Книга, кінцівку якої ви знаєте. Але цікаво не "що", а "як". Досі не певна, як я ставлюся до історій становлення злодіїв. Не знаю, чи є сенс мені читати про важку долю персонажів, яка призвела їх до того, ким вони стали. Але як же багато було розмов до приквелу-рителігну "Аліси в Країні Див"! Навіть я вирішила з ним ознайомитися.

"Безсердечна" — це історія про буквально безсердечну Королеву Чирвових сердець. Але до того, як вона стала такою. Кетрін звичайна мила та хороша дівчина, у неї є свої мрії, бажання та переживання. І ні в одній з версій свого майбутнього вона не бачить себе там, де опиниться насправді. Тоді чому ж все обернеться саме так?

Книга неймовірно атмосферна: читаєш — а перед очима всі ці бали, пригоди, кольрова гама... Думаю, фанати "Аліси в Країні Див" точно оцінять стиль письма та картинку, яку змальовує авторка❤️🖤

Текст читається легко, за слова я не перечіплювалася. Окрема подяка за примітки від перекладачки, де вона пояснює посилання на оригінальний тест, чи алюзії на наші реалії. + дуже цікава післямова. Не уявляю, скільки роботи було пророблено й авторкою, й перекладачкою для того, що ця історія настільки вплелася в оригінальний сюжет.

Щодо сюжету... Насправді, я очікувала від нього трохи більшого. Не подумайте, книга мені сподобалася. З самого початку мені було цікаво та боляче її читати. Атмосфера суму та безнадії нависає над читачем з перших сторінок. Знання кінцівки робить знайомство з книгою від початку важким. Але я вже такі болючі сюжети напридумувала собі в голові, що справжня кінцівка мене трохи не дожала( Я думала, що буду плакати, уявляла біль та тугу останніх епізодів... Але вийшло щось не те. Певно, наявність якихось очікувань знову мене підвела. Не треба було придумувати свої варіанти розвитку подій.

Але, у всякому разі, я рада, що прочитала цю історію. Вона гарна, романтична, важка, скляна, сумна. Змушує злитися, тривожитися, переживати.

"Шляхи життя" це дві маленьких та сумних історії про людей, що борються зі страшними хворобами. Бакман за звичкою вичавлює з читачів усі емоції, і читала я їх з клубком в горлі та сльозами на очах.

Знаю, що дехто не любить його за ці прийоми, кажуть, що цього пафосу вже занадто багато, висловлювання дуже пишні, як на твори його тематики. Я в деякій мірі згодна, але за це я його й люблю. І розумію, чому він так пише. (Правда не розумію, як. Як можна так гарно писати????)

Чи була у вас ситуація, коли емоцій занадто багато, а виразити словами їх важко? От і у Бакмана таке буває. І тоді він сідає за ноутбук і пише. І тоді пам'ять людини з Альцгеймером перетворюється на площу, яка щодня стає меншою. А Смерть — це жіночка з папкою, яка ходить у сірому светрі, якого сама й зв'язала, бо це її гобі.

І ти читаєш ці два твори, і розумієш, що може люди так і не кохають, як Бакман пише. Може вони так кардинально і не змінюються. Може маленькі діти й не ведуть себе так усвідомлено. Але в це хочеться вірити. Адже після всього того болю,  через які нас проводить автор, вкінці завжди буде надія. Вчинок головного героя, рандомна думка, чи випадковий збіг. Але щось обов'язково подарує читачеві промінь надії⛅️

Тому, якщо ви шукали щось маленьке, але скляне, здатне розбити серце, а потім склеїти два рандомних шматочки, намагаючись його зцілити, то це саме те❤️‍🩹

Ех, Гувер, Гувер, як завжди, цікавий сетинг, нестандартна історія кохання, важкі життєві рішення та трошки приправки з крінжі 😅 Ідеальний рецепт любовного роману, що полоскоче вам нерви.

Головна героїня Кенна відсиділа в тюрмі 5 років за ненавмисне вбивство свого коханого Скотті. Сталося це на ранніх строках вагітності, тому, у неї є донька, яку вона ніколи не бачила, і яку виховують батьки її загиблого хлопця, що всією душею її ненавидять (ну, тут до них питань навіть немає). Кенна хоче повернути свою доньку, і єдиним шляхом до неї є найкращий друг Скотті Леджер, який приймає активну участь у вихованні її дитини. Чи допоможе він їй і як складеться вся ця складнюща історія?

