Рей Бредбері

Я вже колись писала, що одночасно читаю декілька книжок одночасно. За звичай це не менше 4. Перша це обов’язкова, друга, ту яку читаю перед сном, третя яка необхідна для навчання (як правило англійською) і четверта «дорожна». Та що подорожує зі мною в сумці, яку я читаю уривками в метро, чи в потязі, між парами і в парку на лавці, коли даю собі хвилинку перепочинку. Вчора я дочитала таку книжку - «Кульбабове вино» Рея Бредбері від видавництва «Богдан». В цю осінь, коли в гуртожитку довго не вмикали опалення, це книжка, невеликого формату, стала для мене символом минулого літа, яка увібрала у себе радість, тепло та світлі миті життя.

Я думаю, не потрібно багато розповідати про цю книжку, вона по праву займає своє місце серед шедеврів світової фантастики. Книжка «Кульбабове вино» стала для мене подорожжю у світ спогадів про миті дитинства і тонкої філософії життя. Сюжет поринає у літо 1928 року в маленькому містечку Грінтаун, де 12-річний хлопчик Дуглас відкриває для себе світ, де життя йде за своїм неспішним, але невпинним ритмом, відзначаючи кожен день радощами, болями та простими щирими істинами.

Одна з найсильніших особливостей книжки це її лірична атмосфера, створена унікальним авторським стилем Рея Бредбері. Його опис природи, літнього тепла і «кульбабового вина» — напою, який старший брат Дугласа створює для зберігання кожної миті цього літа, є символом і метафорою збереження спогадів, які зігріватимуть душу у важкі часи. Кожен розділ, немов окрема склянка кульбабового вина, розкриває нову сторінку дитинства і новий аспект людського життя. Я читала, і просто наповнювалась теплом, а на вустах відчувався солодкий смак кульбабового вина, про яке я в реалі навіть не знаю, чи воно існує.
«Кульбабове вино» сповнене тонкими, іноді сумними рефлексіями на теми життя і смерті, радості й болю. Бредбері порушує складні теми через призму дитячого сприйняття, показуючи, як діти поступово знайомляться з болем втрат, з відчуттям часу, що невпинно тече, і з необхідністю відпускати. Я не набагато старша за головного героя, і його світосприйняття надзвичайно близьке і зрозуміле мені…

Дуглас вчиться цінувати кожну мить життя і, попри те, що книга здається простим описом дитячих переживань, вона має глибший сенс. У цьому романі вирують дитячі радощі, однак вони переплетені з важкими, серйозними темами, які задають важливі запитання про життя і його сенс. Цей твір — про спогади, які ми зберігаємо в серці, про дрібні деталі, що формують наше життя, і про те, як ми намагаємося втримати в собі цей невловимий дух дитинства, наче в пляшці з вином.

«Кульбабове вино» — це літературний шедевр, який варто читати вдумливо. Він ідеально підходить для тих, хто цінує поетичний, багатошаровий стиль, кому подобається розмірковувати над філософськими аспектами повсякденного життя. Бредбері створив не просто історію про літо і дитинство, а справжній еліксир пам’яті, який доводить, що справжня краса в простих, але неповторних миттєвостях...

Щиро Ваша #Клякса.

Джим і Вілл – звичайні тринадцятирічні хлопчаки, сміливці та мрійники. Але навіть їм доводиться мовчати про те, що вони побачили. Хто б повірив двом хлопцям із буйною уявою, яким щоразу приписують нові вигадки? Та серед усіх є одна людина, що їм вірить. Це батько Вілла – старий бібліотекар, який мовчки живе серед книжкових полиць. Він знає більше, ніж можна собі уявити, і розуміє більше, ніж варто.

Рей Бредбері — майстер американської літератури, який своїми творами заглиблюється в найтемніші куточки людської душі, піднімаючи теми страхів і надій. Завдяки своїм шедеврам, таким як 451 градус за Фаренгейтом і Марсіанські хроніки, він умів переплести казкову атмосферу з моторошною реальністю, змушуючи читачів замислитися над одвічними питаннями добра і зла.

