Любові не сталося: все ж таки, читати сьогодні сучасні твори, написані чітко по лекалам 150-річної давнини, можна виключно в рамках мазохістичних практик.

(краще б я почитала оригінального "Девіда Копперфільда")

📖 Тут ще треба наголосити, що я люблю старі твори, я обожнюю Дікенса за його дікенсовість так само, як і Драйзера — за драйзеровість, а Золя — за золяшність.

🧋 Але коли я беру книгу, написану 150 років тому, я знаю, чого очікувати. Я готова до цього і, будемо відверті, тому й беру, що хочу саме такого: повільності, розтягнутості, зосередженості на внутрішньому світі та кілометрових описів, а ще страждань, поневірянь і дивних виправдань для пафосних вчинків.

🧋 Коли я беру книгу, написану сьогодні, і бачу, що вона повторює оригінал настільки, що навіть не намагається знайти інші причини сюжетні рухи, а просто повторює ті, які вже використав Дікенс для свого "Девіда Копперфільда", в мене не лишається нічого, окрім складного обличчя з емодзі 🗿

Ну і так, трішки вже втомили ці спроби в Великий Американський Роман.

📖 Безумовно важко сперечатися із важливістю теми (та я і не збираюся): лицемірність системи, яка покликана допомагати дітям-сиротам, а по факту виключно працює на окозамилювання; наркотична залежність кожного другого у маленьких містечках та і сама проблема провінції, де немає розваг, окрім наркотиків; побутовий расизм, всотаний з молоком матері.

📖 Так само важко заперечити, що авторці вдалося яскраво показати травмованість дітей з неблагополучних родин. Так, все це дійсно є і воно дійсно чудово висвітлено.

📖 А далі починаються проблеми.
🛑 Оця бережно пронесена крізь всі 544 сторінки ідея супергероя, який забирає в багатих і віддає бідним (місце для мему "це ж вже було!");
🛑 оцей німб святих страждальців, яким чи не плюють вслід, а вони все одно продовжують нести ідеї чистого марксизму в маси (і знову той самий мем);
🛑 оці заклики до "почути дамбас реднеків";
🛑 оці виправдання для наркоманів "це не ти винний, це Вони з тобою зробили".

Вибачте, але на цьому місці моє співчуття висотується в нуль.

📖 В сухому залишку: невиправдана затягнутість, катастрофічні провисання в сюжеті і самоповтори, важлива тема, яку нанівець зводить гнилий присмак комунізму. Болю від читання нашого видання ще додає дуже малий інтерліньяж та береги на межі зникнення. Не треба так 🥲

В чомусь це горор як він має бути, а в чомусь — буквально інструкція, як не треба поводити себе в походах.

❤️ Роман грає послідовно на двох різних полях людських страхів: жаху перед невідомо-демонічним та жаху перед людьми із іншою мораллю. Бо спочатку герої півкниги бродять по лісу, де немає людей і їм доводиться протистояти викликам Природи (і правильно вже писали, що навіть якби на них не полювала та потойбічна триметрова коза із руками, вони не факт, що вижили б). А потім починається друга частина книги, де той, хто вижив, таки зустрів людей, але краще від цього йому не стає.

🌙 Невілл дійсно майстер нагнати жаху. І я не впевнена, що, якби я читала це на дачі (а вона в нас в лісі і паркан досить символічний), то не мандражировала б потім всю ніч, прислухаючись до лісних звуків: тріскотіння гілок чи шелестіння листя.

🐾 Але раціональний голос таки каже, що із тим набором, з яким герої пішли на свій шлях, то все явно було витонченим розтягнутим у часі самогубством.

🪦 Компанія дорослих мужичків, які давно не спілкувалися, не підготовлених до походів, половина з яких має зайву вагу (привіт, коліна!), не повідомивши жодній живій душі, звалюють у кількаденний похід, де один з них у перший же день травмує ногу і той, хто виконує роль гіда (по факту — просто ходив у походи на кілька разів більше за решту) пропонує зійти з маркованої тропи і піти навпростець через ліс.

