Досить розмірена, надшвидка розповідь, яка, однак, захоплює читача деталями, описами краєвидів Франції, милих локальних традицій та, звичайно ж, книг.
Я обожнюю книги про книги, тому ця історія теж запам'яталася.
Маємо доволі цікавий дует: книгар-Одинак, який колись втратив кохану і через якісь упередження чи то страх навіть лист від неї так і не зважується відкрити. Доля зводить його з юним письменником, який після карколомного дебюту втратив натхнення.
А далі — доволі цікава подорож на книжковій баржі (тут трохи мінус, здається в реалізації для книжок це не найкраще місце, та в задумі романтично й нетривіально).
У мене ця книга викликала багато емоцій, з нею я провела кілька затишних вечорів і однозначно читатиму продовження, яке вже анонсувало видавництво.

Надзвичайно затишна книга!

Я б з радістю прочитала продовження цієї чудової книжки!

Мені дуже імпонувала стилістика авторки, і як це класно, що сучасні підлітки мають змогу читати таку літературу.

А я, як мама підлітки, вдячна Світлані Вертолі за ті акценти та проблеми, яких вона торкнулася у книзі. Для прикладу, ситуація з подругою головної героїні та її мачухою, як дівчина прийняла типове для підлітків рішення нашкодити, історія з телефоном та додатками знайомств, і головне, яким чином цю ситуацію вирішили, і що важливо вчасно зупинитися, і що батьки завжди можуть зрозуміти, так, покарають, але пробачать і допоможуть.

Та й інші акценти, такі як перша робота, сумлінне ставлення до неї, попри те, що інколи і настрій не той, і літо спокушає лише розважатися - і це все через призму таких зрозумілих для підлітків подій та тем, переживань та вчинків.

Ну і звичайно перші почуття закоханості, і теж як класно показано, що інколи непорозуміння виникають просто через не сказав/не сказала, не запитав/ не запитала ➡️ додумали 😬🤯

Загалом, 5/5 💜 і бажання випити кави з лавандою ☕️

Книга написана цікаво, читається дуже легко. Через сто років після відміни рабства у США описується життя, взаємодія та побут білих жінок і їхніх темношкірих жінок-служниць. Головні персонажі класно прописані, їх розумієш, їм віриш і співпереживаєш або ж засуджуєш. Раджу до прочитання як екскурс у 60ті рр ХХ ст. США.
Проблематика твору включає процес переходу від рабства до рівноправності, расизм і його прояви, місце жінки у суспільстві, її права, домашнє насильство, виховання дітей, залученість мам у цей процес.

Одна з важливих цитату: "Бібліотека для темношкірих, мабуть, дуже погана. Кілька років біля бібліотеки для білих проходив сидячий протест (усі газети про це писали). Коли там зібрався натовп темношкірих, поліція просто відступила та спустила на них німецьких вівчарок."

Анна Дьоміна "Вроцлавіта" – це feel-good fiction роман, який потрапив до короткого списку премії "Своя полиця"❤️🏆.

Надзвичайно тепла та затишна книга, у якій багато класного гумору і зі сфери ай-ті, у якій працює головна героїня, і, звичайно ж, про материнство. І чудова романтична лінія🥰. А окремо хочу також виділити, що це історія, де жінка обирає себе!

Головна героїня Віталіна виховує сина без чоловіка, у Вроцлав із Києва переїжджаючи лише з дідусем. Той допомагає, з чим може, але одного дня приводить із садочку замість Ромчика іншого хлопчика... З такого курйозного випадку починається роман, і так неймовірно закручує сюжет, що відірватися від читання важко! А ще рекомендую наперед заварити ароматного чаю☕️ з персиковим🍑 варенням (чи будь-яким іншим, на Ваш смак), але гарантую, що у певний момент саме варення ну дууууже захочеться! А також може виникнути бажання купити гортензію, або ж трояндовий кущ⚘️, або ж з'їздити на найближчих вихідних у замок🏰, а якщо там ще й готель у самому замку, то це 💯.

Загалом, ця книга непогано так мотивує, а також простими словами розповідає про важливі сенси у житті, як от дім, власне коріння, розуміння себе. А ще показує, що часто варто тільки наважитися на зміни, і деякі проблеми на шляху до здійснення мрій зникають, а обставини лише сприяють 💞

Я обов'язково читатиму ще книги Анни Дьоміної, адже її герої справжні, емоційні та креативні, а міста - головним чином Вроцлав та Львів - так неймовірно описані, що виникає непереборне бажання якнайшвидше відвідати їх!

Мені сподобався стиль авторки та те, як вона життєвий шлях Вівіан пепеплітає із розповіддю про історичний період. До речі, в цьому романі згадки про війну не тригерили, швидше навпаки.

Окремим задоволенням було читати про закулісся "Лілеї", про злети та падіння акторів. І загалом стосунки між героями здавалися такими справжніми, книгу важко було відкласти, дуже хотілося дізнатися, що там далі.


Я вкотре переконалася, що Елізабет Ґілберт пише про справжніх та сильних жінок, а мені особисто це дуже імпонує.