Колекціонер

Фредерик Клеґґ звичайний клерк, але є у нього одна пристрасть, він колекціонує метеликів. Одного разу на тоталізаторі він виграє шалену суму. Багате життя то добре, але воно йому швидко набридає і тоді у його голові назріває хворобливий план викрадення дівчини, яка давно йому подобається. Міранда - красуня, розумниця і як той метелик потрапляє до колекції Клеґґа.

Друга частина - це щоденник самої жертви викрадача. Вона живе у підвалі без свіжого повітря, без денного світла. Із кляпом у роті, зі зв'язаними руками Фредерик виводить Міранду на прогулянку. Він виконує всі її забаганки, крім однієї - свободи.
 Фінал жахливий...

Це психологічна драма, читати не легко, але відірватися неможливо. Метафоричність, боротьба добра і зла, роздуми про існування Бога, філософія - це "Колекціонер" Фаулза.

Я зрозуміла, чому ця книга дуже відома. Бо вона показує різні сторони одного і того самого відчуття - сліпої залежності та нездорової одержимості.

Книга ведеться спочатку від імені колекціонера, а потім його жертви.
Перша частина книги дуже сильна. Моментами я відчувалась велику огиду, нерозуміння і стид за дії, думки та інтерпретацію своїх вчинків головного героя. Але він був досить логічний та твердий у своїй одержимості.

Друга частина - від імені Міранди також частково повторювала ті самі події. Але героїня чомусь дуже сухо та плавно розказувала свою версію. Хоч вона писала, що їй важко і в закритому просторі вона божеволіє. Але я не відчувала, що щось в ній міняється від першої сторінки до кінця.

Історія дуже крута. Назвати її приємною я не можу, але вона дійсно та, яка викликає багато емоцій та думок.

Нарешті я прочитала роман Джона Фаулза "Колекціонер". Книга вражає просто до мурашок. Читати іноді було досить тяжко.

У романі лише чотири розділи. Перший розділ - приблизно половина роману, це виклад подій з погляду "колекціонера". друга - щоденник пані Грей. Третя і четверта глави - найменші за обсягом, у яких розповідається у тому, що сталося з Клеггом далі, після хвороби пані Грей.

Роман Фаулза показує становлення монстра, спочатку, здається, що це історія трагічного нерозділеного кохання. Саме ці почуття змусили Клегга так вчинити, але фінал роману все розставляє своїми місцями.

Наскільки Фаулз ретельно все описав, вчинки Клегга стають зрозумілими.

Глава, в якій щоденник Міранди, на мою думку, менш цікава.

Звичайно, вона повинна викликати жалість, але її міркування іноді здаються якимись претензійними, іноді відверто дурними. Можливо, тут проявляється задум автора. Міранда дуже молода, вона шукає себе, тільки формується як особистість, тому вона "нескінченно" захоплюється певним художником, пише про це у своєму щоденнику, закохується в нього.

Її почуття, мабуть, нерозділені. Про історію знайомства та відносин Міранди та художника читати важко, Міранда викликає співчуття.

Взагалі Клегг та Міранда схожі за характером. Вони - колекціонер та його метелик.

Міранда боїться, що вона набридне йому, стане черговим метеликом у його колекції. Вона недалека від істини, коли Клегг втрачає повагу до неї, то починає ставитися до неї по-іншому, певною мірою, вона йому "набридає", він не знає, що робити з нею далі.

Фінал роману цілком очікуваний: колекціонер зробив роботу над помилками, він готовий продовжити.

Я у захваті. Раджу