Дочитала вночі чергову попкорн-жуйку від Фрідочки Мак-Фадден. В її книгах головне не вмикати голову під час читання, бо буде боляче. Я серйозно. От як тільки ви почнете ставити питання, зразу можете кидати читати — задоволення, того самого забороненого здоровим харчуванням задоволення, вже не буде. А якщо гоцати по сторінках від одного бісячого героя до іншого, від одного секрета до іншого — ок-норм, давай, здивуй мене, хто більший психопат цього разу?

Маємо:
✨ схиблену на взутті вчительку математики
✨ її педофіла-чоловіка, вчителя літератури, офіційно - найсексуальнішого вчителя в школі
✨ схиблену на нишпоренні по кущам під будинками вчителів дівчину
✨ традиційний шкільний конфлікт "красива зі своїми посіпаками чморять аутсайдерку"
✨ і друга кущової нишпорки, який вас ще здивує в кінці 💀

📱 Все це дуже швидко несеться, завертається, регулярно шпортається об "лабутени", "джімічуні" та "луївітони", в кінці на головну сцену виходять пательня (тричі) і Ліхтар Джека.

👽 Дуже бадьоро, інколи весело, частіше страшно (зараз розкажу від чого) і зрештою завершується досить своєрідним уявленням авторки про гепіенд.

А страшно тут від того, як:
а) всім тотально пофігу на дитину, в якій ані вдома немає спокою та підтримки, ані в школі друзів, ані бодай якогось розуміння від старших, які мали б помітити проблеми, а вони там буквально семафорили!
б) наскільки легко можна затягнути підлітків у бруд та злочини
в) байдужість — це теж злочин

💀 Дуже яскраво показано, як швидко й влучно хижак знаходить жертву і як вміло маніпулює нею. І що він буде повторювати знову і знову, аж поки його не зупинять.

Але так, питання краще не ставити, бо розпадеться уся струнка інтрига книги 💀

❤️❤️ Чи отримала я задоволення від читання? Та звісно що! Як ото сємкамі наперся і сидиш задоволеним бобром, але вже починаєш думати, що жоден твій орган не скаже за це "дякую" вже за кілька годин 😅

#Дафа_радить в дорогу, коли треба згаяти час, не напружуючись, і всім фанатам трилерів від Фрідочки, звісно.

Десять років вони то сходяться, то розбігаються і нікому б не було діла то їхніх викрутасів, якби від цього шалу не страждали сторонні ні в чому не винні люди.

✨ Перша третина (навіть трішки менше) книги буде вас дратувати неймовірно.

✨ Вона, яка не знайшла іншого способу повернути собі "коханого" (я не можу всерйоз називати те, що вони обидва витворяли, коханням), окрім як заявити в поліцію на нього за переслідування (ложно, звісно).

✨ Він, який сситься зізнатися собі, що весь час перебував поруч із нею тільки з почуття страху, бо не знає, що вона розтрощить наступного їх розриву — машина була, офіс був, що знищить від її "кохання" наступним?

✨ Поліціянтка, яка вирішила, що це він психотик в парі, а не вона, хоча буквально реченням вище переймалася за хлопця саме в такому, не дуже поширеному в суспільній свідомості типі стосунків, коли абьюзерка в парі жінка, а не чоловік.

✨ Тупо бісять всі, окрім однієї героїні, Б'янки, яка просто хоче дізнатися, хто ж вбив її першого хлопця (здогадалися вже, да?).

💀 От саме на появі трупа все стає набагато цікавіше і відірватися від читання вже неможливо.

✨ Авторка знову повторила свій трюк із першої (прочитаної в неї) книги, коли фінал нічого не вирішує, не стає фіналом історії як такої, та і взагалі не несе покарання винним та справедливість невинним. Тому в кінці книга знову починає бісити, але це в цілому нормально її закільцьовує: почали з бісячого, бісячим і завершили.

✨ Щодо вже згаданого абьюзу, то ця тема пропрацьована гарно і реально може допомогти дещо побачити в реальному житті, якщо у вас — не дай боже — не ідеальні стосунки. А ще тут можна поговорити про упередження та сексизм, печерні стереотипи, нав'язливу поведінку та важливість бути уважними до людей навколо, про вміння відповідати за свої вчинки, наскільки страшно це б не було.

💀 Мені сподобалося, гарний вибір на клуб, до речі, дуже жалкую, що Vivat в Києві узяли читати не цей роман.

Суцільне #Дафа_радить

Цікавий концепт світу, декілька яскравих героїв, здорові думки та гарні підказки підліткам, яких булять за інакшість (будь-яку), але дуже, дуже дитяча розв'язка.

💫 Сара Дьюгерст народжена в "неприйнятному" шлюбі — її батько білий, а покійна мати була темношкіра. Зрозуміло, що єдиний її друг на цьому світі — "сраний япошка, яких ми тільки що перемогли, ну то й що, що навіть його батьки народилися вже в США, це нічого не міняє в тому, що він вузькоглазий, що забирає роботу чесних білих хлопців". Велкам, як то кажуть, у демократичні США 50-х!

🐱 Так було доти, поки батько Сари не наймає дракона для розчистки полів, аби врятувати ферму. Да, забула вам сказати — це інший світ, де дракони співіснують поруч із людьми і навіть не жруть їх (ну хіба що у крайньому випадку).

