Сортування:
1
Котолог
+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
Морально дуже важка книга, але потрібна для суспільства. Книга розповідає про історію Елвуда — темношкірого хлопця, який хоч і є добрим, працьовитим, цілеспрямованим, чесним і справедливим, просто опиняється не в той час і не і тому місці. Основна тема твору — расизм. На прикладі життя головного героя, ми можемо зрозуміти весь жах ситуації. Адже як сильно він не прагнув кращого життя і як сильно не працював для цього, не все залежало від нього. Адже упередження суспільства, його несправедливість просто ламало життя подібним йому людям. Шокуючим для мене виявився факт, що це правдива історія, яка відбувалась зовсім не так давно, як би цього хотілося. Окремо хочу зазначити — в багатьох відгуках перед прочитанням книги зустрічала тези про «сухий» стиль написання автора. Мені ж так не здалося. Книга йшла дуже легко, все було стисло, в міру емоційно, не затягнуто і зрозуміло. Тому тут - «на колір і смак…». Книга написана паралельно у двох часових рамках - «теперішній час», коли головний герой дорослий і про те, коли хлопці були вихованцями Нікеля. Зазвичай, якщо автор може правильно обіграти і скористатись цим прийомом, стає читати ще цікавіше, бо сюжет складається як пазл у голові читача. І в цій книзі це дуже добре спрацювало. Шок в останньому розділі, здивування і розуміння всього закарбують цю книгу у пам’яті ще дужче. Фінал книги дуже символічний — змусив виступити сльозам в мене. Книга однозначно варта прочитання.
Анонім
“Нікелеві хлопці” - це пронизливий та емоційний роман, який відкриває очі на темні сторінки історії США. Я була шокована, дізнавшись, що виправний заклад, описаний в книзі, справді існував — і це було не так давно. Головним героєм є Елвуд Кертіс — молодий хлопець, який вірить у справедливість та силу змін. Він надихається промовами Мартіна Лютера Кінга та щиро прагне зробити світ кращим. Однак через несправедливе звинувачення потрапляє до виправного закладу “Нікель”, де зіштовхується з насильством, жорстокістю та дискримінацією, що панували у цій системі. Колсон Вайтхед дуже майстерно передає реалії расизму, сегрегації та соціальної несправедливості, якої зазнавали афроамериканці. Фінал книги довів мене до сліз. Це дуже сильна, зворушлива історія, яка довго не відпускає та змушує замислитись над важливими питаннями, що залишаються актуальними і сьогодні. Це роман, який варто прочитати всім, хто цікавиться історією, соціальними питаннями та боротьбою за права людини.
Анонім
Книга розказує нам про школу Нікель, яка приховує злісні таємниці та має такі місця на своїй території, з яких не повертаються. Це про упереджене та ганебне ставлення до дітей, в першу чергу, через їх колір шкіри (сам факт якого вже був підставою на арешт без належного і справедливого розслідування). Історія про тортури за найменші провини та навіть, якщо проходив повз не в той час і не в тому місці. В школі було запроваджено тяжку фізичну працю, що по суті своїй була рабською. Для хлопців головне – залишитися живим, врятуватися. Але як, коли ти всього лише хлопець-підліток, якого ввесь світ називає злочинцем? хлопчик, до якого весь світ ставиться, як до нижчого класу, майже як до худоби, і це через твій колір шкіри. «Нікелеві хлопці» – це, перш за все, про проблеми американського суспільства: расову дискримінацію, насильство та знущання над дітьми, ґвалтування, корупцію та людську жорстокість у всіх проявах. Чи раджу книгу? Ні. Чому? Бо книга про важке і важливе, але це точно не найкраща книга, яка може змалювати перелічені проблеми. Написано часто сумбурно, оковирно, заплутано і, головне, незрозуміло для чого це так було писати. Стиль і манера оповіді дуже заважали сприйняттю тексту і глибини проблематики. Фрази, які мені сподалися: У «Нікелі» все відрізняється, через те, що з тобою робить ця система. Спенсер і всі вони — може, на волі вони хороші люди. Усміхнені. Лагідні зі своїми дітьми. — Його рот викривився так, наче він висмоктував повітря з гнилого зуба. — Але я побував на волі, мене знову привезли сюди, і я знаю: тут нема нічого такого, що змінює людей. Тут і там вони однакові, просто тут нікому більше не треба прикидатися. Якщо всі відвертаються, тоді всі — співучасники. Якщо він відвернеться, то буде так само причетний, як і решта. Так він це бачив, так завжди дивився на речі. У школі вказували на двері хлопцям, яким виповнилося вісімнадцять: швидкий потиск руки, трохи дрібних грошей на дорогу. Ти вільний, повертайся додому або пробирайся далі, у байдужий світ. Найпевніше звернеш не на ту стежку. Хлопці в «Нікель» потрапляли вже травмованими, а відбуваючи покарання, діставали ще більше травматичних ушкоджень. Попереду на них часто чекали ще гірші невдачі та в’язниці суворішого режиму. Якби комусь треба було охарактеризувати загальну траєкторію, то нікелеві хлопці були в стані перманентного пиздецю до, під час і після терміну в школі. Можливо, його життя склалося б інакше, якби уряд США відкрив країну для людей іншого кольору шкіри так само, як відкрив армію. Але одне діло — дозволяти комусь убивати замість тебе, а інше — дозволяти цьому комусь жити поряд. Закон про права військовослужбовців належним чином опікувався білими хлопцями, з якими він служив. Але військова форма мала різний зміст залежно від того, хто її носив. Який сенс у безпроцентних позиках, якщо тобі заборонено заходити в банк для білих, який їх надає?
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях