Колсон Вайтхед

Морально дуже важка книга, але потрібна для суспільства.

Книга розповідає про історію Елвуда — темношкірого хлопця, який хоч і є добрим, працьовитим, цілеспрямованим, чесним і справедливим, просто опиняється не в той час і не і тому місці.
Основна тема твору — расизм. На прикладі життя головного героя, ми можемо зрозуміти весь жах ситуації. Адже як сильно він не прагнув кращого життя і як сильно не працював для цього, не все залежало від нього. Адже упередження суспільства, його несправедливість просто ламало життя подібним йому людям.

Шокуючим для мене виявився факт, що це правдива історія, яка відбувалась зовсім не так давно, як би цього хотілося.

Окремо хочу зазначити — в багатьох відгуках перед прочитанням книги зустрічала тези про «сухий» стиль написання автора. Мені ж так не здалося. Книга йшла дуже легко, все було стисло, в міру емоційно, не затягнуто і зрозуміло. Тому тут - «на колір і смак…».

Книга написана паралельно у двох часових рамках - «теперішній час», коли головний герой дорослий і про те, коли хлопці були вихованцями Нікеля.
Зазвичай, якщо автор може правильно обіграти і скористатись цим прийомом, стає читати ще цікавіше, бо сюжет складається як пазл у голові читача. І в цій книзі це дуже добре спрацювало. Шок в останньому розділі, здивування і розуміння всього закарбують цю книгу у пам’яті ще дужче.

Фінал книги дуже символічний — змусив виступити сльозам в мене.

Книга однозначно варта прочитання.

“Нікелеві хлопці” - це пронизливий та емоційний роман, який відкриває очі на темні сторінки історії США. Я була шокована, дізнавшись, що виправний заклад, описаний в книзі, справді існував — і це було не так давно.

Головним героєм є Елвуд Кертіс — молодий хлопець, який вірить у справедливість та силу змін. Він надихається промовами Мартіна Лютера Кінга та щиро прагне зробити світ кращим. Однак через несправедливе звинувачення потрапляє до виправного закладу “Нікель”, де зіштовхується з насильством, жорстокістю та дискримінацією, що панували у цій системі.

Колсон Вайтхед дуже майстерно передає реалії расизму, сегрегації та соціальної несправедливості, якої зазнавали афроамериканці.

Фінал книги довів мене до сліз. Це дуже сильна, зворушлива історія, яка довго не відпускає та змушує замислитись над важливими питаннями, що залишаються актуальними і сьогодні.

Це роман, який варто прочитати всім, хто цікавиться історією, соціальними питаннями та боротьбою за права людини.

Книга розказує нам про школу Нікель, яка приховує злісні таємниці та має такі місця на своїй території, з яких не повертаються.
Це про упереджене та ганебне ставлення до дітей, в першу чергу, через їх колір шкіри (сам факт якого вже був підставою на арешт без належного і справедливого розслідування).
Історія про тортури за найменші провини та навіть, якщо проходив повз не в той час і не в тому місці.

В школі було запроваджено тяжку фізичну працю, що по суті своїй була рабською.
Для хлопців головне – залишитися живим, врятуватися. Але як, коли ти всього лише хлопець-підліток, якого ввесь світ називає злочинцем? хлопчик, до якого весь світ ставиться, як до нижчого класу, майже як до худоби, і це через твій колір шкіри.

«Нікелеві хлопці» – це, перш за все, про проблеми американського суспільства: расову дискримінацію, насильство та знущання над дітьми, ґвалтування, корупцію та людську жорстокість у всіх проявах.

Чи раджу книгу? Ні.
Чому?
Бо книга про важке і важливе, але це точно не найкраща книга, яка може змалювати перелічені проблеми. Написано часто сумбурно, оковирно, заплутано і, головне, незрозуміло для чого це так було писати. Стиль і манера оповіді дуже заважали сприйняттю тексту і глибини проблематики.

