“Атлас хмар” Девіда Мітчелла – це багатокомпонентний роман, який своєю чергою складається з шести інших історій написаних у різних жанрах. У цих історій різні оповідачі, а події відбуваються від ХІХ ст. до постапокаліптичного майбутнього. Тут вам і пригодницький роман у вигляді бортового щоденника, і епістолярний роман, і детектив, і кіберпанк, і постапокаліпсис. Тож, ось шість життів, які ми проживемо разом з “Атласом хмар”: ⏺Адам Юїнґ - молодий нотар на кораблі у Тихоокеанському плаванні. ⏺Роберт Фробішер - молодий безмаєтковий композитор, який намагається написати свій найвеличніший твір у міжвоєнній Бельгії. ⏺Луїза Рей - юна журналістка-розслідувачка, яка ризикує всім, щоб викрити порушення на атомній станції. ⏺Тімоті Кавендіш - марнославний пристаркуватий видавець, який опиняється в скрутній ситуації з гангстерами і мусить рятуватися. ⏺Сонмі-451 - генномодифікована “серверка” в дайнері у кіберпанковому майбутньому, яка розповідає свою історію Архіватору. ⏺Закрі - молодий житель Долини на Гаваї після великого Краху Цивілізації, який усно оповідає про неймовірні події свого життя. Особисто мені найважчими видалися історії Адама Юїнґа та Закрі, але переважно через стилістику тексту, бо мені буквально їх було важко читати. Проте талант Девіда Мітчелла неможливо применшити – так захопливо написати одну різножанрову книгу та продумати деталі настільки до дрібниць, щоб всі історії сходилися до чогось одного – це перехоплює подих. Ба більше, кожна з історій ще й має свій “голос” і “стиль”, це чудово передали наші перекладачі – Остап Українець і Катерина Дудка – за що я від усього мого читацького серця їм дякую! У своєму романі Мітчелл підіймає низку важливих тем, таких як рабство і свобода, ціна правди і важливість кожної людини та її дій. Я впевнена, що кожен з читачів побачить там ту, яка відгукнеться йому. Особливо повно для мене розкрився “Атлас Хмар” на книжковому клубі Серафими Білої, бо я змогла поглянути на твір з іншого боку. 🌟І на завершення – цитата, яка ідеально підсумовує книгу: “Так, а все ж – чим є океан, як не множиною крапель?”

Якщо ви любите детективи, серіали про лікарів, медицину, паранормальні явища тоді ця книга точно вам сподобається. Кессі працює в морзі та вміє спілкуватися з померлими. Її мовчазні пацієнти розповідають що з ними сталося, що їх турбує, а вона як може їм допомагає. Тому коли на столі в морзі опиняється її найближча подруга, вона розуміє, що це не нещасний випадок, а вбивство. Кессі не зупиниться поки не дізнається все. Я дуже люблю медичні серіали, тому книга мені дуже сподобалася своєю атмосферою, таємницями та розслідуванням. Було важко відірватися від неї поки не дізналася що ж сталося. #марафонкнигомам

Сумно... Останні роки, навіть не слідкуючи спеціально за подіями в Європі, зрозуміла, що щось в них пішло не в той бік. Теракти, масові вбивства, зґвалтування, протести на якісь не зрозумілі для європейця темати... І все це здійснюється або представниками ісламських угрупувань в ім’я алаха, або ж поодинокими мусульманами, що іммігрували до Європи, або навіть вже в ній народилися. І в мене виникла сила силенна питань по типу: З яких причин злочинці залишаються безкарними?, Чому їх хоча б не депортують?, Чому влада, наприклад, Німеччини чи Великої Британії дозволяє, щоб трагедія повторювалась знову і знову? Чому Східна Європа є більш безпечною і спокійною? Як взагалі можливо масово завозити представників арабського і мусульманського світу до країн, де захищають рівність прав жінок і чоловіків, одностатеві стосунки, де врешті-решт євреї можуть спокійно жити? і багато інших подібних питань. І ось з книгою Дуґласа Мюррея я не помилилася. Він легко, обґрунтовано, з перевіреними даними і статистиками розкриває цей болючий, накипілий для Європи темат. "Європа чинить самогубство. Або принаймні її лідери вирішили вчинити самогубство. Чи підуть за ними європейці - це, звісно ж, інше питання." Цими словами починається передмова книги. Коли я прочитала передмову, то подумала: що ще можна розповідати, як автор вже пояснив звідки ростуть ноги і які наслідки?.. Але раджу читати далі! На мою думку, хто раніше не заглиблювався, той дуже і неприємно здивується🫣 Найбільше, що мене обурило, це як взагалі після століть боротьби християнства з ісламом, в наші часи так просто з приниженням гідності своєї культури, віри, прав європейського громадянина віддавати свій Дім в руки ворога?... Західна Європа зі своєю травмою історичної провини, лібералізмом і гіпердемократією викривила поняття "расизм, нацизм, фашизм, дискримінація" і обернула їх проти ж своїх корінних громадян... До речі, виявляється Австралія також має свої бзікі на темат минулого, але вона трохи краще справляється з ситуацією. Коли я скінчила книгу, відчула, що ситуація ніяк не сумна, а дуже-дуже трагічна😒 Але є і приємні бонуси! Це перелік цікавої нонфік літератури, цікаві факти (нехай не завжди позитивні, а іноді посмертні) з життя авторів і виникнення їхніх творів.

