Ух, яке захопливе чтиво чекає на тих, хто триматиме в руках цю книгу! Потужна історія, страшна в своїй реальності, моторошна в наслідках прадавніх забобонів, надихаюча в бажанні змінити своє життя, смілива в карколомних пригодах дівчинки, жінки. Варіс, яка зараз багата, успішна модель, незалежна та самодостатня жінка, посол ООН, кохана дружина, любляча мама пройшла довгий, складний шлях до свого успіху. Сомалійська дівчинка, дитина пустелі і піску, що любить свою таку складку батьківщину, яка й досі з ніжністю згадує своє босоноге дитинство, проведе вас своїм життям без прикрас. Кочівне життя в пустелі, де вода – найбільше благо, де праця тяжка і виснажлива, але вечірні розмови біля ватри – щирі, з жартами і веселощами, де ніхто не скаржиться, що йому тяжко, «мама, мені нудно», «мама, я це не їстиму», де мішок рису – це щастя, де дощ – це свято. Романтика пісків, але є речі, які перевернуть вашу свідомість, охоплять вас жахом, відразою, жалем і злістю. Страшна і тяжка доля дівчаток і жінок в Сомалі, примітивні забобони, що забирають тисячі дівчачих життів, а якщо ти вижила – прирікають на страждання на все життя. Чоловіки, яких мені хотілось роздерти, обмежені тупі створіння, по-іншому не можу їх назвати – аж досі тіпає від їх поведінки! Підлітка, що втечею рятується від свого батька і весілля з 60-річним старцем, дитина, яку продають за 5 верблюдів пенсіонеру, дівчинка, яку життя кидатиме від випробування до випробування, яка лише своїм впертим характером та небажанням повертатись до батька, вигризла своє майбутнє. Варіс, яка не знала, що таке помідор, унітаз, яка не мала взуття – стала послом ООН. Карколомна історія життя! Неймовірна сила духу та сміливість! Дуже раджу прочитати!

Це шикарна книга. Здавалося б – сюжет, який обіграно сотнями авторів, але як же гарно й тонко він поданий. Валансі, «стара діва», родина якої втратила всі надії кудись її пристроїти, живе під тягарем послуху та поступок своїм рідним. Велика родина, купа родичів, кожен зі своїми таракашками – всі такі консервативні, правильні та нудні до оскоми, що Валансі просто в’яне під їх наглядом та настановами. Рідня, що отримує садиське задоволення зайвий раз нагадати їй, яка вона «стара», нецікава, неосвічена та ще й негарна. Постійний тиск правил, булінг від найрідніших робить життя дівчини просто нестерпним. Але вона страх як боїться показати себе справжню, свій багатий внутрішній світ, коло своїх інтересів, довести, що вона яскрава особистість, а не зацькована сіра миша. Допоки звичайний лист, написані слова, не змінили кардинально її долю. І виявилось, що нічого смертельного у висловлюванні власної думки немає, що відстоювання своєї позиції не робить тебе гіршою, що сказати все, що тримала в собі стільки років – є звільненням від пут родини. Шикарна повість, що наочно вчить – будьте самі собою, не живіть чужими очікуваннями і бажаннями, сміливо йдіть до мети, власної мети, творіть свою долю, навіть шляхом проб і помилок, шукайте себе і без страху отримуйте бажане. А найголовніше, говоріть про свої бажання, свої почуття, свої мрії, не закривайтесь в собі. А життя Валенсі на свободі вас приємно здивує – дівчина не просто з перчинкою, у неї нічого собі стрижень, а ще майбутнє, яке вона створила своїми руками. Раджу!

Зв'язок із своїм корінням, з пращурами, славними часами козаків та їх звитягою, занурення в наш етнос, традиції, культуру. Кожне оповідання має посил до вічних тем: боротьба добра і зла, підлості та доброчесності, доблесть та звитяга, зрада та підступ. Коротесенькі жартівливі оповідання були ну занадто прості і нецікаві мені. Сподобалось “Матусине благословення» - сила материної любові, як оберіг на все життя. Віра в силу пращурів, зв’язок з їх духом через міць величного дуба, пророщеного з маленького жолудя. «Кіндрат Бубненко-Швидкий» - туга за часами козаччини: історія, що ж стається і як живуть козаки в літах. Старий дід-козак, що втратив всю родину – вирізали ляхи, але дожив до глибокої старості і дуже любив людей та веселі оповідки. Людина з великим серцем, відвагою та любов’ю до своєї землі. Ну, а мій топ, це «Марко Проклятий»! У мене волосся дибки ставало, коли я читала, за що ж був проклятий цей Марко! Людина-звір, нелюд, що наробив горя на десятки життів, забирав життя без докорів совісті, вбивав жорстоко і безжалісно. Син, проклятий батьками, проклята душа, яку не приймає не лише земля, а навіть пекло. Дух, що приречений носити в торбині свої найстрашніші гріхи, душа, що має спокутувати свої гріхи довго і тяжко, покаятись і робити добро не в благо собі, а заради інших. І десятиліттями Марко блукає світом, допомагаючи іншим, і благаючи про прощення. Та сила вчиненого зла завелика і постійно нагадує про себе, що Марко ні на хвилину не забував силу свого злого начала. Тому приречений Марко вікувати з вчиненим злом за плечима, чекаючи на спокуту. Дуже раджу це оповідання - проймає своїм жахом на що здатні люди та силою їх спокути. Злий дух, що ходить серед нас, чорна безодня зла, що прагне віднайти свій спокій. Якщо читаєте коротку прозу – раджу. Гарна мова, живі яскраві образи, наш фольклор та традиції, культура, пісні, традиції.