😍 Мої вам вітання! Це просто бінго з заборон, якщо б ви раптом вирішили піти прогулятися стежками найближчого Національного парку.

🐾 Ну а далі на сцену виходить прадавнє божєство, яке дуже любить свіжину. А те, що недоїдає, то розвішує в'ялити на гілках. Спойлер: доїли не всіх. І навіть під'їли тих, кого не планували, у другій частині, там де до божєства в полюванні на розніжені тільця офісних клерків, що возомнілі себе героями Фенімора Купера, долучається ще кілька неврівноважених підлітків із жагою змінити світ масовими вбивствами.

💘 Читається швидко, читається з насолодою, хоча звісно переклад міг і не так сильно турбуватися за цнотливість читача. Бо ну звісно же, звісно, коли ти бачиш рештки свого друга, живописно розвішані на кількох деревах, то ти звісно же кажеш "трясця!", ага. Саме так.

#Дафа_радить безумовно

А оце я таки дочитала до кінця, але не покидає питання "зочєм???"

🪦 Це той самий вид янгадалту, який я не терплю: відсутність логіки, істеричні персонажі, необґрунтовані дії та вчинки, плаский світ, тупі сюжетні повороти, які нікуди не ведуть, а зрештою навіть поворотами не стають, бо це просто конвульсивні сіпання з безплідними надіями ускладнити те, що ускладненню не піддається, бо складається з двох елементів.

🪦 Все це миготить по сторінкам без жодної надії на сенс чи бодай на якусь струнку теорію, яка б все пояснила чи хоча б поєднала. Або зацікавила чи шо вже.

💀 Тож зочєм???™ я її дочитувала? Скину на те, що було дуже вже лінь виповзати з крісла-мішка за іншою книгою, а читалося воно дуже швидко.

📢 Герої нецікаві, в їхні пристрасті я не повірила, істероїдні вчинки бісили, жодної інтриги, яку б хотілося розв'язати, типу "гачок" в кінці не чіпляє від слова рівнина. Нагадує завдання для дошколяток, де треба провести лінії від тваринки до їжи, яку ця тваринка любить. І тваринок тих три: собачка, пташка та рибка.

❗️ І навіть писати "на років 12-15 підійде" не стану, бо хочеться радити підліткам щось якісніше та із більш здоровими прикладами стосунків між героями.

Одна зайва зірочка додана виключно за швидкість читання, більше там нічого цінного.

Прекрасне іронічне міське фентезі із детективною лінією.

Кейм МакДоннелл знову зробив це: написав дійсно смішну штуку, від жартів якої не зводить щелепи оскоминою та не стається напад печії. Це весело, іронічно, нікого не принижує і не міститься десь там в районі «жартиків за 300».

Молода дівчина, яка після виснажливого розлучення із селебріти перетворилася на звичайну собі людину, якій потрібно десь брати гроші і вчиться їх рахувати, намагається влаштуватися на якусь адміністративну роботу в Манчестері. Отримавши відкоша у першому місці, вона йде на другу співбесіду, де знайомиться із вельми чудернацькими людьми, що випускають газету «Цей химерний світ» і де її таки беруть на роботу, бо попередні кандидатки на роль «нової Тіни» щезали буквально наступного дня після співбесіди. Ганні втрачати немає чого, тож компашка людей, де один погрожує покінчити життя самогубством щопонеділка, друга найнята на роботу шантажем (інакше б її здали в поліцію за незаконне проникнення в редакцію), а третій взагалі розгулює по офісу, вдягнутий лише в дреди, здається їй достатньо цікавим варіантом.

А, я ж забула сказати головне! В цьому Манчестері реально існує магія, древні боги та нелюдські раси, і старе добре протистояння між ворогуючими таборами, де сторічне перемир’я вже якось підзатягнулося і стає скучнувато.

Це було дуже і дуже класно!

