Довго відкладала написання відгуку на цю книгу, бо не знала, що ж написати, і які в мене емоції від прочитання🤔 але почнемо з найлегшого — сюжету👇🏻

📍Події відбуваються у Франції під час Першої світової війни. Головний герой — шістнадцятилітній юнак, якому діла немає до подій в його країні. Він живе своє краще життя в оточені жінок, які здувають з нього пилинки. Проте у житті хлопця у цей час стається дві важливі події. Перша — це знайомство з відомим письменником Марселем (ага, саме з тим про кого ви подумали), який виявляє до молодшого за себе на тридцять років хлопця, "особливий" інтерес. І друга — роман з солдатом, сином їхньої прибиральниці, який повернувся додому у відпустку.

📍Книга поділена на три частини, і в кожній з них особлива манера оповіді. В автора немає звичного оформлення діалогів, адже більшу частину книжки історія ведеться від особи юнака, який пише у своєму щоденнику та не заморочується такими формальностями, як оформлення. Друга частина — це листування головного героя зі своїм другом-письменником та коханим-солдатом. Щодо оповіді скажу лише, що вона сподобається тим, хто любить незвичне, оригінальне та відмінне від шаблону. Це не те що я могла б читати постійно, але інколи душа прагне цікавих форм, і у цього автора вони точно є.

📍Історія чуттєва, сумна та здебільшого романтична. Якщо ви вразливі до теми війни, й не хочете про це зараз читати, то краще цю книжку відкласти. Тут багато тригерних для українців моментів. Але особисто для мене неприємною темою були "стосунки" головного герої. Хоч убийте, не бачила я тієї романтики, яку мені туди сунули, між 16літнім та 22літнім героями, не кажучи вже про сумнозвісного письменника. Тут було багато гарних, пишних фраз, розумних та красномовних, але мені було важко відділяти їх від сюжету, який я вважаю у певних моментах прийнятним. Саме через це мені було важко визначити зі своїми емоціями та відгуком.

Мені сподобалася кінцівка. Не сказала б, що вона була супер неочікувана, але один її елемент дійсно здивував. Як і з минулою книгою автора, я не можу стверджувати, що це абсолютно точно не мій стиль чи тематика. Але й сказати, що я фанатка, також не можу.

На фоні неймовірно позитивних та захопленних відгуків на книгу "Він" я вирішила додали ложку дьогтю в бочку меду😅

Анотація обіцяє нам пристрасний, спортивний, квірний любовний роман. Щось типу з тропами від друзів до коханців, другий шанс, можна я ще пожартую і скажу "він закохується першим"?😆 Головні герої були друзями в дитинстві, але через один інцидент вже 4 роки не спілкуються. Зараз вони грають за різні хокейні команди. Колись вони кожне літо проводили в хокейному таборі як вихованці, зараз же вони обоє опиняються там як вихователі.

Звучить прикольно, хіба ні? Тут стільки всього цікавого можна написати про хокей, про життя в таборі, додати крутих героїв підлітків, трохи ворогування, конкуренції, реалій життя в одній кімнаті людей, у яких колись щось там було, а тепер їм ніяково це згадувати😏 Нафантазувала я багато. А отримала 50% книги сцен 18+

І я не маю нічого проти таких сцен, АЛЕ
а) коли вони допомагають рухати сюжет та просувають вперед стосунки героїв. Тут безумно і такі були, все там просувалося куди треба, але, як на мене, більшість сцен сексу можна було викинути, і книга нічого б не втратила. А замість них додати ще трохи сюжету;
б) коли вони гарно прописані, й напруга між персонажами передається читачеві. Чесно, мені було нудно читати більшість описів сцен сексу, бо вони або повторювалися, або просто були пріснуватими. Ну не цікаво мені читати, як дві картоні фігурки (а герої тут були саме такими) постійно займаються сексом. Ну не бачила я в цьому сенсу, й дуже раділа, коли відбувалося щось інше😅

Я тут так розказую за сцени 18+, що може здатися, що окрім них там нічого й не було. Але ж ні, зародки сюжету присутні. Хоч я й після прочитання книги так і не дізналася правила гри в хокей (таке відчуття, що авторки самі їх точно не знаю. Нащо ж цим заморочуватися у СПОРТИВНОМУ романі? Можна просто сказати: "вони грали в хокей, оті виграли, оті програли") і не познайомилася з правилами життя у таборі (більшість часу події відбувалися у спальні головних герої, ну, і ви зрозуміли, що вони там робили), але ми трошки торкнулися теми гомофобії, пізнання власної сексуальності, сім'ї та друзів. Але всі ці теми розкриті, чи краще сказати привідкриті лиш на половину. Здається, авторки писали і про те, і про те, а ще про це, але ні однієї теми не довели до кінця. Ні на одну не було відведено достатньо часу. Ну, окрім сцен інтиму, це ми вже зрозуміли...

