Розсип трупів, пучок загадок, родинні таємниці та незаплановані вагітності — надійний рецепт книг Кейт Мортон (за те і люблю).

💎 "Додому" не стала чимось видатним (але й поганим теж не стала), та зрештою я б полюбила її більше, якби там було сторінок на 200 менше 😅

❤️ З іншого боку, це були прекрасні кілька днів, коли навколо новини неслися так, що за 20 хвилин можна було отримати три інфаркти та один інсульт, занурення у флору та фауну Австралії працювали як терапія уповільнення та самозаспокоєння. Дивись, он там люди десятиліттями щось там вошкаються, згадуючи одну-єдину пригоду на 50 років, значить, і в нас можливо таке колись буде.

🐾 Жіночка в Англії, яку виростила бабуся в Австралії, отримує повідомлення, що ця сама бабуся навернулася з горища, куди нащось полізла у свої поважні 89 рочків. Жіночка миттю їде до бабусі, адже тут в ній партнер пішов, оренда дорога, на роботі скорочення та урізання зарплат — буквально все підказує, що треба змінити середовище.

🐾 В Австралії жіночка раптом дізнається, що Та Сама Подія, Що Сталася 60 Років Тому і Сколихнула Весь Штат, має до її родини безпосередній стосунок. Поки бабуся лежить в лікарні, жіночка починає в'ялу імітацію розслідування, що ж трапилося сьогодні з бабкою (на кой ляд їй був потрібен той тріп на горище?) та тоді, про що всі досі Пам'ятають.

🐳 А потім вже й будуть ті самі трупи, загадки, родинні таємниці та незаплановані вагітності, з яких я почала оповідь.

💎 Це було, повторюся, повільно та вдумливо. А ще тут POV кількох персонажів, дві часові лінії (сьогодні та 60 років тому), щоденники та вирвані з них сторінки, касети та спогади, і дуже, дуже багато рослин.

💎 Тут можна довго сперечатися з мотивації персонажок, з їхніх рішень та "а от я б на її місці!", знаходити нестиковки та провисання, рояліки в кущах та розаріях, і саме тому ця книга — прекрасна для клубних обговорень.

⭐️ Підійте тим, хто хоче спокійного читання без карколомних пригод, хто цінить класичні детективи в стилі отця Брауна, сімейні страждательні саги та природу Австралії 👀

Це було з категорії "ок, і що це взагалі було?".

😐 Зразу хочу зазначити, що зазвичай малюнок Леміра особисто в мене викликає відчуття-прохання, аби в нього забрали папір та олівці і більше ніколи в житті не повертали. Після "Ласуна" моє почуття прекрасного зазнало настільки глибокої травми, що й досі кидає в холодний піт при згадці.

Але! Саме із "Первородним" вперше такого не сталося (можливо, це малював не він 💀).

👻 Отже, історія тут розгортається десь в альтернативній історичній реальності, де Кеннеді програв вибори, США та сраша обмінялися (наскільки я це зрозуміла) ядерними ударами, після чого з якогось переляку вся Європа стала частиною совку. Ну ок, антиутопія так антиутопія.

🔥 Але що совок, що США таки змогли відправити в космос тваринок, тільки кораблі не згоріли, а... щось їх забрало. Після чого на Землі чомусь саме в совку залишився прибор, що посилає в космос сигнали, і десятиліттями на свого собачку звідтам чекає жінка, яка її туди спочатку послала (шта???).

👁‍🗨 Там ще буде якась біганина з американцем, якогось також нащось заманили в совок — прибор показати, не інакше, бо його роль звелася до спочатку опупіти від того, що він працює і навіть без кєрасінки, а потім трагічно померти на руках радянської жінки.

😐 Що це було, нащо — питання краще не ставити, бо вся потужна потужність авторів пішла в малювання красівих розворотів, що символізують собою космос та тварин, що навчилися від небесного світла керувати тим шматком непоймі чого, куди їх викрали.

🐈‍⬛ Коротше, нічого не ясно, але дюже інтірєсно і яскраво. Жодної логіки в подіях що на Землі, що в космосі. Жодного внятного пояснення, жодного натяку на те, чому саме "первородне", а не вічнородне, наприклад.

🐈‍⬛ Але яскраво, так. Ну і ще одну зірочку я додала виключно за расово правильну згадку москалів, воно там ще на самому початку фактично, тож задає певний настрій всьому коміксу.

#Дафа_радить, якщо ви фанат
#Дафа_не_радить, якщо ви хочете ще щось, окрім яскравих картинок

А ще вчора прочитала ось цю книжечку, це друга частина підліткового роману про УПА від Галини Пагутяк (перша називалася "Око світу" і з цього приводу була купа мемів щодо "мам, купи мені епічне фентезі — ми маємо епічне фентезі вдома").

🐱 Прочитала і така "мнєх" 😕

🔥 Наскільки мені сподобалася перша книга, настільки ж не зайшла ця.

