Це неймовірний роман, неймовірна історія і зрозуміло, чому це топ продажу видавництва, бо - "Орландо", Вірджинії Вульф, це не просто роман, це справжній маніфест модерновій літературі минулого століття.
В той час, коли Джойс писав велитенські і складні модерністські тексти, задавав течію всій літературній тусовці, Вірджинія Вульф вирішила зробити трішки інакше: взяти певні деталі від видатного ірландця і зробити доволі просту для сприйняття книгу, про жінок, про людей, про майбутнє, минуле і теперішнє, про силу любові і владу часу.
Читається книга легко і цікаво, відірватися неможливо, а модне і зручне видання від "ще одну сторінку" тільки довершує цей неперевершенний текст.
Всім рекомендую, супер, клас, бігом в книгарню!
Буду одна з небагатьох, тих, кому Роман не сподобався, треба ж різноманітності у відгуках, щоб когось не настигло таке ж розчарування, як і мене.
Повний відгук я лишила на goodreads, бо подібні параграфи тут лишати не дуже хочеться, тож "скорочено" переповім.
Геніальна класика мене розчарувала, нічого нового.
Почну з плюсів: були дійсно цікаві моменти з поетом на початку, початок четвертої глави - мотузка, на якій трималася моя віра у Вірджинію, яку вона не виправдала. Розписи довгі, проте якісні, не скажу, що цікаві, проте прописані файною мовою, ніц не скажеш, ПРОТЕ, на цьому плюси для мене скінчилися (якщо не враховувати обкладинку у виданні ще одну сторінку, звичайно).
Тепер до негативу... Нудно.. Ні, не таку, ХОЛЕРА ЯК НУДНО. Як би я не старалась, так і не змогла дочитати 6-й розділ, не витримала. Персонажі плоскі, як бічні, так і головна героїня, яка, по суті, не змінилася, єдиний розвиток (а відгуки відгуки на цей шедевр обіцяли нереальний) - зміна від стереотипно чоловічої до стереотипно жіночої поведінки, туди можна віднести незнання географії та математики цим крихким жіночим розумом (колишнім воякою та людиною, що була відповідальною за фінанси та життя сотень людей впродовж сотень років, я нагадаю), емоційність, адже Орландо після перетворення почала лити сльози без відповідної причин (і це не мої вигадки, на жаль, цитати з цим я навела на goodreads). Сюжет неіснуючий, не можу я назвати лінію жив-страждав-перетворився-страждав-страждав-одружився (СПОЙЛЕР. насправді вийшла за чоловіка) сюжетом, якщо Вас цікавить, що відбулося у романі, я можу коротко описати - страждання та природа, дійсно цікавих моментів було небагато, їх до того ж і не розписували, ніби навмисно обрізали, щоб читача повернулася до страждань та природи.
Прогалини у сюжеті, чи його уривках, теж присутні: через сотню років з'являються персонажі, які колись водилися з Орландо, хоча, якщо я не помиляюсь, мали б вже самознищитись до того моменту; а як же арешт майна, а фінансів, і питання позашлюбних дітей? Арешт ніяк не завадив Орландо понад сто років витрачатися на всі свої бажанки, бали та влаштовувати їх у палацах, на використання яких не мала права. З дітьми ще страшніше - вирок про те, що вони не мали права успадкувати майто Орландо прийшов через сто з гаком років після початку чудових процесів, себто, логічно, що вони ніц не успадкують, бо вони вже трохи того, куку.
Якщо коротко - не рекомендую, якщо ви не хочете захлинутися у тій воді, яку лила Вірджинія
Можливо, кожна людська душа має своє місце в часі, відведене їй; хтось народжується для цієї епохи, а хтось для іншої. Орландо, хто він: божественний геній чи найбільший дурненький у світі? Сука Марнославство, відьмо Поезія, хвойда Гординя — вони взялися за руки й затанцювали у його серці.
«Поезію важче продати, ніж прозу, й хоча рядки коротші, на написання витрачається більше часу. Молоді письменники продалися книготорговцям та згодні писати будь-які дурниці, аби лише продати.» Складається враження, що потрібно завжди писати так, як пише хтось інший.
«Почала трішки більше сумніватися у своєму розумі, як і належить жінці, й трішки більше почала пишатися своєю зовнішністю, як це властиве жінкам. Одні риси замахувалися, інші посилювалися.»
Орландо живе від 1620-го до кінця 1920-х. За цей час він устиг побувати коханцем королеви, втрутитись у відносини Англії з Росією, стати послом у Константинополі, помандрувати Європою й Азією з ромами, розбагатіти й розоритися, спромогтися на силу-силенну поганих поем, які з часом стали шедеврами саме тому, чому раніше були поганими, побачити «велику зиму» 1608-го… Роман закінчується 11 жовтня 1928 року — цього дня було оприлюднено книжку Вулф.
Змінювалися століття, змінювався клімат. Зовнішні зміни — це ще не все. Вогкість пролізла всередину. У чоловіків вистигли серця й розмокли мізки. Всебічно відточувалося мистецтво ухильності й недомовок. Відверті розмови заборонялися.
Шукати щастя багато століть і не знайти, шукати слави — і проґавити її, шукати кохання — і не впізнати його, шукати життя — і виявити, що смерть краща.
