Вже на третині книги я була не в захваті, на жаль, і так воно й закінчилося. Поставила три зірочки, але їх від мене насправді 2,5: дві за тему та обраний шматочок історії і ще половинка за окремі гарно прописані сцени.

💕 Є дуже класні чуттєві моменти, але це саме "є моменти". Вся решта структура тексту — це як чергова "Дзвінка" і "За Перекопом є земля". В нас є важлива тема, тому ми її зараз подамо із усією запальничістю пропаганди: описово в лоба із кількасторінковими інфодампами, а діалог коханців, наприклад, міститиме в собі фактично політичні маніфести.

🖤 Дуже цікава містична складова геть знівельована тим, що головний герой, який раптово виявляє в собі здатність бачити і розмовляти з привидами, це геть не рефлексує. Ставлення на рівні "ну привид і що? У всіх є недоліки".

📓 Окрім цього історичне тло передано як на панорамах в музеї — от воно все. В текстах Євгенії Кужавської, наприклад, ті ж згадки про дактилоскопічний кабінет чи сищиків, що працювали в Києві на початку 20 століття, не випирають з загальної оповіді, а саме створюють тло. Тут же прям семафорить — ось я, дивіться на мене!

🌟 І відчувається, що проведена дуже кропітка робота в архівах задля створення історичної достовірності, але виглядає це все не живим, а саме якимсь музейно-збереженим.

✨ Зрештою, детективна лінія — жирний мінус. Її тут просто немає.

✨ Розв'язка — дитячий садочок. Так можна закінчити історію для 9-річок, їм сподобається до щирого захвату. І ще в них не виникне питань до всього попереднього тексту, де після цієї кінцівки виникає огром неспівпадінь. Тобто, усі проблеми тексту на початку ще й посилилися ніякою інтригою та вкрай наївним завершенням.

✨ З позитивного: відчувається ґрунтовна робота із історичним матеріалом, але зробити з цього дійсно захопливу органічну оповідь, на жаль, не вдалося. Також є дуже гарні окремі моменти і я впевнена, що авторка може класно розписатися в майбутньому, якщо нещадно віддасться гарній редактурі.

Cozy Mystery — жанр, який максимально точно описує те, що відбувається на сторінках цього детективу.

🍏 Енні Адамс, письменниця-початківиця, раптово отримує запрошення від своєї двоюрідної тітки приїхати та ознайомитися із умовами її заповіту. І дізнатися умови їй таки доведеться, адже тітку вбивають буквально перед візитом Енні, а в заповіті сказано, що той, хто розгадає вбивцю, отримає всі гроші (а ще маєток — два, і якісь ферми з полями, коротше, піднапружитися таки варто).

🌟 Слід додати, що тітка колись 50 років тому раптом повірила у пророцтво, сказане їй десь у ярмарковому балагані, і все життя намагалася дізнатися, хто ж її хоче вбити. І решту життя присвятила тому, аби уважно збирати на всіх оточуючих досьє. Тому варіантів, хто ж хотів вбити тітоньку Френсис, приблизно все село і невеличкий радіус навколо.

🍵 Перші 30% книги мені не дуже зайшли: написано надто просто, якісь порожні проблеми в героїв, вже думала кидати, але потім історія таки захопила і середину я не могла випустити з рук. Тож, якщо і вам захочеться кинути на початку, то потерпіть, далі краще 👀.

🍵 Зрештою мені таки сподобалося, доволі милий детективчик із тегами
📌 "знайдений щоденник"
📌 "родинні таємниці"
📌 "дві часові лінії"
📌 "неприємні родичі"
📌 "провінційний уклад життя"
📌 "спадок, від якого макитриться в голові".

🦷 В мене лишилося кілька питань, на які я хотіла б, аби авторка таки дала відповідь, але побачила, що є ще друга частина, тож, можливо, відповіді є там. Якщо в нас перекладуть, то почитаю при нагоді.

🌟 В цілому #Дафа_радить для тих, хто любить простенькі детективи такого типу.

Можу відкрити книжку Скрипника на будь-якому місці і залипнути. Начитатися цією прозою, здається, неможливо. Вона різка та емоційна, але без жодного зайвого слова. Так, наче автор знав, що життя йому відміряно дуже мало і треба встигнути сказати все, не зволікаючи на неважливе.

