Кожне слово, кожний рух, кожний персонаж просочений тривогою. Уявіть людину, яка руйнує себе отрутою «ну чому я тоді…» і «якби ж я тільки…», зіпсовує своє власне життя. Хіба ми, як розумні істоти, не прийшли на землю, аби бути щасливими в той короткий термін життя, який нам даровано? Люди лютували й плакали і руйнували все на світі протягом століть, скаржилися на своє жалюгідне маленьке життя, але усе гине й створюються знову. Ось у чому мудрість.

Ми небагато важимо у системі речей…Нас легко забудуть…Ми послужимо людям соціальним або моральним уроком, не більше. Але картину і будь-яке мистецтво - пам’ятатимуть і оплакуватимуть втрату завжди, принаймні доти, доки триває історія… Вся книга просочена станом жертви, не цілісністю особистості. Я відчула глибокий вплив російської літератури. Авторка змалювала персонаж Бориса, хлопця з України, базуючись імперською літературою.

Ця книга змагається за звання найзануднішої з будь-коли написаних книжок, і мені здавалося, що я витратила на неї тисячі годин. Цього часу вистачало б на те, щоб вивчити іноземну мову або навчитися гри на фортепіано.

Людство упинилось не у звичному для себе становище — потрапило на чужу планету з обмеженими ресурсами. Тут панує філософія виживання, а не завойовування та відкриттів. Навіть скромний доглядач водоростей — і той учасник великого подвигу виживання. Спенсо — дівчина (людина) народжена на іншій планеті при не дуже прегарних умовах для людства. Вона дивачка, а малі дивачки не змінюються, навіть коли дорослішають. Вона войовниця, а шлях воїна — не втікати від проблем, а приймати й долати їх. Вона дочка боягуза та зрадника.

Боягуз — це той, кого більше непокоїть те, що скажуть люди, як буде правильно. Від того, як тебе називають, сміливішим не станеш. Сміливість — це здатність визнати себе тим, ким ти є. Наш спадок, спогади з минулого — усе це впливає на нас. Проте не можна дозволити їм визначити, хто ми такі. Коли минуле, замість натхнення, стає кліткою, це означає, що ти дозволила йому заволодіти собою. Не можна визначити своє майбутнє, відштовхуючись від чогось, чого не розумієш. 

Не можна сидіти в печері лише тому, що боїшся іскри в собі. Її треба не гасити, а вчитися контролювати. Упевненість — мати героїзму. Кожен великий воїн вміє вправно нахвалятися, щоби нагнати страху й невпевненості в серця своїх ворогів. Прагни в небовись, до чогось величнішого. Прислухайся до зірок…

Врахуйте, що це перша частина, попереду ще дві-три, але кінцівка з усіма відповідями.

Книжка про зґвалтування на війні, історії жінок, які не потрібні навіть смерті. Зґвалтування — найдешевша зброя, відома людині. Вона руйнує родини та спустошує села. Перетворює молодих дівчат на вигнанок, які хочуть, аби їхнє життя скінчилося, хоча воно ще ледь встигло початися. Призводить до народження дітей, що повсякчас нагадують своїм матерям про важкі випробування і часто зазнають цькувань у суспільстві як “погана кров”. А в підручниках історії про це майже ніколи не говорять. Імена цих жінок не збережуть ані підручники з історії, ані воєнні меморіали, які ми проминаємо на вокзалах чи в центрах міст, але для мене справжні героїні — саме вони.

Зґвалтування це навмисна стратегія, зброя масового ураження — не лише щоб нищити гідність і тероризувати населення, а й щоб стерти з лиця землі людей, яких вони вважають представниками ворожого етносу чи невірними. Сексуальне насильство таке поширене — за своє життя з ним стикається кожна третя жінка. Воно не знає ні раси, ні класу, ні кордонів: воно відбувається всюди.

Перше кримінальне розслідування, зґвалтування як воєнного злочину відбулось аж у 1998 році. Жіноче тіло в усьому світі залишається полем битви, а сотні тисяч жінок несуть на собі невидимі рани війни. Зґвалтування це навмисна зброя терору, і хоч накази на її використання необов’язково віддають старші офіцери, але зґвалтування сприймають як допустиме порушення дисципліни та спосіб виплеснути злість і розчарування.

У цій книжці зібрані найгірші жахи, на які здатна людина. Читати було непросто. Але я познайомилася із несподіваними героями, побачила, наскільки важливо не зупинятися, поки не вдасться покласти край цьому лиху. Такі книжки роблять тебе сильнішою та розумнішою.

