Сподобалась обкладинка, то й купила. Але отримала зовсім не те, що хотіла...
Початок хороший: зустріч, як все закручується, як починається її перетвореннятв іншу людину і аб'юз...
А потім все йде нанівець. ГГ тільки сидить в шафі. Навколо неї нічого особливого не відбувається.
Замість депресії та зміни свідомості — шафа.
Замість опису фізичних перетворень — побіжні згадки і шафа.
Робота? Хобі? Нав'язані хобі? Ні, шафа.
Домашній аб'юз? Хіба зачатки, бо вона сидить в шафі, йому пофіг.
Розгортання подій про робота? Ніт. Бо "він з нею розмовляє" нічого не говорить про те, що відбувається: я теж з Ґарбі розмовляю (мій робот-пилосмок), але він при цьому ПРАЦЮЄ! А що оте не працює ми дізнаємось тільки в одній сварці наприкінці.
Додаткова лінія взагалі ні про що, наче її потім скотчем туди примотали, аби було. Треба було, щоб хтось пнув ту героїню, бо вона взагалі нічого не робить для просування сюжету, тільки в шафі сидить. Ось вам "футболіст". Але кривий і немічний, бо його пас нічого в сюжеті радикально.
За "розкриття" взагалі промовчу, бо воно впала на голову, як сніг в Одесі раз на 3 роки. Разом з підвалом.
Підсумовую: задум крутий, але мені запам'яталось тільки сидіння в шафі та розчарування між очікування/реальність.
Анонім
Можливо, цей роман замислювався як прекрасний калейдоскоп, де частини сюжету, думок, складних нагальних тем і проблем суспільства мали б складатися в яскраві довершені візерунки, але натомість вийшов вінегрет, що просто лежить собі дні таці. Бо жодна піднята тема не закінчена, не пропрацьована, спірна. Це оповідання сире, нагадує щоденник пересічної дівчини, місцями не дуже вправний у висловлюваннях, що нормально для щоденника, але не дуже для художнього твору, як заявляється. Про героїв, їхні образи - окрема історія… Дуже хочеться, аби українські автори більше працювали над собою і були до себе більш вимогливими
Анонім
Котолог