🛑 По-перше, вона ще більш по-дитячому написана. Чому так — не знаю. Але враження, що перша писалася на вік від 14 років десь, а ця вже — від 10. Напуркуа? Ніпанятна. І це відчувається навіть у оформленні — шрифт як в абетці. Ці 300 сторінок тексту зайняли десь як 120-150 сторінок дорослого трилеру.

🛑 По-друге, стало більше програмної пропаганди. Тобто, я прекрасно розумію, що так і треба, так і потрібно, і можна з ще більш молодших років пояснювати дітям, що русня — зло, завжди їм було і завжди їм буде для України, поки існує, але... Якщо у першій частині вона навіть не скидалася на пропаганду, а просто лилося органічно із текстом, то тут прям ріже око.

🛑 Ну і в цілому загальне відчуття від повісті (для роману тут замало подій та часового проміжку) — розчарування. Я б хотіла ніколи її не прочитати, а так лишити історію на тому, як вона закінчилася в першій книзі. Я дуже люблю Пагутяк, але ця книга особисто мені прям зайва стала. Треба терміново тепер "полікуватися" її іншими, дорослими, творами.

#Дафа_не_радить, читайте тільки "Око світу"

Мало, значить, мені було "Беззоряної корони", на другу частину якої я чекаю, шо той Хатіко, так тепер ще й на продовження "Серця наґів" чекати 😑

🦇🦇 Епічне фентезі, засноване на корейській міфології, яке, попри традиційне "четверо героїв йдуть через півсвіту рятувати решту півсвіту" виглядає як щось свіже й незвичайне саме з-за своєї корейськості 💀

🌌 Нема сенсу розповідати сюжет: це буквально тревел-фентезі, де трьом біологічно різним істотам треба об'єднатися і виконати роль пророцтва, а саме — привести в храм четвертого. Нащо і що буде, якщо нє, толком не пояснюється, але ж це корейщина, в пророцтві сказано, значить виконуємо.

🐱 Істоти дуже різні і в цілому навіть ворогуючі між собою.

💎 Людина із складною долею та унікальним мечем з легенд.
💎 Лекон — велетень із головою півня, що боїться води, але може видирати дерева з корінням голіруч і кидатися ними в орлів.
💎 Доккебі — людиноподібна істота, що вміє робити вогонь і не помирає, коли помирає.
💎 Наґ — змієподібна холоднокровна майже безсмертна раса, які хотіли колись завоювати світ, але мерзнуть насмерть вище певної паралелі.
💎 А потім там ще й з'являється дракон

👁 Цікавості пригодам цих дуже яскравих персонажів додає міфологічний колорит (робота редактора з примітками просто блискуча!) і місцями незвичний, але дійсно смішний гумор. Чого вартує діалог, наприклад:
— Чого вони мовчки витріщаються один на одного?
— В них мислемовлення, вони говорять думками.
— А чого так довго?
— Слухай, це його сестра, яка женеться за ним аби вбити, в них все складно, дай їм час.

🔭 Але найголовніше, що є в книзі, а точніше, чого нема — так це русні. Уявляєте, 500+ сторінок і жодної тобі згадки про толстоєвщину. Хоча бачите ж, теж все складно і загадошні назькі души, ага.

❤️ Словом, мені дуже сподобалося, з нетерпінням чекатиму наступні частини (а це, здається, тетралогія).

🪶 Спитаєте, чому ж тоді 4⭐️, а не 5? А тому, що окремі фрагменти в тексті виглядали як чернетки, так, наче автор накидав коротенько, що має тут відбуватися, і так і залишив, не розписуючи. Можливо, там планувалися вставки коміксу, не здивуюсь 😈

Підлітковий детектив-трилер із магічним реалізмом, який вчергове нагадує, як тєжко живеться жінкам в цьому світі.

✨Добротний трилер, який розказує історію двох молодих дівчат, одна з яких поїхала шукати кращої долі, та й опинилася в мотелі, де стала працювати і щезла. А друга — її племінниця, яка поїхала шукати, що ж сталося 35 років тому з її тіткою.

✨ Оскільки це магічний реалізм, то рекомендую зразу вірити в усі ті містичні події, що відбуваються в мотелі, бо відбуваються вони насправді (в умовах світу, звісно).

✨ Це, звісно, багато чого у тексті спрощує, але не позбавляє певного шарму.

✨ Основна ж складова тут — соціальна. Авторка хотіла показати, наскільки світ небезпечне місце для жінок і їй це вдалося. І що мало що змінилося з 80-х років минулого століття в цьому плані.

✨ Однак, попри полум'яний фемінізм, що струменіє крізь сторінки, позбутися епізодів із "ах, як добре, що прийшов сильний чоловік із красивими очима та кубиками на пресі і враз порішав всі мої проблеми" не вдалося 😑

✨ В цілому ж достатньо добра історія, хоч і на один раз (а який трилер не на один, скажіть мені?), але читати приємно і провести час з книгою було цікаво.