Гармонійне вплетення детективної лінії, розслідуванню якої ти віриш, попри навалу магічного навколо. Яскраві персонажі, кожен із своєю особливістю та секретами, не всі з яких нам розкажуть зразу, адже це початок серії і щось треба приберегти на наступні томи. Неймовірної саркастичності головний редактор, який хоч і здається всім ісчаддям пекла на Землі, тим не менш приваблює своєю щирістю, чесністю та справді чистими принципами.

Читається дуже швидко і не залишає обманного відчуття, ніби ти наївся попкорну, коли організм потребував білків.

Суцільне #Дафа_радить і чекаю на наступні томи серії.

Шо ж, це однозначно книга не для всіх. Вона може травмувати і досить сильно, і точно не може розважити. Адже попри свою надмірну вип'ячену порнографічність, це не викликає сміху (як буває у 99% випадків того, що зараз прийнято називати даркромансі), бо Ерос і Танатос тут не просто не від'ємні один від одного, а буквально є одним цілим.

📣 Увага! Зараз буде дуже багато сексу і бруду. Я попередила!

💀 Коротка історія двох підлітків, які починають вивчати свої тіла, сексуальність та насолоду із незвичних практик, які більшості людей здаються огидними. На самому піку гормональних бурь, що не вщухають в їхніх організмах, вони зблизька зустрічаються із смертю молодої жінки, причому смертю травматичною та раптовою.

💀 Саме тут їхній Ерос зливається із Танатосом, після чого вже майже жодна їх практика пізнання тілесності вже не буде чисто еротичною: смерть або її символи братимуть активну участь в усіх їхніх зляганнях. Спочатку це буде "невинне" чавлення яєць (пам'ятаємо же, що яйце — одне з найвідоміших символів життя?), пізніше збудження наставатиме від кривавих вбивств биків на кориді, аж поки не фіналізується вбивством молодого священника під час небезпечних практик із придушенням під час сексу.

💀 Ба більше: Симона, головна героїня, буквально втрачає цноту тільки після того, як Марсель, їхня надзвичайно побожна знайома, яку розпусні підлітки втягнули у свої сексуальні ігри, кінчає життя самогубством. Перший повноцінний секс із проникненням, адже до цього вони обмежувалися хоча й брутальним, але петінгом, відбувається біля ще теплого трупа Марсель. Сцена, яку пізніше вони повторюватимуть із своїм старшим та багатим другом, заміняючи щоразу труп манекеном.

💀 Я не стану нічого казати про символізм Всевидучого Ока, про це гарно написано в передмові філософа Тараса Лютого до книги. Зверну тільки увагу на те, чим для мене став цей надзвичайно короткий роман: це нмд — вирок католіцизму із його кастрацією тілесності.

💀 Марсель — дуже побожна дівчина і саме тому вона божеволіє після оргії, на якій, власне, саме із нею й не відбувається наруги: дівчина розпалюється, ховається від чужих очей у шафі, де займається мастурбацією. Така "розпусність" зводить її з розуму, адже з подальших дій стає зрозумілим, що вона не мислить секс окремо від браку.

💀 Молодий священник, який стає останньою жертвою головних героїв, так само торочить їм про те, що вони горітимуть в пеклі. Ні, він не знав про всі їхні злодіяння, а впав в катарсис від того, що дізнався, що Симона, сповідаючись йому, ласкала себе і майже досягла оргазму.

💀 Що це, як не поєднання "займаєшся сексом — отримуєш квиток у пекло"? Що це, як не обмеження права на насолоду в цьому житті заради ефемерних обіцянок наступного?

Так, мені дуже сподобалось. Півтори зірочки зняті виключно за зім'яте закінчення. Ну і те, як боляче мені було подумки рахувати вартість яєць, бездарно ними спущених у каналізацію. Дорого же, ну!

✨ Я пишу #Дафа_радить, але прошу вас, зважайте на те, що це дуже травматична книга! Я не жартую!