Тетяна Кулікова
Експерт
09.05.2024
Новий відгук
Ну суто з моєї точки зору - це поки що найслабша книга із циклу. Можливо, таке враження склалося від того, що добра її половина присвячена воєнним діям та битвам, які зараз добряче тригерили. В якийсь момент, мені здалося, що автор, як і відьмак, вже стомилися нести цю ношу, і він шукав найбільш логічний й остаточний спосіб завершити цю історію. І якщо із завершенням історії Відьмака і його коханої чародійки все зрозуміло, то призначення Цірілли я так і не зрозуміла, можливо, остання книга дасть мені відповідь на це запитання.
Сапковському гарно вдалося описати усю беззмістовність і огидність гонитви за абсолютною владою і визнанням. І ця книга вже зовсім позбавлена легкості фентезійних пригод перших частин, вона про глобальні страшні і моторошні події та їх наслідки.
Сапковському гарно вдалося описати усю беззмістовність і огидність гонитви за абсолютною владою і визнанням. І ця книга вже зовсім позбавлена легкості фентезійних пригод перших частин, вона про глобальні страшні і моторошні події та їх наслідки.
Нова оцінка:
08.05.2024
Новий відгук
«Енн із Зелених Дахів» - щемка і, в той же час, світла та надихаюча книга, написана на початку минулого століття, але від того не менш цікава.
Через плутанину чи щасливий збіг обставин сирота Енн потрапляє на ферму «Зелені Дахи». Ферма належить вже дуже дорослим брату та сестрі Катбертам, які хотіли всиновити хлопчика на допомогу, але пройнялися жалем до Енн і залишили її у себе. І це було їхнім найкращим рішенням. Бо разом із Енн у їхньому домі поселилися щастя, радість і надія.
Енн - мастачка фантазувати та потрапляти в халепи, та найкраща її риса - вони ніколи не повторює своїх помилок двічі (так каже героїня). Як на мене, найкращі її риси - це відважність, наполегливість (що межує із впертістю) та відкритість світу, вміння бачити прекрасне в зовсім огидних речах і подіях.
Тепла, пахуча весняна історія про дружбу, про сімʼю, про те, що дійсно цінне, і звісно, про перше кохання. А ще ж про потяг до знань і книги.
Через плутанину чи щасливий збіг обставин сирота Енн потрапляє на ферму «Зелені Дахи». Ферма належить вже дуже дорослим брату та сестрі Катбертам, які хотіли всиновити хлопчика на допомогу, але пройнялися жалем до Енн і залишили її у себе. І це було їхнім найкращим рішенням. Бо разом із Енн у їхньому домі поселилися щастя, радість і надія.
Енн - мастачка фантазувати та потрапляти в халепи, та найкраща її риса - вони ніколи не повторює своїх помилок двічі (так каже героїня). Як на мене, найкращі її риси - це відважність, наполегливість (що межує із впертістю) та відкритість світу, вміння бачити прекрасне в зовсім огидних речах і подіях.
Тепла, пахуча весняна історія про дружбу, про сімʼю, про те, що дійсно цінне, і звісно, про перше кохання. А ще ж про потяг до знань і книги.
Нова оцінка:
01.05.2024
Новий відгук
«За перекопом є земля» - не просто роман про людей, це роман, в якому Кримський півострів - один із персонажів, а не просто тло, на якому розгортаються події.
Головна героїня - Оксана, дівчинка із Криму, росте, досліджує історію півострова, досліджує історію своєї сімʼї, приймає непрості рішення, закохується в непростих людей і любить Крим. Крим - багатонаціональний, різноманітний, свободолюбивий і дуже красивий, сповнений історії, історій та легенд.
Цією книгою Анастасія поставила перед собою надскладну задачу - познайомити по-справжньому українців материкової частини з Кримом, не з його курортними «прєлєстями», а з тим, яким вона знає його справжнім. На мою субʼєктивну думку, авторка впоралась.
Так, ця книга не досконала і дещо схожа на суміш особистих щоденників розміщених у тексті науково-дослідної роботи місцями, але ця книга не може залишати байдужим.
Я дуже сподіваюсь, що жовто-блакитні прапори України дуже скоро майорітимуть поруч із жовто-блакитними кримськими прапорами. Я не плекаю сподівань, що це буде короткий і простий шлях, але книга Анастасії Левкової дарує надію на те, що це можливий шлях.
Головна героїня - Оксана, дівчинка із Криму, росте, досліджує історію півострова, досліджує історію своєї сімʼї, приймає непрості рішення, закохується в непростих людей і любить Крим. Крим - багатонаціональний, різноманітний, свободолюбивий і дуже красивий, сповнений історії, історій та легенд.
Цією книгою Анастасія поставила перед собою надскладну задачу - познайомити по-справжньому українців материкової частини з Кримом, не з його курортними «прєлєстями», а з тим, яким вона знає його справжнім. На мою субʼєктивну думку, авторка впоралась.
Так, ця книга не досконала і дещо схожа на суміш особистих щоденників розміщених у тексті науково-дослідної роботи місцями, але ця книга не може залишати байдужим.
Я дуже сподіваюсь, що жовто-блакитні прапори України дуже скоро майорітимуть поруч із жовто-блакитними кримськими прапорами. Я не плекаю сподівань, що це буде короткий і простий шлях, але книга Анастасії Левкової дарує надію на те, що це можливий шлях.
Нова оцінка:
28.04.2024
Новий відгук
Марʼяна Савка так щиро любить Львів, що навіть казочку про Лева зі Львова написала. І то дуже гарну, римовану і веселу.
Старий Лев, після довгих захопливих мандрів світом, оселився в мансарді на площі Ринок міста «що зветься по-княжому Львів». Та проливні дощі наробили біди в помешканні Лева, тому йому довелося кликати на допомогу своїх друзів: Жирафу, Кро Крокодила та Слона. Скільки клопоту разом із собою привезли друзі до міста Львова!
Я також люблю місто Лева, тому із великим задоволенням читаю синові цю веселу історію. Про дружбу, підтримку і взаємодопомогу і чарівне місто Львів.
Старий Лев, після довгих захопливих мандрів світом, оселився в мансарді на площі Ринок міста «що зветься по-княжому Львів». Та проливні дощі наробили біди в помешканні Лева, тому йому довелося кликати на допомогу своїх друзів: Жирафу, Кро Крокодила та Слона. Скільки клопоту разом із собою привезли друзі до міста Львова!
Я також люблю місто Лева, тому із великим задоволенням читаю синові цю веселу історію. Про дружбу, підтримку і взаємодопомогу і чарівне місто Львів.
Новий відгук
Сер Террі Пратчетт був таким плодовитий на книги, що й не знаєш з якого боку підступитися. А коли не знаєш звідки почати - починай з початку. Хоча, як знати, у випадку з «Кольором магії» та й усім Дискосвітом це може зіграти із читачем злий, суто пратчеттівський, жарт.
«Ото вже накрутила», - подумаєте ви.
«Ото вже завернув», - думала я, читаючи першу книгу із всесвіту Дискосвіт.
Автор задумав написати книгу-пародію на фентезійний жанр, і ненароком створив свій цілий фентезійний Всесвіт із магами та драконами, гномами та відьмами, які живуть на диску, який тримають слони, які стоять на черепасі, яка ширяє у відкритому космосі…
Це не перше моє знайомство із книгами Террі Пратчетта, раніше я вже читала «Поштову лихоманку», і це стилістично дуже різні твори. Перша книга циклу майже позбавлена фірмового гумору автора, містить більше описів пейзажів, а також дуже складну подорож мультивсесвітом (1983 рік написання, до слова). Але в той же час, багато пояснить про концепт Дискосвіту як такого.
Тому, якщо ви ще не знайомі із творчістю автора, рекомендую або почати із книги, що була написана пізніше, або почати з «Кольору магії», але після неї не зупинятися і читати наступні - вони більш динамічні і читаються значно легше.
Якщо ви любите жанр фентезі, то однозначно, вам сподобається і творчість Пратчетта.
«Ото вже накрутила», - подумаєте ви.
«Ото вже завернув», - думала я, читаючи першу книгу із всесвіту Дискосвіт.
Автор задумав написати книгу-пародію на фентезійний жанр, і ненароком створив свій цілий фентезійний Всесвіт із магами та драконами, гномами та відьмами, які живуть на диску, який тримають слони, які стоять на черепасі, яка ширяє у відкритому космосі…
Це не перше моє знайомство із книгами Террі Пратчетта, раніше я вже читала «Поштову лихоманку», і це стилістично дуже різні твори. Перша книга циклу майже позбавлена фірмового гумору автора, містить більше описів пейзажів, а також дуже складну подорож мультивсесвітом (1983 рік написання, до слова). Але в той же час, багато пояснить про концепт Дискосвіту як такого.
Тому, якщо ви ще не знайомі із творчістю автора, рекомендую або почати із книги, що була написана пізніше, або почати з «Кольору магії», але після неї не зупинятися і читати наступні - вони більш динамічні і читаються значно легше.
Якщо ви любите жанр фентезі, то однозначно, вам сподобається і творчість Пратчетта.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
26.04.2024
Новий відгук
Я дуже рідко категорична у своїх рекомендаціях книг, але ось конкретно цю книжку повинні прочитати УСІ майбутні батьки маленьких дітей.
Зізнатися чесно, мене трохи відлякувала назва «Правила розвитку мозку дитини», здавалося, що це чергова псевдонаукова книжуля із головною тезою: якщо батьки не виростили другого Йенштейна із золотою олімпійською медаллю, то це просто ліниві батьки (читай мама😏).
Але синові було кілька тижнів, він багато використовував маму у якості ліжка, і все, що мені лишалося - читати електронні книги в телефоні. Це - один із найкращих подарунків, які він зробив мені і собі за одно.
Джон Медіна у своїй книзі пропонує нетоксичну модель «виховання» розумної дитини, яка дуже співпала із моїм уявленням про стосунки із дітьми. Автор - науковець, викладач, а найголовніше - тато, ділиться своєю візією «розумної дитини, яка стала успішним дорослим». І, о диво, виявляється, академічні успіхи дитини зовсім не гарантують їй майбутніх успіхів в професії, фінансах тощо, більше того, Медіна пояснює чому; і найголовніше - дає свої рекомендації, як робити інакше.
Мені подобається, що у книзі рекомендації автора підкріплені не тільки сухими науковими дослідженнями, а й власним досвідом, спогадами автора. Завдяки цьому, книга читається не як повчання суворого професора, а як дружня бесіда із більш досвідченим товаришем. Переконайтеся самі: «Як науковець я добре усвідомлював: спостерігати за розвитком дитячого мозку — це немов сидіти в першому ряду, споглядаючи біологічний Великий вибух.»
У Джона Медіни ви знайдете рекомендації, як сприяти формуванню нейронних звʼязків маленького мозку ще із утроби (і сюрприз-сюрприз, із прослуховуванням Моцарта пузом це немає нічого спільного), як організувати вдома безпечний простір для дитини, щоб спонукати її досліджувати світ, і які ваші дії допоможуть виростити не просто розумну дитину, а щасливу розумну дитину.
Одним словом, читайте книги і любіть своїх дітей!
Зізнатися чесно, мене трохи відлякувала назва «Правила розвитку мозку дитини», здавалося, що це чергова псевдонаукова книжуля із головною тезою: якщо батьки не виростили другого Йенштейна із золотою олімпійською медаллю, то це просто ліниві батьки (читай мама😏).
Але синові було кілька тижнів, він багато використовував маму у якості ліжка, і все, що мені лишалося - читати електронні книги в телефоні. Це - один із найкращих подарунків, які він зробив мені і собі за одно.
Джон Медіна у своїй книзі пропонує нетоксичну модель «виховання» розумної дитини, яка дуже співпала із моїм уявленням про стосунки із дітьми. Автор - науковець, викладач, а найголовніше - тато, ділиться своєю візією «розумної дитини, яка стала успішним дорослим». І, о диво, виявляється, академічні успіхи дитини зовсім не гарантують їй майбутніх успіхів в професії, фінансах тощо, більше того, Медіна пояснює чому; і найголовніше - дає свої рекомендації, як робити інакше.
Мені подобається, що у книзі рекомендації автора підкріплені не тільки сухими науковими дослідженнями, а й власним досвідом, спогадами автора. Завдяки цьому, книга читається не як повчання суворого професора, а як дружня бесіда із більш досвідченим товаришем. Переконайтеся самі: «Як науковець я добре усвідомлював: спостерігати за розвитком дитячого мозку — це немов сидіти в першому ряду, споглядаючи біологічний Великий вибух.»
У Джона Медіни ви знайдете рекомендації, як сприяти формуванню нейронних звʼязків маленького мозку ще із утроби (і сюрприз-сюрприз, із прослуховуванням Моцарта пузом це немає нічого спільного), як організувати вдома безпечний простір для дитини, щоб спонукати її досліджувати світ, і які ваші дії допоможуть виростити не просто розумну дитину, а щасливу розумну дитину.
Одним словом, читайте книги і любіть своїх дітей!
Новий відгук
«Фелікс Австрія» перенесе вас на початок ХХ століття в місто Станіславів, яке нині ми відвідуємо під назвою Івано-Франківськ.
Власне, за ось це неперевершене перенесення читача в часі і просторі я хвалитиму цю книгу. Тут прекрасно все - і мова, і пейзажі, і побут, а особливо - галицька кухня.
Сюжет розповідає про двох жінок, долі яких настільки тісно сплелися, що ні чоловіки, ні батьки, ні діти не здатні повністю «впестися» в цей причудливий візерунок стосунків, чи то служниці і пані, чи то подруг, чи то сестер… Тут тобі до цієї драми ще трішки детективу, трохи містики і філософських роздумів - читачу, розплутай цей клубок!
Роздумів у книзі дійсно так багато, що її екранізація виглядає недовершеною. Попри всю майстерність костюмерів і декораторів, хороший підбір акторів, оригінальні режисерські рішення - я б нічого у «Відданій» не зрозуміла без прочитання «Фелікс Австрія».
Окрім того, фінал книги ще дає читачеві надію на «жили вони довго й щасливо, але окремо», а фільм - ні.
«Фелікс Австрія», мабуть, не подарує довершеної історії, не змінить вашого життя, але однозначно принесе насолоду від повільного розміреного прочитання. Ну і цілком можливо, кілька додаткових кілограмів ваги😉
Власне, за ось це неперевершене перенесення читача в часі і просторі я хвалитиму цю книгу. Тут прекрасно все - і мова, і пейзажі, і побут, а особливо - галицька кухня.
Сюжет розповідає про двох жінок, долі яких настільки тісно сплелися, що ні чоловіки, ні батьки, ні діти не здатні повністю «впестися» в цей причудливий візерунок стосунків, чи то служниці і пані, чи то подруг, чи то сестер… Тут тобі до цієї драми ще трішки детективу, трохи містики і філософських роздумів - читачу, розплутай цей клубок!
Роздумів у книзі дійсно так багато, що її екранізація виглядає недовершеною. Попри всю майстерність костюмерів і декораторів, хороший підбір акторів, оригінальні режисерські рішення - я б нічого у «Відданій» не зрозуміла без прочитання «Фелікс Австрія».
Окрім того, фінал книги ще дає читачеві надію на «жили вони довго й щасливо, але окремо», а фільм - ні.