Фрази, які мені сподалися:

У «Нікелі» все відрізняється, через те, що з тобою робить ця система. Спенсер і всі вони — може, на волі вони хороші люди. Усміхнені. Лагідні зі своїми дітьми. — Його рот викривився так, наче він висмоктував повітря з гнилого зуба. — Але я побував на волі, мене знову привезли сюди, і я знаю: тут нема нічого такого, що змінює людей. Тут і там вони однакові, просто тут нікому більше не треба прикидатися.


Якщо всі відвертаються, тоді всі — співучасники. Якщо він відвернеться, то буде так само причетний, як і решта. Так він це бачив, так завжди дивився на речі.


У школі вказували на двері хлопцям, яким виповнилося вісімнадцять: швидкий потиск руки, трохи дрібних грошей на дорогу. Ти вільний, повертайся додому або пробирайся далі, у байдужий світ. Найпевніше звернеш не на ту стежку. Хлопці в «Нікель» потрапляли вже травмованими, а відбуваючи покарання, діставали ще більше травматичних ушкоджень. Попереду на них часто чекали ще гірші невдачі та в’язниці суворішого режиму. Якби комусь треба було охарактеризувати загальну траєкторію, то нікелеві хлопці були в стані перманентного пиздецю до, під час і після терміну в школі.

Можливо, його життя склалося б інакше, якби уряд США відкрив країну для людей іншого кольору шкіри так само, як відкрив армію. Але одне діло — дозволяти комусь убивати замість тебе, а інше — дозволяти цьому комусь жити поряд. Закон про права військовослужбовців належним чином опікувався білими хлопцями, з якими він служив. Але військова форма мала різний зміст залежно від того, хто її носив. Який сенс у безпроцентних позиках, якщо тобі заборонено заходити в банк для білих, який їх надає?

Гарна, щемлива, сумна книга, зовсім невелика за розміром.

Історія про головного героя, який потрапляє до виправної школи для неповнолітніх, а також про те, через що саме йому доводиться там пройти.

До цієї школи потрапляють як і крадії авто і злодії, так і просто круглі сироти, що залишились без родичів. Оскільки мова йде про 60-ті роки в США на фоні гострої расової сегрегації та відвертим знущанням над темношкірими, до виправної школи часто потрапляють і діти, які в кафе сіли за столик для білих.

Ця розповідь відображає систему та підхід до виховання важких (іноді зовсім ні) підлітків, особливо на фоні расової дискримінації. А також повністю гнилу систему, в якій продукти виділені для харчування дітей, опиняються в найближчих кафе, а діти змушені фарбувати ґанок для директорів «школи».

«Я побував на волі, мене знову привезли сюди, і я знаю: тут нема нічого такого, що змінює людей. Тут і там вони однакові, просто тут більше нікому не треба прикидатися»

"Нікелеві хлопці" Колсона Вайтхеда — це книга, яка надовго залишиться зі мною. Історія розгортається навколо сумнозвісного виправного закладу для хлопців, і Вайтхед з болісною точністю описує жорстокість, несправедливість і темряву, які ховаються за стінами подібних інституцій. Мене вразило, як автор майстерно занурює читача в атмосферу страху, безнадії та водночас зворушливої людяності, яка живе всередині кожного персонажа.

Особливо мене захопила реалістичність головного героя, Елвуда, котрий, попри жорстокість системи, не втрачає віру в справедливість. Книга вчить цінувати прості речі та боротися за правду, навіть коли світ навколо руйнується. "Нікелеві хлопці" залишають відчуття глибокого суму, але разом з тим і розуміння важливості зберігати надію. Це справді важлива книга, яка говорить про теми, що лишаються актуальними й сьогодні.

«Можна змінити закон, але не зміниш людей і їхнього ставлення»©️

«Нікелеві хлопці» це книга, про яку хочеться сказати, що вона хороша.
Тут нема якихось екшен сцен чи відверто шокуючих моментів, адже так чи інакше окрема інформація про подібні заклади давно незримо присутня і періодично виринає на поверхню.
Хоча в виправній школі Нікель зібрана вся жорстокість, несправедливість та жахіття подібних закладів автор не намагається занурити тебе в вир страждань, але робить мовчазним спостерігачем і показує як людська байдужість та відчуття безкарності розв’язують руки. Як важливо залишатись вірним собі і відстоювати свої погляди.

