Кульбабове вино

📍 Літо 1928 року. Ґрінтаун, штат Іллінойс.

Ціле літо маленького вигаданого містечка вмістилося в цій тендітній книжечці. Історії його жителів гіпнотично затягнули мене у вир звичайних і надзвичайних подій, від яких відірватися було просто неможливо.

Головним героєм цієї історії є дванадцятирічний хлопчик Дуглас. Його думки, ідеї, пригоди описані так яскраво, так соковито, що в певній автобіографічності цієї історії не виникає жодного сумніву.

«Попереду було ціле літо, безліч днів, безліч цифр у календарі. І він уявив собі, як його руки снуватимуть на всі боки, наче в бога Шіви з книжок про далекі мандри, зриваючи з дерев недостиглі яблука, персики, чорні як ніч сливи. Як він порине в ліс, у чагарі, в річку. Як утішатиметься холодом за вкритими памороззю дверима льодовні. І як радітиме, смажачись у бабусиній кухні разом з численними курчатами…»

Хоча моє дванадцятиріччя було аж на 80 років пізніше, ніж Дугласове, і наші дитячі розваги суттєво різнилися, мені таки вдалося відчути й прожити те літо 1928 року разом із ним, його братом, друзями, родичами, сусідами й випадковими знайомими.

Роман насичений немислимою кількістю порівнянь, метафор, алегорій, епітетів. Майстерність Рея Бредбері, а також перекладача Володимира Митрофанова, які змогли створити неповторну атмосферу справжнього дитячого літа, заслуговує на окремі овації.

Втім, «Кульбабове вино» — це не лише і не стільки історія про Дугласа. Це історія про дитинство і старість, про дружбу, про смерть — і навіть про кохання, яке, на жаль, сталося трохи запізно. А ще в маленькому Ґрінтауні можна побачити машину щастя, зелену машину, і навіть зустрітися зі справжнісінькою машиною часу. Чи потрібні ці зустрічі саме вам — вирішуйте самі 😉

Моє ж знайомство з цим романом відбулося у правильний і потрібний момент. Я впевнена, що повернуся до Ґрінтауна і його мешканців ще не один раз.

«Кульбабове вино» — це ніжна й світла літературна мозаїка дитинства, спогадів і миттєвостей літа, які назавжди залишаються в серці. У цьому романі Рей Бредбері майстерно поєднує реальність і поезію, щоденне й вічне, створюючи твір, що водночас є автобіографією, філософським роздумом і одою життю.

Через очі 12-річного Дугласа Сполдинґа ми занурюємося в літо 1928 року в містечку Ґрінтаун, штат Іллінойс. Тут кожна подія — від першого ковтка кульбабового вина до покупки нових тенісок — сприймається як диво. Це літо, коли хлопчик уперше відчуває, що таке життя і смерть, радість і сум, час і пам’ять. І кожна глава — мов окремий спалах світла, що запалює душу читача.

Бредбері пише не стільки сюжет, скільки відчуття. Його мова — музика, насичена метафорами, ароматами, барвами й ностальгією. Усе, до чого він торкається, оживає. Літній дощ, шурхіт трави, дзижчання бджіл, аромат пирогів і пісні вечірніх вітрів — усе це стає частиною читача.

«Кульбабове вино» — це роман про маленькі речі, які формують велике життя. Він нагадує нам, що щастя — не у великих подіях, а в усвідомленні того, що ти живеш. Це книга, яку хочеться перечитувати щоліта — аби знову відчути, що ти живий.

Бредбері подарував нам не просто спогад про дитинство, а вічну формулу літнього щастя, настояну на кульбабах, сонці й теплі людських сердець.

Я перечитала цю книгу, сидячи у сховищі під час чергового обстрілу. Не знаю, що мене спонукало перечитати «Кульбабове вино» чи нічний холод сховища, чи бажання втекти із теперішнього якнайдалі в часі, але я глянула на найбільш літню книгу усіх часів і вирішила відкоркувати свою пляшечку кульбабового вина. До відбою я прочитала половину книги, другу — на наступну ніч.
Я дуже давно читала цю книгу, так давно, що багатьох деталей і не памʼятала, як зʼясувалося. Мені ця книга запамʼяталася, в основному, як щоденник двох братів — Дуґласа і Тома, які насолоджуються літніми канікулами, втрапляють у халепи, збирають ягоди у лісі і кульбабки у дворі. Цього ж разу я більше звертала увагу на життя дорослих, які живуть своє усталене життя, шукають істин, тримаються за спогади, переживають за дітей, бавлять онуків, затримуються в комфортності рутини.
Раніше ця книга була для мене про спогади, закорковані в пляшечках солодкі зігріваючі серце напої дитинства і юності; тепер я не тільки «збирач» спогадів, а й їх «створювач», тепер настає черга мого сина радіти новим літнім кедам чи чіпляти гойдалку із дідусем; мені ж — не спати через його застуди ночами, контролювати, щоб вчасно повертався додому і чистив зуби. Не зважаючи, на всю дорослість перспективи, з якої я перечитувала «Кульбабове вино», Рей Бредбері вкотре зумів зігріти мені серце, а від нього зігрілись і руки в холодному бомбосховищі.
На останок відкоркувати для вас один дитячий спогад: у мене в дитинстві був бордового кольору светрик у візерунок із білими кульбабками. Не памʼятаю, чи любила його в дитинстві, але памʼятаю, як прохолодними літніми вечорами вдягала його, коли з друзями бігали гратися в двір сільської школи. Ця книга така сама мʼяка і зігріваюча, як той дитячий светрик…