«Фелікс Австрія», мабуть, не подарує довершеної історії, не змінить вашого життя, але однозначно принесе насолоду від повільного розміреного прочитання. Ну і цілком можливо, кілька додаткових кілограмів ваги😉
Новий відгук
Серія про Шустя і Шуню - супер класна! Тому що ці книжки, на мою думку, дуже «довгограючі». Ми почали їх збирати-читати з півторарічного віку сина. Тексту в них мало, історії цікаві, ілюстрації - кумедні і дають простір із часом доповнити написаний текст новим змістом.
Шусть - зайчик, Шуня - мишка, ось така у них цікава дружба. В цій книжечці в костюмі чудовиська Шусть вривається в будинок Шуні (яка саме пекла кекси). Шуня спочатку дуже лякається і навіть плаче, а потім під костюмом впізнає лапи Шустя. Друзі по черзі вбираються в костюм чудовиська, бавляться і їдять кекси на підвечірок.
Книжка повчальна тим, що по-різному її розбираючи з дитиною, можна розмовляти і про страхи, і про костюмовані вечірки (адже не всі діти люблять різного роду перевдягання), для менших діток - це просто гарно проілюстрована казочка.
Шусть - зайчик, Шуня - мишка, ось така у них цікава дружба. В цій книжечці в костюмі чудовиська Шусть вривається в будинок Шуні (яка саме пекла кекси). Шуня спочатку дуже лякається і навіть плаче, а потім під костюмом впізнає лапи Шустя. Друзі по черзі вбираються в костюм чудовиська, бавляться і їдять кекси на підвечірок.
Книжка повчальна тим, що по-різному її розбираючи з дитиною, можна розмовляти і про страхи, і про костюмовані вечірки (адже не всі діти люблять різного роду перевдягання), для менших діток - це просто гарно проілюстрована казочка.
Новий відгук
Я навчилася читати десь років у 6, ще до школи. І це було завдяки тому, що зі мною займалася мама, а ще - у нас була незліченна кількість різноманітних абеток: книжки, кубики, картки із буквами і віршиками про них, навіть так звана «каса букв і цифр». Мабуть, саме тому у сина теж багато книжок про букви)
Цю Абетку я побачила в рекомендаціях лікаря-логопеда і закохалася 🥰. Синові було місяців 7, але я вирішила, що ця книга має бути у нього обовʼязково. Я чекала додруку, передзамовляла, але вона вартувала кожної секунди очікування.
Кожна літера - це обʼємна аплікація, яка органічно вписана в малюнок до неї. Ілюстрації гідні окремих захватів. Малюнки, як і літери, зображені з аплікаціями і створюють цілий сюжет на розвороті. Погляньте самі, яка краса…
А ще біжіть купувати прямо зараз, щоб потім не чекати, як я 😅
Цю Абетку я побачила в рекомендаціях лікаря-логопеда і закохалася 🥰. Синові було місяців 7, але я вирішила, що ця книга має бути у нього обовʼязково. Я чекала додруку, передзамовляла, але вона вартувала кожної секунди очікування.
Кожна літера - це обʼємна аплікація, яка органічно вписана в малюнок до неї. Ілюстрації гідні окремих захватів. Малюнки, як і літери, зображені з аплікаціями і створюють цілий сюжет на розвороті. Погляньте самі, яка краса…
А ще біжіть купувати прямо зараз, щоб потім не чекати, як я 😅
Новий відгук
Київ - столиця, Львів - оперний театр, Одеса - море, Полтава - галушки, Херсон - кавуни, ну і моє «улюблене»: Житомир - шкарпетки. А які асоціації у вас викликають українські міста?
Чи знали ви, що міст Патона в Києві - перший у світі суцільнозварний міст, що велосипед «Україна» виготовляли у Харкові та експортували у 30 країн світу, а учень Рентгена, Абрам Йоффе - народився на Сумщині?
Я до цієї книги теж не знала… Рада, що син ростиме із цими знаннями.
Це була одна із книг, яку я купувала для сина дуже на виріст, а актуальною вона стала раніше, ніж я очікувала - не все ж дитині вивчати Україну за «мапою тривог».
Книга-мандрівка УКРАЇНА - великоформатна мапа України, з цікавими фактами або міфами про кожен регіон України. Гарні ілюстрації, короткі описи, а також qr-коди з посиланнями на короткі мультфільми про окремих персонажів або історичні події. Ця книга - дуже хороший варіант, щоб почати знайомитися з історією, персоналіями і цікавинками Українських міст. А також - гарний подарунок усім діткам, які зараз вимушено перебувають за кордоном або іноземцям в якості сувеніру (у видавництва «Книголав» є англійськомовна версія).
Ось так, коли син виявляє цікавість до питань географічних - ми вмощуємося на килимку і мандруємо Українськими містами і селищами.
Наша країна має багату, насичену на події історію, шкода, що пік зацікавленості нею стався через повномасштабне вторгнення, але в цьому я вбачаю і наш шлях до трансформації, звільнення від навʼязаного відчуття провінційності чи браку геніїв, народжених в Україні.
Важлива книга, сучасний формат, цікаві факти і гарні ілюстрації - забезпечать вам захопливу мандрівку Україною, познайомлять із видатними українцями і навіть розкажуть кілька стародавніх легенд.
Чи знали ви, що міст Патона в Києві - перший у світі суцільнозварний міст, що велосипед «Україна» виготовляли у Харкові та експортували у 30 країн світу, а учень Рентгена, Абрам Йоффе - народився на Сумщині?
Я до цієї книги теж не знала… Рада, що син ростиме із цими знаннями.
Це була одна із книг, яку я купувала для сина дуже на виріст, а актуальною вона стала раніше, ніж я очікувала - не все ж дитині вивчати Україну за «мапою тривог».
Книга-мандрівка УКРАЇНА - великоформатна мапа України, з цікавими фактами або міфами про кожен регіон України. Гарні ілюстрації, короткі описи, а також qr-коди з посиланнями на короткі мультфільми про окремих персонажів або історичні події. Ця книга - дуже хороший варіант, щоб почати знайомитися з історією, персоналіями і цікавинками Українських міст. А також - гарний подарунок усім діткам, які зараз вимушено перебувають за кордоном або іноземцям в якості сувеніру (у видавництва «Книголав» є англійськомовна версія).
Ось так, коли син виявляє цікавість до питань географічних - ми вмощуємося на килимку і мандруємо Українськими містами і селищами.
Наша країна має багату, насичену на події історію, шкода, що пік зацікавленості нею стався через повномасштабне вторгнення, але в цьому я вбачаю і наш шлях до трансформації, звільнення від навʼязаного відчуття провінційності чи браку геніїв, народжених в Україні.
Важлива книга, сучасний формат, цікаві факти і гарні ілюстрації - забезпечать вам захопливу мандрівку Україною, познайомлять із видатними українцями і навіть розкажуть кілька стародавніх легенд.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
25.04.2024
Новий відгук
Як це прекрасно, зважаючи на час написання! Як це неймовірно, не зважаючи на час написання!
Я навіть не братимусь за оцінку сюжетних ліній чи художніх прийомів, використаних Ольгою Кобилянською. Мені достатньо того, на скільки це сміливий, глибоко емоційний і наповнений, майже матеріальний, текст.
Головна героїня Наталка - із дівчинки-сирітки має сили вирости в жінку-феміністку, борчиню за права жінок і українського народу. Не маючи спеціальної освіти, має велику жагу до знань і здібність до глибинної рефлексії, а ще надзвичайний потяг до письменництва. Чи зможе вона побороти обставини, чи підкориться долі тітки та вуйка, в яких виховується?
Більша частина твору написана у вигляді щоденника героїні, тому авторка має можливість передати роздуми і почуття Наталі, усі її вагання у життєвих виборах і в справах романтичних.
Фінал мене здивував і несподіваністю сюжету, і своєю поспішністю, але я цілком насолодилася «Царівною».
В якусь мить я подумала, що хотіла б цю книгу прочитати ще в школі, щоб в сюжеті бачити, якими прекрасними, освіченими були українці, та чи змогла б я оцінити феміністичні ідеї авторки - не впевнена. Окрім того текст складний і стилістично, і розміреністю сюжету - швидко прочитати не вдасться, але в цьому неперевершеність «Царівни».
Я навіть не братимусь за оцінку сюжетних ліній чи художніх прийомів, використаних Ольгою Кобилянською. Мені достатньо того, на скільки це сміливий, глибоко емоційний і наповнений, майже матеріальний, текст.
Головна героїня Наталка - із дівчинки-сирітки має сили вирости в жінку-феміністку, борчиню за права жінок і українського народу. Не маючи спеціальної освіти, має велику жагу до знань і здібність до глибинної рефлексії, а ще надзвичайний потяг до письменництва. Чи зможе вона побороти обставини, чи підкориться долі тітки та вуйка, в яких виховується?
Більша частина твору написана у вигляді щоденника героїні, тому авторка має можливість передати роздуми і почуття Наталі, усі її вагання у життєвих виборах і в справах романтичних.
Фінал мене здивував і несподіваністю сюжету, і своєю поспішністю, але я цілком насолодилася «Царівною».
В якусь мить я подумала, що хотіла б цю книгу прочитати ще в школі, щоб в сюжеті бачити, якими прекрасними, освіченими були українці, та чи змогла б я оцінити феміністичні ідеї авторки - не впевнена. Окрім того текст складний і стилістично, і розміреністю сюжету - швидко прочитати не вдасться, але в цьому неперевершеність «Царівни».
Нова оцінка:
22.04.2024
Новий відгук
Це - чудова книга. Єдиний її недолік - вона занадто швидко закінчилася, як завше, на найцікавішому місці 😅 Сподіваюсь, анонсоване продовження таки буде.
Якщо вам потрібне щось тепле, весняне, щемке, сумне, смішне, надихаюче - почитайте, як Ольга Синичка купила собі «віллу». Ну як «віллу», стару хату в селі. Олі 35, а вона й досі не знає ким стане, коли виросте, але, здається, вона нарешті на вірному шляху. У Олі три незакінчені освіти і два «майже шлюби», але вона має велику родину і хороших друзів. А це не тільки постійне джерело сварок, спогадів, а ще й підтримки.
Хороший текст, з доречними пейзажами, цікавими персонажами, добірним суржиком і цінними спостереженнями. Текст, в який хочеться загорнутися, як в мамин теплий шалик; текст, від якого ностальгія потрапляє в око і виманює з нього сльозу; текст, від якого теплим весняним вітерцем приносить надію на те, що бурʼяни з нашої землі будуть виполоті і назавжди закопані. Текст, після якого хочеться купити кілька пляшок просекО і насолодитись ними в компанії тих, з ким колись втрапляли в історії. І на довершення - довершений дуже весняний дизайн.
Якщо вам потрібне щось тепле, весняне, щемке, сумне, смішне, надихаюче - почитайте, як Ольга Синичка купила собі «віллу». Ну як «віллу», стару хату в селі. Олі 35, а вона й досі не знає ким стане, коли виросте, але, здається, вона нарешті на вірному шляху. У Олі три незакінчені освіти і два «майже шлюби», але вона має велику родину і хороших друзів. А це не тільки постійне джерело сварок, спогадів, а ще й підтримки.
Хороший текст, з доречними пейзажами, цікавими персонажами, добірним суржиком і цінними спостереженнями. Текст, в який хочеться загорнутися, як в мамин теплий шалик; текст, від якого ностальгія потрапляє в око і виманює з нього сльозу; текст, від якого теплим весняним вітерцем приносить надію на те, що бурʼяни з нашої землі будуть виполоті і назавжди закопані. Текст, після якого хочеться купити кілька пляшок просекО і насолодитись ними в компанії тих, з ким колись втрапляли в історії. І на довершення - довершений дуже весняний дизайн.
Нова оцінка:
17.04.2024
Новий відгук
Мало книг, які викликають у мене такий вихор суперечливих емоцій, як викликав «Нуар по-українськи». Я навіть не можу визначити, до якого жанру його віднести, бо це щось середнє між детективом, драмою, еротикою, що дуже межує з порнографією і психологічним трилером.
З цієї книги, як і з попередньої «Фабрика», очевидно, що Симору Гласенку близька тема міліцейсько/поліцейської системи. Адже злочинці і поліцейські йому вдаються дуже кінематографічними, от щодо решти персонажів, то є свої нюанси.
Сюжетний задум має величезний потенціал стати класною саме детективною історією, адже події книги розгортаються довкола зникнення місцевої бізнесвумен Оксани, яку знайшли в готелі іншого міста на межі передозування.
І тут починається «але»… Але Оксана розповідає слідчому не про викрадачів, а свою любовну історію чи, швидше, історію свого адюльтера.
Ну і далі понеслося, але в сюжеті стільки речей, які не стикуються між собою, що в усю цю історію зовсім не віриться; але іноді персонажі роблять такі безглузді речі, як от слідчий записує дату і місце зустрічі з інформатором «опівночі біля водонапірної башти» на папірці. Ну і головне але… але від надміру усіх цих персів, скіпетрів, що дарують насолоду і розведених стегон втрачається сама історія.
Варто зазначити, що книга читається дуже швидко, головний антагоніст вправно уникає підозри аж доки автор майже прямо називає його. Оповідь ведеться не хронологічно, тому розділ за розділом складається пазл подій в цілісну картину.
Окремо маю відмітити філігранні пейзажі, витончені епітети, які хочеться цитувати, від яких хочеться вирушати у подорож і споглядати. Споглядати природу, а не людей.
З цієї книги, як і з попередньої «Фабрика», очевидно, що Симору Гласенку близька тема міліцейсько/поліцейської системи. Адже злочинці і поліцейські йому вдаються дуже кінематографічними, от щодо решти персонажів, то є свої нюанси.
Сюжетний задум має величезний потенціал стати класною саме детективною історією, адже події книги розгортаються довкола зникнення місцевої бізнесвумен Оксани, яку знайшли в готелі іншого міста на межі передозування.
І тут починається «але»… Але Оксана розповідає слідчому не про викрадачів, а свою любовну історію чи, швидше, історію свого адюльтера.
Ну і далі понеслося, але в сюжеті стільки речей, які не стикуються між собою, що в усю цю історію зовсім не віриться; але іноді персонажі роблять такі безглузді речі, як от слідчий записує дату і місце зустрічі з інформатором «опівночі біля водонапірної башти» на папірці. Ну і головне але… але від надміру усіх цих персів, скіпетрів, що дарують насолоду і розведених стегон втрачається сама історія.
Варто зазначити, що книга читається дуже швидко, головний антагоніст вправно уникає підозри аж доки автор майже прямо називає його. Оповідь ведеться не хронологічно, тому розділ за розділом складається пазл подій в цілісну картину.
Окремо маю відмітити філігранні пейзажі, витончені епітети, які хочеться цитувати, від яких хочеться вирушати у подорож і споглядати. Споглядати природу, а не людей.
Новий відгук
Це топова частина саги. Я читала і насолоджувалась кожним сюжетним поворотом. В такій напрузі мене книги не тримали вже давно.
В цій частині Цірі перетворюється з дівчини, ще дещо наївної і легковажної на сильну, рішучу, цілеспрямовану жінку. Так, ціною шалених випробувань і втрат, але вона знаходить себе у світі, своє коріння і своє призначення.
Кожен із вже улюблених персонажів стає кимось іншим. А всього ж потрібно було полюбити одну дівчинку, що потрапила в біду.
Мені й хочеться знати, чим завершиться історія відьмака й не хочеться читати далі, щоб раптом не розчаруватися. Поки що - найкраща книга із циклу для мене.
В цій частині Цірі перетворюється з дівчини, ще дещо наївної і легковажної на сильну, рішучу, цілеспрямовану жінку. Так, ціною шалених випробувань і втрат, але вона знаходить себе у світі, своє коріння і своє призначення.
