Я пояснювала покупку цієї книги тим, що не бачила ні одного поганого відгуку на неї. Так от, схема працює, і мій відгук точно не зламає цю систему😁

"Діва, матір і третя" — це для мене синонім до комфортного та атмосферного фентезі. Це історія, яку можна поглинути за один вечір, бо за читанням просто не помічаєш, як летить час. У цьому випадку відсутність напруженого, динамічного та карколомного сюжету — це не мінус, а плюс, і дуже личить цій історії💫

Отже, що ми маємо: український сетинг 2008го року, відьомство, репрезентацію дружби, кохання, пізнання себе, особистісного та професійного росту, асексуальності та багато чого іншого. Головна героїня Марина намагається розібратися зі своїми почуттями, самоідентифікацією, шляхом, який їй слід обрати у житті, допомогти друзям та наставити на шлях істинний тих, хто цього потребує😌

Зазвичай мені не дуже подобаються книги, в яких сюжет — це ніби вирваний з контексту шматок життя героїв. Я люблю чітку структуру. Коли приблизно зрозуміло, що можна очікувати від історії на наступній сторінці. Не сказала б, що тут це абсолютно не так, але "Діва, матір і третя" все ж більше відчувалася як вільніша та спокійніша в цьому плані.

З речей, які мені сподобалися найбільше — це гумор та мова персонажів. Я взяла цю книжку в трохи подавленому настрої, але в процесі читання зовсім забула про все, і просто кайфувала. Орися — це той тип персонажів, які мені дуже подобаються в книгах, але в житті я їх, певно, не витримала б 😅, а її баба? Мені треба окрему книжку про бабу Орисі! Ця жінка заслуговує більше сторінкового часу!

Не хочу багато розказувати про героїв. Моїх слів все одно не вистачить на те, щоб описати їхню унікальність та колоритність. Тут просто треба взяти і читати. Рідко коли зустрічаються книги, які я радила б майже усім. Але "Діва, матір і третя" — це одна з них. Мені було дуже комфортно читати, атмосфера 2008го зайшла на ура (в реальності мені тоді було 6, але я все одно проностальгувала за цим безтурботним часом😁)

А ще, я знаю, що історія мені дуже сподобалося, якщо роздумую про життя та вчинки героїв, як про живих людей. І тут це саме та ситуація. Важко навіть уявити, що авторка не списала все це з реальних людей. Настільки класно та майстерно вона володіє словом.

Я б назвала цю книгу посередньою у всьому. У трилерній частині, в ефекті неочікуваності, в стилі, в ідеї... Яка ж гарна була анотація! Але, насправді, вона не зовсім відповідає дійсності, й зав'язка історії відрізняється від заявленої.

Головна героїня переживає важкий період в житті: її відсторонили від роботи психіатрині, її чоловік помер, забравши з собою ще пару життів, і жінка частково винить у цьому себе. Почуття суму та провини не дає їй рухатися далі. Але коли вона зустрічає чоловіка, що здавалося б мав бути у такому ж стані, як вона, але бачить, що він щасливий та насолоджується життям, її не покидає думка, що він прикидається, і за цим фасадом також приховані страждання. Вона починає слідкувати за ним, щоб підтвердити свою теорію😈

Зав'язка історії дійсно цікава, але виконання... Авторка мала потенціал зробити щось таке бридотне, як у "Веріті", але не дожала. Мені ці намагання здалися штучними. Я думала, ми будемо спостерігати за поступовим розкладом особистості, але щось воно ні туди ні сюди. От, наприклад, головна героїня вкрала блокнот у магазині. Здавалося б, ідеальний перший крок у цьому напрямку. Але щось воно таке штучне. Просто вкрала, бо захотіла, хоча до цього жила пристойне та чесне життя. І от до чого це було? Я не зрозуміла.

Був потенціал зробити щось таке ж неочікуване, як у трилерах Фріди Мак-Фадден. Але під час читання у мене ні разу рот так і не відкрився від здивування. Половина розв'язки була зрозуміла. Епілог трошки витягнув загальне враження. Але пари останніх реплік недостатньо, щоб назвати книжку хорошою)

Тому, я скоріше за все поки зав'язую з читанням цієї авторки. Я не можу сказати, що вона зовсім погана, бо це не так, але й захвалити за що немає. Ідея вийшла цікавішою, аніж виконання🤷🏻‍♀️

Я не поставила цій книзі нуль, просто тому, що мені шкода людей, які будь-яким чином дотичні до її появи на світ🥲 Але особисто мені важко знайти бодай пару причин, накинути їй пару балів(

Отже, за сюжетом у нас є Люсі та Джошуа, які працюють в одному видавництві, що утворилися після злиття двох різних компанії через кризу. Ці двоє абсолютно різні в своїх підходах до роботи та поглядах на життя, тому, звісно, стають "ворогами". А оскільки вони ще й змушенні працювати в одному кабінеті, а потім починають змагатися за одне підвищення, причин для ненависті стає ще більше.

