Багатьом з нас знайоме відчуття заздрості, коли ти свідомо чи несвідомо порівнюєш себе з іншими. Коли ти дивишся на успіхи людей, можливо, і знайомих, і думаєш «от би і мені так», «як би я хотів/ла мати те ж саме». Але де знаходиться та межа заздрості? Головна героїня Джун перетнула її, як тільки свідомо вкрала рукопис Атени Лю - літературної зірки, яка померла в неї на очах і в якої, на відміну від Джун, є все: слава, гроші, чудова репутація, контракт із Netflix.

Обидві дівчини були знайомими з університету, і якщо книги Атени одразу ставали бестселерами, то дебют і вся письменницька карʼєра Джун були глобально провальними. Тож тримаючи у руках рукопис з історією про китайських робітників у часи Першої Світової, вона не знаходить кращої ідеї, аніж власне редагування та видання книги під псевдонімом Джуніпер Сонг, з метою показати своє азійське походження. (Героїня навіть заздрила тому, що в Атени гарне імʼя)

Дівчині вдається видатись у гарному видавництві і отримати те, про що вона так давно мріяла - життя Атени Лю. З цього почитає плестися павутиння брехні, в якому Джун почуває себе, як риба у воді.

В книзі відкривається закулісся видавничої сфери, постає питання расизму і расизму навпаки, як скасовують кумирів. Підіймається тема інтернет тролів, народження скандалів та їх вплив на психіку, і, звісно, про те, що кожен вчинок матиме наслідки.

І хоч розвʼязка не була настільки динамічною, наскільки могла би бути, проте вона доволі логічна і приводить до того кінця, до якого мала б прийти, показуючи справжнє нутро головної героїні.

Будучи в дорослому віці, мені інколи так не вистачає чогось теплого, по-милому наївного, чуттєвого та комфортного. Ось саме такими словами я можу описати всю серію цих книг.

Думаю, вона потрапила до мене тоді, коли я потребувала подібної історії, і саме через це, вона так запала мені в душу.

Ця книга про перше кохання, таке, яке буває тільки в підлітковому віці. Зі сльозами, відчуттям метеликів, непорозуміннями та драмою.

Якби мене запитали, де б я хотіла опинитись просто зараз, це був би однозначно будинок у Казінсі, в якому головна героїня Беллі, яка в середині душі дитина, але дуже хоче стати дорослою, проводить кожне своє літо, разом із синами маминої подруги Кондрадом та Джеремайєю, будучи з 11 років закоханою в одного з них.

Окрім любовної драми, в книзі розкриваються теми справжньої сили дружби, втрати, переживань, стосунків між батьками та дітьми і все це робить книгу важливим романом, який я б радила прочитати усім.

Це справді чудове чтиво для прочитання влітку а також і в холодні пори року, коли хочеться відчути тепло, посидіти біля басейну, провести вечір на пляжі біля костра і відчути себе по-справжньому щасливими.
☀️🏖️🎀🪩🤍

«Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно» або книга, в якій я б хотіла бути головною героїнею (а хто б не хотів, коли ця історія про таємниці, загадки та великий спадок)

Уявіть. Ви живете звичайним життям, вашим єдиним планом є закінчити школу, скласти на відмінно екзамен і отримати стипендію в університеті. Але в один день ваше життя кардинально змінюється. Ви стаєте спадкоємцем мільярдера. А от Айворі Грин і уявляти не треба. Підпрацьовуючи у ресторані і живучи в машині вона зовсім не очікує отримати звістку що вона - спадкоємиця мільярдера Тобіаса Готорна, про якого вона навіть нічого не знає. Єдиною умовою для отримання спадку є те, що вона має рік прожити в Готорн-хаусі разом із іншими членами сімʼї, яких цього спадку позбавили. Але з самого прибуття в будинок, Айворі дізнається, що не все так просто. Будинок приховує в собі загадки, потайні ходи і коди. Онуки Тобіаса вважають, що дівчина - остання загадка свого діда, яку вони мають розгадати. І тепер мета дівчини — перемогти в грі на виживання в новому для неї світі багатства та привілеїв, з небезпекою на кожному кроці. Але чому ж саме вона? Що її повʼязує з сімʼєю Готорн? Про це все ми дізнаємося по ходу книги.

Беручи в руки цю книгу, у мене були великі очікування щодо неї. В якомусь сенсі я марила нею, ще з моменту її анонсу. Чи були виправдані очікування? Абсолютно та беззаперечно так.
Відкривши книгу ти ніби потрапляєш у квест, де на кожному повороті - нова загадка, і доводиться шукати вдало сховані підказки, аби розгадати всі таємниці. До цього в суміш додається атмосфера будинку, цікаві та різноманітні персонажі, за взаємодією яких цікаво спостерігати (особливо за любовним трикутником). Висновок: книга - комфорт. А завдяки легкому слогу та динамічному розвитку подій, вона ідеально підійде для читання на вечір за горнятком чаю.

«Ось їхній світ - співи, танці навколо баків, браслети зі щурячих хвостів. Новий світ для них звичний через те, що ці діти не можуть порівнювати»

«У їхніх смітниках - усі ці історії, яких вони хочуть позбутися, не розуміючи, що, як викинути спогади у смітник, це не зітре минулого, не виправить його»

Харків. 2040 рік. Минуло 15 років після апокаліпсиса, викликаного екологічною катастрофою. Все місто вкрите чорними хмарами, всюди бігають щури, а люди просто намагаються вижити.
Журналістка Ліна отримує завдання - знайти зниклого хлопця на імʼя Влад. Його шукають одразу чотири людини: матір, напарник по роботі, повія та художник. Спілкуючись з ними, Ліна все менше розуміє, що відбулося насправді. Кожен розказує власну історію, проте жодна з історій не складається у загальний пазл. Відчуття, ніби вони всі говорять про Влада як про різну людину. З часом співрозмовники Ліни починають зникати. Що сталося з Владом у дійсності? Він взагалі існував чи розслідування не має сенсу?

Ця книга вразила мене, враховуючи те, що я не мала ніяких очікувань щодо неї. Автор так майстерно описував цей моторошний світ, що кожна прочитана сторінка викликала відчуття цієї темної атмосфери постапокаліпсиса. Кожна історія, розказана співрозмовниками Ліни повільно проникала у саме серце, змушуючи мене на деяких моментах пускати сльози (що для мене вже показник хорошої книги, яка зачепила щось всередині). З розвитком сюжету, я все думала, чим ця історія закінчиться, що ж таки відбувалося з Владом, куди він зник та з якої причини, чому жодна людина не могла нічого значимого розказати про хлопця. І тільки останні сторінки врешті решт розкривають правду.

«Просто людині потрібна людина»

Про цю книгу мають більше говорити і це однозначно 10/10

Якби напруга була книгою, це була б саме «Служниця».

Читаючи цю книгу, мене переслідували думки, що не може все бути настільки очевидним. Але фішка книжок Фріди Мак-Фадден саме у тому, що вона все перевертає з ніг на голову вже наприкінці. Здавалося б, достатньо банальний сюжет: головна героїня з секретом з минулого влаштовується на роботу у чудовий дім, в якому проживає дивна сімʼя з вишуканим чоловіком, дивною дружиною та дочкою, але повірте, вашою шкірою будуть бігти сироти з кожною секундою усвідомлення, що насправді там відбувається. Одна з кращих книг цієї авторки.