Правду кажучи, ця книга не зачепила мене так сильно, як "Огидне кохання" та "9 листопада". Ці дві історія я прочитала за день, бо мені дійсно дуже цікаво було дізнатися розв'язку. Я не могла від них відірватися. З цією книгою такої хімії не сталося. Величезного секрету, який би тримав мене в напрузі до кінця не було. Дві історії кохання головної героїні мене не розчулили🤷🏻‍♀️

Єдина річ, яка змусила мене плакати та переживати — це історія стосунки між матір'ю та донькою (люблю троп віднайденої сім'ї). Чомусь ось ця сімейне тема зачепила мене більше, аніж любовна сюжетна лінія.

Я цінную книги Колін Гувер за їхній нестандартні та нервотріпаючі сюжети (і навіть той відсоток крінжі, що завжди трохи присутній, я пробачаю). Її фантазії можна позаздрити. Але в цій книзі навіть це не дуже вивезло.

Коли на вулиці йде дощ, а звуки грому змушують здригатися від страху; у чашці гарячий чай, а жовтувата лампа слугує єдиним джерелом світла у темній кімнаті, то оповідання Дафни Дю Мор'є ідеально доповнюють цю атмосферу🖤

Темп оповіді неспішний. Описи довгі та детальні. Ці історії змушують зупинитися і так повільний час осінніх чи зимових вечорів. Для них має бути спеціальний настрій. Спокійний, темний і трохи моторошний.

Мені безумновно подобається стиль цієї авторки. Її тексти не читаються швидко та легко, але відчувається майстерність письменниці. Я не літературна критикиння, але якби була нею, то наврядчи б знайшла якісь недоліки у тому, як вона викладає думки на папір.

📍Хоча у мене є декілька зауваг до сюжету. Не всі оповідання сподобалися мені однаково. Деякі зачепили настільки, що я не хотіла, щоб вони закінчувалися. Я можу уявити, як ці історії розростаються у повноцінний роман, і я б із задоволенням їх прочитала. Деякі ж не запали мені у серце: читалися важко, і не викликали захоплення. Від деяких хотілося б іншого закінчення, не такого обірваного. Але знову ж таки, у кожного різний смак. Можливо, це фішка авторки, і мені просто слід звикнути)

До речі, оповідання жанрово різноманітні. Є містичні, є горрорні, є в реалістичному та психологічному напрямі. Цікаво було читати і не знати, що саме чекати від тієї чи іншої історії.

Збірку оцінювати важко. Але я це вже друга прочитана мною книжка від авторки, тому моє враження від неї вже більше менш сформоване. Мені подобається її фантазія. Тематика творів. Жанрова різноманітність. Атмосфера, з якою вона на мене тисне. Це не те що я б читала завжди. Але під певний настрій заходить)

Керрі 37, і вона легендарна тенісистка. Була в минулому. Зараз вона на пенсії, і з трибун спостерігає, як нова зірка тенісу от-от вирве її рекорд з-під носа. Чи буде вона сидіти, склавши руки, чи після стількох років перерви вийде на корт і покаже, що з нею ще треба рахуватися? Однозначно останній варіант.

"Керрі Сото"  - це мікс купи речей, які я люблю у книгах: класна головна героїня, спорт, глибокий розвиток персонажів та їхніх взаємин, конкуренція, психологічні проблеми, сім'я, кохання, боротьба...

Додайте до цього всього легкий та динамічний стиль письма авторки, й отримаєте ідеальну книжку для читання😌

Я багато сміялася, трошки поплакала, впринципі, розуміла, який буде один з головних сюжетних поворотів, але кінцівка все одно мене приємно здивувала. Це така книга, після читання якої, ти закриваєш її фізично, але з голови вона нікуди не дівається. І ти думаєш про Керрі, її життя, її вчинки... І на душі одночасно і сумно, і добре. Бо ця історія, як життя, вона не викликає однакових почуттів. Вона дуже різна, зі своїми злетами та падіннями.

Це одна з тих книжок, яку я можу рекомендувати майже всім. Я впевнена, що ви з відкритим ротом будете читати опис партій Керрі (я так робила, хоч до кінця так і не зрозуміла всі правила гри в теніс🤣), переживатимете не тільки за її честь та кар'єру, а й за її моральний стан, її стосунки, сім'ю, друзів та ворогів (так, так, навіть за них)

Тейлор Дженкінс Рід як завжди на висоті, "Керрі Сото знов у грі" тримає планку інших її романів