Я перечитала цю книгу, сидячи у сховищі під час чергового обстрілу. Не знаю, що мене спонукало перечитати «Кульбабове вино» чи нічний холод сховища, чи бажання втекти із теперішнього якнайдалі в часі, але я глянула на найбільш літню книгу усіх часів і вирішила відкоркувати свою пляшечку кульбабового вина. До відбою я прочитала половину книги, другу — на наступну ніч.
Я дуже давно читала цю книгу, так давно, що багатьох деталей і не памʼятала, як зʼясувалося. Мені ця книга запамʼяталася, в основному, як щоденник двох братів — Дуґласа і Тома, які насолоджуються літніми канікулами, втрапляють у халепи, збирають ягоди у лісі і кульбабки у дворі. Цього ж разу я більше звертала увагу на життя дорослих, які живуть своє усталене життя, шукають істин, тримаються за спогади, переживають за дітей, бавлять онуків, затримуються в комфортності рутини.
Раніше ця книга була для мене про спогади, закорковані в пляшечках солодкі зігріваючі серце напої дитинства і юності; тепер я не тільки «збирач» спогадів, а й їх «створювач», тепер настає черга мого сина радіти новим літнім кедам чи чіпляти гойдалку із дідусем; мені ж — не спати через його застуди ночами, контролювати, щоб вчасно повертався додому і чистив зуби. Не зважаючи, на всю дорослість перспективи, з якої я перечитувала «Кульбабове вино», Рей Бредбері вкотре зумів зігріти мені серце, а від нього зігрілись і руки в холодному бомбосховищі.
На останок відкоркувати для вас один дитячий спогад: у мене в дитинстві був бордового кольору светрик у візерунок із білими кульбабками. Не памʼятаю, чи любила його в дитинстві, але памʼятаю, як прохолодними літніми вечорами вдягала його, коли з друзями бігали гратися в двір сільської школи. Ця книга така сама мʼяка і зігріваюча, як той дитячий светрик…

Друга книги дилогії Елізабет Тім потрапила мені до бажанок одразу після прочитання першої: ну по-перше, це красиво, а по-друге, мене зацікавило, як же Шіорі виконає обіцянку дану своїй мачусі.
Не можу сказати, що друга частина мене розчарувала, однак я очікувала більше драконів в цій книзі (бо авторка нам прямо обіцяє їх у назві), і після прочитання, залишаюсь при своїй думці — можна було зробити першу книгу на кілька розділів товстішою, але обмежитися 1 книгою.
«Обіцянка дракона» вийшла у авторки насиченішою на події і більш динамічною, ніж «Шість багряних журавлів», тому були моменти, коли я не встигала за сюжетом. Однак, авторка дуже вміло продовжила першу історію, ретелінг «Диких гусей» знайшов і тут своє місце, персонажі не втратили своїх характерів, що часто трапляється в циклах.
Дилогію про Шіорі потрібно сприймати, як казку, в ній звісно ж багато перебільшень, занадто ідеальних героїв і антагоністів, часто передбачуваних поворотів, але це чудовий спосіб на 5-6 годин поринути у інший світ, відпочити від серйозних книжок і думок.
Чудова історія, яку сміливо можна рекомендувати читачам-школярам, ну і самі подивіться на це ніжніше ніжності художнє оформлення книги.
#марафонкнигомам

МІСТО

Чи траплялися із вами тексти, які хотілося перечитати одразу, як тільки ви закінчили читати? «Місто» мені захотілося перечитати знову, ще задовго до фіналу. І чи не вперше за багато книг, мені захотілося взяти книгу, взяти олівець і працювати із текстом, а не просто ним насолоджуватись.
Взагалі стиль письма Валеріана Підмогильного такий дуже «мій»: неспішний плин подій, що переривається елегантними описами міських пейзажів, на зміну яким приходять філософствування на теми екзистенційні та світоустрійні — все те, чого ми позбавилися в часи он-лайнів, дед-лайнів і швидких трендів.
Я не думаю, що сюжет книги потрібно переказувати, думаю, загальна канва усім відома. Степан Радченко — сільський парубок, колишній революціонер, приїздить у Київ, щоб вивчитися в інституті і повернутися в село з новими знаннями і запалом «піднімати село». Але столичний вихор, який спершу йому такий відразливий, захоплює Стьопку у свій полон і розкриває в ньому все його мудацьке нутро.
Чудовий текст, в якому головний герой — абсолютне зло. До якого ні граму симпатії і, ні краплі жалю не почуваєш, а тільки відразу до всього, із чого він сформований. І цей огидний персонаж, перебуваючи у величних декораціях прекрасного, чаруючого Києва, розкривається як щось недоречне там, але чомусь вирішує, що він може бути із містом на рівних.
Неперевершена книга, яку я читатиму і перечитуватиму однозначно і не раз. І вам рекомендую. 
Шкода, що Підмогильний був вбитий радянською владою у 36 років, скільки ще прекрасних текстів він би написав, і скількох чудових талановитих людей надихнув би написати щось таке ж прекрасне.

