"Нікелеві хлопці" Колсона Вайтхеда — це книга, яка надовго залишиться зі мною. Історія розгортається навколо сумнозвісного виправного закладу для хлопців, і Вайтхед з болісною точністю описує жорстокість, несправедливість і темряву, які ховаються за стінами подібних інституцій. Мене вразило, як автор майстерно занурює читача в атмосферу страху, безнадії та водночас зворушливої людяності, яка живе всередині кожного персонажа.
Особливо мене захопила реалістичність головного героя, Елвуда, котрий, попри жорстокість системи, не втрачає віру в справедливість. Книга вчить цінувати прості речі та боротися за правду, навіть коли світ навколо руйнується. "Нікелеві хлопці" залишають відчуття глибокого суму, але разом з тим і розуміння важливості зберігати надію. Це справді важлива книга, яка говорить про теми, що лишаються актуальними й сьогодні.
Все найгірше, що ви можете уявити при словах «виправна школа для хлопців» є на сторінках цієї книги. Але найстрашніше — ця школа дійсно існувала майже 100 років.
Колсон Вайтхед розповідає про зламані долі, зруйновані життя, понівечені душі. Він ніби запитує - Як у цивілізованому світі може бути таке? І водночас кричить - Таке відбувається поряд із нами, в цей самий час, на цій самій землі.
Та чи можемо ми щось протиставити системі, яка безсистемно жорстока й ница?
Історія про хлопця, який через брутальну несправедливість опиняється в установі, де над дітьми чинять насильство. Про це ніхто не довідується, бо більшість юнаків сироти або ж мають неблагополучні сім’ї. Про страшні тортури, які кояться за стінами цієї «школи» свідчить лише кладовище, яке невпинно розростається.
Це було боляче читати й нестерпно уявляти, що таке справді відбувалося.
Історія про хлопців, які виживають в виправній школі штату Флорида: «виправна школа, де молодий правопорушник, ізольований від агресивних поплічників, може здобути фізичну, інтелектуальну та моральну підготовку, виправитись і повернутись до суспільства, маючи мету й характер, слушний для справжнього громадянина, шановного й порядного чоловіка з професією або професійно-технічною підготовкою, яка допоможе такій особі давати собі раду в житті». Хлопців називали учнями, а не увʼязненими, щоб відрізняти їх від осіб, які скоїли насильницькі злочини й сиділи в тюрмах.
Усі особи, що скоїли насильницькі злочини у цій школі працювали.
У «Нікелі» все відрізняється, через те, що з тобою робить ця система. У насильстві не було взагалі ніякої системи та ніхто: ані наглядачі, ані увʼязнені - не розумів, що відбувається і чому. Всі вони - на волі хороші люди, усміхнені, лагідні зі своїми дітьми. Але в «Нікелі» нема нічого такого, що змінює людей. В школі та поза неї вони однакові, просто в школі нікому більше не треба прикидатися. Ми не знаємо, від чого будь-хто кайфує, але в цій історії «трошки» відкриваються нездорові бажання. Головне: ніхто тебе звідси (з цього пекла) не витягне, тільки ти сам.
Завдання було триматися тихо і поводитися відповідно до писаних правил поведінки «Нікелю» - дивно, що тих писаних правил ніхто ніколи не бачив, хоча персонал завжди на них посилався. Як і правосуддя, вони існували в теорії. Справжнім божевіллям було тікати, й таким же божевіллям - залишатися.
Що краще? Цей світ (школа), несправедливості в якому робили тебе слабким і несміливим, або той справжніший світ, який чекає, коли ти станеш вартий його?
Звеліти комусь «чини правильно» - це одне, а щоб людина так вчинила - то вже інше. «Моя боротьба - ваша боротьба, ваш тягар - мій тягар. Захищати свої права - це захищати права усіх людей, навіть тих, які ображали тебе».
Герої вигадані. Школа та той жах, який відбувався, реальні. Школа «Нікеля» була закрита у 2011 році. Така школа в США була не одна.
