Нові відгуки

Обожнюю Підмогильного❤️ Він справжній геній Приємно читати та обмірковувати, приміряти на себе ролі різних героїв невеличкої драми. Дивовижно,як можна писати про такі прості людські речі так багатогранно

Ця повість мені дуже сподобалася — навіть більше, ніж «Місто», яке я прочитала нещодавно. У «Невеличкій драмі» відчувається особлива легкість: цікаві, неоднозначні персонажі, жива, впізнавана історія та молода героїня Марта, навколо якої обертається кілька дуже різних чоловіків. Текст написано красиво й невимушено, без затягнутих фрагментів — кожен ліричний відступ логічно виправданий і доречний. Доля Марти та події її життя не залишили мене байдужою, тому читання минуло швидко і з великим інтересом.

На свято кожен із нас — трохи дитина Особливо, якщо це свято відноситься до найдовшого християнського циклу і триває аж 40 днів Пам'ятаю, як мої прабабусі в період від Великодня і до Трійці віталися лише "Христос Воскрес!" - "Воістину Воскрес!" Зараз помічаємо, що вже навіть тиждень по Великодні, у так звану Світлу седмицю, ніхто цього не дотримується Проте найголовніше на Великдень — не забути про Христа Про Його смерть і Воскресіння Про Його жертву заради спасіння людства Ця збірка великодніх історій про життя, смерть і безсмертя Про "сенс свята та/або трагедію безсвяття" Про любов, віру і надію Про жертву і прощення, поразку і перемогу Про перемогу світла над темрявою, а життя — над смертю Бо ж якщо смерть можна подолати, то виходить, немає нічого неможливого Гортаючи сторінки цього неймовірного видання, чуєш великодні дзвони у церкві, відчуваєш запах воскових свічок, бачиш їх відблиски на образах А ще знову і знову вдивляєшся у зморшкуваті руки бабусі, які тремтять, але все-таки виробляють тісто на святу паску, бо "доки могтиму спекти — житиму" Це та книга, яку не "прогоротаєш" за вечір Глибину її текстів потрібно "смакувати", роздивляючись, як вміло розмальовану писанку — повільно, помічаючи і відкриваючи приховані сенси, відчуваючи зв'язок з традиціями минулих поколінь Дякую видавництву @vivatclassic за цю можливість знайти точки дотику минулого і сучасного

Один з найулюбленіших письменників, стараюсь читати всі його твори.

Місто. Роман не дарма так називається. Місто є другим головним героєм книги, поруч зі селюком з Теревенів Степаном Радченком. Ці два головні герої є смертельними суперниками. Місто зустрічає Степана вкрай неприхильно, але норовливий хлопчина приймає бій, й після кількох прикрих поразок таки йому скоряється. Він убиває у собі селюка у цих битвах з кам’яним монстром, разом з тим втрачає ет хороше, що, здається, таки мав у собі до переїзду. В кам’яних джунглях він черствіє та розвиває у собі гірші риси, хижацькі, корисливі. Хоча не на всіх місто так впливає. Приміром, Степанів односельчанин Левко як і був, так і лишився хорошим та добрим хлопцем. Проте той і не планував лишатися в Києві - відучившись, з радістю перебирається працювати у провінцію. Приятель Радченка поет Вигорський бореться з монстром іншим шляхом - щороку їздить на літо на декілька місяців у подорож Україною, щоб перезавантажитись. Якщо брати до уваги життя та вчинки Степана Радченка так, як вони виглядали зовні, то ніби й немає до чого причепитися. Звичайнісінька собі людина. Так, покинув інститут, але ж зате став письменником, друкується, гонорари отримує. Та й не байдикує - то лекції у шкіртресті проводить, то став секретарем у видавництві. В побуті ощадливий, на роботі максимально відповідальний, чемний, робить все, що посада вимагає й навіть більше. Не п’є, не краде, не скандалить. Ідеальний громадянин просто. Ще й герой війни. Особисте життя… А що особисте життя? Кому до нього діло є? Мав дівчину з села та покинув - то й що з того? Мав майже вдвічі старшу коханку, ще й заміжню - нічо, діло молоде, та й вона сама до нього прийшла. Якась юнка через любовні стосунки з нашим героєм отруїлась - ну, то просто якась нервова баришня з мухами. Зауважте, я про те, як вчинки Степана зі сторони виглядають. Ніби й не все дуже гарно та гладко, але й засуджувати людину з обивательського погляду немає за що. Якщо ж очима автора покопатись у душі товариша Радченка, то перед нами постає інша картина. Перед нами нездатний на емпатію нарцис, самозакоханий та заздрісний, доволі злий й не здатний на щирі почуття - чи то у дружбі, чи то у коханні. Щось добре та світле Степан відчуває поривами, під впливом якихось зовнішніх обставин - тоді він всіх любить і хоче з усього серця подарувати себе “божественного” цьому недосконалому світу. Але часто щось йде не так, світ байдуже коситься на цей дарунок й наш герой одразу кисне, ображається, а тоді злиться. Ну й не треба, ну не буду нічого робити, як ви такі! Як мала, зла дитина. Ще наш Стьопа відзначається підвищеною вимогливістю до навколишнього світу. Він впевнений у своїй особливості, щиро вважає, що до нього мають поставитися поблажливіше, ніж до інших - чи то коли шукаючи посаду, чекає, що для нього робитимуть якісь винятки поза чергою, чи то коли ходив зі своїм першим оповіданням одразу до відомого критика, а не просто до видавництва. З цікавого - зауважив у Радченка дуже своєрідне ставлення до минулого. Коли він залишає позаду себе якусь людину чи якесь місце, він упевнений, що вони й надалі лишаються незмінними, точно такими, як він од них пішов. У тяжкі часи якоїсь душевної кризи хлопець відчуває гострі приступи самотності, адже за півтора року проживання у Києві він не завів жодного друга. Тоді його починає підсвідомо тягнути до минулого. Й він дуже дивується та розчаровується, коли на місці минулого знаходить теперішнє. Виявляється. дівчина, котру він образив та покинув, вийшла заміж (про це він знав), але не тужить за ним у заміжжі, ба навіть вагітна (такого навіть уявити собі не міг). Дівчата, до котрих він ходив колись у гості, теж, виявляється, на тій квартирі вже не живуть. Є ще подібні приклади. Подібні зміни у нього за спиною Радченко сприймає ледь не як особисту образу. Взагалі, про цю книгу хочеться й можна написати дуже багато. В художньому плані - це шедевральний шедевр, один з кращих романів в українській літературі в принципі. Барвисті, яскраві описи міста в будь-яку пору року - весняний схід сонця, холодна мряка, зимові морози та сніг, вечірній Хрещатик з ліхтарями та яскравими вітринами крамниць… Ці картини просто постають перед очима живими образами. Те ж стосується й зображених у романі людей. Суміш урбаністики та глибокого психологізму. Я надзвичайно вражений - 10 з 10.