До логіки сюжету в мене також є пару питань, хоча я дуже часто на це забиваю, і не звертаю уваги, якщо історія відгукується емоційно. Мені досі образливо, що ми так і не дізналися, як герої захопилися хокеєм та чому люблять його. Або куди під кінець дівся друг головного героя. Тут він був, потім герой подзвонив йому разок, і все, як під землю провалився. Або ось це: на початку книги нам представляють одного з головних героїв як ну дуууже сильного гравця в хокей. Він колись в одному моменті лише лажав, а тепер так взагалі бог хокею, всі його бояться, і грає він ідеально. Аж тут його команда програє одного разу (здебільшого не з його провини!), і все, посередині книги герой каже, що в нього ніяких перспектив, до кінця життя він просидить на лаві запасних, грати його не пустять, він найнижче в списку контактів у свого агента і тд. Може я чогось не розумію, але звідки така різка зміна???

Загалом, я готова пробачити дуже багато, якщо між героями є хімія та пристрасть, і я щиро переживаю за їхні стосунки. Тут же, цей елементи знову розкритий на половину. Авторки намагалися додати трошки драми, але її було так мало, що я взагалі не переживала ні за що. Я не люблю награні трагедії у книгах, але, здається, не люблю передбачуваність та відсутність будь-якого конфлікту більше. Ні, конфлікт між героями та їхні внутрішні тут були, але ну так вони вже швидко вирішувалися, ну так вже авторки боялися заглибитися в ці теми, що мені було відверто нудно🥲
Щоб зрозуміти, якою пласкою здалася мені ця книга, уявіть таку ситуацію. Є якась книга, чи фільм, чи серіал, і там дуже класно прописані герої, захопливий сюжет, хімія між ними нереальна, от все в цій романтичній парі ідеально. Але вони в оригінальному творі так і не переспали. Читачі / глядачі так чекали, прочитали 5 книг серії / подивитися 10 сезонів серіалу, але цього моменту там так і не було. І фанати цього шипу вирішують писати фанфіки. І там дійсно можна не прописувати персонажів, не заморочуватися сюжетом, додаванням неочікуваних та драматичних подій (бо автори оригіналу вже зробили це, і всі фанати знайомі з лором). Можна відірватися на повну, створити такий собі фон для персонажів, на якому вони як кролики постійно будуть займатися сексом. І всі читачі будуть цим задоволені. Тільки для оригінальної книги це не зовсім працює...

Другу частину я читати точно не буду. Перша закінчилася логічно. Я прочитала анотацію до другої книги, і зрозуміла, що там буде все те саме, може навіть і гірше. Висмоктана з пальця драма і кууууупа сексу. Ну, це вже якось обійдеться без мене. І так як авторки зробили все 50/50, моя оцінка також буде посередня🫣

Ох і не очікувала я такого вайбу від цієї книги😅"Відьма..." це не таке ж комфортне, миле та тепле фентезі, як "Діва..." Тут все серйозніше, похмуріше та сумніше, хоча й жартиків та смішних фразочок не бракує.

Але про все по порядку. Отже, події відбуваються в селі (більшість часу) у 2018 році. Головному герою Саші 18 років, і йому вистачає своїх підлітково-дорослих проблем. У сім'ї, на навчанні в особистісному розвитку. А тут ще й з'являється якась божевільна бабка, яка каже, що вона відьма, а Саша тепер її учень і також має стати відьмою (та-та, саме відьмою, відьмак то друге, не сюда😅). Попри міні істерику, шантаж бабки спрацьовує і Саша починає свій шлях учня у відьомстві🪄

Вайб цієї книги безумовно відрізняється від першої, і оскільки я цього не очікувала, то була, м'яко кажучи в шоці від деяких сюжетних поворотів. Протягом читання я прив'язалася до головного героя, переживала разом з ним, тривожилася, сумувала. Авторка торкається багатьох тем, що стосуються дружби, сім'ї, навчання, майбутнього. Як і в "Діві" вона охоплює широкий спектр життєвих проблем і присипає все ще дрібкою магії. А чи допоможе вона їх вирішити, чи ні, це вже треба читати, щоб дізнатися 😌
Мені заходить стиль авторки на всі 100%. Я обожнюю фентезі, люблю читати про українські реалії. До речі, на презентації хтось сказав, що життя в селі було нереалістично зображене (чи щось таке, точно не пам'ятаю). Так от, категорично не погоджуюся. Як людина, що виросла в селищі, запевняю вас, що це все правда😁 Жіночка, що грає роль ТСН, бєшені свині, рубання та складання дров, святкування дня народження, закрутки... Якщо ви не жили в селі, почитайте, щоб відчути цей вайб😅

І, як влучно зауважила пані Юлія на презентації, тут оповідь більш лінійна, ніж в "Діві". В нас є чіткі зав'язка, розвиток дій, кульмінація, розв'язка. Бо у "Діві" оповідь вільніша. Впринципі, і те, і те окей, але ось такий от факт про ще одну відмінність між цими двома книгами.

