Валер’ян Підмогильний хотів написати роман, у якому майстром корабля буде жінка. І написав «Невеличку драму» — роман про нові взаємини, новий побут, нову мораль і вічні питання, які постають у несподіваних учудненнях доби технічного прогресу. Шалена ірраціональна пристрасть чи холодний раціональний розрахунок — хто вийде переможцем із двобою? Чи перемога взагалі можлива, якщо і кохання, і страждання — лише стандартні реакції білка? Підмогильний майстерно розігрує на камерній сцені невеличку драму, назва якій — життя. Це один з найкращих філософських романів в українській літературі ХХ сторіччя.
Певно, найбільшим скарбом у прозі Підмогильного є тонкий психологізм і вміння письменника доносити до читача глибинні переживання своїх героїв — непростих, мінливих особистостей. Ось і у цій книжці така майстерність оповідача підсилює, на перший погляд, звичайний, а якщо копнути глибше — екзистенційний, сюжет. Чудесною стороною роману є його фемінна проблематика й орієнтація на жіночий світ загалом. Для сучасної аудиторії метаідеї твору будуть зрозумілими й близькими навіть через майже сторіччя після його написання.