І, здається, умови для написання класного любовного роману з тропами: роман на роботі та від ворогів до коханців, просто ідеальні. Але як же це було недолуго... Я не повірила у ненависть головних герої, а потім так само не повірила у їхню любов. Не було напруги, притаманній ворогам, бо з самого початку вони obsessed with each other. Поцілунок ні з того ні з сього? Будь ласка, він тут як тут. На одній сторінці: "у мене 101 причина його ненавидіти, він скалка у дупі, ми боремося за одне підвищення, він весь такий черствий і поганий", а на іншій: "я хочу з ним переспати, от тут і зараз, і мене нічого не цікавить". Giiirl... you alright?

Взагалі, робота головних героїв — це просто декорація та фон для їхнього роману. Ми майже нічого не знаємо про те, чим вони займаються. Це ж видавництво! Ніяких посилань на літературу, майже ні слова про те, що саме вони роблять, які книги видають, які в них погляди на різні твори! Згадую "Книголюбів" Емілі Генрі, як гарно там це обігрувалося. Та навіть в "Після" Анни Тодд (прости господи) і то була ця частина, адже герої вчилися на літературному (саме згадки якихось класичних творів у цьому романі змусили мене їх прочитати, коли я була підліткою). У цій же книзі авторка взагалі не подумала, як же можна цікаво інтегрувати літературу та розмови про неї між героями, що буквально працюють з книгами🫣

Щодо їхньої підготовки до презентації ідей для підвищення. Уявіть книгу в жанрі фентезі, у якій герої весь час готуються до якоїсь масштабної битви, а вкінці ви отримуєте: "Ми виграли, хоча битва ще навіть не почалася". Чи: "Я прокинулася на наступний день після битви. Ми виграли." Без будь-яких описів самої битви. От приблизно це і було в книзі "Мій коханий ворог". + сама підготовка до "битви" також описувалася криво, косо🤦🏻‍♀️

Ну, зрозуміло, сюжет мені не зайшов. Що ж там по стилю? Може авторка пише смачні описи, чи класні діалоги? Ні, і, на жаль, ні. Мені було важко читати, половину книжки я вже бігала очима, не вчитуючись. Це ж ромоком, мало б читатися швидко та легко, ні? Мені ж інколи доводилося вчитуватися, щоб зрозуміти, що взагалі відбувається, і про що мова. Не знаю, чи справа в оригіналі, чи в перекладі, але деякі слова мені були конче недоречними. От, наприклад, головний герой свариться з батьком і кричить: "Ти мені всеньке життя зіпсував!". Ну невже слова "всеньке" личить цьому реченню та контексту? Не знаю, може я доколупуюся, але в багатьох моментах мені був не зрозумілий вибір слів. + інколи оформлення скакало: пряма мова оформлюється через тире, а тут бац, і лапки, як в англійській🤷🏻‍♀️

І найсумніше: ця книга не викликала у мене ніяких емоцій окрім байдужості. Навіть злості не було, чи дратівливості. Вона була просто рівною для мене, я не відчувала нічого. Ні засміялася, певно ні разу, ні метеликів не було, геть нічого. І це сумно, це навіть гірше, аніж коли книга тебе бісить.

Отже, сильно не рекомендую😒 Є стільки крутіших ромкомів, вартих вашої уваги, що "Мій коханий ворог" відходить на задній план. До речі, на рахунок перекладу назви. Невдало. Але, як я розумію, переклад такий, бо у нас спочатку вийшов фільм. У фільмі, на скільки я пам'ятаю, оригінальна назва "The hating game" дійсно ніяк не обігрувалася. А у книзі це мало яке не яке значення, і воно було втрачене(

Фріда завжди буде тією авторкою динамічних трилерів, які можна прочитати за один вечір та офігіти від купи поворотів сюжету вкінці😅

Отже, новоспечене подружжя їде на оглядини будинку, але через заметіль застрягає там на невизначений період часу. Виявляється, що цей будинок колись належав відомій психіатрині, яка пропала за загадкових обставин. Та поки пара перебуває у цьому домі, вони виявляють кілька цікавих речей, і, здається, тут є ще хтось, окрім них🤔