Після цієї книги ви не зможете сприймати цирк як місце радощів. Усмішки клоунів, яскраві вогні — усе це приховує холодний, темний світ. Тут веселощі — лише маска, під якою криється щось значно страшніше. Тут душу можуть забрати так, що ніхто цього й не помітить.

Ця книга не лякає чудовиськами, що вистрибують із темряви, але пробуджує найпотаємніші страхи, приховані глибоко всередині. Вона створює відчуття, що Зло зовсім поряд, сховалось у тіні. Воно тебе помітило, дивиться, і крок за кроком наближається...

Програмовий твір у 9 класі #програма_зарубіжної_літератури
.
📚Антиутопія Бредбері вражає. Дійсно.
.
📚Перед нами історія пожежника, який не гасить пожежі, а, навпаки, спалює книжки... Але в один момент його життя змінюється. Він намагається врятувати хоч частинку Доброго, світлого і мудрого задля майбутнього людства, яке на межі загибелі.
📚Чому люди стали однакові?Вони мають лише екранних "родичів" і майже не розмовляють. Вони не думають😕
.
📚"Не судіть книжки за їхніми обкладинками" (с)
.
📚Може ще не пізно зазирнути за обкладинку і щось змінити?Може саме від нас залежить яким буде світ через сотні років?
.
📚Рекомендую роман всі😊І великим, і маленьким. Всім, хто не боїться думати. Не дайте затягнути себе у те, що оточує героїв роману Рея Бредбері☝
.

Всі знають Рея Бредбері, як автора культового роману “Кульбабкове вино”, але мало хто знайомий з його талановитими оповіданнями.

Оповідання автора неможливо визначити за стилем, тому що автор наплював на всі канони та змішав їх. Прооте, самі від цього вони перетворились з гарних на незабутні.

Кожне оповідання це наче подорож у казковий, невідомий світ, в якому ти ніколи не знаєщ що тебе чекає. Герої в оповіданнях справжни люди в яких автор підкреслив самі невловими риси характери, але самет ті, які створюють справжний портрет особистості.

Часом я до останньої сторінки не могла осягнути ідею письменника, але це не заважило насолоджуватись текстом.

Чудовий збірник для знайомства з творчістю автора.

Розпочну з того, що я чомусь побоювалась братись за книги цього автора. Раніше читала лише оповідання "Усмішка", яке справило на мене дивне враження.
Але цього разу я зважилась!Це збірник оповідань( їх тут аж сотня) в двох томах. Я взяла другий через неуважність 😁.

Оповідання є різних жанрів: містичні, горорні, психологічні, фентезійні, ліричні, фантастичні. Далеко не всі оповідки мене захопили, деякі пройшли повз, але ті, що зачепили, вразили в самісіньке серце. Глибокі, філософські, в них багато роздумів про сенс життя, його швидкоплинність.Читаючи, я неочікувано натрапляла на такі неймовірні одкровення, які захоплювали мої думки і проникали в душу.

Про що вони?
🔆Про самотніх людей-привидів, які бродять поміж нас, але ми їх вперто не помічаємо;
🔆Про те, що коли в нас вірять, то ми здатні творити чудеса;
🔆Про машину часу, яка може повернути нас у минуле, повне радості та веселощів;
🔆Про те, що перед тим, як когось прощати, мусимо найперше пробачити собі;
🔆Про самотність, яку часом відчуваєш через байдужість близької людини;
🔆Про те, що муштра - не найкращий спосіб виховання дітей;
🔆Про шанс сказати найважливіші слова своїм померлим родичам;
🔆Про те, що найжахливішими драконами на землі є все ж таки люди.
Ці оповідання викликали в мене зачудування, смуток, співчуття, змушували сміятись і щиро плакати.