Кожен із вже улюблених персонажів стає кимось іншим. А всього ж потрібно було полюбити одну дівчинку, що потрапила в біду.
Мені й хочеться знати, чим завершиться історія відьмака й не хочеться читати далі, щоб раптом не розчаруватися. Поки що - найкраща книга із циклу для мене.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
13.04.2024
Новий відгук
ВЕЛИКА БРЕХНЯ У МАЛЕНЬКОМУ МІСТІ
Це просто «ВАУ!».
Написала та, що не дуже то й любить трилери. Та так вже сталося, що один із моїх найулюбленіших прийомів у книгах - коли автор перетинає у фіналі паралельні сюжетні лінії, а ти так: «ООООО-гоо!»
«Велика брехня у маленькому місті» - це історія двох жінок: перша - Анна, художниця, яка у 1939 році перемогла у художньому конкурсі і відправилася із передмістя Нью Йорку в маленьке південне містечко Ідентон, щоб намалювати мурал у поштовому відділенні; друга - Морган, у 2018 році отримала шанс на дострокове звільнення із вʼязниці за умови, що відреставрує той мурал. В книзі чергуються розділі від імені Анни і Морган і розділ за розділом авторка розповідає, як вони опинилися там, де ми їх зустрічаємо. Як на муралі, що мав зобразити чаювання жінок в Ідентоні, а також його рибалок і бавовняну фабрику, зʼявився мотоцикл, черепи у вікнах і скривавлений молоток…
Окрім сюжету, що дійсно тримає в напрузі всі 400 сторінок, Діана Чемберлен велику увагу приділяє атмосфері життя в маленькому містечку в 40х роках. І хоч рабство на час подій було давно скасовано, а багато афроамериканців мали свої власні угіддя, колір шкіри - мав значення, і грав не на користь кольорових мешканців. Зараз звучить дикістю, що темношкіра людина не має права відвідати музей чи публічну бібліотеку, а якихось 100 років тому - це було данністю.
Авторка змогла створити вражаюче реальну атмосферу і приділила дослідженню багато часу і зусиль. Від цього деяка передбачуваність сюжетних поворотів згладжується і не псує загального враження від книги. Із задоволенням познайомлюсь із іншими книгами авторки.
Це просто «ВАУ!».
Написала та, що не дуже то й любить трилери. Та так вже сталося, що один із моїх найулюбленіших прийомів у книгах - коли автор перетинає у фіналі паралельні сюжетні лінії, а ти так: «ООООО-гоо!»
«Велика брехня у маленькому місті» - це історія двох жінок: перша - Анна, художниця, яка у 1939 році перемогла у художньому конкурсі і відправилася із передмістя Нью Йорку в маленьке південне містечко Ідентон, щоб намалювати мурал у поштовому відділенні; друга - Морган, у 2018 році отримала шанс на дострокове звільнення із вʼязниці за умови, що відреставрує той мурал. В книзі чергуються розділі від імені Анни і Морган і розділ за розділом авторка розповідає, як вони опинилися там, де ми їх зустрічаємо. Як на муралі, що мав зобразити чаювання жінок в Ідентоні, а також його рибалок і бавовняну фабрику, зʼявився мотоцикл, черепи у вікнах і скривавлений молоток…
Окрім сюжету, що дійсно тримає в напрузі всі 400 сторінок, Діана Чемберлен велику увагу приділяє атмосфері життя в маленькому містечку в 40х роках. І хоч рабство на час подій було давно скасовано, а багато афроамериканців мали свої власні угіддя, колір шкіри - мав значення, і грав не на користь кольорових мешканців. Зараз звучить дикістю, що темношкіра людина не має права відвідати музей чи публічну бібліотеку, а якихось 100 років тому - це було данністю.
Авторка змогла створити вражаюче реальну атмосферу і приділила дослідженню багато часу і зусиль. Від цього деяка передбачуваність сюжетних поворотів згладжується і не псує загального враження від книги. Із задоволенням познайомлюсь із іншими книгами авторки.
Новий відгук
Третя книга циклу Анджея Сапковського написана, як повноцінний твір, події якого розгортаються, в основному довкола Цірілли.
Дівчина потрапляє до цитаделі відьмаків і тренується, як відьмачка, потім до храму богині Мелітеле, де опановує магію. В особі Геральта та Йєннефер вона знаходить названих батьків, чи зможуть вони колись стати сімʼєю?
І поки під опікою відьмаків і чародійок дівчинка опановує нові знання, в тому числі і про себе, довкола розпалюється справжня війна, яка пожирає все на своєму шляху, не лишаючи по собі нічого живого.
Автор багато філософських роздумів вкладає своїм персонажам про війну, взаємостосунки, про винищення одним родом інших.
Мені дуже імпонує, як поступово Анджей Сапковський перетворює персонажів, ніби й залишаючи їх вірними собі і в той же час відкриваючи нові грані особистості.
Все ще в захваті від серії.
Дівчина потрапляє до цитаделі відьмаків і тренується, як відьмачка, потім до храму богині Мелітеле, де опановує магію. В особі Геральта та Йєннефер вона знаходить названих батьків, чи зможуть вони колись стати сімʼєю?
І поки під опікою відьмаків і чародійок дівчинка опановує нові знання, в тому числі і про себе, довкола розпалюється справжня війна, яка пожирає все на своєму шляху, не лишаючи по собі нічого живого.
Автор багато філософських роздумів вкладає своїм персонажам про війну, взаємостосунки, про винищення одним родом інших.
Мені дуже імпонує, як поступово Анджей Сапковський перетворює персонажів, ніби й залишаючи їх вірними собі і в той же час відкриваючи нові грані особистості.
Все ще в захваті від серії.
Новий відгук
Це, мабуть, одна із найсумніших частин саги про Відьмака. Бо у ній всі такі загублені, і ніби й подорожують в компанії, але все одно такі самотні, розгублені, виснажені…
Геральт, ризикуючи бути страченим ледь не в кожній країні, шукає Цірі, підозрює, що їх зрадила Йеннефер; чарлдійка ж, насправді, зникла; а Цірі, вважає, що обидвоє її покинули - пристала до зграї розбійників. А довкола - війна, руйнування, смерті… Ця атмосфера проймає до кісток, викликає реальні флешбеки і ще більше злості.
Майстерно написаний цикл, Сапковському доволі талановито вдається збалансовувати фентезійні пригоди з цілком життєвими викликами, які трапляються героям; втримувати інтригу рівно на стільки, щоб по закінченні однієї книги, одразу ж відкривати нову.
Геральт, ризикуючи бути страченим ледь не в кожній країні, шукає Цірі, підозрює, що їх зрадила Йеннефер; чарлдійка ж, насправді, зникла; а Цірі, вважає, що обидвоє її покинули - пристала до зграї розбійників. А довкола - війна, руйнування, смерті… Ця атмосфера проймає до кісток, викликає реальні флешбеки і ще більше злості.
Майстерно написаний цикл, Сапковському доволі талановито вдається збалансовувати фентезійні пригоди з цілком життєвими викликами, які трапляються героям; втримувати інтригу рівно на стільки, щоб по закінченні однієї книги, одразу ж відкривати нову.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
09.04.2024
Новий відгук
Коли у батьків без музичної освіти зʼявляється дитина, яка з пелюшок закохується у все довколомузичне - в домі зʼявляються не тільки музичні інструменти, а й книги про музичні інструменти. На превеликий жаль, таких книг для дітей українською дуже мало. На превелике задоволення є ось ця від Видавництва Старого Лева - про звуки, про музику, про шум, про тишу.
Світ довкола нас сповнений звуками, які ми часто навіть не зауважуємо. Ця книга не тільки розповідає, як утворюється звук, як ми його чуємо, чому різні інструменти звучать по-різному, і як злиття їх звучання стає мелодією; а ще й показує, що звук можна почути всюди - не тільки довкола себе, а й всередині.
Проста книжка-картинка з дуже доречними ілюстраціями і поштовхом до дослідження світу. Тішуся, бо підкидає нам із сином музичних активностей, наприклад, сторінки, які описують різноманітні музичні інструменти так і змушують відкривати відео з грою на них.
Ця книга отримала міжнародні відзнаки, як найкраща дитяча нон-фікшн книга в Болоньї та міжнародного бієнале ілюстрації, перекладена кількома мовами. Та все ж для мене найцінніша відзнака - повний захват мого маленького книголюба.
Світ довкола нас сповнений звуками, які ми часто навіть не зауважуємо. Ця книга не тільки розповідає, як утворюється звук, як ми його чуємо, чому різні інструменти звучать по-різному, і як злиття їх звучання стає мелодією; а ще й показує, що звук можна почути всюди - не тільки довкола себе, а й всередині.
Проста книжка-картинка з дуже доречними ілюстраціями і поштовхом до дослідження світу. Тішуся, бо підкидає нам із сином музичних активностей, наприклад, сторінки, які описують різноманітні музичні інструменти так і змушують відкривати відео з грою на них.
Ця книга отримала міжнародні відзнаки, як найкраща дитяча нон-фікшн книга в Болоньї та міжнародного бієнале ілюстрації, перекладена кількома мовами. Та все ж для мене найцінніша відзнака - повний захват мого маленького книголюба.
Нова оцінка:
08.04.2024
Новий відгук
Ви бачили, як щуки кусають за пʼяти неотесаних туристів, або як марена дає концерти, чи як черепаха частує бобра салом, хлібом й цибулинкою? Ні? І навіть не вірите, що таке буває?
Погляньте, який гармидер відбувається в Дніпрі - і ви мені повірите!
З цією книгою у сина не сталося любові з першого прочитання, але сталася любов до регулярного її прочитання 😅
Абсолютно неперевершені віршики про річкових мешканців. Смішні, пізнавальні і повчальні.
Я навіть не уявляла, що існує стільки видів риб! І не уявляла, що книга про риб може бути такою чарівною 😅
Тож беріть вудки і долучайтесь до Гармидеру у Дніпрі - буде весело!
Погляньте, який гармидер відбувається в Дніпрі - і ви мені повірите!
З цією книгою у сина не сталося любові з першого прочитання, але сталася любов до регулярного її прочитання 😅
Абсолютно неперевершені віршики про річкових мешканців. Смішні, пізнавальні і повчальні.
Я навіть не уявляла, що існує стільки видів риб! І не уявляла, що книга про риб може бути такою чарівною 😅
Тож беріть вудки і долучайтесь до Гармидеру у Дніпрі - буде весело!
Новий відгук
Четверта частина циклу про Відьмака переносить читача на початок нової війни, яка починається із заколоту чарівників.
Я не знаю як, але Сапковському вдається завернути сюжет так, щоб навіть опис одного державного перевороту розтягнти на цілу книжку і зробити ці 320 сторінок неймовірно захопливими.
Вже тепер починаю розуміти фанатів, які були не задоволеними екранізацією. Не знаю, чи стану я таким же відданим фанатом Геральта із Рівії, але вже наступні книги читаю. Щиро рекомендую читати й вам.
Я не знаю як, але Сапковському вдається завернути сюжет так, щоб навіть опис одного державного перевороту розтягнти на цілу книжку і зробити ці 320 сторінок неймовірно захопливими.
Вже тепер починаю розуміти фанатів, які були не задоволеними екранізацією. Не знаю, чи стану я таким же відданим фанатом Геральта із Рівії, але вже наступні книги читаю. Щиро рекомендую читати й вам.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
07.04.2024
Новий відгук
Чи любите ви лисичок так, як їх любимо ми?
Якщо ще ні, той мерщій купуйте книжку «Сім рудих історій», яку написала Тоня Коржик, і ви не зможете залишитись байдужими до цих милих створінь.
Як тільки я побачила цю книгу - вона одразу потрапила до списку бажанок, і ось тепер вона оседилася на синовій книжковій полиці, і тільки вчора ми прочиталии її двічі.
У збірці - сім рудих, ой простих і милих історій про лисячу родину. Всі сюжети такі життєві, ніби з нашої сімʼї написана: в одній лисеня готує мамі каву, в іншій - обирає велосипед, в заключній - ненароком скидає на підлогу морозиво сестрички. В кожній історії - багато любові, турботи і якийсь дуже ненавʼязливий урок. Урок не тільки для дитини.
Мені дуже сподобалася історія про подорож лисячого сімейства, коли малюк засумував, мама запропонувала йому відправляти додому листівку із кожного міста, де вони побувають. Це - геніально. Обожнюю такі книжки з лайфгаками для батьків.
Тому «Сім рудих історій» - наш щирий рекомендасьйон (на листівці з Парижа, ми б так і написали).
П.С.: Я б поставила 10, бо разом із велосипедом лисеня обирає шолом, але на самокаті їде без нього - тому 9.
Як тільки я побачила цю книгу - вона одразу потрапила до списку бажанок, і ось тепер вона оседилася на синовій книжковій полиці, і тільки вчора ми прочиталии її двічі.
У збірці - сім рудих, ой простих і милих історій про лисячу родину. Всі сюжети такі життєві, ніби з нашої сімʼї написана: в одній лисеня готує мамі каву, в іншій - обирає велосипед, в заключній - ненароком скидає на підлогу морозиво сестрички. В кожній історії - багато любові, турботи і якийсь дуже ненавʼязливий урок. Урок не тільки для дитини.
Мені дуже сподобалася історія про подорож лисячого сімейства, коли малюк засумував, мама запропонувала йому відправляти додому листівку із кожного міста, де вони побувають. Це - геніально. Обожнюю такі книжки з лайфгаками для батьків.
Тому «Сім рудих історій» - наш щирий рекомендасьйон (на листівці з Парижа, ми б так і написали).
П.С.: Я б поставила 10, бо разом із велосипедом лисеня обирає шолом, але на самокаті їде без нього - тому 9.
Нова оцінка:
04.04.2024
Новий відгук
Ця книга - той випадок, коли я купувала книжку «про тата», а вийшло, що книга насправді про маму.
Коли чоловік не міг перебувати з нами із сином постійно, я часто купувала Андрійкові книги про татів. Ось і ця полетіла в кошик з тією ж метою - назва ж промовиста яка! І яким було моє здивування, коли виявилось, що насправді ця книга про маму.
За сюжетом братик і сестричка звертаються до пекарні, щоб замовити смаколиків для мами, але вони не знають, що саме любить їхня мама. Пекарі підказують шляхом спостереження дізнатися про мамині вподобання. Чи варто розповідати на які смакові експеременти пішли малята? Тут тобі і плов з цукром, і гарячий лимонад, і борщ з трьома ложками цукру і трьома ложками цукру.
Мама зʼїла борщ за оригінальним рецептом малюків і ще й похвалила помічників. Пекарі сказали, що мама найбільше любить свою сімʼю. (Хоча я маю здогадку, що вона просто хоче хоча б один день на тиждень відпочивати від хатніх обовʼязків.)
Гарна і мила книжка про любов, сімʼю і турботу, ну і свіжу випічку
Коли чоловік не міг перебувати з нами із сином постійно, я часто купувала Андрійкові книги про татів. Ось і ця полетіла в кошик з тією ж метою - назва ж промовиста яка! І яким було моє здивування, коли виявилось, що насправді ця книга про маму.
За сюжетом братик і сестричка звертаються до пекарні, щоб замовити смаколиків для мами, але вони не знають, що саме любить їхня мама. Пекарі підказують шляхом спостереження дізнатися про мамині вподобання. Чи варто розповідати на які смакові експеременти пішли малята? Тут тобі і плов з цукром, і гарячий лимонад, і борщ з трьома ложками цукру і трьома ложками цукру.