Сьогодні — завдяки новим технологіям і комунікаціям — ніхто не може сказати, що не знав. В 21 столітті несуть відповідальність не лише злочинці, а ті, хто бачили та мовчали. Всюди — навіть у Європі — злочинців захищає мовчання.

Ця історія про покоління з потужною енергією, яке вигодувано молоком і соком повоєнної Держави, потім викохані своїми батьками в достатку, отримали повну зайнятість, нові університети, книжки у мʼяких яскравих обкладинках, рок-н-рол та доступні ідеали. Це покоління мало смаки, ідеї, багатство. 

Ця історія про політику та популізм: «це вішальник і кат, представник родинних цінностей, гроза іммігрантів, шукачів прихистку, мандрівників і маргіналів». 

Ця історія про любов та помсту: «Молі кохала його, він довіряв їй, і вона поважала його довіру. Це було щось особисте між ними. Все що вони робили, не стосується ні нас, ні читачів, ні кого». 

Ця історія про насильство чи то загрозу насильства та про найважливіший момент в карʼєрі. Ця історія про мелодію, яка не може пережити психічного збудження. Ця історія про вибір: музика чи мораль. 

Ця історія про «ментальність шантажиста та моральну стійкість блохи».

Ця історія 1998 року, але яка актуальна.

Надія може зламати? Що таке надія, це лише блискуча принада для довірливих? На що здатна любов? Як вибратися з кайданів токсичного, нещасного, відчайдушного кохання?

До Аляски приїздить два типи людей: ті які тікають кудись, або ті, які тікають звідкілясь. І от із цим другим типом треба завжди бути насторожі. Та не тільки людей тут треба остерігатися. Сама Аляска вмент може обернутися зі Сплячої красуні на суку з обрізом у руці. Тут помилитися можна тільки раз. А помилишся вдруге — каюк тобі. Аляска край магічний, тут всьому навчишся. Тільки треба відкритися йому, однак він ще й підступний. Джек Логдон сказав, що на Алясці є тисячі способів померти. Тож треба пильнувати завжди. Тут не забавки, не казки, тут все по-справжньому: довга ніч, холод, ведмеді та відсутність цивілізації. Треба навчитися виживати: стріляти, убивати, прогодовувати й захищати себе. Люди тут не на вершині харчового ланцюга. 

Отак почалося життя Лені та її сім’ї на клаптику землі, куди під час припливу не досягала вода, на півострові зі жменькою людей і сотнями диких звірів, у кліматі такому суворому, що й убити може. Тут нема поліційного відділку, телефонного зв'язку, і ніхто не почує крику. Вони далеко від цивілізації. 

На дикій Алясці, далеко від туристичних узбереж, людей з неординарними поглядами вистачало. Вони вірили в дивні речі, молилися єдиному Богу, а в їхніх підвалах можна було знайти однакову кількість рушниць і Біблій. Якщо комусь хотілося жити там, де йому не казатимуть, що робити, і де всім не буде діла, що ти робиш, — Аляска підходила ідеально. Індивідуалістів тягне сюди через дух пригод, що далі від цивілізації — то більше дивного. Більшість людей після однієї темної, понурої 18 місячної зими щодуху тікали звідси. Ті, що лишалися — злочинці, любителі пригод, романтики, самітники, — рідко коли їхали взагалі. 

Головне не тільки, що події відбуваються на Алясці, але те, що це 1974 рік, в якому доросла роботяща жінка не може отримати кредитну картку. Не треба скиглити через те, чого не можеш змінити. Треба жити далі та давати жити іншим.

Лені опинилася в пастці цієї місцини й браку грошей, але щонайперше — у пастці хворобливого викривленого кохання. Дитина завжди горює за втраченими батьками — і байдуже, як саме вона їх втратила й наскільки прекрасними чи гівняними вони були. Всі ми здатні на потужні емоції, які здатні зсунути континенти нашого минулого. Людину можна водночас любити й ненавидіти, можна сильно й глибоко переживати, соромитися своїх почуттів і водночас радіти, що вчинили такий страшний злочин… Життя — і закон — не на боці жінки. Інколи вчинити правильно — це аж ніяк не правильно. 

Все сталося саме так, як повинне було. Вони обоє перетнули власний океан — її був повний жорсткої любові й утрати, його — болю, — щоб зустрітися там, де їхній дім. Ми, люди, робимо все так, як хочемо. Так цікавіше життя. 

Аляска має велике серце, це жінка, яка вміє любити. Книжки — це тільки відображення реального життя, а не воно саме.