Четверта книга авторки, яку я читала і на яку я покладала великі надії, і вони 100% виправдалися. Неймовірне академічне фентезі в стилі дарк академії. Атмосфера Оксфорда передана чудово, я ніби сама гуляла тими вуличками, Кафе, бувала в тих класах, водночас сюжет, який не дає занудьгувати ні на секунду. І нехай хтось каже, що книга занадто складна, та мені так не здалося, хоча я не маю жодного відношення до перекладу, мені було неймовірно цікаво читати кожен рядок та зноску. Я дуже прониклась героями, їхньою метою, і хоч про методи головного героя можна сперечатися довго, я можу сказати, що було дуже цікаво за ним спостерігати. Ну і звісно ж в стилі авторки фінал, який розтрощив моє серце та історія яка залишиться в ньому назавжди.

Приголомшливе завершення трилогії, напруга, інтрига, все настільки на межі, що перезоплює подих, поки читаєш. Цей фінал просто розтрощив моє серце, але водночас я не могла б уявити нічого іншого. Авторка знов доводить свою не ймовірність, а ця Трилогія залишиться моєю найулюбленіших ще надовго, я впевнена.

Неймовірна історія, неймовірна, дуже якісно написана книга, настільки ж морально важка, наскільки неймовірна. Те як пише автор, скільки сеансів закладає у свої книги, це викликає захоплення, дуже мало читала книг, які б настільки мене вразили як ця.

Мій мозок знайшов цю серію дуже комфортною 😁 авторка, як виявилося, колись писала напівканонні книги по Stargate: Atlantis і ось чому я прям відчула ностальгічний дух, як в старих фантастичних серіалах. Кожна книга з оцих 4 перших — це окрема історія, де в трьох взагалі геть різні персонажі, в четвертій знов зустріч з тими, що були в першій. По суті на диво життєствердна і гуманістична фантастика, хоча ГГ постійно і каже про людожерство корпорацій (вони-то безжальні, але тут достатньо доволі адекватних людей). Я прям не знаю, що сказати, щоб не проспойлерити, окрім того що це дуже екшенові легкі книжки з цікавим світом, який явно продуманий достатньо, щоб сюжетні події не виглядали зовсім притягнутими за вуха й можливі сили, які мають шанс з'явитися в сюжетах майбутніх історій, були логічними.

Я перечитувала цю книгу вдруге, пам'ятаючи свій захват від неї, але цього разу моя реакція була нуу..😐 З одного боку, Ширлі Джексон має дійсно цікавий стиль письма та непогане відчуття для послідовного, хоч і не завжди реалістичного, дивакуватого діалогу. Вона створює атмосферу маленького містечка і готичного будинку, а опис Дому на пагорбі — справжній шедевр, де будинок майже оживає, стає своєрідним персонажем, що віддзеркалює страхи та самотність Елінори. Її відносини з Теодорою та інші взаємозв’язки додають психологічної глибини і відчуття тривоги. Дрібні деталі, несподівані переходи між сценами, гра уяви та підсвідомих страхів — усе це показує майстерність авторки. Фінал, особливо останнє слово, захоплює і залишає після себе сильне враження. З іншого боку, книга має суттєві недоліки. Часто персонажі поводяться надто об’єктивно щодо власного страху, і в моменти, коли відбувається щось страшне, я відчувала себе так само відстороненою. Довгі, галюцинаторні «моторошні» сцени написані нечітко, іноді настільки, що я швидко їх пролітала. Лише останні десять сторінок трохи більше сфокусовані та трохи страшні, але навіть тоді я змушувала себе читати, сподіваючись отримати більше, ніж отримала. Отже, враження змішане: атмосфера, опис будинку та психологічна гра героїв заслуговують похвали, але темп і частина «страшних» сцен залишають бажати кращого. В цілому, книга цікава, але трохи переоцінена. Оцінка — 7/10.