Мама зʼїла борщ за оригінальним рецептом малюків і ще й похвалила помічників. Пекарі сказали, що мама найбільше любить свою сімʼю. (Хоча я маю здогадку, що вона просто хоче хоча б один день на тиждень відпочивати від хатніх обовʼязків.)
Гарна і мила книжка про любов, сімʼю і турботу, ну і свіжу випічку
Новий відгук
Я давно хотіла прочитати цю книгу, але все відкладала, бо трилери не зовсім мій жанр. Та якщо вписуєшся в читацькі марафони - готуйся кидати собі виклики, наприклад, читати нетипові книги.
«Танці з кістками» розповідає історію паталогоанатома Северина, який міг би спокійно жити собі на лікарську зарплату, знімати стрес склянкою/пляшкою і далі почуватися пригніченим усіма оточуючими. Та здійснивши одне невелике правопорушення головний герой стає на шлях перетворення.
Андрій Семʼянків написав хорошу історію про людину, з якою відбуваються великі метаморфози, гидкі, але великі. Сюжет книги гарно продуманий, не провисає і тримає в напрузі увесь час - я прочитала книгу за три підходи. Автор з хірургічною точністю витесує кожного свого героя, на стільки реалістичного, що починаєш остерігатись лікарів. Звісно, завдячуючи своєму медичному досвіду, окремі сцени з тельбухами, розтинами і болячками описані так детально, що трохи нудить (до цього я якраз була готова).
А ще, я зауважила, що ця книга «звучить», вона просто сповнена звуків, які надають загальній картині реалізму.
В цілому, мені книга сподобалась, хоч трилери, особливо медичні трилери - це мій не перший, і навіть не пʼятий вибір.)
Я читала блог Андрія Семʼянківа (він же Med Goblin) дуже давно, ще коли тільки починалися розмови про доказову медицину. В книзі прослідковується його стиль - виважений, точний, при цьому дещо цинічний і трошки іронічний.
А ще автор від початку повномасштабного вторгнення добровільно поєднався до лав ЗСУ і рятує життя нашим воїнам і часом навіть встигає писати смішні і болючі дописи в твітерку.
«Танці з кістками» розповідає історію паталогоанатома Северина, який міг би спокійно жити собі на лікарську зарплату, знімати стрес склянкою/пляшкою і далі почуватися пригніченим усіма оточуючими. Та здійснивши одне невелике правопорушення головний герой стає на шлях перетворення.
Андрій Семʼянків написав хорошу історію про людину, з якою відбуваються великі метаморфози, гидкі, але великі. Сюжет книги гарно продуманий, не провисає і тримає в напрузі увесь час - я прочитала книгу за три підходи. Автор з хірургічною точністю витесує кожного свого героя, на стільки реалістичного, що починаєш остерігатись лікарів. Звісно, завдячуючи своєму медичному досвіду, окремі сцени з тельбухами, розтинами і болячками описані так детально, що трохи нудить (до цього я якраз була готова).
А ще, я зауважила, що ця книга «звучить», вона просто сповнена звуків, які надають загальній картині реалізму.
В цілому, мені книга сподобалась, хоч трилери, особливо медичні трилери - це мій не перший, і навіть не пʼятий вибір.)
Я читала блог Андрія Семʼянківа (він же Med Goblin) дуже давно, ще коли тільки починалися розмови про доказову медицину. В книзі прослідковується його стиль - виважений, точний, при цьому дещо цинічний і трошки іронічний.
А ще автор від початку повномасштабного вторгнення добровільно поєднався до лав ЗСУ і рятує життя нашим воїнам і часом навіть встигає писати смішні і болючі дописи в твітерку.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
24.03.2024
Новий відгук
«Я (не) згодна» - це книжка-роздум, книжка-дослідження, книжка-історія про шлюб в цілому і шлюб авторки зокрема. В книзі Елізабет розповідає про те, як вона вимушено вдруге виходить заміж. І так як в її плани одруження із бразильским коханцем (так тим самим, романом із яким закінчилась книга «Їсти. Молитися. Кохати») не входило, то перед нею простелився довгий шлях прийняття цього «неминучого».
І, ні одруження було вимушеним не через вагітність, як хтось міг би подумати.
Елізабет Ґілберт з притаманною їй завзятістю береться за дослідження інституту шлюбу, вона починає вивчати шлюбні стосунки в різні епохи,спілкується із безліччю людей з різних куточків світу про їх досвід, багато рефлексує, а все заради того, щоб проосто сказати «так».
Більша частина книги присвячена саме дослідницькому шляху письменниці, де вона описує історію становлення інституту шлюбу, як змінювалися із часом функції, які виконував союз двох людей, як трансформувалося самовизначення в шлюбі його учасників. Заключні розділи описують її особистий досвід і прийняття рішення про одруження.
Звісно, враховуючи, як закінчився і цей другий шлюб і чому, можна сумніватися в істинності висновків Елізабет Ґілберт. Однак, на час написання книги, авторка була цілком щирою в тому, що робить, саме тому я б порадила читати цю книгу всім, хто збирається вирушити в подорож на човні із назвою «шлюб», щоб до почуттів додати прохолодної раціональності, яка може вберегти від майбутніх помилок або розбитих сердець.
І, ні одруження було вимушеним не через вагітність, як хтось міг би подумати.
Елізабет Ґілберт з притаманною їй завзятістю береться за дослідження інституту шлюбу, вона починає вивчати шлюбні стосунки в різні епохи,спілкується із безліччю людей з різних куточків світу про їх досвід, багато рефлексує, а все заради того, щоб проосто сказати «так».
Більша частина книги присвячена саме дослідницькому шляху письменниці, де вона описує історію становлення інституту шлюбу, як змінювалися із часом функції, які виконував союз двох людей, як трансформувалося самовизначення в шлюбі його учасників. Заключні розділи описують її особистий досвід і прийняття рішення про одруження.
Звісно, враховуючи, як закінчився і цей другий шлюб і чому, можна сумніватися в істинності висновків Елізабет Ґілберт. Однак, на час написання книги, авторка була цілком щирою в тому, що робить, саме тому я б порадила читати цю книгу всім, хто збирається вирушити в подорож на човні із назвою «шлюб», щоб до почуттів додати прохолодної раціональності, яка може вберегти від майбутніх помилок або розбитих сердець.
Новий відгук
Яка чудова назва для книги, вам не здається?
Коли прочитаєте цю збірку, ви зі мною погодитесь.
В цій назві все, про що ця книга, - про приємну прохолоду літніх ночей, про легкий сум за вислизаючим із рук літом, про щось інтимне, приховане від чужих очей, про щось таке бажане, але ніякове, про щось болючою як скалка в босій нозі.
«Нічні купання у серпні» - як історія життя, новели написані і розташовані в такому порядку, що здається, спостерігаєш за людиною від перших її самостійних рішень до відходу у кращий світ.
Є відчуття, що автор сидить ось тут поруч, палить цигарку, заїдає випиту чарку квашеними помідорами і розповідає про своє життя від перших світлих щасливих спогадів, перших складних рішень, перших закоханостей, до зрілого усвідомлення швидкоплинності життя. Часом сміється, часом крадькома втирає сльозу, але частіше дещо мрійливо, ностальгічно всміхається одним кутиком рота. Є в цих спогадах, і щастя, і смуток, і чуже горе, і дещиця містики (а ви, хіба в дитинстві не «викликали пікову даму чи не вважали похмуру стару сусідку відьмою?)
При усій різноманітності проблематики новел, письмо Сергія Осоки легке, живе; слова так припасовуються одне до одного, ніби це частинки пазла, який збирають в картинку.
Цю книжку, як і «Три лини для Марії», оцінять всі, хто проводив канікули у бабусі в селі, ті, чиї дитинство і молодість припали на початок девʼяностих, ті, кому цікаві людські долі.
«Огірки пахнуть безтурботністю, диня - невагомим щастям, кавун - першим поцілунком, а помідори в кінці серпня - тугою.»(с)
Коли прочитаєте цю збірку, ви зі мною погодитесь.
В цій назві все, про що ця книга, - про приємну прохолоду літніх ночей, про легкий сум за вислизаючим із рук літом, про щось інтимне, приховане від чужих очей, про щось таке бажане, але ніякове, про щось болючою як скалка в босій нозі.
«Нічні купання у серпні» - як історія життя, новели написані і розташовані в такому порядку, що здається, спостерігаєш за людиною від перших її самостійних рішень до відходу у кращий світ.
Є відчуття, що автор сидить ось тут поруч, палить цигарку, заїдає випиту чарку квашеними помідорами і розповідає про своє життя від перших світлих щасливих спогадів, перших складних рішень, перших закоханостей, до зрілого усвідомлення швидкоплинності життя. Часом сміється, часом крадькома втирає сльозу, але частіше дещо мрійливо, ностальгічно всміхається одним кутиком рота. Є в цих спогадах, і щастя, і смуток, і чуже горе, і дещиця містики (а ви, хіба в дитинстві не «викликали пікову даму чи не вважали похмуру стару сусідку відьмою?)
При усій різноманітності проблематики новел, письмо Сергія Осоки легке, живе; слова так припасовуються одне до одного, ніби це частинки пазла, який збирають в картинку.
Цю книжку, як і «Три лини для Марії», оцінять всі, хто проводив канікули у бабусі в селі, ті, чиї дитинство і молодість припали на початок девʼяностих, ті, кому цікаві людські долі.
«Огірки пахнуть безтурботністю, диня - невагомим щастям, кавун - першим поцілунком, а помідори в кінці серпня - тугою.»(с)
Новий відгук
Кульбабкам нині не сезон, але цілком може бути сезон для книжки Квітки Налади «Кульбаба».
Книжку прочитала я менш, ніж за півтори години, тому це непоганий варіант для читання на відпочинку або в перерві між чимось складним.
Що ж до моїх вражень про «Кульбабу», то тут все складно. Задум у авторки - неймовірно крутий, ідея показати свій варіант реінкарнації людських душ має великий потенціал розповісти, а що якби….
З «Кульбаби» може вийти потужна книжка, бо вона має такий потенціал, їй дещо не вистачає технічності, структурованості, можливо. Місцями герої книги промовляють словами авторки філософськи, з мораллю, яка губиться, бо текст швидкий і читається так само поспіхом. Уявляється, як авторка намагається впіймати натхнення, як білі пушинки кульбаби, які розносить вітром врізнобіч. Хапає, намагається втримати і вже поспішає вхопити наступну.
Перша частина книги, тобто перший цикл життя душ, написаний непогано, але мені не вистачило витриманої стилістики. З контексту подій у новелах першого пласту, можна припустити, що події відбуваються наприкінці 19 - початку 20 ст., але авторка використовує цілком сучасні слова в діалогах і описах, які не дозволяють повноцінно зануритись в атмосферу.
Другий цикл переносить читача в сучасність і знайомить із новими героями, в яких, за допомогою окремих деталей, вгадуються персонажі з першого циклу. Але… не всі персонажі проявляються однозначно, в деяких персонажах присутні риси двох попередніх… таке враження, що Квітка сама заплуталася хто перетворився у кого. Всі персонажі вийшли занадто нереалістичними, такими живими концентратами бездоганності, без напівтонів. Третій цикл нехай для вас залишиться інтригою…)
То ж читати чи ні - обирайте самі…
Книжку прочитала я менш, ніж за півтори години, тому це непоганий варіант для читання на відпочинку або в перерві між чимось складним.
Що ж до моїх вражень про «Кульбабу», то тут все складно. Задум у авторки - неймовірно крутий, ідея показати свій варіант реінкарнації людських душ має великий потенціал розповісти, а що якби….
З «Кульбаби» може вийти потужна книжка, бо вона має такий потенціал, їй дещо не вистачає технічності, структурованості, можливо. Місцями герої книги промовляють словами авторки філософськи, з мораллю, яка губиться, бо текст швидкий і читається так само поспіхом. Уявляється, як авторка намагається впіймати натхнення, як білі пушинки кульбаби, які розносить вітром врізнобіч. Хапає, намагається втримати і вже поспішає вхопити наступну.
Перша частина книги, тобто перший цикл життя душ, написаний непогано, але мені не вистачило витриманої стилістики. З контексту подій у новелах першого пласту, можна припустити, що події відбуваються наприкінці 19 - початку 20 ст., але авторка використовує цілком сучасні слова в діалогах і описах, які не дозволяють повноцінно зануритись в атмосферу.
Другий цикл переносить читача в сучасність і знайомить із новими героями, в яких, за допомогою окремих деталей, вгадуються персонажі з першого циклу. Але… не всі персонажі проявляються однозначно, в деяких персонажах присутні риси двох попередніх… таке враження, що Квітка сама заплуталася хто перетворився у кого. Всі персонажі вийшли занадто нереалістичними, такими живими концентратами бездоганності, без напівтонів. Третій цикл нехай для вас залишиться інтригою…)
То ж читати чи ні - обирайте самі…
Новий відгук
Часом, після захопливої гри ми з сином опиняємося серед джунглів, зовсім, як Пола. Тоді ми перевіряємо бодай не виросли у нас мавпячі хвости, як у дівчинки, і починаємо складати іграшки на місця. Чому? Бо наша квартира - це ж не джунглі!
"Каламар" видали чудову книжку, яка дуже детально і мальовничо продемонструє будь-якому маленькому «нехочунчику», що може статися, якщо не прибирати у кімнаті, не вмиватися чи не вечеряти. І взагалі на кожне прохання батьків відповідати: «Ні!»
А може трапитися так, що маленький «нехочунчик» прокинеться поруч із справжнісіньким левом, а всі смаколики на кухні зʼїдять єноти і дикі кабани. Замість дороги надворі будуть непролазні джунглі з ліанами й зміями, а з часом на куприку маленького «нехочуна» почне рости справжнісінький хвіст! Що робити? Як повернути батьків і своє улюблене мʼякеньке ліжечко? Читайте в книзі, як Пола зуміла все виправити.
Дуже рекомендую «Це ж не джунглі!» - історія однозначна, цікава, весела, майстерно проілюстрована. Авторка та ілюстраторка отримали багато відзнак - і не дарма. Не книжка - суцільне задоволення.
В залежності від того, на скільки дитина дружить із читанням, думаю, буде цікавою від 2 до років 8.
P.S.: сімейство ведмедів - мої особисті фаворити у цій історії
"Каламар" видали чудову книжку, яка дуже детально і мальовничо продемонструє будь-якому маленькому «нехочунчику», що може статися, якщо не прибирати у кімнаті, не вмиватися чи не вечеряти. І взагалі на кожне прохання батьків відповідати: «Ні!»
А може трапитися так, що маленький «нехочунчик» прокинеться поруч із справжнісіньким левом, а всі смаколики на кухні зʼїдять єноти і дикі кабани. Замість дороги надворі будуть непролазні джунглі з ліанами й зміями, а з часом на куприку маленького «нехочуна» почне рости справжнісінький хвіст! Що робити? Як повернути батьків і своє улюблене мʼякеньке ліжечко? Читайте в книзі, як Пола зуміла все виправити.
Дуже рекомендую «Це ж не джунглі!» - історія однозначна, цікава, весела, майстерно проілюстрована. Авторка та ілюстраторка отримали багато відзнак - і не дарма. Не книжка - суцільне задоволення.
В залежності від того, на скільки дитина дружить із читанням, думаю, буде цікавою від 2 до років 8.
P.S.: сімейство ведмедів - мої особисті фаворити у цій історії
Новий відгук
Готуйтеся до того, що із появою дитини у вашому домі зʼявляться дуже несподівані речі. От як у нас, наприклад, зʼявився склад музичних інструментів.
