Колсон Вайтхед

💔Коли я почала читати книгу, то розраховувала на традиційні сюжетні повороти: втечі, зустрічі, негаразди і визволення. Автор взяв усі мої читацькі сподівання й передбачення і розтоптав їх ущент. Книга полишила в мені діру. Я читала з готовністю до найгіршого, бо тема рабства не найлегша, але виявилась не готовою.

💔Є історії, які треба переварити – це одна з них. Коли я перегорнула останню сторінку, то дуже хотіла поділитись враженнями… і не заходила слів. Слава «сумна», «тривожна», або «похмура» здаються надто убогими і непереконливими. Ця книга – гімн відчаю, несправедливості і безкарності зла.

💔Книга складна, але не текстом, чи плутаниною сюжету. Книга складна тою темрявою людської душі, яка відкривається у всій своїй неприглядності. Якщо кривавий трилер я читаю досить безтурботно, то тут напруга не відпускала мене до останньої сторінки.

💔Інколи мої переживання за рабиню Кору, яка втікає з плантації були аж надто болючими. Я спеціально взяла для паралельного читання гумористичну прозу, щоб мати можливість розслабитись. Але навіть це не допомагало повністю – я здригалась коли випадково зустрічала ім’я героя з «Підземної залізниці» в безтурботному тексті про відпустку.

💔Чи читати книгу? Так. Вона абсолютно точно заслуговує на свої нагороди. Це потужна проза високої полиці. Вона подарує яскраві емоції, але може бути досить виснажливою.

Все найгірше, що ви можете уявити при словах «виправна школа для хлопців» є на сторінках цієї книги. Але найстрашніше — ця школа дійсно існувала майже 100 років.

Колсон Вайтхед розповідає про зламані долі, зруйновані життя, понівечені душі. Він ніби запитує - Як у цивілізованому світі може бути таке? І водночас кричить - Таке відбувається поряд із нами, в цей самий час, на цій самій землі.
Та чи можемо ми щось протиставити системі, яка безсистемно жорстока й ница?

Історія про хлопця, який через брутальну несправедливість опиняється в установі, де над дітьми чинять насильство. Про це ніхто не довідується, бо більшість юнаків сироти або ж мають неблагополучні сім’ї. Про страшні тортури, які кояться за стінами цієї «школи» свідчить лише кладовище, яке невпинно розростається.

Це було боляче читати й нестерпно уявляти, що таке справді відбувалося.

Історія про хлопців, які виживають в виправній школі штату Флорида: «виправна школа, де молодий правопорушник, ізольований від агресивних поплічників, може здобути фізичну, інтелектуальну та моральну підготовку, виправитись і повернутись до суспільства, маючи мету й характер, слушний для справжнього громадянина, шановного й порядного чоловіка з професією або професійно-технічною підготовкою, яка допоможе такій особі давати собі раду в житті». Хлопців називали учнями, а не увʼязненими, щоб відрізняти їх від осіб, які скоїли насильницькі злочини й сиділи в тюрмах.

Усі особи, що скоїли насильницькі злочини у цій школі працювали.
У «Нікелі» все відрізняється, через те, що з тобою робить ця система. У насильстві не було взагалі ніякої системи та ніхто: ані наглядачі, ані увʼязнені - не розумів, що відбувається і чому. Всі вони - на волі хороші люди, усміхнені, лагідні зі своїми дітьми. Але в «Нікелі» нема нічого такого, що змінює людей. В школі та поза неї вони однакові, просто в школі нікому більше не треба прикидатися. Ми не знаємо, від чого будь-хто кайфує, але в цій історії «трошки» відкриваються нездорові бажання. Головне: ніхто тебе звідси (з цього пекла) не витягне, тільки ти сам.

Завдання було триматися тихо і поводитися відповідно до писаних правил поведінки «Нікелю» - дивно, що тих писаних правил ніхто ніколи не бачив, хоча персонал завжди на них посилався. Як і правосуддя, вони існували в теорії. Справжнім божевіллям було тікати, й таким же божевіллям - залишатися.

Що краще? Цей світ (школа), несправедливості в якому робили тебе слабким і несміливим, або той справжніший світ, який чекає, коли ти станеш вартий його?

Звеліти комусь «чини правильно» - це одне, а щоб людина так вчинила - то вже інше. «Моя боротьба - ваша боротьба, ваш тягар - мій тягар. Захищати свої права - це захищати права усіх людей, навіть тих, які ображали тебе».

