Морально дуже важка книга, але потрібна для суспільства.

Книга розповідає про історію Елвуда — темношкірого хлопця, який хоч і є добрим, працьовитим, цілеспрямованим, чесним і справедливим, просто опиняється не в той час і не і тому місці.
Основна тема твору — расизм. На прикладі життя головного героя, ми можемо зрозуміти весь жах ситуації. Адже як сильно він не прагнув кращого життя і як сильно не працював для цього, не все залежало від нього. Адже упередження суспільства, його несправедливість просто ламало життя подібним йому людям.

Шокуючим для мене виявився факт, що це правдива історія, яка відбувалась зовсім не так давно, як би цього хотілося.

Окремо хочу зазначити — в багатьох відгуках перед прочитанням книги зустрічала тези про «сухий» стиль написання автора. Мені ж так не здалося. Книга йшла дуже легко, все було стисло, в міру емоційно, не затягнуто і зрозуміло. Тому тут - «на колір і смак…».

Книга написана паралельно у двох часових рамках - «теперішній час», коли головний герой дорослий і про те, коли хлопці були вихованцями Нікеля.
Зазвичай, якщо автор може правильно обіграти і скористатись цим прийомом, стає читати ще цікавіше, бо сюжет складається як пазл у голові читача. І в цій книзі це дуже добре спрацювало. Шок в останньому розділі, здивування і розуміння всього закарбують цю книгу у пам’яті ще дужче.

Фінал книги дуже символічний — змусив виступити сльозам в мене.

Книга однозначно варта прочитання.

Ця серія потрапила на полицю улюблених книг для перечитування.

Вона не відрізняється геніальним сюжетом. Нічого нового ви в принципі не побачите: багато відсилок на інші історії, запозичень чи називайте як хочете.

Але мені від того не ставало менш цікаво.

Часто у класному фентезі зі складним продуманим світом дуже страждає любовна лінія, ніби не може бути зовсім ВСЕ добре.

Але «Безсила» - це для мене поєднання класного типового сюжету фентезі із чудовою романтичною складовою, що западає в саме серденько.

Класно прописані персонажі, дуже приємні головні герої залишають приємний післясмак історії, навіть на її драматичних моментах.
Тут є і красиві романтичні сцени, і соковита драма з дуже «красивими» прописаними сценами, символами і відсилками в кожній з наступних частин.

В королівстві, серед людей із суперздібностями, Пейден — Звичайна, яка вимушена це приховувати. Потім вона потрапляє на Ігри Очищення, рятуючи випадкового перехожого, що виявляється принцом Кайєм. І там має проявити всю свою силу і винахідливість, щоб вижити без здібностей.

Ще варто зазначити, що в книзі немає хот-сцен. Плюс це чи мінус — вирішувати вам.
Для мене це однозначно плюс, тому що сучасне фентезі часто ними ПЕРЕнасичене просто.
Тут всього в міру і всього достатньо.

Ця серія залетіла мені «на ура»🫶🏻

Сильна історія про виживання, зміни, боротьбу людини із самим життям.

Книга написана так, що читається легко, зацікавлює, хоча і не виділяється якимось динамічним екшн-сюжетом.

Сюжет іде по спіралі, переносячи нас в різний час історії і саме у цій книзі це є великим плюсом. Авторка гарно обіграла це, не заплутуючи читачів, а навпаки — все поступово розкривається і розуміння в кульмінації історії дає той самий «вау-ефект».

Головні герої складні. Вони не ідеальні, але і не погані. Ти розумієш їхні помилки, емоції, дії.

Ми спостерігаємо зростання головної героїні Кайї протягом її життя. На цьому шляху «переживаючи» з нею багато подій: радостей і розчарувань, трансформації від «болотяного дівчиська» до сильної жінки.

Історія про дискримінацію та упередження, про людську жорстокість та байдужість. Але, одночасно з тим — про доброту, любов та співчуття, силу людського духу та любов до природи.

Випадково прочитала другу історію за місяць зі схожим сюжетом. Тепер вже бачу, що всі помітили схожість із «Тринадцятою казкою», вони дійсно мають багато спільного. Проте «Задзеркалля» сподобалось мені більше, хоча і не спочатку.

Історія розпочинається з того, що Кет повертається до рідного дому, де багато років не була, через те, що пропала її близнючка. Там на неї навалюється багато спогадів із дитинства, а ми (читачі) разом з нею повинні розплутувати цей клубок.

🖍️Великим мінусом, як на мене, дійсно є те, що в половині книги 90% складають дитячі спогади головної героїні.
Спочатку читач не може зрозуміти, наскільки це важливо для сюжету та що багато-що із цих спогадів є алегоріями, які придумав дитячий мозок через психологічні травми.
І можна сказати: «в цьому і суть, щоб читач не розумів СПОЧАТКУ». Але! Якби я не мала звички не кидати книгу, наскільки б поганою вона не була, я б кинула її не вагаючись.
Бо ці спогади настільки фантазійні, наскільки в них детально прописані дитячі ігри, що я засинала просто.
Якби авторка окреслювала ці сцени з дитинства дівчат більш стисло і динамічно, було б цікавіше і не вплинуло на сюжет🙌🏻

Тому, якісь реальні сюжетні дії і повороти почались по суті тільки з другої половини книги. Стало цікаво і інтригуюче тільки, коли виявилось, що багато спогадів помилкові.

Персонажі неоднозначні абсолютно всі. Близнючок в деяких речах розумієш, а від деяких вчинків обох ставало просто гидко.
В цілому сюжетна лінія із загибеллю Ель достатньо передбачувана, але в іншому історія мала багато неочікуваних сюжетних поворотів.

В кінці було приємне враження, коли «все стає на місця» із дитинством дівчат, задзеркаллям, Синьою Бородою, Зубною Феєю, Мишею, Відьмою, «Побігом із Шоушенку» і тд, але з описами всього авторка реально затягнула.

Емоцій книга викликала багато, особливо в останніх розділах. Загалом історія дуже важка, адже вона не про фантазії дітей, а про справжніх монстрів, які живуть в нашій з вами реальності😢

Закінчення неоднозначне, але ще раз підкреслює несправедливість світу. Адже персонажі, які страждали все життя, не мали тієї жорстокості, які заслужили хепі енду, його не отримали.

Книга сподобалась насамперед своєю атмосферою.
Сама детективна лінія також доволі цікава та динамічна. Вона «затягує» та змушує хотіти швидше дізнатись розвʼязку.
Хоча історія і не викликала в мене якогось «вау-ефекту» чи шоку (навряд чи я захочу перечитувати її ще раз), але нудно мені точно не було. Є й інтрига, і містика, і драма, і романтика. Проте всього в міру, тому це справляє враження просто непоганої «рівної» історії.
Персонажі цікаві, не набридливі, підозрювані в мене змінювались разів 5, що класно, тому що не було занадто все очевидно прописано😅
Головна героїня також сподобалась. Просто звичайна дівчина, не ідеалізована чудо-жінка😄 сподобалось, що авторка додала любовну лінію з містером Пемберлі, але в міру, щоб це залишилось все ж детективом, а не романом.
Якщо ви любите атмосферу вікторіанської Англії, то вам однозначно сподобається «Моторошне сяйво».