Дуже випадково на першому році життя сина виявилося, що йому подобаються гітари - так вони одна за одною зʼявлялися у нашому домі, слідом за ними ксилофони, тамбурини і сопілки… А разом із музичними інструментами і книжки про музику у різних варіаціях. На мій великий подив, українською не видано для дітей жодної енциклопедії саме про музичні інструменти (еееей, видавництва, маєте вільну нішу!). Тому крихтами збираємо усе, що можна, про звуки, музику і музикантів.
Однією із порад від друзів із дітьми була - «Трелі та вушка дракона». Це переклад із шведської віршика про симфонічний оркестр. На кожній сторінці автори знайомлять дітей із окремими музичними інструментами. А на останній сторінці, вони всі обʼєднуються в оркестр.
В додаток до вірша і малюнків йде диск (нам не було на чому його слухати) або посилання за qr-кодом на різні музичні твори, де звучать саме ці інструменти. І це - справжній захват, не тільки читати, бачити, а й чути. Звісно, перекладати вірші - складна справа, але невеликі неритмічності тексту з головою компенсуються неймовірно милими і смішними ілюстраціями пінгвінів-музик. Ця книжка - «вата солодка» не тільки для вушок драконових, а й для маленьких читачів!
Вважаю її дуже класним варіантом, щоб познайомити дитину із музикою.
Дуже випадково на першому році життя сина виявилося, що йому подобаються гітари - так вони одна за одною зʼявлялися у нашому домі, слідом за ними ксилофони, тамбурини і сопілки… А разом із музичними інструментами і книжки про музику у різних варіаціях. На мій великий подив, українською не видано для дітей жодної енциклопедії саме про музичні інструменти (еееей, видавництва, маєте вільну нішу!). Тому крихтами збираємо усе, що можна, про звуки, музику і музикантів.
Однією із порад від друзів із дітьми була - «Трелі та вушка дракона». Це переклад із шведської віршика про симфонічний оркестр. На кожній сторінці автори знайомлять дітей із окремими музичними інструментами. А на останній сторінці, вони всі обʼєднуються в оркестр.
В додаток до вірша і малюнків йде диск (нам не було на чому його слухати) або посилання за qr-кодом на різні музичні твори, де звучать саме ці інструменти. І це - справжній захват, не тільки читати, бачити, а й чути. Звісно, перекладати вірші - складна справа, але невеликі неритмічності тексту з головою компенсуються неймовірно милими і смішними ілюстраціями пінгвінів-музик. Ця книжка - «вата солодка» не тільки для вушок драконових, а й для маленьких читачів!
Вважаю її дуже класним варіантом, щоб познайомити дитину із музикою.
Новий відгук
«Забавлянки» - не просто збірка римованих віршиків.
По-перше, це інструмент для взаємодії із малюком з найперших днів життя - знайдіть віршики для купання чи масажу, малюки перших місяців життя встановлюють звʼязок із своїми дорослими через дотики.
По-друге, тут багато пальчикових ігор і руханок - тодлерам для розвитку мовлення просто необхідно розвивати дрібну моторику, а ще тренувати координацію рухів.
По-третє, якщо ваша дитина не любить якусь частину рутини, її можна перетворити у гру. Син ненавидить підрізати нігті на ніжках, але коли там замість пальчиків зʼявляються «горошок, квасолька, кукурудза, бабаролька і старий бобище», то не так вже й хочеться плакати.
Позачерговим пунктом мають бути ілюстрації Ольги Кузнєцової - це магія, яка зачаровує і перехоплює подих. А я переконана, якщо ви хочете виховати в дитині відчуття прекрасного, гарний смак, то оточіть дитину гарним з народження.
Наостанок, ця книга про тяглість традицій взаємодії з дітьми: читаю «печу, печу хлібчик» і бачу, як мама бавить нас із братом по черзі, «десь тут була подоляночка» - і вже воджу хороводи із подружками біля рівчака.
Купіть цю книжку! Для своїх дітей, їх дітей чи на подарунок друзям при надії, зрештою, забавляйте свою «внутрішню дитину».
По-перше, це інструмент для взаємодії із малюком з найперших днів життя - знайдіть віршики для купання чи масажу, малюки перших місяців життя встановлюють звʼязок із своїми дорослими через дотики.
По-друге, тут багато пальчикових ігор і руханок - тодлерам для розвитку мовлення просто необхідно розвивати дрібну моторику, а ще тренувати координацію рухів.
По-третє, якщо ваша дитина не любить якусь частину рутини, її можна перетворити у гру. Син ненавидить підрізати нігті на ніжках, але коли там замість пальчиків зʼявляються «горошок, квасолька, кукурудза, бабаролька і старий бобище», то не так вже й хочеться плакати.
Позачерговим пунктом мають бути ілюстрації Ольги Кузнєцової - це магія, яка зачаровує і перехоплює подих. А я переконана, якщо ви хочете виховати в дитині відчуття прекрасного, гарний смак, то оточіть дитину гарним з народження.
Наостанок, ця книга про тяглість традицій взаємодії з дітьми: читаю «печу, печу хлібчик» і бачу, як мама бавить нас із братом по черзі, «десь тут була подоляночка» - і вже воджу хороводи із подружками біля рівчака.
Купіть цю книжку! Для своїх дітей, їх дітей чи на подарунок друзям при надії, зрештою, забавляйте свою «внутрішню дитину».
Новий відгук
Я читала цю книгу двічі, з різницею в шість років і зробила два майже протилежних висновки.
Почну із того, що обʼєднує ці два прочитання: книга - прекрасна. Це стилістично довершений твір: автор веде мову від імені Смерті, що одразу задає тон гіркоти і наближення кінця світу. Персонажі - фактурні, із своєю «історією», крім того Маркус Зузак спойлерить майбутні події, не втрачаючи динаміки оповіді.
Але все по порядку…
Отож, знайомтеся - Лізель, знана, як крадійка книжок. Її дитинство важко назвати щасливим, бо припало воно на часи Другої Світової в Німеччині. Дорогою до прийомної родини її молодший братик помирає, і його ховають на першій ліпшій зупинці потяга, там же на цвинтарі вона краде свою першу книжку - «Посібник гробаря». Лізель поки що не вміє читати, але ця чорненька книжечка стане для неї дуже важливою.
А ось тут - Ганс Губерманн - прийомний тато Лізель, він маляр і грає на акордеоні, його не приймають в нацистську партію, і це ще нікому не відомо, що в його підвалі переховується єврей.
Це Руді - він друг Лізель (можливо, трішки більше, ніж друг) і вірний напарник в крадіжках.
Погляньте на цю бліду пані - це дружина мера, вона зберігає секрет Лізель про другу вкрадену книжку, і, можливо, не тільки другу.
А це - Макс, він напише для дівчинки дві книжки, навчить її любити і водночас ненавидіти слова, він змушений буде покинути підвал Ганса і, звісно, потрапить в концтабір.
А це - Гітлер, чорти б його взяли, саме його слова наблизять кінець світу, для всіх вищеперелічених.
Читаючи вперше, я розмірковувала, що навіть у гущі фашистської пропаганди серед німців залишались люди, здатні на співпереживання, готові врятувати людське життя, ризикуючи своїм. (Відгук про перше прочитання з Goodreads можна знайти в каруселі)
А тепер буде теза, яка не дала мені вдруге сповна насолодитися «Крадіжкою книжок»: я не хочу через 10-20 років після нашої перемоги читати книжку, яка буде «відбілювати» хароших руських. Я не вірю в їх існування. Бо все в нашій ситуації доволі однозначно.
«Я ненавиділа слова і любила їх, тож сподіваюся, що склала їх правильно.» (с)
Почну із того, що обʼєднує ці два прочитання: книга - прекрасна. Це стилістично довершений твір: автор веде мову від імені Смерті, що одразу задає тон гіркоти і наближення кінця світу. Персонажі - фактурні, із своєю «історією», крім того Маркус Зузак спойлерить майбутні події, не втрачаючи динаміки оповіді.
Але все по порядку…
Отож, знайомтеся - Лізель, знана, як крадійка книжок. Її дитинство важко назвати щасливим, бо припало воно на часи Другої Світової в Німеччині. Дорогою до прийомної родини її молодший братик помирає, і його ховають на першій ліпшій зупинці потяга, там же на цвинтарі вона краде свою першу книжку - «Посібник гробаря». Лізель поки що не вміє читати, але ця чорненька книжечка стане для неї дуже важливою.
А ось тут - Ганс Губерманн - прийомний тато Лізель, він маляр і грає на акордеоні, його не приймають в нацистську партію, і це ще нікому не відомо, що в його підвалі переховується єврей.
Це Руді - він друг Лізель (можливо, трішки більше, ніж друг) і вірний напарник в крадіжках.
Погляньте на цю бліду пані - це дружина мера, вона зберігає секрет Лізель про другу вкрадену книжку, і, можливо, не тільки другу.
А це - Макс, він напише для дівчинки дві книжки, навчить її любити і водночас ненавидіти слова, він змушений буде покинути підвал Ганса і, звісно, потрапить в концтабір.
А це - Гітлер, чорти б його взяли, саме його слова наблизять кінець світу, для всіх вищеперелічених.
Читаючи вперше, я розмірковувала, що навіть у гущі фашистської пропаганди серед німців залишались люди, здатні на співпереживання, готові врятувати людське життя, ризикуючи своїм. (Відгук про перше прочитання з Goodreads можна знайти в каруселі)
А тепер буде теза, яка не дала мені вдруге сповна насолодитися «Крадіжкою книжок»: я не хочу через 10-20 років після нашої перемоги читати книжку, яка буде «відбілювати» хароших руських. Я не вірю в їх існування. Бо все в нашій ситуації доволі однозначно.
«Я ненавиділа слова і любила їх, тож сподіваюся, що склала їх правильно.» (с)
Новий відгук
Поки мій маленький монстрик спить, я розповім вам про його кольори.
Коли син щасливий - він стає жовтим монстриком, коли сумує - блакитним, а коли йому страшно - чорним. А от, коли мама злиться, то перетворюється на червоного монстрика.
Дітям важко зрозуміти і описати, що вони відчувають, тим паче опанувати емоції (давайте чесно, це іноді і дорослим непросто). Моя ж задача, пояснити і допомогти зрозуміти, що із ним відбувається - це основа для розвитку емоційного інтелекту, а відтак і фундамент для стабільної психіки.
«Монстрик і його кольори» - ідеальний інструмент, щоб познайомити найменших діток із емоціями. За сюжетом Монстрик перемішав свої емоції і його подружка допомагає їх відокремити і розкласти по пробіркам. В книзі описуються основні емоції: радість, сум, страх, злість і спокій - кожній емоції присвячений свій колір і окремий розворот книги. І цього для початку цілком достатньо. «Монстрик і його кольори» має дуже прості ілюстрації, мало тексту, але дуже багато цінності.
Окрім цього, мені подобається, що головний герой монстрик - це дещо руйнує стереотип, що монстри страшні і небезпечні - гляньте на обкладинку самі, хіба цей зелений пухнастий може налякати?
Ми з сином почали читати цю книгу, коли він вже знав основні кольори, і за півроку імплементували у свої ігри. Щоразу, коли син або я відчуваю якусь сильну емоцію, я озвучую її в звʼязці із кольором: «Татко пішов на роботу. Син сумує? Він блакитний монстрик», «Мамо, я склав пазл, я тепер зовтий монстлик».
Я дуже задоволена результатом! Тому наполегливо рекомендую батькам маленьких діток почати знайомство з емоціями саме з неї.
Звісно, з часом, необхідно буде познайомити сина і з іншими, складнішими станами, для цього я вже маю наступну книжку.
Коли син щасливий - він стає жовтим монстриком, коли сумує - блакитним, а коли йому страшно - чорним. А от, коли мама злиться, то перетворюється на червоного монстрика.
Дітям важко зрозуміти і описати, що вони відчувають, тим паче опанувати емоції (давайте чесно, це іноді і дорослим непросто). Моя ж задача, пояснити і допомогти зрозуміти, що із ним відбувається - це основа для розвитку емоційного інтелекту, а відтак і фундамент для стабільної психіки.
«Монстрик і його кольори» - ідеальний інструмент, щоб познайомити найменших діток із емоціями. За сюжетом Монстрик перемішав свої емоції і його подружка допомагає їх відокремити і розкласти по пробіркам. В книзі описуються основні емоції: радість, сум, страх, злість і спокій - кожній емоції присвячений свій колір і окремий розворот книги. І цього для початку цілком достатньо. «Монстрик і його кольори» має дуже прості ілюстрації, мало тексту, але дуже багато цінності.
Окрім цього, мені подобається, що головний герой монстрик - це дещо руйнує стереотип, що монстри страшні і небезпечні - гляньте на обкладинку самі, хіба цей зелений пухнастий може налякати?
Ми з сином почали читати цю книгу, коли він вже знав основні кольори, і за півроку імплементували у свої ігри. Щоразу, коли син або я відчуваю якусь сильну емоцію, я озвучую її в звʼязці із кольором: «Татко пішов на роботу. Син сумує? Він блакитний монстрик», «Мамо, я склав пазл, я тепер зовтий монстлик».
Я дуже задоволена результатом! Тому наполегливо рекомендую батькам маленьких діток почати знайомство з емоціями саме з неї.
Звісно, з часом, необхідно буде познайомити сина і з іншими, складнішими станами, для цього я вже маю наступну книжку.
Новий відгук
«Друзі» - мій улюблений ситком. Я стільки разів переглядала його, що можу цитувати героїв з будь-якого місця в оригінальній озвучці (це окремий кайф). Вся цінність цього серіалу для мене в тому, що, переглядаючи його, ти почуваєшся частиною великої групи друзів. А ще, в будь-якій життєвій ситуації, можна сказати: «памʼятаєш, це як в тому епізоді «Friends», коли…»
Я не надто переймаюся особистим життям акторів, імен деяких я навіть не памʼятаю. Але це такий кайф, коли бачиш Дженіфер Еністон або Девіда Швімера в іншому фільмі і радієш, ніби то твій друг дитинства на екрані. І з цієї ж причини так важко і гірко дізнаватися, що дотепний веселун з телевізора, твій friend, більшу частину життя провів не жартуючи.
Я чула, що Метью Перрі мав певні проблеми із залежністю, але й гадки не мала про їх серйозність. До цієї книги.
В своїх мемуарах актор розповів про довгий шлях в боротьбі із алкоголізмом і наркоманією. Довгий, болючий, смертельно небезпечний і, на жаль, безкінечний.
Метью Перрі мав усі шанси на успішно зіркове життя актора і сценариста, так і померти від передозування в якомусь смердючому провулку. Він опинився десь посередині. Звісно, він мав величезні статки, щоб лікуватися в найкращих реабілітаційних центрах планети, але так само багато мав можливостей дістати бажані речовини в необмежених кількостях. Найцінніше, насправді, що було в актора - його близькі.
З перших же сторінок мене опанував розпач і сум, він не полишав мене протягом усього читання і ще дуууже довго після. Людина, маючи неймовірний професійний злет, шалену популярність, прихильність жінок і любов друзів, нічим із вищеперліченого не могла насолодитися з повна. Перрі повсякчас втікає від своїх проблем, страхів і самого себе в світ, оповитий примарним відчуттям безпеки.
Якщо вам зараз гірко, відкладіть цю книгу до інших часів. Хоча, якщо у вас є знайома людина, яка страждає на залежність - ця книга допоможе трішки краще зрозуміти її почуття.
