Ромком з тропом *від ворогів до коханців*. Ворожість між головними героями умовна, бо зникла вже до 100 сторінки.Хоча як такої ворожості з боку Джека не відчувалось взагалі, навпаки було приємно спостерігати як він піклується про Елзі. Ставлення матері до Елзі не дуже нормальне, вона зовсім не звертає уваги на доньку. Елзі, у свою чергу, боїться образити, бо їй і так важко жилось. Таке ставлення матері до доньки мене дратувало. Сюжетна гілка стосунків з родиною має не дуже прописане завершення. Не читали Гіпотезу кохання не біда, але у творі є уривок з персонажами книги. Порівнюючи ці книги не можу обрати фаворита, адже обидві сподобались. Книга пронизана науковими термінами і спільнотою, як і вміє робити Гейзелвуд. Сюжетна лінія з роботою Джека проти теоретиків має цікаві і логічні сюжетні повороти. Любите цікаві та не зовсім стереотипні ромкоми - welcome. Ця книга чудовий спосіб провести час за прочитанням і співпереживанням героям.

Намисто - легкий трилер на один день. Також книга підійде для знайомства з жанром психологічних трилерів або трилерів загалом. Сюжет плавний з двома часовими лініями - до злочину і за 20 років після. Доля буває несправедливою, те як довго Сьюзан чекала на дитину і як швидко її втратила розбиває серце. Здогадалась хто злочинець ще на початкових етапах, що трохи зіпсувало враження. В книзі відсутня динаміка, майже єдині зміни - це зміна локацій. Варто зазначити, що це дебютний твір автора і доволі непоганий для свого жанру. Нагадаю, жанр книги - психологічний трилер.

300 ст. напруги і крутого сюжету! Хороший камерний трилер, де сюжет розвивається в одному місці. Дві часові лінії безумовно доречні - краще розумієш події. Від сюжетних поворотів на останніх 50 ст. голова йде обертом. Головні герої два чоботи пара, хоч їхні спільні *особливості* довго не розкривались. Трісія та Ейтан мають своїх демонів в середині та подружжя було готове розповісти про них своїй половинці і прийняти одне одного. Психологиня Адріана викликала неоднозначне враження через свою жорстокість і зміну характеру.Неприємно слідкувати як вона підштовхувала коханого на злочин, аби самій лишитись білою і пухнастою. За рахунок своєї освіти вона вдала маніпуляторка. Якщо і були сюжетні діри, я їх не помітила, бо була захоплена атмосферою і сюжетними поворотами. Деяких героїв шкода, вони просто опинились не в тому місці не в той час. Ця книга сподобалась мені більше ніж служниця. Хоча спільне в них те, що невинні, з першого погляду, далеко не такі.

Норі 39, вона сценаристка, в неї двоє дітей і її покинув чоловік. Здається, що це кінець і на щасливі стосунки вже не має шансу. Але вона не позиціонує себе жертвою, вона прийняла розлучення з високо піднятою головою, адже ще в шлюбі відчувала себе нещасною хоч і багато для того шлюбу робила. Лео, другий головний герой, не такий егоїст як спочатку здається, насправді він чуйна людина. Навіть готовий терпіти аби кохана людина була щасливою. Подобається з якою любов’ю Нора розповідає про свій дім. Через яскраву обкладинку можна подумати що це простий та легенький роман, але це далеко не так. Це книга про прийняття себе, вміння не порівнювати з іншими, розлуку і непорозуміння. Сюжет до останнього натякав на поганий кінець, але, на щастя, цього не сталося.

Моє повернення до світу фейрі, друга частина циклу. Політичних ігор стає все більше. Якщо в першій частині я не розуміла як Кардан і Джуд можуть бути парою то в цій книзі почуття між ними розпалюються і я цілком можу уявити їх разом. Але це постійні зміни ненависті на любов і навпаки. Тільки Кардан робить якийсь хороший вчинок стосовно Джуд, як слідом за ним йде якийсь поганий. Ці американські гірки тривають всю книгу і викликають чимало емоцій, не завжди позитивних. Джуд чудово порається з керуванням, але підступні дії ворогів, друзів та рідних заважають її планам. В кінці доля Джуд ледь не знищує, через що її дуже шкода, але я вірю, що в наступній частині вона оживе як фенікс з попелу і покаже свою силу. Попри те, що головна героїня смертна вона не хоче покидати цей світ і повертатись до людського, авторка це добре прописала. Загалом друга книга більш цікава тим, що в ній відбувається більше подій.

Кенні викликає цілий спектр емоцій - від співчуття і до нерозуміння. Її ображали за вагу з дитинства і це в’їлось в голову, що її тіло "не таке". Це підтверджує її фраза "Я мушу бути худою". Наскільки вона себе не поважала, що почала дзвонити колишньому і просити повернутись.Мені не зрозуміла реакція Кенні на те, що хлопець сказав, що шукає з нею дружби. Що поганого в тому щоб дружити, що треба було таку істерику зробити:/ Знайомство з Максі виглядає аж дуже казково і кінематографічно. Як друг Максі чудова і стала помічником до виконання мрії Кенні. У книзі була аналогія білої вечірки P.Diddy. Книга - це певного роду рекурсія, авторка написала про дівчину уявляючи як би хотіла жити, де героїня написала сценарій про дівчину уявляючи як би та хотіла жити. Дочка хоч і була незапланованою, але стала справжнім промінчиком в її житті. Тільки з народженням дитини Кенні зрозуміла, що вона цікава як особистість, а не просто тіло.