Шикарне видання великодніх творів від Vivat 😍 Книга дуже красива, приємно пахне. У цьому видання є багато творів різних письменників. Про багатьох із них я раніше навіть не чула - і це прекрасна нагода, щоб із ними познайомитися)) Звісно, це українська література - тому, багато творів дуже сумні, але це не робить їх гіршими. Але є також твори, після яких стає так тепло й світло на душі 😌 Наприклад, мені найбільше сподобалися та запам'яталися оповідання Михайла Старицького "Писанка". Так уже того хлопчика було шкода на початку... Але кінець щасливий 😍 Також дуже сподобалося оповідання Олени Пчілки "Золота писанка" про сільську вчительку. А я ще й читала цю книгу в великодній період - тож, якраз чудово склалося 😌

Чесно кажучи, я коли купувала цю збірку очікувала отримати купу затишку, тепла, насолоди, пройнята цим святом Великодня) повелася на таку життєрадісну обкладинку в улюбленому кольорі , і таку теплу назву «Великодня класика» Але по факту : так теплі оповідання були, - Що сподобалось: ❤️тепло і затишок найкраще Любов Яновська - з Землі на Оріон Микола Плевако - Великодня ніч ( так затишно і так тепло на душі ) ❤️ Богдан Лепкий - Великодній ранок ❤️ Тут воно вже дає надію що не все втрачено Гаївки Михайло Старицький - Писанка ( хоч і навіяна сумом , але має світлу надію ) Шевченко- На великдень на соломі ( читаючи нахлинули спогади ( не великодні) як я взимку колядувала на Василя на заміському будиночку серед таких рідних працівників, бо дитиною , школяркою коли постійно на вихідних їздили і на кожні свята і мали хороші дружні відносини з ними ) Галина Журба- у вербну суботу Але все ж таки багато депресивного, огидного, незрозумілого: «Мертвецький великдень» якась криза і гидота «Оповідання дяка» - нічого не ясно взагалі - у когось вчився, на щось збирав, опозорився на Великдень) що було між ними трьома подіями я так і зрозуміла , але читалося швидко Михайло Коцюбинський - Лист Нічого я і не посміхалася як писав автор мимоволі у тексті, мені так само було огидно, неприємно читати всі ці подробиці Були і ті які торкали незважаючи на кризу : Леонід Пахаревський- Воскресни , заець, одне слово Модест Левицький - землиця рідна Спиридон Черкасенко - Під Великдень Але були і ті , які не дочитала і не зачепило нічим щоб продовжити до кінця : Сильвестр Яричевський - Під самий Великдень Іван Франко - христос і хрест ( читаєш і не розумієш що там мало бути закладено ) Григорій Гануляк - Великдень лемківського ґазди… І коли попадаєш на кількаденний депресняк , так скажімо з 191 ст до 284; то втрачаєш якусь надію що далі щось може бути затишне і приємне навіть в такому на перший погляд приємному опису твору «Великдень лемківського Ґазди»; І хоч і твір Підмогильного «В епідемічному бараці» в якийсь момент починає пахнути теплом , то це лише на трохи і далі знову депресняк у творі , хоч і читалося дуже швидко І вирішила відкласти, щоб не загнати себе ще більше у депресивну яму і нечитуна

Чудове видання класичної української літератури, що присвячене святу. Шалено гарне оформлення, яке, до речі, пахне пасхальною випічкою (якщо потерти писаку на обкладинці). Це збірка різних коротких оповідань від низки українських класиків, а також віршів про це свято. Тематика оповідань більше пов’язана з українськими традиціями та перебігом події в країні, описи різних доленосних ситуацій під час Великодня. Деякі історії смішні, інші повчальні, а деякі дуже болючі та сумні, адже ці розповіді відображають історію нашого народу. Гадаю і раджу читання цієї книги розтягувати у часі, смакуючи її, повільно поринати в атмосферу свята, відчути зв’язок з традиціями минулих поколінь, прожити разом спільний смуток і радість. Шалено тішусь що маю це видання, яке настільки гарне, що буде окрасою до святкового столу.