Моє перше знайомство з Бакманом почалося зовсім неочікувано. Автор всім відомих книг «Чоловік на ім'я Уве» та «Ведмеже місто» підкорив мене спочатку короткою прозою. Маленька книжечка, усього два оповідання і моє сердечко не витримало. Ви всі мені писали: «Як?! Ти до цього не читала Бакмана?! Ти починаєш не з «Уве»? Ось так, я чогось завзято уникала зустрічі 🤷

Я не читала жодного негативного відгуку на книги автора і це трохи лякало.

А тепер я сама пишу вам: як же чудово він пише.

Дві маленькі фантастичні історії, сповнені непростого життя.
Перша, як на мене, дуже візуальна. Спогади людини, яка втрачає спогади... Як це, коли мозок помирає раніше за тіло? Коли забуваєш найближчих людей, першу зустріч з коханою, помилки молодості, важливі моменти і мозок стає захаращеною площею з уламками знайомих речей. Дуже пронизливо, життєво і той же час казково описане одне життя, яке зникає наче малюнок на піску.
І друга історія про ціну життя. Пожертвувати життям смертельно хворої людини можна? А якщо це дитина? А якщо зникне не лише життя однієї людини, а й наслідки усього, що вона встигла зробити? Незвичний погляд на це питання. Знов маленьке оповідання, а такий вир думок в голові після нього.

Це треба мати талант, безперечно!

Бакман маніпулятор.

Але вправний. Такого не одразу розпізнаєш. Він робить це так витончено, що здається наче його герої живуть самі по собі, а їхні долі самі вичавлюють з читачів сльози.

Уявіть моє здивування, коли я дізналась, що свого Уве він написав у 30 років. Тонка, глибока, сповнена невимовного суму і багатого життєвого досвіду історія 59-річного буркотуна з великим серцем просто не могла бути написана таким молодим журналістом. Звідки він знає і розуміє, що відчуває чоловік вдвічі старший за нього.

Чоловік з загостреним почуттям справедливості, з пораненим серцем від численних втрат. Гордий, принциповий, вірний людям і навіть машинам. Уве втратив майже усе і пробує самостійно втратити життя. Він підходить до цього педантично, як і до усього іншого в житті. Але щось йде не так. Це трохи смішно, але щемливо і сумно... Не виходить не зануритись з головою у життя Уве і його сусідів. Не виходить не плакати й сміятись.

Фредрік Бакман передбачив усе, віртуозно змішує смішне і сумне, додає невиліковних хвороб, милих дітей, неприємних антагоністів, геїв, людей з надмірною вагою, великий спадок і навіть робить кота одним з головних героїв. Погодьтесь, поєднати це все і закохати вас у витончену історію раз зможе не кожен.

То Бакман маніпулятор, але талановитий.

Сиджу й думаю, чи досі «Уве» залишається моїм особистим топом з творів Бакмана?
Чи «Тривожні люди» його посунули?
Відповіді нема.
Але, як і «Уве», #ТривожніЛюди неймовірна книга.
Якщо перша про одну людину (більшість персонажів там залишились для мене бутафорськими), то тут про різних людей, їх долі, їх вибір.
Про життя.
Різноманітне
Важке.
Наповнене коханням. Стражданнями. Буденністю. Смертями і народженнями.
Це не дуже реалістична історія. Скоріш скетч. Але чому такий пронизливий і життєвий.
Кожна нова книга Бакмана зовсім не схожа на попередню. Як йому вдається не повторюватись, не розумію. (Хоча чула думки, що Бакман однаковий й швидко набридає, це не мій випадок).
Тут купа історії, зовсім різних людей, яких неймовірний лабіринт долі звів разом під Новий рік. Тут і пограбування банку, і захоплення заручників, і різні історії кохання.
Тут нема жодного персонажу, який не западе вам в душу.
Кажу таке не часто, але ви багато втратите, якщо не прочитаєте цю книгу.
Як вам заявочка?))

Сиджу й думаю, чи досі «Уве» залишається моїм особистим топом з творів Бакмана?
Чи «Тривожні люди» його посунули?
Відповіді нема.
Але, як і «Уве», #ТривожніЛюди неймовірна книга.
Якщо перша про одну людину (більшість персонажів там залишились для мене бутафорськими), то тут про різних людей, їх долі, їх вибір.
Про життя.
Різноманітне
Важке.
Наповнене коханням. Стражданнями. Буденністю. Смертями і народженнями.
Це не дуже реалістична історія. Скоріш скетч. Але чому такий пронизливий і життєвий.
Кожна нова книга Бакмана зовсім не схожа на попередню. Як йому вдається не повторюватись, не розумію. (Хоча чула думки, що Бакман однаковий й швидко набридає, це не мій випадок).
Тут купа історії, зовсім різних людей, яких неймовірний лабіринт долі звів разом під Новий рік. Тут і пограбування банку, і захоплення заручників, і різні історії кохання.
Тут нема жодного персонажу, який не западе вам в душу.
Кажу таке не часто, але ви багато втратите, якщо не прочитаєте цю книгу.
Як вам заявочка?))

Так, вже майже середина грудня, а я досі не ділюсь з вами новорічними книжками.

Не порядок!

Почнімо з цієї.

Вона підійде для дітей 2-3 років.

У Вані з цією книгою стався катарсис.

Бачили б ви, як вона плакала після першого прочитання.

Річ у тому, що за сюжетом мама-ведмедиця й маленький ведмедик вибирають в лісі ялинку і несуть її додому. Але, от біда, пишна ялинка не пролазить в жодні двері й під час пхання її у вікно просто ламається.

На цьому етапі Ваня впадає у відчай, сльози котяться розміром з горіх.

Чи то ялинку жаль, чи то ведмедів, які залишаться без ялинки.

Тим більш вони її замотали клейкою стрічкою й все з нею добре.

А взагалі книжка класна. Я саме таку шукала: без магії та зі звичайним прибиранням дому, випічкою, прикрашанням ялинки :)