Герої вигадані. Школа та той жах, який відбувався, реальні. Школа «Нікеля» була закрита у 2011 році. Така школа в США була не одна.

Коли читаєш цю книгу, то відчуваєш нестерпне відчуття болю та несправедливості, а коли при цьому усвідомлюєш, що книга основана на реальних подіях - жах посилюється у пʼятикратному розмірі. Тортури та жорстокість, рани що вони по собі лишають на дитячій шкірі - все це описано настільки детально, що сльози просто не можуть не йти. Ця історія про дітей, які просто хотіли бути собою. Просто хотіли бути дітьми. Моєю шкірою бігають сироти, коли я згадую про цю книгу.

Оцінку, нижче 10 поставити не можу. Рука не підіймається

Книга, яка торкається до глибини душі і тримає ще довший час.
Важко сприймати, коли життя людини ламається не справедливо… Ось так чорношкірий хлопець, який слухав і захоплювався проповідями Мартіна Лютера Кінга, вірив у світле майбутнє, в один момент просто «несправедливо» опиняється у виправній школі. І життя набирає зовсім інших обертів і іншого світла.
Насправді це соціально-психологічний роман.
За основу взята, на жаль, реальна історія про виправну школу у Флориді, де проводили тортури над шкільними вихованцями (школа діяла понад 100 років і закрита була лише у 2011 році).

***Довіряти вищій порядності, яка живе в серці кожної людини.
***Якщо тобі є з ким розділити істину ти вже не самотній.
***У душі ми маємо вірити в те, що ми - особистості, що ми важливі, що ми достойні, і щодня ходити вулицею життя ми маємо з цим відчуттям гідності й цим відчуттям особистості.
*** Зробіть кар’єру людяності. Зробіть її основною частиною свого життя.
Це збагатить ваш дух так, як ніщо інше. Дасть вам те рідкісне відчуття шляхетності, яке може виникати лише з любові й самовідданої допомоги ближньому.

Книги з великою кількістю нагород викликають одночасно інтерес та пересторогу.
Саме цю можна сприйматиймати, як альтернативну історію, утопію, що завгодно, лише не історичний роман. Якщо шукатимите тут достовірних історичних фактів - на вас чекатиме розчарування.
XIX ст. штат Джорджія, плантація. Рабовласницька система ще процвітає, попри активну діяльність аболіціоністів. Молода рабиня Кора разом з іншими проливає піт і кров, не маючи навіть надії про те, що щось може змінитися. Проте вона не така як усі, тому що лише її матері вдалося втекти і навіть мисливці за рабами не змогли її відшукати. Дівчина несе через життя образу до матері і це водночас додає їй впевненості у власних силах змінити стан речей. Одного дня вона втікає разом з іншим рабом Цезарем. І тут згадується вислів "з вогню у полум'я". Головні випробування лише розпочинаються і ніхто не взмозі зрозуміти де ж починається справжня свобода. "Підземна залізниця" - насправді метафора, це - таємна організація, яка допомагала рабам-втікачам. На сторінках книги вона набуває реальних рис з платформами, рейками та паротягом.
Автор постійно тригерить, провокує, грає на емоційності, зображає ницість учасників системи. Читання не швидке, з постійними флешбеками та історіями від другорядних персонажів.
Простота тексту насправді наповнена таємними сенсами та відсилками до реальних фактів (які відбувались набагато пізніше). Наприклад, досліди над чорношкірим населенням, таємне зараження сифілісом та ін.
Книга спонукає до роздумів та осмислення історичної правди, справедливості, національної свідомості.
Читати - однозначно раджу, але чомусь вона не відгукнулася для мене так, як наприклад "Вбити пересмішника" чи інші на подібні теми. 📖"Дівчина -рабиня мала більший попит, ніж цуценята, бо то був ніби монетний двір - гроші, які народжують гроші."
📖"Усі люди народжуються вільними, якщо тільки не визначено: ти - не людина."
📖"Серед насіння бавовни були розкидані зерна насильства і смерті"
📖"Рабство стає гріхом, коли в хомут запрягають білих, а не африканців"

Не сказати, що це найкраща книга на цю тему, але вона досить легко написана і має декілька цікавих сюжетних поворотів