Для мене цей твір - справжній витвір мистецтва. Три щоденника представників відомої родини техаських землевласників створили монументальне полотно.
Історія роду Макк-Каллоу від 1836, коли народився Ілай до 2011, коли помирає Джинн.

Протягом цього періоду в Північній Америці відбуваються важливі події. Це заснування Сполучених Штатів, громадянська війна, боротьба за своє існування індіанців, конфлікт мексиканців і янкі. Звучить, як цитата з підручника історії. Але ця історія передана через справжні людські життя. Ти переживаєш з героями весь цей біль. Дикий Захід зовсім не схожий на романтичних героїв Майн Рід.

У книзі дуже багато крові, горя і жорстокості. Адже саме так буває, коли одна цивілізація знищує іншу.
В цих жорнах історії хлопчик Ілай, що потрапив в полон до команчі, стає якоюсь надлюдиною. Він створює клан Мак–Каллоу, клан сильних, впливових, заможних техасців. І тут головне, щоб у тебе було кому передати справу. Щоб був достойний нащадок – син. Такий первісток, що є твоєю копією. Ні в якому разі не дочка. Жінка ніколи не буде рівною в чоловічому світі. Навіть, якщо зможе керувати цілою фінансовою імперією, так як Джинн.
Вважаю цю книгу одною з найкращих прочитаних мною.

Хотіла гарно передати свої враження, але боюся що слів буде мало. Потрібно читати роман, можливо ви побачите в ньому щось зовсім інше.

Детектив, трилер і містика все це в одній книзі.

Це перше знайомство з автором і воно вдале. Стовідсотково мені б сподобалося, якщо відкинути містичну чи то фантазійну історію про трансформіста-вбивцю. Ну чомусь здалося лишнім. Хоча це перша книга з серії про Сандру і Маркуса, тому треба читати продовження.
Особиста історія Сандри і Давида найкраще в книзі. Лише через цю сюжетну лінію і було цікаво читати детектив. Тут була певна послідовність інтрига пошуку вбивці. Бо решту подій відбувалися у різних часових вимірах і з незрозумілими героями, тому трохи втомлює.

Сюжетна лінія про священників пенітенціаріїв нагадує відомі книги Дена Брауна. Цікаво було б дізнатися чиї твори були написані першими. Чи немає тут запозиченої ідеї.
"Ловець невинних душ" – своєрідний путівник по Риму. Тут стільки посилань на історичні пам'ятки. Часом було так цікаво, що я гуглила назву і дивилася фото цих об'єктів, або перевіряла реальність фактів. Все відповідало описам автора. За цей момент велика йому дяка. Побувати у Римі тепер моя особлива мрія.

Забула попередити, у книзі дуже багато жертв, вбивства і серійних маніяків. То ж це вам не Міс Марпл, зважайте.

Дитинство, літні канікули, село.

Вчитися їздити на ровері під рамою, ходити в ліс по гриби, лазити по деревах, їсти зелений аґрус і бігати у високій кукурудзі. А які пригоди були у вас на канікулах?
Я читала роман і згадала все хороше, що мала у дитинстві і юності. Це було так цінно. Завдяки Ірці і її братам ця подорож в часі була дуже приємною. Як шкода, що історія так швидко добігла кінця. Книга як ліки, вона добра і весела, про найкращі моменти життя. Про сім'ю, родину, щасливе дитинство. Про перші невдачі і розчарування. Про перші почуття. Читайте її коли важко, читайте коли добре. Дайте почитати своїм дітям-підліткам. Нехай вони зрозуміють, що батьки також колись були молодими і робили дурниці.

Нову книгу з автографом письменниці я спершу дала прочитати своїй мамі(хотіла, щоб вона трохи відволіклася від новин і переживань). Мама сміливо порадила для читання "Толіків" племінниці. Повірте, мамине схвалення і рекомендації це дуже висока оцінка. Не всі твори, які даю їй почитати мають такий успіх. Лєночка у сьомому класі і дуже любить читати. Вона ж в свою чергу порадила книгу своєму татові (моєму рідному братові).

Всі у захваті від "Толіків". То ж вікових обмежень майже немає.

Війна закінчилася... У книзі описується саме цей період, після закінчення Другої світової війни, 1945 рік.
Сім'я де ростуть двоє підлітків Рейчл і Натаніель не є звичайною. Мати і батько були причетні до мережі шпигунів в часи війни. Заради безпеки, дітей залишають у Лондоні під опікою дивних людей.
А час невпинно біжить і підлітки дорослішають, вчаться, пізнають світ, виживають. Батьків немає поряд. Чи пробачать вони за це матір? Про батька не запитуємо, бо він зник безслідно, майже розчинився у часі і просторі.