Вважаю своє знайомство з творчістю автора досить вдалим! Вкотре переконуюсь, що треба бути відкритішим до чогось нового і незвичного, бо саме так можна натрапити на щось дуже особливе😊

🌻 Затишна, душевна, автобіографічна повість про одне літо з життя 12-річного Дугласа Сполдінга. Такі книги варто читати в осінню мряку, замотавшись у плед, або холодними зимовими вечорами біля каміну, коли так хочеться тепла, сонечка, сімейного затишку і приємних спогадів.
А ще "Кульбабове вино" я б порадила читати хлопцям-підліткам, коли ствержують, що окрім "Тореадорів" і "Тома Сойєра" для них взагалі немає літератури.

P.S. Рей Бредбері дуже любив читати, він навіть вважав себе "випускником бібліотеки", тож зовсім не дивно, що в кожному з цих творів, є герої-книголюби. Герої, які читають книги або пишуть, які зберігають їх від знищення, які втікають на іншу планету, щоб там оживити персонажів улюблених творів...

🔥 Нещодавно я захопилася антиутопіями і саме цю мені вже неодноразово рекомендували.
Світ максимально роботизований. Усе влаштовано для зручності. Надшвидкі автомобілі. Будинки із протипожежних матеріалів. Величезні теле-стіни, які розважають Вас день і ніч. Камери, які слідкують за порядком. Батьки більше не спілкуються з дітьми, а часто зовсім їх не народжують. Та чомусь у цьому світі зовсім немає щасливих людей. І немає книжок. Точніше вони ще є, але під забороною. Цілі покоління спілкуються за допомогою символів, значків, які означають певну емоцію. Читати і писати більше не потрібно, достатньо вміти розмовляти і слухати стіни, з яких до тебе промовляють "родичі", або навушники-черепашки. Щойно десь виявляють книги, як вони підлягають найшвидшому знищенню шляхом спалювання. Саме для цього й існують пожежники...

Твір вразив, здивував, приголомшив! Те, що було написано 100 років тому і вважалося вигадкою, нині стало реальністю! Невже автор, який навіть школу не закінчив, зумів настільки все передбачити? Чи це більшість настільки сліпа, що не бачить куди веде їхня дорога???

І чому я раніше не читала Бредбері? Скільки ж могла втратити! Та на щастя прочитала цю книгу і просто розібрала її на купу цитат.

🌎 Тему фантастики, освоєння космосу, міжгалактичні подорожі, іншопланетні цивілізації, нашестя роботів - вважала зовсім не моєю. Насправді, освоєння Марсу і його подальша колонізація є лише фоном у цій повісті. Іншими, значно важливішими, є питання збереження екології, культурних та історичних пам'яток, дискримінації та расової нерівності, роботизації всього, стосунків в родині, відтиснення книжок і заміщення їх, відторгнення цінностей місцевих жителів і нав'язування своїх, вимирання цивілізацій. Як бачимо, теми зовсім земні і не чужді кожному.

До речі, відчувається, що Юлія Ілюха написала свою дитячу книгу про Мурка Мняуска явно під впливом "Марсіанських хронік" Бредбері.

«...Є такі дні, що їх потрібно куштувати на смак, і такі, що краще відчутні на дотик»

Розповідь починається дуже атмосферно, одразу чіпляє та отримує відгук в серці.
Яка ж гарна мова написання😍... Стільки соковитих висловів та чарівних порівнянь❤️

Книга написана у вигляді маленьких історій (фрагментів), які описують певні момент літа 1928 року, що відбувалися навколо головних героїв: братів Дугласа та Тома.

Кожна маленька оповідка сповнена яскравих описів та соковитих виразів. Коли читаєш її повністю занурюєшся у атмосферу маленького містечка. Такий собі ЩОДЕННИК ЛІТА.

Цю книгу потрібно не ковтати, а смакувати кожне слово.