😌 Дракон Казимир виявився блакитним, однооким та досить миршавим (дрібнота на 60 тонн), а ще дуже, дуже саркастичним (попри свої немовлятські 200 років) та допитливим. А ще він дракон-теолог і намагається попередити справдження пророцтва, що пророкує кінець світу.

🗝 Як ви розумієте, Сара — один з ключових елементів пророцтва, саме тому Казимир й найнявся до її батька гарувати на полях, а по ночам рятувати Сару та її друга Джейсона Інаґаву від довбаного расиста, садиста та ґвалтівника помічника шерифа, та від вбивці, який йде по Сару.

🦇🦇 Далі буде купа пригод, смертей, переходів між світами та дуже, дуже ніжна історія кохання двох хлопців, одного з яких у машину для вбивства виховала секта, що поклоняється драконам (хоча й тим пофігу).

🪓 Ну і дитяча розв'язка. Реально, на сцені залучення армії до протистояння Богині драконів я набила собі синця фейспалмами, бо якось миттю віковий ценз сповз з впевнених 15+ до 9+ рочків.

🐾 Але хочу сказати, що мені насправді сподобалося (після жуйки Овена Міні взагалі стало подихом свіжого морського повітря), і це реально page turner, від якого годі відірватися.

#Дафа_радить, якщо хочеться пригод, драконів, дрібки кохання і справедливості хоча б десь.

Вже на третині книги я була не в захваті, на жаль, і так воно й закінчилося. Поставила три зірочки, але їх від мене насправді 2,5: дві за тему та обраний шматочок історії і ще половинка за окремі гарно прописані сцени.

💕 Є дуже класні чуттєві моменти, але це саме "є моменти". Вся решта структура тексту — це як чергова "Дзвінка" і "За Перекопом є земля". В нас є важлива тема, тому ми її зараз подамо із усією запальничістю пропаганди: описово в лоба із кількасторінковими інфодампами, а діалог коханців, наприклад, міститиме в собі фактично політичні маніфести.

🖤 Дуже цікава містична складова геть знівельована тим, що головний герой, який раптово виявляє в собі здатність бачити і розмовляти з привидами, це геть не рефлексує. Ставлення на рівні "ну привид і що? У всіх є недоліки".

📓 Окрім цього історичне тло передано як на панорамах в музеї — от воно все. В текстах Євгенії Кужавської, наприклад, ті ж згадки про дактилоскопічний кабінет чи сищиків, що працювали в Києві на початку 20 століття, не випирають з загальної оповіді, а саме створюють тло. Тут же прям семафорить — ось я, дивіться на мене!

🌟 І відчувається, що проведена дуже кропітка робота в архівах задля створення історичної достовірності, але виглядає це все не живим, а саме якимсь музейно-збереженим.

✨ Зрештою, детективна лінія — жирний мінус. Її тут просто немає.

✨ Розв'язка — дитячий садочок. Так можна закінчити історію для 9-річок, їм сподобається до щирого захвату. І ще в них не виникне питань до всього попереднього тексту, де після цієї кінцівки виникає огром неспівпадінь. Тобто, усі проблеми тексту на початку ще й посилилися ніякою інтригою та вкрай наївним завершенням.

✨ З позитивного: відчувається ґрунтовна робота із історичним матеріалом, але зробити з цього дійсно захопливу органічну оповідь, на жаль, не вдалося. Також є дуже гарні окремі моменти і я впевнена, що авторка може класно розписатися в майбутньому, якщо нещадно віддасться гарній редактурі.

Cozy Mystery — жанр, який максимально точно описує те, що відбувається на сторінках цього детективу.

🍏 Енні Адамс, письменниця-початківиця, раптово отримує запрошення від своєї двоюрідної тітки приїхати та ознайомитися із умовами її заповіту. І дізнатися умови їй таки доведеться, адже тітку вбивають буквально перед візитом Енні, а в заповіті сказано, що той, хто розгадає вбивцю, отримає всі гроші (а ще маєток — два, і якісь ферми з полями, коротше, піднапружитися таки варто).

🌟 Слід додати, що тітка колись 50 років тому раптом повірила у пророцтво, сказане їй десь у ярмарковому балагані, і все життя намагалася дізнатися, хто ж її хоче вбити. І решту життя присвятила тому, аби уважно збирати на всіх оточуючих досьє. Тому варіантів, хто ж хотів вбити тітоньку Френсис, приблизно все село і невеличкий радіус навколо.

🍵 Перші 30% книги мені не дуже зайшли: написано надто просто, якісь порожні проблеми в героїв, вже думала кидати, але потім історія таки захопила і середину я не могла випустити з рук. Тож, якщо і вам захочеться кинути на початку, то потерпіть, далі краще 👀.

🍵 Зрештою мені таки сподобалося, доволі милий детективчик із тегами
📌 "знайдений щоденник"
📌 "родинні таємниці"
📌 "дві часові лінії"
📌 "неприємні родичі"
📌 "провінційний уклад життя"
📌 "спадок, від якого макитриться в голові".

🦷 В мене лишилося кілька питань, на які я хотіла б, аби авторка таки дала відповідь, але побачила, що є ще друга частина, тож, можливо, відповіді є там. Якщо в нас перекладуть, то почитаю при нагоді.

🌟 В цілому #Дафа_радить для тих, хто любить простенькі детективи такого типу.