Книга за 12 годин. Реально? Реально. Особливо якщо поставити сон на стоп, забути про дітей і домашні обов’язки. Ну, звісно ж, з перервами на «Мааам, пити… Мам, їсти…». Починаю серію книг від найбільш спірної авторки Коллін Гувер, романи якої викликають шалені суперечки в буктоку. І мій вердикт - вона мене підкорила. Давно мене так не втягувала книга, що, здавалося б, є черговою класичною історією про кохання. І в принципі так воно і є, але якось ця історія зачепила мене по-особливому. Типовий троп «від друзів до коханців»… Хоча тут якраз навпаки: від коханців до друзів, і потім знову до коханців. Типовий хепі-енд, стандартний для романів, але було щось, що зачепило моє малоемоційне серденько. Щоб не сказати зі спойлером: після появи дітей ця тема стала для мене дуже чутливою, і якщо раніше всі дитячі трагедії залишали мене байдужою, то зараз усе змінилося. Але не так мене зворушив розвиток стосунків головних героїв Тейт і Майлза, як минуле нашого головного героя. Стільки болю, почуття провини та власної недосконалості давно мене не проймали до кісток. Відверто - мені було безмежно шкода Майлза. Але завжди є й інша сторона, яка мене відштовхувала. Це вже третя книга за останній місяць, де головний герой (чоловік) через свій досвід, принципи й переконання вперто псує собі життя. Через невміння відпустити минуле та власні помилки вони марнують своє майбутнє або шанс на нього. Так, я розумію: кожен із нас мав свої драми. Але, як на мене, найбільший героїзм – це відпустити ситуацію й рухатися далі по життю. Не обов’язково робити це одразу – звичайно, треба дати собі час на оплакування та навіть жалість до себе. Але стояти й топтатися на місці свідомо, не даючи собі стати щасливим, – це точно не для мене. Жінки в цьому плані більш гнучкі. І це зовсім не означає, що вони байдужі або легковажні. Навпаки – це наша сила йти далі попри біль і дозволяти собі бути щасливими. Підсумовуючи: я оцінила книгу на 4 з 5 – не через якісь недоліки, їх практично не було. Книга читалась незвично легко й швидко. Не було внутрішніх півгодинних монологів героїв про те, як би вони переспали один з одним (так, я про тебе, «Одного разу в Римі»). Стосунки розвивалися динамічно і досягнули апогею у відповідний момент. Було трохи драми (яку я дуже люблю) – усе в міру. Не було неочікуваних поворотів, але це та книга, якій вони й не потрібні. Ставлю 4 – оцінка для мене досить висока, просто я не відношу її до свого топу прочитаного за рік.

«Темна квітка» — це вишукана й психологічно глибока історія про мінливість почуттів у різні періоди життя. Роман зачаровує тонким спостереженням за людськими слабкостями та сумнівами, показуючи, як по-різному серце реагує на кохання з плином років. Витончений, емоційно зрілий твір, що змушує замислитися над справжньою ціною вибору.

Тонка, емоційно правдива книга про те, як випадкові зустрічі здатні поступово оголити найглибші тріщини в людині. Роман уважно слухає своїх персонажів і водночас показує, як чуже життя може змінити власний шлях.

Проникливий і стриманий роман, що відкриває повоєнну Німеччину крізь призму дитячої вразливості та моральної сплутаності світу дорослих. Автор передає атмосферу внутрішньої руїни, де минуле ще не відпускає, а майбутнє лякає невизначеністю.

Вишукана, стримано емоційна розповідь про внутрішню тишу після втрати та складний шлях до примирення з собою. Роман вирізняється чесністю й елегантним письмом, у якому болючі переживання набувають майже медитативної сили.