Серйозна книга, що піднімає багато важливих питань. Але читалася вона так легко, так цікаво.
Це історія довжиною в життя, життя лікаря Модрини. Основні події відбуваються у притулку Святої Хмари. У цій загубленій місцині народжуються діти від яких відмовилися жінки. Імена цим дітям дають медсестри. Навіть імена тимчасові бо після всиновлення малюк почне все з чистого листа. Та не всім щастить – Гомер Криниця побував у декількох сім'ях, але завжди повертався в Святу Хмару. Така ж доля спіткала дівчинку Мелоні. Якими вони виростуть без батьків у сиротинці? Гомеру повезло трохи більше - лікар Модрина став для нього батьком і вчителем. Мелоні ж залишається самотньою зі своїм болем , що переростає у злість і жорстокість. Тема сиріцтва, тема дітей, що зростають у притулках, напевно, головна у цій книзі.
Але є ще й інші проблеми про які говорить автор.
Тема абортів і тема сирітства вони ідуть крізь усю книгу.
Не можна оминути і тему війни і те як її описано у цій книзі. Модрина був лікарем під час першої світової і в передчутті того, що друга світова не омине американське суспільство, він робить дещо не зовсім чесне. Як люблячий батько для Гомера він робить запис у його справі про хворе серце, розповідає про цей діагноз всім знайомим. Лише тому Гомер Криниця і не став воїном. Його друг Воллі навпаки марив стати військовим і звістку про те, що США вступають у Другу світову сприйняв "радісно". Бути мужнім і сміливим льотчиком - дуже гідний крок. Шкода, але це не рятує юнака від жахливої авіакатастрофи. Бути прикутим до візка решту свого життя - доля Воллі.
Дуже сподобалася книга. Хочу прочитати ще твори цього автора.
#марафонкнигомам

Давно у мене не було такого читання, коли поринаєш в книгу і не можеш зупинитися.
"Голландський дім" крутий роман у жанрі сімейної саги.
Це розповідь про життя брата і сестри Денні і Мейв. Розповідь іде від імені брата. Але Мейв здається головною героїнею роману, так як і її портрет у вітальні Голландського дому.
Будинок як окремий персонаж твору, все "крутиться" навколо нього. Спочатку ним захоплюються, милуються, шукають можливості потрапити у цей дім. Але щастя немає у цьому домі.
Доля дівчинки яка стає батьком і матір'ю для молодшого брата, ось що мене вразило. Жити своє життя для когось, чому і чи варто так жити? Ще одне нелегке питання.
Думаєш, що маєш вибір, але насправді вибір робиться без твого бажання. Це друга сторона медалі, коли ти прагнеш бути вдячним. Тому Денні вчиться на лікаря, а потім робить бізнес з нерухомістю, як його батько.
Є багато питань.Чому Денні схожий на батька, а Мейв на матір? Вони повторюють долю батьків, чи мають свій шлях?
Чомусь всі герої книги здаються нещасними. Багато гарного було у житті Мейв і Денні. Але щасливими їх не назвеш. Хтось має розірвати це коло , лише про це я думала під час читання.
Люблю сімейні саги, зараз для мене це найкращий жанр. Ці всі люди, їх переживання, долі. Як все починалося з кого. Чому так сталося, хто винен чи не винен, які наслідки . Все що рухає людьми любов, розрахунок, ненависть, помста все цікаво.
Саме це я побачила у книзі.
А можливо мене зачарувала історія двох дітей, які стали один одному опорою, родиною
#марафонкнигомам

Цей світ котиться у прірву, шкода, але переконуємося на власному досвіді.
Яким буде майбутнє через 120 років цікаво було б побачити. Оскільки машини часу чи дивовижного способу отримати вічне життя ще не існує, тому лише фантастика як жанр переносить нас у майбутнє. Спрогнозувати розвиток науки, зміни клімату, освоєння Марсу ще та невдячна робота. Ану як через 120 років хтось прочитає і скаже - "ха-ха-ха, що за брєд", чи то крінж, чи що там буде модно казати.
Для мене цікавою є книга не стільки про технічні і наукові досягнення (хоче ці деталі теж вражають). Для мене більше цікаво про людство як спільноту. Чи можна побудувати нове суспільство на Марсі?. Чи можливо згуртуватися всім країнам разом, щоб вберегти Землю? Поки мало надії. Це ж читається і у книзі.
У романі стільки героїв і різних сюжетних ліній, що спочатку це навіть дратує. Згодом всі ці частинки складаються у єдиний малюнок. Дуже багато різних персонажів. До деяких з них починаєш ставитися з симпатією та раптом автор все переграє і герой уже або мертвий, або антигерой. Цим твір нагадує "Ігри престолів".
Сто відсотків нудно не буде. За винятком детальних описів ДНК людини, різниці між вірусами і бактеріями та технічними характеристиками космічних апаратів. А можливо комусь і ця наукова складова зайде.
Чи буду я читати продовження? Так. Бо мені дуже цікаво, як складеться доля української колонії на Марсі. Залишається чекати грудня 2025.
В захваті від такої сучасної української літератури.
#марафонкнигомам

З самого початку я розчарувалася у творі.
Навіщо брати відому історію і писати її продовження. Не вірила, що можливо зробити щось особливе на основі добре відомого "Вія". Виявляється можливо. Це справжній талант автора на основі старого класичного твору написати зовсім інше сучасне, магічне, динамічне і страшне.
Скажу чесно, ця історія лякає напруженими подіями і кількістю жертв. Але сюжет роману так вміло закручено, що відірватися від книги неможливо.
Коли Тарас Білий приїхав на хутір у мене виникла підозра про фінал твору. Читати все одно було цікаво. Цікаво як автор пояснить всю ту чортівщину, що відбувається на хуторі Білий Попіл. Трохи шкода, що під кінець міфічні істоти зникають. Павлюк зовсім спростував зовнішнє походження зла і говорить, що все зло в самій людині. З цим неможливо не погодитися. Але містика була такою родзинкою твору. Робила текст яскравим і моторошним одночасно.
Подобається творчість автора. Радію, що є така сучасна українська література.

Вибрала цю книгу майже випадково і так вона мені сподобалася. Це така ода молодості від французького письменника. Філіпп Бессонн пише історію в трьох вимірах часу 1984, 2007, 2016.
Ця розповідь схожа на автобіографічну, вона відверта і шокуюча. Фінал досить життєвий.
Людина робить свій вибір. Сумно, що не завжди це те, що хоче твоє серце. Молодість це початок і так важливо вибрати шлях не зрадивши собі справжньому. Схибиш і буде дуже важко отримати другий шанс. Коли ти молодий ці фрази здаються тобі старечим буркотінням.
Уявіть, успішний чоловік, відомий письменник бачить серед натовпу людину, яка була його першим коханням. Він кличе його на ім'я, відчайдушно кричить. Тільки це не Тома, а привид минулого молодий і гарний, як того літа на фото 1984. А справжній Тома де він? Чи все ще кохає його Філіпп і чи знову вони будуть разом?
Гарна книга з нотками ностальгії і суму за минулим. Піднімає питання неприйняття суспільством гомосексуальних людей.
Ця історія зачепила мене справжністю, трохи розбудила власні спогади.