Уфф, знову ця емоційна втома через фінал циклу, який припав до душі. Ми з героїнями дісталися до місця де вплив Батечка-Землі на хранителів найбільший і ми нарешті дізналися що ж трапилося в світі.
Думаю, ні для кого не буде сюрпризом той факт, що трапились люди. Одержимі бажанням підкорити та вдосконалити всі природні ресурси та явища вони влізли туди де їх не чекали і отримали світ який двигтить. Але дана книга фінал і значить нарешті все добре. Якщо так можна сказати...
В кожному відгуку я зазначаю що це складне фентезі. Одна зі складностей це система магії і в третій книзі ми знову дізнаємося нові факти які змінюють наше ставлення до орогенів. Друга складність це манера письма, яка не стала для мене звичною навіть після третьої книги. Ну і третя складність це герої. Їх характери та дії такі непередбачувані, але вони ідеально пасують світу, який гине. І кожна складність це привід щоб прочитати цю історію, бо вона того варта!
Ця книга дала мені те прекрасне відчуття, коли всі часточки пазла стають на свої місця і ти із задоволенням бачиш цілісну картину😍. Розділи з минулим допомогли розкрити одного з героїв та пояснили з чого все почалося, але мені так хотілося хоча б малесенький епілог, щоб зрозуміти що ж відбулося з Землею, коли йому повернули викрадене😏.
Як підсумок скажу, що я дуже раджу цю історію всім поціновувачам фентезі та тим хто шукає щось не новеньке в жанрі.
"Розламана Земля" — це ідеальне поєднання наукової фантастики та фентезі з додаванням постапоку та антиутопії, і Джемісін увійшла до списку моїх улюблених авторів усіх часів із цією єдиною серією.
Ця трилогія темна, похмура і сповнена страждань. Це історія про біль, зраду, спробу оновлення та спокуту.
А ще ви повинні мати терпіння. Багато терпіння. Побудова світу неймовірно складна і заплутана. Нічого не зрозуміло відразу, і ця історія не поспішає розкритися, але вона того варта.
У цій серії є кілька надзвичайно крутих ідей. Як кольорова жінка, Н.К. Джемісін може багато чого привнести в жанр фентезі/sci-fi, жанр, який ми традиційно бачили крізь білу та чоловічу призму.
Героїня — жінка років сорока з дітьми, і я дуже ціную це як людина, якій уже не за двадцять. Те, що ви старієте, не означає, що всі цікаві речі стаються з іншими людьми.
А ще вона без зусиль пише в образі ЛГБТ+. У цій книзі найкраще написаний ЛГБТ+ персонаж, про якого я будь-коли читала.
Та й узагалі всі персонажі надзвичайно складні та здаються дуже реальними. Джемісін не боїться робити своїх героїв неприємними, вона створює багатошарові людські стосунки та складні характери. Її проза фантастична.
Ця трилогія вдало поєднує жанри грімдарк, фентезі, sci-fi та антиутопії. Якщо ви фанат будь-якого з них, я її рекомендую.
PS Переклад просто розкішний.
Я збентежений, сконфужений, розбитий та зібраний наново.
Як я тільки не почувався читаючи цю трилогію. І особливо це неймовірне завершення.
Одразу зазначу, що цей цикл точно не підійде всім, це точно не історія для відпочинку, релаксу чи квапливого читання. Тут стільки болю, жорстокості, катастроф, що здається ніби нічого ніколи не буде добре. А причиною цьому, як завжди є ми самі, люди, які завжди в усі часи залишаємося самими собою.
Отож, в «Камʼяному небі» ми продовжуємо дві логічні сюжетні лінії, якими завершили «Браму обелісків». Але окрім цього, ще й зʼявляється третя сюжетна лінія, яка покаже нам, чому сталося те що сталося, та чому відбувається, те, що відбувається з цим світом. І ось оця лінія для мене була найкращою.
Погодьтесь, що завжди цікаво розкрити таємницю, загадку, зазирнути в минуле й зрозуміти, який звʼязок? А уявіть це в планетарних масштабах, в масштабах всього людства, і стане ще цікавіше.
Завершальну книгу циклу я читав з великою паузою після другої, навіть не думав, що буду дочитувати, але… але варто було братися одразу, бо оу май, як же це було несамовито, розпачливо, зворушливо й епічно.
Навіть не буду лукавити, кажучи, що зрозумів усе, й усе легко читалось і розумілось, бо це абсолютно не так.
Це дуже важка трилогія, як морально, так і з точки зору побудови світу. Але розбиратися в усьому цьому дуже сильно кортить.
В кінці лише хочу додати вибачення, вибачення до головного «антагоніста».
Пробач мене, батечко Земле, якщо я тобі колись шкодив, і не гнівайся на мене… хоча тобі мабуть все одно, адже всі люди однієї породи…
