Місто

Книга, після якої я захотіла стати вчителькою української літератури та закохувати дітей в читання, літературу та українських письменників 😱💔
(p.s. я і так вчителька, але не укр.літ 😁)

Спочатку Підмогильний задумував «Місто», як кіносценарій або навіть комедію, але на 4 розділі стало зрозуміло, що нічого з цього не вийде. Так зʼявився перший в українській літературі урбаністичний роман.

Це історія про Степана Радченка, який переїжджає із села підкорювати Київ. Протягом роману Степан проходить ряд трансформацій. Змінюються його погляди на село та місто, карʼєру, стосунки і т.д.

Підмогильний вписує життя головного героя в історико-культурний контекст тогочасної України.

Мене дуже зацікавила історія про те, що бунтівливий Степан Радченко є літературним сином ідеалізованого українофіла, шанувальника етнографічних святощів Павла Радюка з роману «Хмари» Нечуя-Левицького (чекаю на видання від РМ і дуже хочу прочитати).

Для інших героїв роману теж знаходяться прототипи серед оточення Підмогильного: Вигорський - Плужник, Світозаров - Зеров.

Київ в романі займає почесне місце. Багато хто визначає саме його, як головного героя. Дуже круто прогулюватися місцями, якими ходив головний герой та уявляти як все було. Радченко проходить шлях від сприймання Києва як уособлення вселенського зла та гріховності до джерела натхнення.

Сходження соціальною драбиною, творча самореалізація показані через просторові, ландшафтні описи. Історія успіху Степана Радченка - це ще й рух у буквальному сенсі: з крамарського Подолу до аристократичних Липок.

Любовні романи Степана Радченка теж підсвічують, увиразнюють етапи його сходження щаблями соціальної драбини. Якщо ставлення Степана до Надійки мене обурювало, але не дивувало, то останні його стосунки та яким він став мене вразили.

Багатьох персонажів в романі можна вважати проєкціями, alter ego головного героя. Підмогильний демонструє різні способи пристосування до урбаністичного світу.

В романі ми знайомимось і зі становленням Степана-письменника, але тут хочу процитувати Юрія Шереха «той, хто бачить у книжці Підмогильного тільки історію карʼєри, має підстави закидати авторові її всі сім смертних гріхів»

Твір. який хочеться перечитувати щовесни.

Неймовірна сила слова, яскраві образи, взагалі сам факт того, що в нас ОЦЕ вже писали сто років тому, вражає.

Можна довго сперечатися, чи мудак Степан Радченко, чи жертва (та, чула і такі думки), але його історія геть не унікальна, насправді, а досить таки показова.

Ну а Підмогильний геній, тут навіть сумнівів нема

З передмови до книги дізнався, що за творчу діяльність письменника радянська батьківщина "віддячила" йому Соловками, де він і згинув у 1941 році. Далі починаю читати роман і дивом дивуюсь, як таку ідеологічно загартовану людину можна було відпускати в таку далечину? За що? Перші розділи, починаючи від знайомства із сільським юнаком, що подався до столиці в науку, демонструють найрадикальніші більшовиські замашки, коли Степан Радченко, побачивши радісну молодь, аж стікає піною, настільки вона йому ненависна. А дії розгортаються у часи розквіту НЕПу. Тож, кожен, хто не з села і без фосфоричного блиску в очах для нього буржуй ну і таке інше. І тут я замислився, чи то просто герой Підмогильного отакий упоротий комуняка, хоч і не комуніст, чи й сам автор транслює через нього власні переконання? Віддаю належне, завдяки майстерності письменника я з легкістю неймовірною повірив у другий варіант відповіді.

А далі, пан Валер'ян так повернув сюжет, аж не було вибору іншого, ніж визнати себе простачком. Він мене підловив. Поступово зі споду вилізає на поверхню нице і мерзенне в характері Степана. До кінця роману він перетворюється на денді, здатного витерти ноги об ту, кому вчора зізнавався в коханні. І інститут він закинув, піднявшись по соціальних щаблях від надто здібного до наук, але селюка до цілого письменника. Легкість, з якою він здійснює аморальні вчинки, аж дивує. Два Степана Радченко - перших сторінок роману і останніх - антагоністи. Зустрінься вони на революційному фронті, перший укоськав би того, більш пізнього.

У збірці, крім роману, містяться кращі оповідання автора. Одне здивування переросло в інше: важко зрозуміти, як таке могла пропустити цензура? Не знаю, чи був Підмогильний прибічником радянської системи, але у творах він фактично розіп'яв її, показавши дещо, що у нормальних людей провокує розрив мозку. Навмисно чи у простоті душевній? Спробуйте знайти відповідь, читаючи його книжки, бо це ще й вельми цікаво.