Я вже мала досвід читання Фріди, тому бачила, де вона намагається повести нас хибним слідом, але кінцівка в будь-якому разі була неочікуваною, і змогла мене здивувати. Я прочитала цю книгу за один раз, дуже швидко, вона затягує і забезпечує швидке задоволення. Якщо вам не хочеться довго читати, щоб отримати вау ефект від кінцівки, то треба брати "Ніколи не бреши". Останні два абзаци прямо смачні😅

Після прочитання хочеться взяти книжку з самого початку, щоб побачити, як авторці вдалося так обкрутити читачів навколо пальця. В мене було відчуття, що десь вона трохи прибрехала, десь натулила, якихось речень, що не вписуються в її розв'язку. Але якщо подумати, повернутися до тих моментів, то виявляється, що все на місці. Просто вона дуже гарно мною проманіпулювала)

Але, не без мінусів. Після читання трилерів Тесс Ґеррітсен, мені у цій книзі оповідь здалася трохи дитячою, і наївною. Мені не вистачило детальності, достовірності та правдоподібності деяких моментів. Якщо брати цю книгу, не очікуючи такого, то все ок. Класна, динамічна історія на один вечір.

А ще у цій книзі побіжно згадується експеримент Стенлі Мілґрема. Якщо ви ніколи про нього не чули, то рекомендую вам подивитися документалку від Ілларіона Павлюка під назвою "Зомбі-2. Промивка мізків" (Є ще перша частина з іншим експериментом, але вона була знята ще російською мовою, тому дивіться на свій страх і ризик, якщо зможете. Але перша частина також класна). У цій документалці Ілларіон відтворює експеримент Стенлі Мілґрема, і результати справді вражають.

Рада, що ця згадка в книзі нагадала мені про нього, і я можу поділитися цим з вами, бо експеримент дійсно класний, змушує задуматися про багато речей та проаналізувати себе й свою поведінку. І якщо знати про такі речі, й як вони працюють, то шанси потрапити в їхню пастку значно зменшуються.

Перевертні, епічне кохання, щира дружба, віднайдена сім'я, магія, повний місяць у лісистих горах...

Я читала, а в голові приносилися флешбеки з фільму "Сутінки". Ну, самі подивіться на схожості:

✅️ Людина, яка живе нудне, але спокійне життя у маленькому містечку з шикарни краєвидами;
✅️ Таємнича сім'я, з купою секретів, що оселилася чим далі від людей на околиці лісу;
✅️ Наша людина виявляється не такою простою, як здається на перший погляд: є в ній щось особливе, що пов'язує з таємничою сім'єю;
✅️ Звісно, сім'я виявляється не простою, а з дрібкою надприроднього;
✅️ І тут до сюжету додаються битви, кохання, дружба, важкі вибори, конфлікти, порятунок світу (як мінімум рідних, або жителів містечка) і тд.

"Пісня вовка" насичена на події, адже проходить довгий період часу, ми слідкуємо за ростом героїв, розвитком їхніх стосунків, особистісними змінами. Клюн не скупиться на мої улюблені тропи: віднайдена сім'я, hurt/comfort, slow burn🔥 Є тут у нас ще від друзів до коханців та закинута вудочка на інші частини тетралогії.

Якщо ви вже читали інші книги цього автора, то знаєте, що в будь-якому його творі варто очікувати багато жартів, колоритних персонажів, трохи драми, важких, сумних моментів, цікавої, квірної, любовної лінії... І тут є це все, а ще (не) трохи вовчої теми, соулмейтів, touch him, and I’ll kill you😏 (при чому, обоє головних героїв таких)

Правда, мені один конфлікт здався трохи затягнутим, я б його скоротила чучуть, і, не думаю, що книжка щось би від цього втратила. Але це єдиний мінус, особисто для мене🤷🏻‍♀️

Мені дуже полюбилися герої, як головні, так і ті, що на другому плані. Клюн вміє прописувати усіх. Хочу вже читати інші частини, трошки наспойлерила собі про які пари будуть наступні книги, надивилася артів...Цікаво, чому всі вважають третю книгу та пару найкращою, в мене вже руки сверблять щоб дійти до неї😅

Сміливо можу назвати Клюна одним з найулюбленіших письменників зараз. Як же я рада, що цей автор супер продуктивний, і в нього є що почитати😏 Здається, те, як він пише, про що він пише — це все, що я люблю і постійно шукаю.