Серед описів хлопчакових пригод також присутні доволі сильні та емоційні сцени, які глибокі зачіпають душу та залишаються в пам’яті назавжди.

Книга викликає багато посмішок, і немов повертає у босоноге дитинство. Водночас є декілька моментів, які змушують задуматись, переосмислити своє життя, визначити цінності.

Чи рекомендую я цю книгу? Це питання)
Книга однозначно не для кожного читача. Тут не має захопливого сюжету, динамічних подій та тому подібного. Тому думаю не кожен оцінить цю книгу. Особисто мені вона сподобалась)

На жаль, книга Рея Бредбері “451 за Фаренгейтом” набула актуальності сьогодні.

Без сумніву, книгу можна поставити на книжкову поличку під назвою “класика”.
Книга підніме злободенні питання : пропаганда, критичне мислення, особистий розвиток, емпатія.

Рей Бредбері має свій унікальний стиль- суміш класичної прози з дрібкою магічності. При цьому, його не можна сміливо віднести до магічного реалізму:) Його алегорії витончені, але зрозумілі. Чого лише варті стіни з телевізора в квартирі головного героя? 

Автор розкриває питання важливості критичного мислення людини. Яке не в останню чергу, розвивається через читання книг. Про важливість емпатії та співчуття. Будь-яке зневажливе ставлення до людей та їх почуттів завжди обертається більшим злом.

Книга рекомендована для широкого кола читачів.

«451° за Фаренгейтом» (англ. Fahrenheit 451) - роман-антиутопія американського письменника Рея Бредбері в жанрі наукової фантастики, вперше опублікований у 1953 році.

Було дуже важко з самого початку читання, вперше знайомлюсь з жанром антиутопії. Чесно, я була дуже вражена.

Автор настільки точно описує сучасний світ і його проблеми, наче заглянув через призму десятиліть. Мурахи йдуть по тілу від читання.

Для великого % населення людей цілої планети книги - це зло, непотріб, предмет не вартий уваги... Читаєш і розумієш, в якому світі ми живемо, де не потрібні нові знання, історія, друковані скарби минулих часів і видатних людей...

Кожному є над чим задуматись... Надзвичайно цікаво дочитати до кінця - і проаналізувати свої думку стосовно книги.

Розпочну з того, що я чомусь побоювалась братись за книги цього автора. Раніше читала лише оповідання "Усмішка", яке справило на мене дивне враження.
Але цього разу я зважилась!Це збірник оповідань( їх тут аж сотня) в двох томах. Я взяла другий через неуважність 😁.

Оповідання є різних жанрів: містичні, горорні, психологічні, фентезійні, ліричні, фантастичні. Далеко не всі оповідки мене захопили, деякі пройшли повз, але ті, що зачепили, вразили в самісіньке серце. Глибокі, філософські, в них багато роздумів про сенс життя, його швидкоплинність.Читаючи, я неочікувано натрапляла на такі неймовірні одкровення, які захоплювали мої думки і проникали в душу.

Про що вони?
🔆Про самотніх людей-привидів, які бродять поміж нас, але ми їх вперто не помічаємо;
🔆Про те, що коли в нас вірять, то ми здатні творити чудеса;
🔆Про машину часу, яка може повернути нас у минуле, повне радості та веселощів;
🔆Про те, що перед тим, як когось прощати, мусимо найперше пробачити собі;
🔆Про самотність, яку часом відчуваєш через байдужість близької людини;
🔆Про те, що муштра - не найкращий спосіб виховання дітей;
🔆Про шанс сказати найважливіші слова своїм померлим родичам;
🔆Про те, що найжахливішими драконами на землі є все ж таки люди.

Ці оповідання викликали в мене зачудування, смуток, співчуття, змушували сміятись і щиро плакати.

Вважаю своє знайомство з творчістю автора досить вдалим! Вкотре переконуюсь, що треба бути відкритішим до чогось нового і незвичного, бо саме так можна натрапити на щось дуже особливе😊