Сподобалось, що автор не намагається ткнути носом в події, а дає трохи відсторонений погляд «зсередини», тут нема драми заради драми, а є спокійна розмірена оповідь, майже без прямого опису насильства, а картина безвиході складається з дрібних деталей побуту, уривків фраз та напівнатяків.

Ця історія варта бути прочитана та почута.

🐉 Книжкова Драконка

Насильство - ось єдиний важіль, здатний зрушити Землю.

Я не дуже люблю книги про расизм, не моя ця тема. Але ця історія не залишила мене байдужою. Сильна книга, принизлива. Якщо читати на тему расизму, лише такі твори.

Незважаючи на те, що це преміальна книга (а такі книги зазвичай розумні, але дуже занудні), читається вона дуже легко. Легко про важливе.

Історія, повна трагізму, розказана афро-американським підлітком, який волею долі потрапив із виправний заклад.

Книга про насильство, дружбу, сім'ю, дискримінацію, боротьбу та байдужість. Фінал ріжучий, зворушив і розбурхав мою душу.

«У душі ми всі повинні вірити, що ми особистості, що ми значущі і гідні і з цим самим почуттям власної гідності та важливості ми і повинні день за днем ​​крокувати вуличками життя.»

"Нікелеві хлопці" Колсона Вайтхеда – це книжка, що завдає удару прямо в серце й змушує переосмислити власні цінності. Заснована на реальних подіях, вона розповідає історію двох хлопців, які опинилися в сумнозвісній виправній школі для підлітків у Флориді. Автор майстерно передає атмосферу несправедливості та жорстокості, які пронизують стіни цього закладу, змушуючи нас замислитися над тим, як система може ламати людські долі.

Особливо вражає те, як Вайтхед поєднує художню вигадку з історичними фактами. Його герої настільки реальні, що за кожного з них переймаєшся, кожну сторінку переживаєш як особисту трагедію. І хоча книга важка, вона залишає після себе не тільки біль, але й віру в те, що навіть у найтемніші часи є місце для надії та людяності.

"Нікелеві хлопці" – це не просто історія про жорстокість і несправедливість. Це заклик не мовчати, коли перед нами постає зло. Ця книга точно залишить свій слід у вашому серці, і довго не відпускатиме після того, як перегорнете останню сторінку.

Реальність страшніша за вигадку!

Вайтхед пише так, що починаєш сумніватися у своїх знаннях про підземну залізницю. Тому, якщо це поняття для вас нове, рекомендую почитати про нього після прочитання книжки. Не буду розповідати далі, щоб без спойлерів, але це дуже гарний художній елемент.

"Підземна залізниця" - це книжка про рабство. "Хатина дядька Тома", "Кохана" - я завжди над цими книжками плачу. Як одна людина додумалася, що має право володіти іншою? А суспільство, наука і релігія їй у цьому підіграли: "так, ти все робиш правильно, молодець". Змушувати людей до каторжної праці, розлучати сім'ї, катувати і вбивати - і жорстоко карати тих, хто наважується протистояти, і уже байдуже, раб це чи вільна людина. Іти проти системи нікому не дозволять.

Кора, як і її мати, і бабуся, живе на одній плантації. Вона чула про землі, де чорношкірі живуть вільно, але ніколи б не наважилася втікати сама. Та життя змінюється, і їй доведеться пройти через неймовірно важкі випробування.

Це болісна книжка, але варта того, щоб ви звернули на неї увагу. Не тільки через важливість теми, а й заради талановитого написання. Варто зазначити, що автор не намагається витиснути сльозу з читача, а розповідає історію про шлях Кори до свободи. Історію, якій віриш. А фінал мене вразив до глибини душі.