У цьому виданні — чудова передмова Віри Агеєвої, але в ній багато «спойлерів», тож якщо ви не знайомі із текстом, все ж раджу прочитати її, як післямову.
#марафонкнигомам

Давно зі мною не траплялося такого, що я свідомо йшла на читання до 4ї ранку книги, бо просто не могла перебороти бажання дочитати історію, але зі мною трапилась «Якою я була». Я читала і переживала, читала і вболівала, читала і хотіла обіймати, сварити, поговорити, підтримати головну героїню, читала і плакала, хотіла, щоб ця історія нарешті закінчилася, і не хотіла перегортати останню сторінку. Це та книга про реальне життя, коли мені відчайдушно хотілося б чарівного хеппі енду для персонажки.
В анотації до книги все доволі прозоро написано, крім того це доволі тригера книга, тому я писатиму про події такими, як вони були.

Іді — всього лише 14 років, вона живе безтурботне життя шкільного «задрота», мріє про симпатичного хлопця і грає у шкільному оркестрі. Однієї ночі, за якісь 5 хвилин, її життя перестає бути ЇЇ життям. Іден ґвалтує у її ж ліжку найкращий друг старшого брата. Ці 5 хвилин стануть початком її падіння на моторошне дно існування.
Ті події, які відбуватимуться у книзі далі, не можуть не ранити, не боліти і не жахати від почуття абсолютної безпомічності, бо ти спостерігаєш за підліткою, яку затягує в трясовиння, а ти ніяк не можеш врятувати її. І ще гірше стає від думки, що таких Іден в реальному житті дуже багато. Як і дітей, які ламаються через чиюсь агресію; батьків, які не мають довірливих стосунків із власними дітьми; дорослих, яким байдуже на очевидні проблеми підопічних.
Іден змогла, досягнувши дна, знайти сили відштовхнутись і випірнули на поверхню — не всі це зуміють, особливо, без сторонньої допомоги.
Вважаю, що цю книгу мають читати не тільки підлітки, на яких вона розрахована, щоб побачити, як їх слова чи «жартики» можуть зруйнувати чиєсь життя, як важливо вміти попросити про допомогу, коли погано, якими можуть бути наслідки того, що ти закриваєшся від близьких людей. А ще тут є приклад дуже притомного хлопця. Цю книгу варто читати батькам маленьких дітей, бо саме в маленькому віці закладається фундамент стосунків із майбутніми підлітками; а ще, щоб викорінювати найменші прояви віктім блеймінгу. Бо жертва ніколи не винна — винен агресор. Бо тільки емпатія врятує цей світ.
#марафонкнигомам

Ох і полюбилися мені ретелінги. А ця книга про Королеву чирвових сердець із «Аліси» - просто захопила, оповила сюжетом, як кущем троянд, сколола шипами мені серце, залишивши в якійсь суміші зачарування, злості, суму і захоплення. «Безсердечна» - це приклад того, як абсолютно випадково обрана книга виявилася справжньою знахідкою.
Думаю, всі знайомі із Алісою в країні чудес Льюїса Керрола, навіть, якщо не читали книгу, то точно знайомі із загальним сюжетом і основними персонажами. «Безсердечна» - це книга-приквел, про Королеву Чирвових Сердець, точніше про те, як нею стала дівчина Кет.
Кет обожнює випічку і мріє колись відкрити свою кондитерську, але не годиться леді Кетрін, доньці Маркіза, заробляти гроші, та ще й власними руками, та ще й на пару з гувернанткою.
Кет закохується у загадкового блазня, але не годиться леді Кетрін відхиляти пропозицію руки і червоного серця самого Короля!
Я, знаючи, чим закінчиться історія Кет, до останнього вболівала за неї. Мені так хотілося, щоб і «найкраща кондитерська у королівстві», і те банальне, але бажане «довго і щасливо, і в один день» збулися для дівчини, яка мала сміливість і натхнення йти за своєю мрією і боротися за те, що дороге її серцю.
Марісса Маєр акуратно і точно підійшла до створення своєї історії, адже це неймовірна відповідальність написати розповідь, де всі персонажі вигадані іншим письменником, і улюблені багатьма читачами. Авторка, на мою особисту думку, із цією задачею впоралась на «відмінно», адже книга Керрола достатньо химерна, і персонажі його нетипові, а Маєр зуміла розкрити їх з незнаного боку, але дотримуючись знайомого стилю.
Деякі моменти в книзі видалися мені дещо затягнутими, місцями сюжет трохи сповільнювався, що хотілося трохи за допомогою фламінго додати прискорення персонажам, ну і, як на зло, хустинки закінчились в найбільш непідходящий момент. Ми звикли сприймати добрих героїв — добрими, лихих — лихими, але не часто нам вдається дослідити, які стежки їх привели туди, де ми з ними знайомимось. «Безсердечна» - саме така історія-дослідження безсердечної Королеви сердець.
#марафонкнигомам