Звісно, коли ми бачимо зірок у своїх телевізорах або блогерів у своїх телефонах, стираються якісь невидимі межі, здається, що ми знаємо усіх цих людей. Та реальність така, що насправді ми не знаємо про них нічого, як можемо нічого не знати і про проблеми людей із нашого найближчого оточення.
І хоч якою важкою є книга про халепи Метью Перрі, вона несе в собі не тільки історію життя однієї людини, а й заклик боротися або підтримати близьку людину на шляху до одужання. Проявити чуйність до почуттів близьких, приділити більше уваги своїм дітям, вірити у свої сили.
Я не надто переймаюся особистим життям акторів, імен деяких я навіть не памʼятаю. Але це такий кайф, коли бачиш Дженіфер Еністон або Девіда Швімера в іншому фільмі і радієш, ніби то твій друг дитинства на екрані. І з цієї ж причини так важко і гірко дізнаватися, що дотепний веселун з телевізора, твій friend, більшу частину життя провів не жартуючи.
Я чула, що Метью Перрі мав певні проблеми із залежністю, але й гадки не мала про їх серйозність. До цієї книги.
В своїх мемуарах актор розповів про довгий шлях в боротьбі із алкоголізмом і наркоманією. Довгий, болючий, смертельно небезпечний і, на жаль, безкінечний.
Метью Перрі мав усі шанси на успішно зіркове життя актора і сценариста, так і померти від передозування в якомусь смердючому провулку. Він опинився десь посередині. Звісно, він мав величезні статки, щоб лікуватися в найкращих реабілітаційних центрах планети, але так само багато мав можливостей дістати бажані речовини в необмежених кількостях. Найцінніше, насправді, що було в актора - його близькі.
З перших же сторінок мене опанував розпач і сум, він не полишав мене протягом усього читання і ще дуууже довго після. Людина, маючи неймовірний професійний злет, шалену популярність, прихильність жінок і любов друзів, нічим із вищеперліченого не могла насолодитися з повна. Перрі повсякчас втікає від своїх проблем, страхів і самого себе в світ, оповитий примарним відчуттям безпеки.
Якщо вам зараз гірко, відкладіть цю книгу до інших часів. Хоча, якщо у вас є знайома людина, яка страждає на залежність - ця книга допоможе трішки краще зрозуміти її почуття.
Звісно, коли ми бачимо зірок у своїх телевізорах або блогерів у своїх телефонах, стираються якісь невидимі межі, здається, що ми знаємо усіх цих людей. Та реальність така, що насправді ми не знаємо про них нічого, як можемо нічого не знати і про проблеми людей із нашого найближчого оточення.
І хоч якою важкою є книга про халепи Метью Перрі, вона несе в собі не тільки історію життя однієї людини, а й заклик боротися або підтримати близьку людину на шляху до одужання. Проявити чуйність до почуттів близьких, приділити більше уваги своїм дітям, вірити у свої сили.
Новий відгук
Вважаєте, усі тигри хижі та злі? А от і ні!
Наш Тигр дуже навіть милий, турботливий і з неабияким почуттям гумору.
Не вірите? Погляньте самі, хіба лихий тигр готував би слоненяті салат із фруктів чи будував мурашник для комах? Ну вже точно не висиджував би загублені яйця папуг!
«Бути як Тигр» - одна із найкумедніших книжечок в нашій бібліотеці, при цьому зовсім не позбавлена повчального змісту. Адже, не завжди сувора на вигляд істота - зла і агресивна.
А ще, заручившись, історією про те, як свій день проводить Тигр у джунглях, можна познайомити дитину із сюжетно-рольовими іграми. Запропонуйте дитині, після прочитання, поводитись «як Тигр».
Впевнена, що і вам, і маленьким читачам книжка від «Урбіно» прийдеться до душі. А-р-р-р-р!
Наш Тигр дуже навіть милий, турботливий і з неабияким почуттям гумору.
Не вірите? Погляньте самі, хіба лихий тигр готував би слоненяті салат із фруктів чи будував мурашник для комах? Ну вже точно не висиджував би загублені яйця папуг!
«Бути як Тигр» - одна із найкумедніших книжечок в нашій бібліотеці, при цьому зовсім не позбавлена повчального змісту. Адже, не завжди сувора на вигляд істота - зла і агресивна.
А ще, заручившись, історією про те, як свій день проводить Тигр у джунглях, можна познайомити дитину із сюжетно-рольовими іграми. Запропонуйте дитині, після прочитання, поводитись «як Тигр».
Впевнена, що і вам, і маленьким читачам книжка від «Урбіно» прийдеться до душі. А-р-р-р-р!
Новий відгук
Вже вдруге саме дитяча книга про війну розбиває мені серце в друзки… Більше того, я плакала не тільки читаючи її, а й пишучи відгук на неї.
Книга Олі Русіної - маленького обсягу і я не очікувала від неї такої глибини емоцій.
Ця історія - на межі казки і реальності. Невідомий добрий безпілотник губиться десь неподалік фронту. І він, чи його привид, вирушає на пошуки військового, якому належав. Натомість йому трапляються інші люди. Як от, хлопчик Устим. Він живе із батьками в прифронтовому містечку, навчається в школі і багато чого не знає, але багато чого відчуває відмінно від дорослих.
Чи військовий «Майстер», донеччанин, який дуже мріє побачити рідне місто, а поки що вимушений тримати оборону на позиції в окопі.
Завдяки своїм новим знайомим дрон отримує імʼя - Ел, а ще багато чому вчиться і навіть починає щось відчувати… чи принаймні розуміти людські емоції.
Хлопчик із сімʼєю вимушений втікати із дому, і вже дуже скоро і його містечко опиняється в окупації. І ось тут авторка дає нам можливість зрозуміти, що відчувають люди, які втратили свій дім, і, можливо, тепер вже й втратили надію на його повернення.
Книга дуже гарно написана, є там суперечливий момент, де БПЛА вагається чи не міг він бути на службі у росіян, що не дуже складається із памʼяттю про жовто-блакитні шеврони його власника. Але на кінцеве враження від книги він не впливає.
Зважаючи на кількість внутрішньо переміщених українців, «Абрикоси зацвітають уночі» може бути гарним інструментом, щоб пояснити своїм дітям, як почуваються їх нові однокласники чи сусіди.
Я не вірю в казки, але мені хочеться вірити, що десь там у небі над Сходом України літає безпілотник Ел, який стоїть на варті домівки Устима, і коли його місія буде виконана полетить за горизонт, щоб побачити світ.
Книга Олі Русіної - маленького обсягу і я не очікувала від неї такої глибини емоцій.
Ця історія - на межі казки і реальності. Невідомий добрий безпілотник губиться десь неподалік фронту. І він, чи його привид, вирушає на пошуки військового, якому належав. Натомість йому трапляються інші люди. Як от, хлопчик Устим. Він живе із батьками в прифронтовому містечку, навчається в школі і багато чого не знає, але багато чого відчуває відмінно від дорослих.
Чи військовий «Майстер», донеччанин, який дуже мріє побачити рідне місто, а поки що вимушений тримати оборону на позиції в окопі.
Завдяки своїм новим знайомим дрон отримує імʼя - Ел, а ще багато чому вчиться і навіть починає щось відчувати… чи принаймні розуміти людські емоції.
Хлопчик із сімʼєю вимушений втікати із дому, і вже дуже скоро і його містечко опиняється в окупації. І ось тут авторка дає нам можливість зрозуміти, що відчувають люди, які втратили свій дім, і, можливо, тепер вже й втратили надію на його повернення.
Книга дуже гарно написана, є там суперечливий момент, де БПЛА вагається чи не міг він бути на службі у росіян, що не дуже складається із памʼяттю про жовто-блакитні шеврони його власника. Але на кінцеве враження від книги він не впливає.
Зважаючи на кількість внутрішньо переміщених українців, «Абрикоси зацвітають уночі» може бути гарним інструментом, щоб пояснити своїм дітям, як почуваються їх нові однокласники чи сусіди.
Я не вірю в казки, але мені хочеться вірити, що десь там у небі над Сходом України літає безпілотник Ел, який стоїть на варті домівки Устима, і коли його місія буде виконана полетить за горизонт, щоб побачити світ.
Новий відгук
Навіть, якщо вас зовсім не цікавить пітьма, прочитайте цю книгу.
Так, звісно, вона не ідеальна, але це 660 сторінок, які ви проковтнете і незчуєтесь. «Я бачу, вас цікавить пітьма» - одна із небагатьох книг, які я планую перечитати - а це велика рідкість.
Так, звісно, Ілларіона Павлюка можна сварити за надто велику кількість посилань до інших творів (як картин, так і книг), але це один із уроків, які автор нам дає: «мистецтвом треба цікавитись».
Так, текст перекладний, і це відчувається у тому, як головний персонаж втрачає свій суржик десь до фіналу, але який же у автора легкий стиль - ці 660 сторінок на тебе не тиснуть, а просто вбираються, як вода у пісок.
Так, маніяка, я відгадала, як тільки автор нас із ним познайомив, але історія така цікава, що це було зовсім другорядним.
За сюжетом позаштатний кримінальний психолог Андрій відправляється у відрядження в село Буськів сад, де завівся серійний убивця. Чоловік має домогти місцевому поліцейському знайти злочинця. Але, здається, ніхто в селищі не зацікавлений в розкритті злочину, та й все виявляється не те, чим здається.
Ілларіон Павлюк говорить з читачем про всі смертні гріхи, але найбільше, здається, він зневажає людську байдужість, тому його герой проходить довгий шлях трансформації від байдужого і стурбованого до готового діяти і жертвувати. І за цим шляхом цікаво спостерігати. Взагалі книга дає кожному досить широкий вибір над чим порефлексувати, як і не рефлексувати взагалі.
Написати книжку, яка захопить любителів різних жанрів і мисливців за дозвіллям або сенсами, потребує великої майстерності. Також мене приємно здивувало вміння автора шукати різні шляхи розвитку сюжету в одному жанрі - «Пітьма» кардинально відрізняється від «Білого попелу», тому із задоволенням читатиму й інші книжки Ілларіона Павлюка. Сподіваюсь, їх буде ще багато.
Так, звісно, вона не ідеальна, але це 660 сторінок, які ви проковтнете і незчуєтесь. «Я бачу, вас цікавить пітьма» - одна із небагатьох книг, які я планую перечитати - а це велика рідкість.
Так, звісно, Ілларіона Павлюка можна сварити за надто велику кількість посилань до інших творів (як картин, так і книг), але це один із уроків, які автор нам дає: «мистецтвом треба цікавитись».
Так, текст перекладний, і це відчувається у тому, як головний персонаж втрачає свій суржик десь до фіналу, але який же у автора легкий стиль - ці 660 сторінок на тебе не тиснуть, а просто вбираються, як вода у пісок.
Так, маніяка, я відгадала, як тільки автор нас із ним познайомив, але історія така цікава, що це було зовсім другорядним.
За сюжетом позаштатний кримінальний психолог Андрій відправляється у відрядження в село Буськів сад, де завівся серійний убивця. Чоловік має домогти місцевому поліцейському знайти злочинця. Але, здається, ніхто в селищі не зацікавлений в розкритті злочину, та й все виявляється не те, чим здається.
Ілларіон Павлюк говорить з читачем про всі смертні гріхи, але найбільше, здається, він зневажає людську байдужість, тому його герой проходить довгий шлях трансформації від байдужого і стурбованого до готового діяти і жертвувати. І за цим шляхом цікаво спостерігати. Взагалі книга дає кожному досить широкий вибір над чим порефлексувати, як і не рефлексувати взагалі.
Написати книжку, яка захопить любителів різних жанрів і мисливців за дозвіллям або сенсами, потребує великої майстерності. Також мене приємно здивувало вміння автора шукати різні шляхи розвитку сюжету в одному жанрі - «Пітьма» кардинально відрізняється від «Білого попелу», тому із задоволенням читатиму й інші книжки Ілларіона Павлюка. Сподіваюсь, їх буде ще багато.
Новий відгук
Сюжет книги розвивається довкола поділу спадщини між братом і сестрою, звісно, цей процес не може не явити світові сімейні скелети у шафі (не в труні, слава буквам).
Головна героїня - скута, схильна до надмірного контролю і колюча, як кактус. Їй здається, що вона знає, як правильно жити життя і не тільки їй, а й рідному (чи справді рідному?) братові, сусідам, колегам і навіть священнослужителю. Але ж ми розуміємо, що коли здається, що ти все про все знаєш, то доля підсуне сюрприз, у випадку Сʼюзен - це смерть мами, вагітність і, звісно, кохання.
Дещо роботизована головна героїня, щиро кажучи, не викликає багато симпатії, як і решта персонажів книги. Не часто таке зустрічаю. Однак, авторці вдалося гарно описати дуже поступовий процес переходу від замкнутої неприємної персони до більш людяної, відкритої новим спробам жити життя по-іншому жінки. На перший погляд, головна героїня занадто вже «нежива», однак Сара Гейвуд наділяє її цілком зрозумілими рисами, звичками або фразами, які притаманні різним реальним людям. Найбільше мене розсмішили фрази: «моя дитина ніколи не буде так поводитися», «моя дитина буде…», «я із дитиною спланую…». «Дівчинко моя, - сміялася я вголос до Сʼюзен. - я теж так казала, кожна мама перед народженням дитини планувала все по-іншому. Ти заробиш нервовий зрив, якщо не змінишся!»
І героїня дійсно змінилась. Я не впевнена, що кардинально, бо історія цього не розповідає, але кактус вже випустив бутон, залишилось дочекатися, коли розцвіте.
Вцілому книга мені сподобалась, вона не викликає шаленого захвату, але підкидає неочікуваних поворотів і цікавих тем для роздумів. Що ж саме для цього я й читаю.
Головна героїня - скута, схильна до надмірного контролю і колюча, як кактус. Їй здається, що вона знає, як правильно жити життя і не тільки їй, а й рідному (чи справді рідному?) братові, сусідам, колегам і навіть священнослужителю. Але ж ми розуміємо, що коли здається, що ти все про все знаєш, то доля підсуне сюрприз, у випадку Сʼюзен - це смерть мами, вагітність і, звісно, кохання.
Дещо роботизована головна героїня, щиро кажучи, не викликає багато симпатії, як і решта персонажів книги. Не часто таке зустрічаю. Однак, авторці вдалося гарно описати дуже поступовий процес переходу від замкнутої неприємної персони до більш людяної, відкритої новим спробам жити життя по-іншому жінки. На перший погляд, головна героїня занадто вже «нежива», однак Сара Гейвуд наділяє її цілком зрозумілими рисами, звичками або фразами, які притаманні різним реальним людям. Найбільше мене розсмішили фрази: «моя дитина ніколи не буде так поводитися», «моя дитина буде…», «я із дитиною спланую…». «Дівчинко моя, - сміялася я вголос до Сʼюзен. - я теж так казала, кожна мама перед народженням дитини планувала все по-іншому. Ти заробиш нервовий зрив, якщо не змінишся!»
І героїня дійсно змінилась. Я не впевнена, що кардинально, бо історія цього не розповідає, але кактус вже випустив бутон, залишилось дочекатися, коли розцвіте.
Вцілому книга мені сподобалась, вона не викликає шаленого захвату, але підкидає неочікуваних поворотів і цікавих тем для роздумів. Що ж саме для цього я й читаю.