За книжкою є серіал, і він мені сподобався. Зважаючи на тему, доволі жорстокий. Цікавий момент з кольорами - дуже-дуже темні кадри і яскраві світлі. Наглядно передають емоційний стан героїв. Як і усі історичні картини, показує побут, костюми - ще глибше знайомство зі світом книжки.

Ця книга змушує згадати найтемніші сторінки американської історії.
Елвуд Кертіс — спритний і працьовитий хлопець, що живе зі своєю суворою бабусею, яка тримає його в дисципліні. Він палко вірить у ідеали Мартіна Лютера Кінга і боретьбу за емансипацію та рівність.
Його життя змінюється, коли його відправляють до жорстокої виховної школи Академія Нікеля, де править безжалісний садист Мейнард Спенсер. Елвуд, наївний і впертий, вірить, що може боротися з несправедливістю, корупцією, репресіями в школі, але його хороші наміри швидко гасять батогом. Він знаходить союзника в цинічному і розумному Тернері, який шукає способи вижити в цьому пеклі.

Водночас ми заглядаємо у майбутнє, де дорослий чоловік живе в Нью-Йорку, але травматичне минуле повертається в його життя, коли знаходять тіла тих, хто був похований в Академії Нікеля.
Навіть після смерті хлопці завдають клопотів.

Роман Колсона Вайтхеда «Нікелеві хлопці» - це не просто звинувачення «Академії Нікеля», а засудження американських соціальних структур і глибокого расизму, що дозволили існування таких місць. Ця книга обпікає душу, коли доходиш до останніх сторінок.

Чудовий роман про справедливість і НЕсправедливість, який варто прочитати. А ще він є свідченням унікальних літературних здібностей Колсона Вайтхеда, який вже вдруге отримав Пулітцерівську премію.

💔Коли я почала читати книгу, то розраховувала на традиційні сюжетні повороти: втечі, зустрічі, негаразди і визволення. Автор взяв усі мої читацькі сподівання й передбачення і розтоптав їх ущент. Книга полишила в мені діру. Я читала з готовністю до найгіршого, бо тема рабства не найлегша, але виявилась не готовою.

💔Є історії, які треба переварити – це одна з них. Коли я перегорнула останню сторінку, то дуже хотіла поділитись враженнями… і не заходила слів. Слава «сумна», «тривожна», або «похмура» здаються надто убогими і непереконливими. Ця книга – гімн відчаю, несправедливості і безкарності зла.

💔Книга складна, але не текстом, чи плутаниною сюжету. Книга складна тою темрявою людської душі, яка відкривається у всій своїй неприглядності. Якщо кривавий трилер я читаю досить безтурботно, то тут напруга не відпускала мене до останньої сторінки.

💔Інколи мої переживання за рабиню Кору, яка втікає з плантації були аж надто болючими. Я спеціально взяла для паралельного читання гумористичну прозу, щоб мати можливість розслабитись. Але навіть це не допомагало повністю – я здригалась коли випадково зустрічала ім’я героя з «Підземної залізниці» в безтурботному тексті про відпустку.

💔Чи читати книгу? Так. Вона абсолютно точно заслуговує на свої нагороди. Це потужна проза високої полиці. Вона подарує яскраві емоції, але може бути досить виснажливою.

Все найгірше, що ви можете уявити при словах «виправна школа для хлопців» є на сторінках цієї книги. Але найстрашніше — ця школа дійсно існувала майже 100 років.

Колсон Вайтхед розповідає про зламані долі, зруйновані життя, понівечені душі. Він ніби запитує - Як у цивілізованому світі може бути таке? І водночас кричить - Таке відбувається поряд із нами, в цей самий час, на цій самій землі.
Та чи можемо ми щось протиставити системі, яка безсистемно жорстока й ница?

Історія про хлопця, який через брутальну несправедливість опиняється в установі, де над дітьми чинять насильство. Про це ніхто не довідується, бо більшість юнаків сироти або ж мають неблагополучні сім’ї. Про страшні тортури, які кояться за стінами цієї «школи» свідчить лише кладовище, яке невпинно розростається.

Це було боляче читати й нестерпно уявляти, що таке справді відбувалося.