Наприклад, оповідання "Немає праці". Тут 12-річного оповідача виганяють з шахти, де він працював коногоном, і він йде собі куди ноги заведуть. Без грошей, родини і домівки. Кілька спроб найнятися на інші шахти не вдалися — там своїх оборванців вистачає, ніхто не збирається годувати ще одного приблуду. Наш герой голодний і вирішує вкрасти курку, що йому не вдається, і його побили, але "відпустили живим". Зрештою він виграє всі гроші в карти в таких самих злидарів, як і він сам, що вештаються світом, і йде далі щасливий, що "цілий тиждень буде неголодний".

♠ 19 сторінок (в нашому виданні) і ціла галерея портретів та часу, коли все це відбувається.

❤️ Взагалі Скрипник писав автобіографічні твори і ми, коли укладали збірку, розташували їх у більше-менш логічній послідовності — від дитинства до дорослого життя, так, що коли читаєш, то поступово проживаєш життє з героєм (і автором). Від роботи в шахті, крізь війну, полон, поранення, наркотичну залежність і аж до кінця. Дуже відверто й чесно.

❤️ Обожнюю цю прозу. Правильно відмітила Оксана — цікаво, якби ми знали своїх, якими б ми були сьогодні? Якби ми читали своїх, чи спромоглися б нас зацікавити москальські криві поробки?

Алкоголь — зло.

На цьому можна було б відгук і завершити в цілому, але я все-таки ще дещо напишу.

🎀 Естер, яка надто рано подорослішала, дві проблеми. Перша: її батько запийний алкоголік, в чому не зізнається навіть собі. Друга: вона віддає перевагу жити у Кімнатах, створених власною уявою, а не у реальному світі. Ззовні це виглядає страшно — дитина просто сидить годинами втупившись в одну точку і хитається із дурною посмішкою на обличчі.

🎀 Це має назву — дезадаптивна мрійливість — і навіть лікується. Безуспішно лікується, зрештою, бо, виявляється, для того, аби дитина не сиділа китайським болванчиком у кутку, треба їй знайти заняття — танці, малювання, театральний гурток, коло авіалюбителів, гончарні мистецтва на швидку руку etc, дивина, правда? (ніт)

🎀 Мама Естер, дружина алкоголіка Валіка, також зрештою починає віддавати собі раду у тому, що вона залишається з цією скалкою людини не тому, що переживає, як дитина сприйме розлучення, а тому що сама обрала з ним жити. Коли вона, нарешті, промовила, що прекрасна бачила, як він пив, ще на етапі залицянь та бездітності, почався її власний шлях виздоровлення.

🎀 Бо до того вони бісили мене всі (це, зрештою, також ознака гарної літератури, коли персонажі бісять своєю реальністю, а не картонністю). Цей чмо, який без пляшки не може думати; ця ненормальна, яка в вісімсотп'ятнадцятий раз вірить, що ото вчора був останній раз, і ця нещасна дитина в кутку, який нема куди податися, бо тут батько слюнями по підлозі їздить, поки мама його шпиняє "ти ж обіцяв, ти ж обіцяв". Тьфу блін.

🌸 Може здатися, що весь текст — суцільні неприглядності родини, де батько алкоголік. Насправді він дуже ліричний і красивий, адже при втечі у Кімнати все стає чудовим, привабливим та здоровим.

🌸 І написано так, що я майже не шпорталася об дивні конструкції чи недолугі епітети (буквально одне речення в мене відмічено, яке викликало "што?" — "Медик адресував їй кульгаве «стежте, щоб приймав ліки»". Кульгаве? Рілі?).

🌈 Моє щире #Дафа_радить і сприйміть за пораду до нашого марафону #сучукрліто

Поки що найгірший з усіх трилерів, прочитаних в рамках "Моторошних читань" від Книголав.

🧬 Спочатку він мені навіть трішки сподобався — занурення в хвору психіку злочинця, ці його божевільні мрії про власне ЗверхЯ, жорстокість до жертв.

🌸 Але коли почався POV від паталогоанатомки, почало відгонити банальністю. Після розкриття Головного Твісту — прикрию спойлери — що вона одна з тих, хто вижив 7 років тому під зустрічі з ним — стало все гірше, бо виникали питання до її поведінки. Настільки сильно тупить, ну камон.

💚 Питань до логіки подій (я не кажу навіть до логіки в цілому) накопичувалося і накопичувалося. Фінал, гм, вразив своєю ДжіміДжіміАчаАчівістью. Реально, тільки епізоду із пошуком родимок на сраці не вистачило для повноти ефекту.

💀 Зрештою, не особливо жалкую, що читала, бо лише 200 сторінок і прочиталося дуже швидко. Але й #Дафа_не_радить, бо краще почитати 200 сторінок іншого трилеру