Новий відгук
Коротка збірка оповідань від Олега Сєнцова про студенство, «нових рускіх» і старий москвич. А ще … про море - омріяне, сильне, заколихуюче…
Цю збірку автор написав перебуваючи в увʼязненні на росії, і вона сповнена ностальгії за юністю, але без романтизації тих самих «золотих часів». Оповіді дуже кінематографічні - легко уявити все, що Олег Сєнцов описує, навіть старий москвич, у якого є душа.
Студентство автора припало на складний час, я тоді була дошкільням. Мені цікаво було читати, бо щось (як от система освіти в багатьох університетах) зовсім не змінилося досі, а щось мені знайоме тільки з уривків спогадів батьків. На початок 90х мої батьки були теперішнього мого віку і, хай це прозвучить дико, зважаючи на пандемію і війну, мені здається, що їхньому поколінню було важче. Мільйони людей одним днем були висмикнуті в абсолютне задзеркалля того світу, в якому вони виросли і сформувалися. Адаптовувався кожен в міру того, скільки удачі, винахідливості або нахабства мав.
Саме тому я дуже далека від того, щоб звинувачувати попередні покоління у тій війні, яка триває зараз - занадто довгий час під впливом імперії і занадто короткий шлях до засвоєння парадигм нового світу.
До речі, дуже цікавий вибір назви книги - «маркетер» - це слово, яким називали свою майбутню професію студенти факультету «Маркетинг»… що вони стануть «маркетологами», вони дізнались не одразу - дуже влучно одним словом описана ціла сфера освіти, застаріла, заповільна, заскарубла, як і весь радянський союз.
Книга двомовна: перша частина - перекладені українською оповідання, друга - оригінал російською. Я не порівнювала переклад з оригіналом, але не було якихось речей, щоб свідчили про переклад, значить, він хороший.
Книга хороша, рекомендую почитати.
Цю збірку автор написав перебуваючи в увʼязненні на росії, і вона сповнена ностальгії за юністю, але без романтизації тих самих «золотих часів». Оповіді дуже кінематографічні - легко уявити все, що Олег Сєнцов описує, навіть старий москвич, у якого є душа.
Студентство автора припало на складний час, я тоді була дошкільням. Мені цікаво було читати, бо щось (як от система освіти в багатьох університетах) зовсім не змінилося досі, а щось мені знайоме тільки з уривків спогадів батьків. На початок 90х мої батьки були теперішнього мого віку і, хай це прозвучить дико, зважаючи на пандемію і війну, мені здається, що їхньому поколінню було важче. Мільйони людей одним днем були висмикнуті в абсолютне задзеркалля того світу, в якому вони виросли і сформувалися. Адаптовувався кожен в міру того, скільки удачі, винахідливості або нахабства мав.
Саме тому я дуже далека від того, щоб звинувачувати попередні покоління у тій війні, яка триває зараз - занадто довгий час під впливом імперії і занадто короткий шлях до засвоєння парадигм нового світу.
До речі, дуже цікавий вибір назви книги - «маркетер» - це слово, яким називали свою майбутню професію студенти факультету «Маркетинг»… що вони стануть «маркетологами», вони дізнались не одразу - дуже влучно одним словом описана ціла сфера освіти, застаріла, заповільна, заскарубла, як і весь радянський союз.
Книга двомовна: перша частина - перекладені українською оповідання, друга - оригінал російською. Я не порівнювала переклад з оригіналом, але не було якихось речей, щоб свідчили про переклад, значить, він хороший.
Книга хороша, рекомендую почитати.
Новий відгук
У мене був період, коли я читала багато книжок Ремарка поспіль, аж допоки не впевнилася, що всіх книг не потрібно читати, бо Ремарк - це «війна, кальвадос і туберкульоз». Третя за рік книга Марії Матіос підштовхує до висновку, що Марія Матіос - «це буковинське село, війна і блаженні».
І саме завдяки персонажам, що мають психічні особливості авторці вдається показати всю потворність подій, про які вона розповідає - «Блаженні чисті серцем, бо вони бачитимуть Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.»(с)
Фабула «Черевичків Божої Матері» повторює «Солодку Дарусю»: так само буковинське село, яке переживає трагедію переходу від однієї влади до іншої, очима «чудної дівчинки». Акценти трохи більше зсунуті з радянської колонізації на фашистську окупацію й український антисемітизм. Щодо головних відмінностей між книгами, то сюжет «Черевичків Божої Матері» - лінійний і видався мені більш жорстоким, ніж «Солодкої Дарусі». Книгу на 220 сторінок я прочитала за 4 підходи, бо ті страхітливі події, які чинили одні люди проти інших просто валуном лягали на мене і не давали гортати сторінки чи навіть дихати.
На перший погляд може здатися, що головна героїня - Іванка, яка бачить світ краще, ясніше і світлішим, а тлом їй слугує війна, але у мене було відчуття, що головна героїня - саме війна, тлом якій слугує простодушна і світла дівчинка Іванка.
Дуже часто війна романтизується і знеособлюється, але у війни цілком конкретні людські обличчя. Вони може, навіть, привабливі, як у «красного комісара», що його вподобала дівчинка Іванка, але яка бридка сутність на ними насправді. Війна - це не про героїзм, війна - це про знищення.
Якщо ви готові до цієї розмови, то черевички Божої Матері вам також знадобляться.
І саме завдяки персонажам, що мають психічні особливості авторці вдається показати всю потворність подій, про які вона розповідає - «Блаженні чисті серцем, бо вони бачитимуть Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.»(с)
Фабула «Черевичків Божої Матері» повторює «Солодку Дарусю»: так само буковинське село, яке переживає трагедію переходу від однієї влади до іншої, очима «чудної дівчинки». Акценти трохи більше зсунуті з радянської колонізації на фашистську окупацію й український антисемітизм. Щодо головних відмінностей між книгами, то сюжет «Черевичків Божої Матері» - лінійний і видався мені більш жорстоким, ніж «Солодкої Дарусі». Книгу на 220 сторінок я прочитала за 4 підходи, бо ті страхітливі події, які чинили одні люди проти інших просто валуном лягали на мене і не давали гортати сторінки чи навіть дихати.
На перший погляд може здатися, що головна героїня - Іванка, яка бачить світ краще, ясніше і світлішим, а тлом їй слугує війна, але у мене було відчуття, що головна героїня - саме війна, тлом якій слугує простодушна і світла дівчинка Іванка.
Дуже часто війна романтизується і знеособлюється, але у війни цілком конкретні людські обличчя. Вони може, навіть, привабливі, як у «красного комісара», що його вподобала дівчинка Іванка, але яка бридка сутність на ними насправді. Війна - це не про героїзм, війна - це про знищення.
Якщо ви готові до цієї розмови, то черевички Божої Матері вам також знадобляться.
Новий відгук
Якби ця книжка була епізодом серіалу, то він називався б «The Last One».
«Чудовий хлопець із кафе Зупинка» є продовженням книги Фенні Флеґґ «Смажені зелені помідори у кафе Зупинка». Але за моїми відчуттями - це швидше епілог до першої книги.
Книга невеликого обʼєму і читається надзвичайно легко і швидко. З часом всі мешканці маленького містечка Вісл-Стоп розʼїжджаються і містечко перетворюється на пустир. Авторка розповідає нам, як склалися долі у персонажів, даючи невеликі нагадування про них із першої книги. Не знаю чи зрозумілими вони будуть тим, хто першої частини не читав, але мені допомагали відтворити в памʼяті деякі епізоди.
Сюжет простий, не містить якихось серйозних конфліктів чи інтриг - у всіх на новому місці переважно все складається добре і навіть Вісл-Стоп в кінці отримує свій ренесанс. Інтриги і драматизму тут мало, навіть страшна таємниця, яку Інджі приховувала від Рут, насправді, виявилася не такою вже й страшною, щоб приховувати її після смерті партнерки.
На мою думку, цілком можна було зробити перевидання «Зелених помідорів», а цю книгу її доповненням, своєрідним епілогом, не окремою книжкою.
Я очікувала набагато більшого від «Чудового хлопця».
«Чудовий хлопець із кафе Зупинка» є продовженням книги Фенні Флеґґ «Смажені зелені помідори у кафе Зупинка». Але за моїми відчуттями - це швидше епілог до першої книги.
Книга невеликого обʼєму і читається надзвичайно легко і швидко. З часом всі мешканці маленького містечка Вісл-Стоп розʼїжджаються і містечко перетворюється на пустир. Авторка розповідає нам, як склалися долі у персонажів, даючи невеликі нагадування про них із першої книги. Не знаю чи зрозумілими вони будуть тим, хто першої частини не читав, але мені допомагали відтворити в памʼяті деякі епізоди.
Сюжет простий, не містить якихось серйозних конфліктів чи інтриг - у всіх на новому місці переважно все складається добре і навіть Вісл-Стоп в кінці отримує свій ренесанс. Інтриги і драматизму тут мало, навіть страшна таємниця, яку Інджі приховувала від Рут, насправді, виявилася не такою вже й страшною, щоб приховувати її після смерті партнерки.
На мою думку, цілком можна було зробити перевидання «Зелених помідорів», а цю книгу її доповненням, своєрідним епілогом, не окремою книжкою.
Я очікувала набагато більшого від «Чудового хлопця».
Новий відгук
Я із сином проживаю друге дитинство, бо люблю його книжки не менше за нього. І «Цурпалка» ми полюбили з першого прочитання!
Зізнатись чесно, я доволі скептично ставилася до книжки про гіллячку, але захопливих відгуків було так багато, що вирішила замовити від Миколайчика. Тільки 6 грудня ми з сином прочитали її разів 6, мені здавалось, що Цурпалко - це я
Супер мила віршована книга, яка розповідає про тата-Цурпалка, який вийшов на прогулянку і втрапляв у халепу за халепою. Цурпалка вдома зачекалися дружина та дітки, а він із кожною новою пригодою все віддалявся і віддалявся від дому. Аж раптом він зустрів Санта Клауса, і старий, звісно ж допоміг татові Цурпалку дістатися до родини.
Мене здивували ілюстрації до книги - вперше в художній книжці я бачу стільки зображеного сміття на стежках, берегах річок і моря! Це гарний топік-стартер про чистоту і переробку сміття з дитиною трішечки старшою дворічки. Для малят - мила історія про різдвяні дива.
Долучаємось із сином до фанатів Цурпалка.
Зізнатись чесно, я доволі скептично ставилася до книжки про гіллячку, але захопливих відгуків було так багато, що вирішила замовити від Миколайчика. Тільки 6 грудня ми з сином прочитали її разів 6, мені здавалось, що Цурпалко - це я
Супер мила віршована книга, яка розповідає про тата-Цурпалка, який вийшов на прогулянку і втрапляв у халепу за халепою. Цурпалка вдома зачекалися дружина та дітки, а він із кожною новою пригодою все віддалявся і віддалявся від дому. Аж раптом він зустрів Санта Клауса, і старий, звісно ж допоміг татові Цурпалку дістатися до родини.
Мене здивували ілюстрації до книги - вперше в художній книжці я бачу стільки зображеного сміття на стежках, берегах річок і моря! Це гарний топік-стартер про чистоту і переробку сміття з дитиною трішечки старшою дворічки. Для малят - мила історія про різдвяні дива.
Долучаємось із сином до фанатів Цурпалка.
Новий відгук
«Дітки, я розповім вам дивовижну історію. Історію про те, як я зустрів вашу маму.» - таким мав би бути епіграф до цієї історії.
Роман Марка Леві дуже легкий, має простий сюжет без надривних пристрастей. Історія книги «Така, як ти» цілком могла би статися напередодні Різдва, судіть самі:
Заможний молодий індус Санджай приїжджає підкорювати Нью Йорк, молода інтелігентка Хлоя намагається пристосуватися до свого колісного крісла - їх поєднає ліфт. Звісно ж до хеппі-енду автор подарує їм цілу вервечку випробувань, комічних і не дуже, але це буде їхня романтична історія, яку залюбки слухатимуть їхні діти.
А ще автор дуже обережно торкається питань інклюзивності, расової дискримінації, сімейних взаємин і, звісно, кохання - жертовного, міцного, кохання за вибором.
Це перша книга Марка Леві, яку я читала, і з задоволенням почитаю ще.
Дуже раджу цю книгу для легкого читання, вона дарує світлі емоції і гарний настрій від прочитання.
Роман Марка Леві дуже легкий, має простий сюжет без надривних пристрастей. Історія книги «Така, як ти» цілком могла би статися напередодні Різдва, судіть самі:
Заможний молодий індус Санджай приїжджає підкорювати Нью Йорк, молода інтелігентка Хлоя намагається пристосуватися до свого колісного крісла - їх поєднає ліфт. Звісно ж до хеппі-енду автор подарує їм цілу вервечку випробувань, комічних і не дуже, але це буде їхня романтична історія, яку залюбки слухатимуть їхні діти.
А ще автор дуже обережно торкається питань інклюзивності, расової дискримінації, сімейних взаємин і, звісно, кохання - жертовного, міцного, кохання за вибором.
Це перша книга Марка Леві, яку я читала, і з задоволенням почитаю ще.
Дуже раджу цю книгу для легкого читання, вона дарує світлі емоції і гарний настрій від прочитання.
Новий відгук
Дуже важко щось писати про збірку оповідань різних авторів, бо це як описувати різних тварин у зоопарку - нічого спільного, крім часу дії.
«Таке різне Різдво» - така промовиста назва, ніби книжка має подарувати різдвяну надію, радість, магію, як колись у дитинстві.
Після прочитання збірки «Таке різне Різдво» у мене виникло відчуття аналогічне тому, коли поставити штучну ялинку і очікувати аромату хвої у квартирі. Жодної магії, крім того, що Леся Українка зустріла Христа (що, особисто мені здалося більше схожим на «білу гарячку»).
Напередодні Різдва хочеться історій легких, чарівних, які допоможуть віднайти дитячу радість від очікування Різдва, це точно не ця книга.
«Таке різне Різдво» - така промовиста назва, ніби книжка має подарувати різдвяну надію, радість, магію, як колись у дитинстві.
Після прочитання збірки «Таке різне Різдво» у мене виникло відчуття аналогічне тому, коли поставити штучну ялинку і очікувати аромату хвої у квартирі. Жодної магії, крім того, що Леся Українка зустріла Христа (що, особисто мені здалося більше схожим на «білу гарячку»).
Напередодні Різдва хочеться історій легких, чарівних, які допоможуть віднайти дитячу радість від очікування Різдва, це точно не ця книга.
Новий відгук
Це найнеобʼєктивніший мій відгук. Я не можу написати про «Дім для Дома» щось погане, бо найгірше в цій книзі те, що Вікторія Амеліна не напише нічого кращого… ніколи. Довбана російська ракета!
В цій книзі так багато про наші травми - кожного окремого українця, всієї України, світу. Вікторії Амеліній вдалося відрефлексувати в 2017 те, що до більшості із нас почало «доходити» тільки після початку повномасштабної війни. Добре, хоч так…
Історію нам розповідає білий пудель - Домінік, він же Дом, який випадково потрапляє в родину Ціликів. Таких Ціликів по всій країні багато - дідусь - колишній радянський полковник авіації, його дружина - велика Ба, яка не виходить із дому, разом із ними живуть дві розлучені доньки із своїми доньками Марійкою та Марусею. Цілики багато де жили, бо Іван - військовий, і ось «отримали» квартиру у Львові, чи стане вона колись для них домом? Адже всі вони згадують про всі ті місця, де їм довелося народитися, жити: Харківщина, Баку, Німеччина, Пітер, Донецьк…
В цих чотирьох стінах відбувається життя, пошук щастя і себе всієї сімʼї і кожного з них окремо, а за вікном проносяться лихі 90ті, буремні двотисячні. Здається, крім Дома ніхто цього й не помічає.
