451 за Фаренгейтом

Наукова фантастика, антиутопії — один з моїх найулюбленіших жанрів в літературі. Спочатку тобі здається все неможливим та абсурдним, що такого не може бути і ніколи не буде, але чим далі ти занурюєшся, тим більше бачиш спільного із нашим життям. І хоч ця книга мала багато подібних ідей і задумка була досить цікавою, але стиль написання саме цього твору мені не зайшов. На відміну від інших творів автора, все якось надто складно написано і не до кінця зрозуміло. Проте можливо згодом, через кілька років я повернусь до цієї книги, щоб знайти в ній "сенси"

Не дуже люблю пафосно висловлюватися, але в даному випадку це найбільш влучно - це геніальний твір, який і багато чого передбачив - ті ж відео-екрани на всі стіни! І доволі доступними словами пояснює просто істини - без читання, без розвитку критичного мислення люди стануть лише зручними інструментами в руках влади, при цьому з легкістю виконуючи навіть найбезглуздіші накази. Розвиток, прогрес у науці - це чудово, необхідно та неуникненно.... Але тільки при збереженні загальнолюдських цінностей, при аналізі історії та вірних висновках з подій минулого цей прогрес призведе до розквіту, а не до само- або ж взаємо-знищення людських спільнот.

«... Напихайте людям голови інформацією, яку не можна перетравити, захаращуйте їх нічого не вартими «фактами», аби вони переситилися, аби відчували себе «чудово поінформованими». І тоді вони вважатимуть, що думають, що рухаються вперед, хоч насправді й стоять на місці... »
⠀
«451° за Фаренгейтом» Рей Бредбері
⠀
Жанр: роман-антиутопія
Вид-во: @bohdan_books
⭐3/5
⠀
Герої: Ґай Монтеґ, Кларіс Маклелен, Міллред, брандмейстер Бітті, Фабер, місіс Фелпс, місіс Бауелс, Ґренджер, Френд Клемент, доктор Сіммонс, професор Вест.
⠀
Світ, де читання - злочин, бо книжки змушують людей думати, бути щасливими. Натомість уряд створив пристрої, наприклад портативні навушники, величезні екрани на стінах. Емоції та почуття або відсутні взагалі, або фальшиві, люди приховують справжнє обличчя, ховаються за пустими тв-шоу.
⠀
Головний герой Ґай Монтеґ працює пожежником [не гасить пожежі, а навпаки - спалює книжки, разом із будинками, де їх знаходять]😯
⠀
Одного дня головний герой зустрічає дівчинку Кларіс Маклелен 🤔 Вона різко відрізняється від інших; цікавиться навколишнім світом і, врешті, самим Монтегом; посміхається та радіє дрібницям. Після їхньої розмови щось змінюється в ньому... До того ж він помічає як його дружина стала абсолютно чужою людиною, так ніби вони й не знайомі. А усі навколо його просто дратують.
⠀
Протягом усієї книжки ми ніби зазираємо у розум головного героя, його постійні роздуми, як він змінюється, що стоїть за вчинками і як він виступає проти системи.
⠀
Виявляється, весь цей час, зовсім поряд, існує супротив людей, що раніше були письменниками, лауреатами, професорами і втратили все. Аби книжки не зникли назавжди, люди їх запам’ятовували і таким чином передавали у спадок.
⠀
Це філософська антиутопія. Основна тема - суспільство, де люди не хочуть мислити самостійно, вигідні меседжі доносяться владою через екрани телебачення.
⠀
Перші 100 сторінок було нудно. Більше того, відчуття, ніби паморочилося в голові😵‍💫Динамічніше сюжет став лише ближче до кінця.
⠀
Коротко кажучи, на якісь роздуми мене не надихнуло. Автор пише важкувато, читала аби дочитати до кінця 📚