
Але садити там город не буде - планується вілла. Лиш хата занедбана трохи, та й поле теж, але Оля вірить у себе.

Коли я дивилася таке шоу, "River cottage", дуже його люблю. Ще один плюс цієї книжки ❤️

Ясна річ, що у Олі не все ідеально пішло. Та хто з нас ідеальний? Десь там запах... хм... добрив...зіпсує вітальну вечірку. Десь там трохи бур'яни виявляться ну дуже живучими.

Олю я дуже полюбила. Вона от дуже жива вийшла. І я, як Оля, буває, спочатку скажу - а потім подумаю.
У книжці буде чимало моментів кумедних і зворушливих. Я Олю дуже розуміла і співпереживала.

Але найкраще у книжці, на мій погляд, це те, як Олі пощастило. І я дуже за неї рада. Не тому, що у неї є вілла. У Олі є важливіше - любляча родина. Тато, мова любові якого - "може, тобі полагодити щось треба?". Мама з її екстремальним почуттям гумору. Авторитарна бабуся з добрим серцем. Дід і його кротова боротьба. Тьотя Юля з її пригодами. Подружка Добренька - теж уже сім'я.

І нові сусіди теж - це про спільноту. Про бажання допомогти. Навіть коли не знаєш, як правильно, але несеш у подвір'я нової сусідки старі двері і пиріжки з вишнями, що насправді означає: "ми поруч, ми готові підставити плече". Саме завдяки такій єдності люди наважуються купити хату у чужому селі. З війною таких людей стало багато - і хочеться, щоб у них все було добре.

Оля Синичка здійснила свою мрію - придбала будиночок в селі. І хоч той будинок старий, занедбаний, потребує ремонту, із порослим бур'янами, але величезним подвір'ям і власним пляжем з річкою, де не можна купатися, Синичка щаслива й не полишає мрії довести все до пуття. Недарма ж вона зберегла купу картинок з ідеями в Pinterest.

Родина Олі, то окрема тема - вони і підтримають і допоможуть, але й непрохані поради теж дадуть. Така трохи токсична родина, хоча любляться всі дуже-дуже. А Синичка що...вона не вміє сказати "ні", робить поспішні висновки, часом не думає, що робить і говорить, але вона така, як є.

Книга легка, смішна й для мене виявилася дуже ностальгійною. Люблю село, хоч і не була там сто років.

Тут про те, щоб нарешті почати жити то життя, бути щасливою в моменті, незважаючи ні на що. Про підтримку рідних і друзів, хоч часом дуже нав'язливу.

Інколи суржик додає колориту, але особисто мені його було забагато, важко сприймався текст через це, та загалом книжка сподобалася.

Після перших сторінок я закрила книжку, трохи "поплювалась", бо яка ж бридота. Потім відкрила знову і не закривала до останньої сторінки.

За сюжетом німець, у якого все в житті непросто, знайомиться в інтернеті з прекрасною українкою... І саме з цього моменту його життя перевертається з ніг на голову. І я впевнена ,що як раніше, точно не буде.

Мені було дуже шкода Клауса. Недарма кажуть, що проблеми родом з дитинства. Він хороша людина, просто нещасна, глибоко нещасна. Токсичне мамине виховання, самотність зіграли свою роль у житті героя. Та і згодом таке враження, що чорна смуга ніколи для Отто не закінчиться.

Попри все у романі багато смішних моментів, іронії, жартів. Особливо приїзд Клауса в Україну, мандри у Ворохту. Але паралельно ще сумно, бо ми бачимо рідну Батьківщину геть інакше. Точніше зовсім без прикрас. Бачимо очима іншої людини, чужої зовсім. Моментами це неприємно. І хочеться щось сказати, щоб захистити своє.

Чи знайде Отто своє кохання ,і ким виявиться Вероніка, і чи зможе він стати вільним і нарешті усвідомити, чого ж бажає від життя? Деякі відповіді ви таки знайдете)

П.с. фінал мене вибив з колії зовсім. Чесно.

П.с. Книжка дуже хороша! Люблю такі історії, які лишають дивний післясмак, де герої різні і викликають бурю емоцій. Було круто!

По-перше, я хочу подякувати за таке шикарне видання української авторки - це неперевершено! Цим невимовно гарним оформленням Ви продали мені цю книжку))😁

А тепер про саму історію. Мене питали чи підійде підліткам. Ні, це не їх віковий сегмент однозначно. Олі Синичці 35 років. В неї досі немає власної родини, бо всі кавалєри обійняти і плакати. Мені чесно так хотілося їй сказати: тебе достатньо - це вони мудаки!

Хай там як, а дівчина з початком vійни вирішила не відкладати життя і мрії на потім та купила хату в селі. З тієї хати вона зробить курорт для відпочинку і єднання з природою.

Та щось пішло не так від самого початку. Паркан зробити не вдалося, в хату невідомо як потрапити і сусіди почали зносити до неї тишком свої «скарби».

Я давно вже так не сміялася над книгою! Вголос, до сліз і зачитувала уривки чоловіку. Тут не дуже високий гумор, але як же це життєво! Я би прирівняла з гумором Доржа Бату. Особливо потішила остання сторінка тим, що буде продовження.

А улюблений персонаж це Анатолій. Я гадаю, що всюди є свій Анатолій, якого зрозуміти оточуючим не дано. Проте без нього прісно і одноманітно. А ще бабуся - жінка вогонь.

Одним словом, я чекаю продовження і дякую за море позитиву🫶🏻