Домінік описує в книзі безліч запахів, але мені ця книга не пахла, вона мені боліла. Ми із авторкою майже однолітки, тому усі події, які вона описувала, я переживала так само, як і вона, на жаль, тільки зрозуміла пізніше за неї.
Будь ласка, прочитайте цю книжку. Так, вона не бездоганна, як і білий пудель із жовтим вухом. Але така для нас важлива.
В цій книзі так багато про наші травми - кожного окремого українця, всієї України, світу. Вікторії Амеліній вдалося відрефлексувати в 2017 те, що до більшості із нас почало «доходити» тільки після початку повномасштабної війни. Добре, хоч так…
Історію нам розповідає білий пудель - Домінік, він же Дом, який випадково потрапляє в родину Ціликів. Таких Ціликів по всій країні багато - дідусь - колишній радянський полковник авіації, його дружина - велика Ба, яка не виходить із дому, разом із ними живуть дві розлучені доньки із своїми доньками Марійкою та Марусею. Цілики багато де жили, бо Іван - військовий, і ось «отримали» квартиру у Львові, чи стане вона колись для них домом? Адже всі вони згадують про всі ті місця, де їм довелося народитися, жити: Харківщина, Баку, Німеччина, Пітер, Донецьк…
В цих чотирьох стінах відбувається життя, пошук щастя і себе всієї сімʼї і кожного з них окремо, а за вікном проносяться лихі 90ті, буремні двотисячні. Здається, крім Дома ніхто цього й не помічає.
Домінік описує в книзі безліч запахів, але мені ця книга не пахла, вона мені боліла. Ми із авторкою майже однолітки, тому усі події, які вона описувала, я переживала так само, як і вона, на жаль, тільки зрозуміла пізніше за неї.
Будь ласка, прочитайте цю книжку. Так, вона не бездоганна, як і білий пудель із жовтим вухом. Але така для нас важлива.
Новий відгук
"Пінгвінокупка" була одразу прочитана нами разів 5-6 поспіль і щоразу дуже веселила. І продовжує веселити.
Хіба можливо не сміятися з історії про пінгвінів, які змерзлися до купки і шукають шлях, щоб розділитися? Але найбільше син сміється із слова «калабаня».
Жартівлива, добра історія про дружбу, близькість і взаємодопомогу. Не менш веселі та милі ілюстрації розповідають й інші цікаві історії - варто лише роздивитись.
Щиро рекомендуємо із сином, не зважаючи на погоду за вікном. Можливо, для зимової історії - весна і не найкращий час, але для історії про справжню дружбу - завжди слушний час.
Хіба можливо не сміятися з історії про пінгвінів, які змерзлися до купки і шукають шлях, щоб розділитися? Але найбільше син сміється із слова «калабаня».
Жартівлива, добра історія про дружбу, близькість і взаємодопомогу. Не менш веселі та милі ілюстрації розповідають й інші цікаві історії - варто лише роздивитись.
Щиро рекомендуємо із сином, не зважаючи на погоду за вікном. Можливо, для зимової історії - весна і не найкращий час, але для історії про справжню дружбу - завжди слушний час.
Новий відгук
Ця книга - цілковитий захват. Її хочеться обійняти і зцілити нею душу.
Я намагалася читати повільно і розтягувати, як теплий глінтвейн, але «Толіки» - це охолоджений «Живчик» в полудневу спеку - неможливо ні напитися, ні зупинитися.
Якщо вам 30-40 років і ви мали в дитинстві «село», де проводили канікули - читайте, ви впізнаєте в ній себе, ви заливатиметесь від сміху і сльозами, бо усвідомите, що таке ностальгія кожним своїм шрамом на коліні.
Оповідь ведеться від першої особи - Ірки з Луцька, яка навідується до дідуся з бабусею Анною в Львівську область. Але насправді, вона їздить туди до своїх троюрідних братів - Колі, Толі та Діми. Ми зустрінемо Іринку у 8 - на кукурудзяному полі, потім у 13 - на першій сільській дискотеці, тоді у 16 - за першими поцілунками на сусідській лавці, потім Іринку-студентку, а потім маму-Ірину, що відправляє автівку брату на передову.
Ця книга дуже «смачна», не тільки через гарну історію, але й тому, що в ній описано стільки смачних страв, солодощів, напоїв (я зараз про «Живчик», не про горілку), що неможливо її читати і не зʼїсти хоча б канапку.
Юлії Мак вдалося подарувати мені чудові 3.5 години читання і 3.5 дні ностальгії. Авторка торкається багатьох травматичних тем: і війн, і репресій, і заробітчанства, але при цьому не занурює в стан депресивної туги, швидше, підштовхує поцікавитись історією свого роду тих, хто ще цього не зробив.
При цьому книга не ідеальна, персонажі мені здалися дещо ідеалізованими - почитати хоча б якими вишуканими словами послуговуються тінейджери девʼяностих із села в Карпатах… Але така вона вже ностальгія за дитинством - сонце світило яскравіше, дерева були вищими, а кукурудза - солодшою.
Я намагалася читати повільно і розтягувати, як теплий глінтвейн, але «Толіки» - це охолоджений «Живчик» в полудневу спеку - неможливо ні напитися, ні зупинитися.
Якщо вам 30-40 років і ви мали в дитинстві «село», де проводили канікули - читайте, ви впізнаєте в ній себе, ви заливатиметесь від сміху і сльозами, бо усвідомите, що таке ностальгія кожним своїм шрамом на коліні.
Оповідь ведеться від першої особи - Ірки з Луцька, яка навідується до дідуся з бабусею Анною в Львівську область. Але насправді, вона їздить туди до своїх троюрідних братів - Колі, Толі та Діми. Ми зустрінемо Іринку у 8 - на кукурудзяному полі, потім у 13 - на першій сільській дискотеці, тоді у 16 - за першими поцілунками на сусідській лавці, потім Іринку-студентку, а потім маму-Ірину, що відправляє автівку брату на передову.
Ця книга дуже «смачна», не тільки через гарну історію, але й тому, що в ній описано стільки смачних страв, солодощів, напоїв (я зараз про «Живчик», не про горілку), що неможливо її читати і не зʼїсти хоча б канапку.
Юлії Мак вдалося подарувати мені чудові 3.5 години читання і 3.5 дні ностальгії. Авторка торкається багатьох травматичних тем: і війн, і репресій, і заробітчанства, але при цьому не занурює в стан депресивної туги, швидше, підштовхує поцікавитись історією свого роду тих, хто ще цього не зробив.
При цьому книга не ідеальна, персонажі мені здалися дещо ідеалізованими - почитати хоча б якими вишуканими словами послуговуються тінейджери девʼяностих із села в Карпатах… Але така вона вже ностальгія за дитинством - сонце світило яскравіше, дерева були вищими, а кукурудза - солодшою.
Новий відгук
Сьогодні син примусив мене разів 15 підряд прочитати віршик про чайник з надбитим носиком і разів 10 про равлика, що йшов в школу. «Татусева книга» перевірку маленьким книголюбом пройшла на відмінно 😊 Збірка дуже світла, радісна з гарними ілюстраціями і сповнена такої особливої татусевої любові.
І це, мабуть, буде найкоротший мій відгук на книгу, але більше це буде прохання купити цю книгу своїм дітям.
Автор книги - Володимир Вакуленко був закатований російськими загарбниками, його тіло ексгумували в Ізюмі. У нього залишився син Віталік, якому присвячені вірші. Тому я прошу вас купити цю книгу, щоб підтримати родину автора, і щоб його творчість не була забутою.
І це, мабуть, буде найкоротший мій відгук на книгу, але більше це буде прохання купити цю книгу своїм дітям.
Автор книги - Володимир Вакуленко був закатований російськими загарбниками, його тіло ексгумували в Ізюмі. У нього залишився син Віталік, якому присвячені вірші. Тому я прошу вас купити цю книгу, щоб підтримати родину автора, і щоб його творчість не була забутою.
Новий відгук
Це чи не найзачитаніші наші книжки. Чому? Бо в них є все, що потрібно дитині: вірші будь-якої складності і на будь-яку тему; класні ілюстрації; і навіть qr-коди з начинкою віршів в першій частині.
Синові комплект подарували, і ось вже рік ми постійно перечитуємо усі книжки по черзі. В різний період у сина були різні улюблені віршики, деякі він вже вивчив напамʼять, і коли хтось помиляється каже: «Ти неправильно читаєш» 😅
Щиро рекомендую мати в бібліотеці дитини хоча б один том - там ви знайдете все: від віршиків про пори року, знайомих ще із свого дитинства до перекладених казок у віршах, наприклад, про джемпірів.
Також, якщо обираєте на подарунок малюкові книгу - можете сміливо купувати «Улюблені вірші» - ця книга залишатиметься актуальною дуже довго.
Синові комплект подарували, і ось вже рік ми постійно перечитуємо усі книжки по черзі. В різний період у сина були різні улюблені віршики, деякі він вже вивчив напамʼять, і коли хтось помиляється каже: «Ти неправильно читаєш» 😅
Щиро рекомендую мати в бібліотеці дитини хоча б один том - там ви знайдете все: від віршиків про пори року, знайомих ще із свого дитинства до перекладених казок у віршах, наприклад, про джемпірів.
Також, якщо обираєте на подарунок малюкові книгу - можете сміливо купувати «Улюблені вірші» - ця книга залишатиметься актуальною дуже довго.
Новий відгук
Дитячі книжки видавництва «Абабагаламага» - це суцільне задоволення для очей. Неймовірні, іноді дивні, іноді трішки химерні, але абсолютно заворожуючі ілюстрації стануть окрасою будь-якої, навіть зовсім простої історії.
А історія в цій книзі зовсім проста, але сповнена ніжності. Дівчинка приїхала в гості до свого дідуся, який колись був моряком, а зараз живе в химерному будиночку на березі моря, і мріє побачити ніч, коли риби злітають у небо.
А дівчинка заводить дружбу із його дивними сусідами - механічними іржавчиками, які рятують її від негоди одного вечора.
Дівчинка з дідусем таки бачать однієї ночі літаючих риб, і ця подія назавжди змінює їхні життя…
Тексту в книзі небагато, тому синові в його 2,10 було цікаво, ілюстрації з елементами стім-панку - механічні іржавчики, коники-стрибунці, метелики - гарні і дають можливість познайомити з новою стилістикою. Книга варта уваги на всі 100.
А історія в цій книзі зовсім проста, але сповнена ніжності. Дівчинка приїхала в гості до свого дідуся, який колись був моряком, а зараз живе в химерному будиночку на березі моря, і мріє побачити ніч, коли риби злітають у небо.
А дівчинка заводить дружбу із його дивними сусідами - механічними іржавчиками, які рятують її від негоди одного вечора.
Дівчинка з дідусем таки бачать однієї ночі літаючих риб, і ця подія назавжди змінює їхні життя…
Тексту в книзі небагато, тому синові в його 2,10 було цікаво, ілюстрації з елементами стім-панку - механічні іржавчики, коники-стрибунці, метелики - гарні і дають можливість познайомити з новою стилістикою. Книга варта уваги на всі 100.
Новий відгук
Давно я не ставила аж 3 зірочки книзі (насправді, майже ніколи), але «Таємна історія» змогла, змогла досягти таких вершин роздратування від тексту, що оцінка загубилася десь на підніжжі цієї гори.
«Таємну історію» я читала до книжкового клубу - це єдина причина, чому я її дочитала. У мене не було передчуття якоїсь динамічної історії від Тартт (я вже колись читала її «Щигля» 10 років), але й такої суміші млявості сюжету з максимально безликими персонажами я теж не очікувала.
Читати «Таємну історію», як гуляти туманним ранком лісовими хащами в капцях - нічого не видно, вогкі гілки постійно періщать в обличчя, то ще й мокрі капці постійно губляться в траві.
Сюжет простий: група студентів «у трансі» скоює ненавмисне вбивство, і задля уникнення покарання скоює навмисне вбивство. Чи шкодують вони про це? Не схоже на те…
Хоча оповідь ведеться від першої особи, авторка не дає чіткого уявлення про персонажів - ні про їх зовнішність, ні про характер чи мотиви поведінки. Першу половину книги, я навіть не могла відрізнити двох персонажів (Френсіса і Чарльза).
Десь на 3/4 книги, коли я подумала, що це просто достоєвщина якась, що робить авторка? Правильно, цитує, простигосподи, «прєступлєніє і наказаніє». 🤦🏻♀️
To make long story short, не розумію цього всезагального захвату від «Таємної історії» зовсім. По суті - це книга, яка нормалізує надмірне вживання алкоголю, наркотиків і нерозбірливість у статевих стосунках; крім того, дає хибне уявлення, що можна уникнути не тільки кримінальної відповідальності за вбивства, а ще й з чистим сумлінням жити своє життя.
«Таємну історію» я читала до книжкового клубу - це єдина причина, чому я її дочитала. У мене не було передчуття якоїсь динамічної історії від Тартт (я вже колись читала її «Щигля» 10 років), але й такої суміші млявості сюжету з максимально безликими персонажами я теж не очікувала.
Читати «Таємну історію», як гуляти туманним ранком лісовими хащами в капцях - нічого не видно, вогкі гілки постійно періщать в обличчя, то ще й мокрі капці постійно губляться в траві.
Сюжет простий: група студентів «у трансі» скоює ненавмисне вбивство, і задля уникнення покарання скоює навмисне вбивство. Чи шкодують вони про це? Не схоже на те…
Хоча оповідь ведеться від першої особи, авторка не дає чіткого уявлення про персонажів - ні про їх зовнішність, ні про характер чи мотиви поведінки. Першу половину книги, я навіть не могла відрізнити двох персонажів (Френсіса і Чарльза).
Десь на 3/4 книги, коли я подумала, що це просто достоєвщина якась, що робить авторка? Правильно, цитує, простигосподи, «прєступлєніє і наказаніє». 🤦🏻♀️
To make long story short, не розумію цього всезагального захвату від «Таємної історії» зовсім. По суті - це книга, яка нормалізує надмірне вживання алкоголю, наркотиків і нерозбірливість у статевих стосунках; крім того, дає хибне уявлення, що можна уникнути не тільки кримінальної відповідальності за вбивства, а ще й з чистим сумлінням жити своє життя.
Новий відгук
"Велика холоднеча" - одна із тих книг, які син просить читати по десять разів поспіль, а я й не дуже проти.
Весела історія про двох лам - Шаму і Багаму, а також їх друзів, які вирушили в крамничку бабусі Брукс по теплі светрики. Дорогою зі звірятами трапляється неймовірна халепа, яку вони креативно долають, щоб встигнути купити найкращі светри до зимової вечірки!
Класна книга про дружбу, взаємодопомогу і нестандартний підхід до вирішення проблем. А ілюстрації які 🤩
Не книга - суцільне задоволення. Щиро рекомендуємо до прочитання і син, і я. Ви точно не пошкодуєте.
Весела історія про двох лам - Шаму і Багаму, а також їх друзів, які вирушили в крамничку бабусі Брукс по теплі светрики. Дорогою зі звірятами трапляється неймовірна халепа, яку вони креативно долають, щоб встигнути купити найкращі светри до зимової вечірки!
Класна книга про дружбу, взаємодопомогу і нестандартний підхід до вирішення проблем. А ілюстрації які 🤩
Не книга - суцільне задоволення. Щиро рекомендуємо до прочитання і син, і я. Ви точно не пошкодуєте.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
22.03.2024
14.03.2024
350 грн
1
364 грн
1
