Не могла відірватись до останньої сторінки. Книга дуже чуттєва, відверта та просякнута любов'ю та надією. Складалось враження, наче авторка сидить поруч на кухні з філіжанкою кави та ділиться історією свого життя. Раджу цю книгу на 10/10

Мені сподобався стиль автора, це така прям гостра сатира на расизм, на тогочасну політичну ситуацію в Америці, політиків і соціальні явища загалом. Від чорного гумору та абсурдності часом складалось враження, ніби читаю щось заборонене. Гумор тісно переплітається з жорстокістю та трагічними історичними подіями. Саме з цієї книги я вперше дізналася про Еммета Тілла, його жахливе вбивство та наслідки цього вбивства. Як книга з ідеєю й потужним посилом - це чудово. Але як детектив або просто сюжетна історія - мені не надто сподобалося. Втім, сама ідея поєднання жанрової прози з настільки важливою темою мені здається дуже вдалою.

Дуже сподобалось. Це максимально на мій жанр, але авторка пише дуже добре Створила красиву історію кохання - чисту і щиру Затишний світ. Так, місцями читати було дуже важко, але то не зіпсувало враження від тієї книги

Перша книга з циклу про Калеба Траскмана. Головна героїня, Леана Морган – відома авторка трилерів. Одного разу її донька Сара зникає. Поліція заарештовує чоловіка, який зізнається у вбивстві Сари та ще восьми дівчат. Він надає координати де поховані тіла всіх восьми дівчат, окрім Сари. Тому чоловік Леани не вірить у смерть доньки й продовжує її шукати. Та чи жива Сара насправді? Це було супер, як і все, що я читав від Франка Тільє. Книга читалася легко, хоч і повільно (бо мало діалогів). Сюжет тримав в напрузі постійно. Хоч я і наблизився у своїх припущеннях щодо того хто вбивця, фінал мене шокував. Мені дуже сподобалося те, що автор не використовує відомий фінт, коли автор маніпулює читачем весь час кидаючи підозри на різних людей. Це ще більше тримає увагу читача. Продовження однозначно буду читати.

Від "завершую знайомство з автором" до "а це було варте уваги". Якось так можна підсумувати мої враження від книжки. Я читала багато хороших відгуків на неї тому була в передчутті суміші Відчайдушних домогосподарок, Степфордських дружин і Щоденників вампіра, але перші сто сторінок я думала, що очікування зіграли зі мною злий жарт, бо мені було нудно 🥱 Виявляється, мені не дуже подобається ось цей вайб 80-х і 90-х років. Хоча треба віддати належне автору, атмосфера життя маленького містечка зі своїми порядками та ідеальними родинами, в яких чоловік це цар і бог, а дружина не повинна мати власної думки і з розваг у неї тільки зустріч книжкового клубу раз у місяць - передана просто ідеально. От було відчуття, що я теж живу десь там поряд з ними. Щодо теми вампірів, то не чекайте братів Сальваторе чи Каленів, тут вампір дуже такий, я б сказала, другорядний персонаж. Це історія більш про те, що за ідеальним фасадом сімей ховається нерозуміння та нехтування почуттями одне одного, а дружба часто працює тільки якщо не порушує спокійне життя. Проте, мені сподобалось як автор вписав містику в історію. Було декілька дійсно моторошних моментів, а пару разів від огиди хотілося закрити книжку і піти руки помити. Фінал витягнув нецікавий початок. Може жінки і були слабкою статтю у ті часи, але об'єднавшись змогли  і "гори звернути" і повернути собі контроль над власним життям і ще дещо... Інколи справжній жах ховається не на горищі, а у байдужості близьких людей.

Мені сподобався цей милий, місцями драматичний, ромком. Проте, мені б сподобалось більше, якби сюжет скоротили сторінок на 50. Бо під кінець я вже трохи притомилась і хотіла вже пошвидше дочитати. Та разом з цим, епілог мене розчулив. Саме цей момент схилив шальки терезів з моїми враженнями з "нормально" до "добре" 💕 Амбітна Нора погоджується провести серпень зі своєю меншою вагітною сестрою у маленькому містечку Саншайн-Фоллз. Але навіть у відпустці Нора не відпускає контроль над роботою і продовжує працювати віддалено. І о диво 🫢 виявляється, це рідне місто редактора Чарлі разом з яким жінка має відредагувати книгу своєї клієнтки. Це мав би бути троп "від ворогів до коханців", але я не помітила між героями неприязні. На початку їх спілкування було наповнене взаємними підколюваннями, саркастичними висловлюваннями та жартами. Історія дуже літньо-книжкова. Більшість часу герої проводили у сімейній книгарні Чарлі. Між роботою у них почали зароджуватися почуття (як неочікувано 🤭). Та не все було так солодко-ванільно. Бо і Чарлі і Нора і її сестра вели внутрішню боротьбу між обов'язком і власними бажаннями. Можливо я б навіть сказала, що стосунки між сестрами зайняли більше "ефірного часу" чим історія кохання 😕 Це книга про необхідність почути себе та відпустити контроль. Важко врятувати всіх, але ще складніше врятувати себе. Бо часто саме Себе ми залишаємо "на потім". От "Книголюби" це історія про шлях героїв до "потім".

це топ, так не хотілось, щоб історія закінчувалась, насолоджувалась кожною сторінкою і кожною частиною книги 🙌🏻

«Варіація» — це історія, яка не просто розповідає про кохання, а проживає його разом із читачем — у всій його болісній, тендітній і прекрасній складності ❤️ ~ Аллі Руссо — балерина, чий світ побудований на контролі, досконалості та русі. Але коли травма змушує її зупинитися, вона стикається не лише з тілесним болем, а й із внутрішньою пусткою. Її повернення до рідного містечка — це не втеча, а спроба вдихнути на повні груди після довгого утриманого подиху. Там, серед звичних місць і невимовних спогадів, вона знову зустрічає Гадсона — чоловіка, який колись знав її справжню, ту, якою вона боялася бути. Гадсон Елліс — втілення спокою, глибини й прихованої ніжности. Його минуле, сповнене обов’язку й втрат, зробило його тим, хто рятує всіх, крім себе. Але поруч з Аллі він знову згадує, як це — жити не за правилами, а за почуттями. Їхня історія — це повільне, болісне, але прекрасне відновлення зв’язку між двома душами, що колись були частиною одного цілого. У кожному діалозі відчувається тиша невисловленого, у кожному погляді — біль втрати й ніжність спогадів. Яррос майстерно показує, що справжня любов — це не лише блискавка, а й тихий вогонь, який не зникає, навіть коли здається, що він згас. Пікантні сцени тут не для пристрасті — вони для емоційної правди. Через ці сцени Яррос показу, як герої вчаться говорити мовою, яку забули – мовою почуттів.  Теми родини, вибору, прощення й другого шансу проходять крізь кожну сторінку роману. Аллі мусить визнати, що досконалість — не мета, а пастка, а Гадсон — що сила не в стриманості, а в здатності відкриватися. Їхня історія — це доказ, що іноді, щоб знайти гармонію, потрібно розучитися бути сильним і дозволити собі бути людяним. ~ Ребекка Яррос володіє рідкісним даром — писати не про ідеальних людей, а про справжніх. Її герої — з тріщинами, страхами, помилками — але саме це робить їх живими. І, можливо, саме тому, закриваючи цю книгу, ловиш себе на думці, що в кожному з нас є трохи Аллі, трохи Гадсона — і та сама віра, що навіть після втрат завжди можна навчитися любити знову ❤️ Щиро рекомендую!