Мені сподобалася меланхолія цієї книги,
навіть якась медитація є у стилі написання автора. Приємно було читати описи післявоєнного Лондона, який оговтується, оживає, відновлюється. Споглядати великі готелі з підвалу яких підіймали коштовні скульптури (законсервовані і таким чином збережені від обстрілів). Приватні будинки частково зруйновані, або порожні і зовсім забуті що чекають на нове життя. Подорожі каналами контрабандистів, собачі перегони розкривають таємниці міста. У Лондоні починається мирне життя.
"'Світло війни" символічна назва. Але я б назвала це все тінню, що переслідує героїв після пережитого. Ця книга про наслідки війни для сім'ї, як дітей так і батьків. Покоління, що втратило свій шанс прожити разом, буденним життям родини з усіма радощами і прикрощами.

Ми живемо під час війни, ми чекаємо, молимо про скорішу перемогу. Напевно тому і сподобалася ця книга, хочеться побачити відновлення, нове життя після. Мирне і гарне майбутнє буде у нас, віримо.

У багатьох, напевно, є папка в пінтерест де такі класні, особливі фото. Там зберігаєш найкращі ідеї для натхнення чи реалізації планів. Шкода, не завжди ці плани втілюються у життя.

Оля Синичка дуже смілива, вона зробила крок і реалізувала свою мрію - хату у селі. Запорука успіху - список "можу сама" і список "треба когось попросити". Реалізація мрії здійснюється завдяки невтомній енергії Олі, її подруг і родини. Комунікації з місцевими жителями налагоджуються невеликими але успішними кроками. Залучаються помічники на різних умовах. Звучить, як досить гарний бізнес план.

Насправді ця історія така смішна, дотепна, прикольна, часом життєва, а часом дуже нереальна. Давно я так гарно не сміялася. Мені подобається почуття гумору з яким написано цю книгу. Не хочеться порівнювати, але щоб вас зацікавити скажу, що Оля Синичка така собі Бріджит Джонс ( з відомого фільму). Тільки Оля дуже рідна, знайома дівчина 30+ років "у якої життя як "Секс і місто" тільки без сексу і без міста". Ще вона "майже двічі вийшла заміж ". Але головна характеристика - "непередбачувана".

Цю книгу ідеально було б читати на відпочинку з бокалом просеко. Та не прагніть ідеалу, читайте і посмійтеся від душі. Хороший настрій гарантовано.

Читайте сучасну українську літературу, ви будете приємно вражені.

Ця книга підняла мені настрій, трохи відволікла від поганих думок. І головне, це дуже вдале знайомство з сучасною українською літературою.

Клаус Отто Бах схоже зовсім безнадійний. Він самотній чоловік 43 років, що ходить на роботу, на вихідних робить покупки у супермаркеті і має лише одного друга. Саме його дружина Марина надихнула Клауса на пошуки коханої жінки в Україні.
І все б було досить передбачувано, якби одного дня Клаус не взяв квитки на літак до Києва. Що рухало ним кохання чи розпуста, це вже не мені вирішувати. Чужу душу не збагнути. Бо тут все, як у житті. Всі герої звичайні люди зі своїми "тарганами".

Від назви і передісторії чекаєш певних подій. Іноземця в першу чергу гостинно напоять і накормлять. Він буде в шоці від наших доріг, маршруток, під'їздів, несортованого сміття, просто сміття і ще багато чого. Звичайно, знайдуться такі, що ошукають і "обскубуть, як молоду липку". Так, все це буде.
Але серед цих пригод німецького туриста, я бачу чоловіка який шукає свою жінку. Всі хочуть, щоб їх любили. Просто для Клауса Отто Баха важливо, щоб кохана жінка обов'язково носила колготки). Такі у нього забаганки!

Книга крутезна, але фінал мене приголомшив.

Про "Не мій дім" є дуже багато схвальних відгуків. Хочеться розказати щось нове про книгу.
Тому буде не зовсім відгук, а моя історія прочитання твору.

Чомусь я боялась читати книгу. Ось прочитаю її і зрозумію, що я не там і не на свому місці, і живу не своїм життям. Такими були думки до 24.02.
Пам'ятаю, що почала читати її, коли були на дачі. Саме тоді переглядати новини вже не було сил, а читання врятувало мою нервову систему.
Сюзанна – молода, вродлива і талановита дизайнерка прилітає на конференцію. Лише помилка в бронюванні житла і дівчина знайомиться з гарним чоловіком. Така романтична зустріч у Празі. Це – доля. І читач поступово занурюється у інший світ. Це ж найкраще, що може бути.

Перші побачення, прогулянки містом. Ти проживаєш з Сюзаною кожен її день, події і емоції. Дуже добре уявляєш всіх героїв. Ніби наяву бачиш стару хрущовку і сучасний будинок Петра і Сюзанни. Навіть уявляєш роботів, що можуть замінити дружину чи дитину.
Поступово події розгортаються так, що стає моторошно від того "звичайного сімейного життя".
Ця історія переходить від романтичної у справжній психологічний триллер.

"Не мій дім" це не тільки про будинок. Це про "зону комфорту", про "не зрадити себе" і "не робити боляче рідним". Яку сміливість потрібно часом мати, щоб просто захистити себе.
Коли я прочитала останні рядки, прийшло відчуття якогось внутрішнього очищення, розуміння життя, людських відносин. Дуже особлива книга.