До речі, щодо кінцівки. Знімаю пів бала. У "Діві" мені не сподобалася остання глава, а у "Відьмі" все трошки скомкано було. Буквально 20 сторінок до кінця, а в нас ще нічого не вирішено, і таке відчуття, що сторінок 50 ще десь загубилося. Особисто для мене все сталося надто швидко, і я хотіла б більше🥲

Щоб не тягнути кота (чи в цьому випадку краще сказати "вовка") за хвіст, скажу одразу: книжка мені сподобалася😌 Зараз буде пост похвали Алі Гейзелвуд😁

Ну реально, у неї чудові любовні романи. Вони не кринжові (дада, навіть з вузлами), не трешові, не нудні. І з кожним разом вона все більше експерементує з жанром, водночас не втрачаючи майстерності в тих моментах, за які я її люблю.

Отже, по сюжету: вампірка + альфа вожак зграї перевертнів + шлюб за домовленістю. Признаюся чесно, я люблю цей троп🥹 Його ще треба вміти написати, а тут у нас ще й міжвидові стосунки! Але це було цікаво, гаряче та логічно. Омегаверс у кожної авторки виходить різний. Як я вже колись казала: в омегаверсі можливо все. Цей жанр — неоране поле для експерементів. Можна взяти у свій твір вже якісь сталі елементи всесвіту, можна вигадати щось своє, можна туди ще й вампірів додати, і от як цікаво вийде!

Мені подобається, що в Алі завжди окрім розвитку любовної лінії між персонажами є ще багато всього: стосунки з друзями, сім'єю, робота, власні проблеми та їх вирішення. А ще дуже вдячна їй за наявність одного пову! Це може здатися дивним, але я не люблю різні пови і плутаюся в них. Якщо у творі оповідь ведеться від обмеженої третьої особи, і змінюють пови, то це я люблю, але з першою особою раз на раз не попадає😅

У "Нареченій" помітно збільшена кількість сцен 18+ порівняно з іншими її романами, які у нас вже вийшли, але я (не поціновувачка постійної еротики в тексті) все одно це зацінила. В більшості моментів це було доречно, не в усіх, але в більшості😆 І як же я була рада, що вона додала в сюжет легендарні для творів про вампірів та вовків blood sharing i scent marking🤭

І навіть той момент, коли головний герой вчинив не як найджентльментніший джентльмен, яким він був майже протягом всього сюжету, я все одно його пробачила😌 Після прочитання деяких любовних романів (не будемо тикати пальцями на Колін Гувер), моя толерантність до таких вчинків зросла😆

Завершення трилогії "Розламана земля" далося мені не легко, і як би я не хотіла записати себе до списку фанатів цієї серії та авторки, на жаль, не можу цього зробити, але про все по порядку👇🏻 (без спойлерів до попередніх частин)

Я приступила до третьої книги через два місяці після прочитання другої, і, можливо, це зіграло свою роль. Я трохи підзабула деякі моменти, і мені здавалося, що я на 60% не розумію влаштування цього світу. Чи то оповідь така, і через особу оповідача всі ці світоустрійні моменти не пояснюються доступно, чи то я тупа, але я дуже часто до кінця не доганяла, що відбувається🥹 У мене рідко буває таке, що я читаю і думками відлітаю кудись, читаючи автоматично, і не розуміючи, що на тих сторінках відбувається (хіба якщо я тривожуся через щось, і ці думки мене не покидають), але з цією книжкою сталося саме так. Лише кілька моментів змусили мене відкрити рота від здивування, але це були рідкі випадки🤷🏻‍♀️

Не втомлюся повторювати, що ці книги підійдуть для тих, хто задовбався від фентезі, де герої головні — підлітки, присутня типова боротьба добра та зла, магія — це коли будь-що можна досягти буквально клацанням пальців, а на головному антагоністі спрацює Наруто-терапія. У цій серії дуже цікавий світоустрій, доросла головна героїня Ессун — крашиха нереальна, вчинки персонажів, жорстокі, й світ навколо них такий самий. Весь час панує атмосфера невідворотного лиха. Впевнена, чогось схожого ви ще не читали. 1/3 оповіді від другої особи. Стільки нових слів придумала авторка, і так оперує наявними, що в мене голова тріскала від цього об'єму інформації. І це класно, прикольно. Це щось освіжаюче в світі фентезі. Але, особисто мені не вистачило динаміки. Знову, як і в першій половині другої частини, кудись ми йдемо, йдемо і йдемо... А в кінці все сталося так швидко, і... Я не знаю, що я хотіла від цієї кінцівки, але чогось трохи іншого? Ааа, в мене всі слова та думки кудись розлітаються, коли я намагаюся висловити свої емоції на рахунок цієї серії😅

Розумію, що перша частина зайшла мені найбільше, хоч там я і страждала від нерозуміння також, адже стільки всього нового, а пояснень катма. Але чомусь друга та третя книги сподобалися менше. І мені через це сумно, виню сама себе за те, що читала якось неуважно, чи що, і багато моментів не розуміла так, як мала б🥲

Але я точно не ставлю хрест на авторці. Вона така ідейна, і її погляд на те, яким має бути світоустрій у фентезі та її цінності співпадають з моїми, тому, якщо в нас буде виходити ще щось її авторства, я обов'язково зверну увагу.