Читала цю книгу і ніби відкривала щось нове і в той же час знайоме. Автор пише так, що ти віриш в реальне існування героїв. Тому і хотілося читати, відчуття, що ти спостерігаєш і вболіваєш за когось такого живого, звичайного.
Ця історія про сім'ю, родину.

Діти поїхали у Київ за кращим життям , у місто великих можливостей. Але велике місто і темп життя розриває відносини сестри і брата. Можливо, у них це сталося ще в дитинстві, коли помер батько і коли дітям не дали можливості прожити цю втрату. Не говорити в голос правду, робити вигляд, що все іде звичним шляхом. Все це ми успадковуємо від батьків і тягнемо в життя своїх дітей.

Схід України, не дуже багато я знаю про ці краї. Це так, як з далекими родичами, знаєш, що вони є, але не спілкуєшся. Тож для мене ця історія про східну Україну, про маленьке провінційне містечко, що зазнало ударів війни ще в 2014. А як вони там  зараз? Чи мають ще вцілілі будинки? Мені цікаво, мені болить за цих героїв. Хочеться, щоб все у них склалося якнайкраще.

Читаю вперше Гаррі Поттера у доволі "дорослому" віці.
Екранізація книг Джон Роулінг дуже вдала і це вже класика. Але прочитати твір, щоб побачити версію автора, для читача це найбільша насолода.
Тепер я знаю, як побороли своїх драконів інші чемпіони Тричаклунського турніру. Знаю, що у книзі зовсім інший герой приніс для Гаррі водорості жаброрості. А останнє випробування у лабіринті було набагато небезпечніше, ніж у фільмі.

В фіналі всі герої уже готуються до протистояння з Волондемортом. І лише міністр магії приховує інформацію про можливу небезпеку, не хоче псувати свою кар'єру. Тоді мимоволі проводиш паралелі і думаєш: хто у нашому світі Гаррі Поттер, хто Дамблдор. Бо з Волондемортом і смертежерами все зрозуміло.

Напевно, треба було читати разом з дочкою, років десять назад. Це було б ідеально. Якщо у вас це на часі спробуйте, бо така можливість унікальна. Книга для читання у будь-якому віці.

"Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами"

"Ворошиловград" чоловіча історія, доросла. Про "лихі 90-і", про бандитів, братків, циганів, футбол, літаки. Чоловіки б'ють один одному морди, захищають бізнес(стару заправку), багато лаються, ремонтують машини, носять засмальцований одяг. Між тим випивають, а можливо щось і курять, бо головний герой грає у футбол з уже померлими друзями юності. І, звичайно, за ці чоловічі подвиги їх кохають жінки. Особливо головного героя Германа.

Звучить дивно, але цей роман про чоловіків мені дуже сподобався. Незважаючи на те, що читала текст і мене він так "тригерив". Справа в тому, що моя юність - це 90-і. І це були досить щасливі дні, як, напевно, для кожної людини. У мене не було ніяких пригод, що відгукувалися б у тексті книги. А я ніби лише зараз збагнула, які це були депресивні часи. І ким стали ми пілотами чи лузерами?

Вперше читаю прозу автора. І як сказала моя гарна колега в інстаграм @lilialishchuk "прозу він пише так само, як і поезію"💯.
Текст дуже поетичні, багато метафор.
Автор говорить про те, що неможливо побачити іншим у звичайних людях, речах, природі.
Жадан бачить більше, глибше.

Ці короткі оповідання, як розповіді хорошого співрозмовника, друга. Вони давали завжди якийсь посил для мене. Було цікаво "слухати", бо часом згадувала щось схоже зі свого досвіду. А часом, невже, я про це не знала.

📘Я не була в Ужгороді, а Андрій каже, що кава там дуже смачна. І найкраще їхати туди на початку травня і блукати серед сакур між 5 і 6 ранку, щоб насолодитися тишою і п'янким весняним повітрям.
📘Ось тобі цілий огляд вин у Бухаресті і про те, що варто спробувати пити напій богів зі стиглими сливами. Треба не забути зробите це в серпні - вересні.
📘Про річку Дунай і всі країни через які вона протікає. Я також бачила цю величну ріку у Відні. Любка ділиться своїми враженнями про Відень, узагальнює долі всіх столиць колишніх імперій. І я погоджуюся з його влучними зауваженнями.
📘Про рибальське і веселе кладовища –дуже сильно. Це кладовище всього 6-7 км від Солотвино було б цікаво побачити.
📘Про Шевченка, Франка і Лесю Українку та їхнє місце на троні української літератури. Такого б вчителя укрліт в школі.
📘А ще Андрій був на Олімпі, на найнебезпечнішій вершині Мітікас. (Гори то любов♥️ )
📘На початку кар'єри писав гороскопи у районній газеті, а я так люблю їх читати, просто заради сміху.
📘Дуже багато хороших вражень від цієї збірки. Книги – найкращий співрозмовник. Саме з "Саудаде" у мене вийшло приємне спілкування. Вона надихає планувати, жити, цінувати, бачити хороше в буденному. Тепер це моя улюблена збірка оповідань.