Роман англійця є відповіддю нашим здивованим співвітчизникам на розпачливе питання: «Як же вони могли?». Могли і можуть. Проста, як двері, природа жорстокості прихована неглибоко в людині. Не в кожній. І Ґолдінґ виявився дуже спостережливим, аж я подумав: хто він? Психолог? Знавець Біблії? Точність описаних ним в романі механізмів зла вражає. Не розбираючи їх на «гвинтики», автор пред’являє результат перебігу подій екстремального характеру. А вже ми перевіряємо його теорію і особисто я не надто сумнівався в її правдивості навіть до того, як…
Чому не сумнівався? Бо служив в армії поруч із тими, хто проти нас. Що ж до Ґолдінґа, він теж служив під час Другої світової у військово-морському флоті Королівства, відправляючи німецькі воєнні кораблі туди, куди пливуть всі воєнні кораблі міжнародних терористів. Війна і стала його лабораторією і мене вразили особисті спогади автора: «Я почав розуміти, на що здатні люди. Кожен, хто пройшов війну і не зрозумів, що люди творять зло подібно до того, як бджоли – мед, або сліпий, або не в своєму розумі.» Розуміючи технологію зла, Ґолдінґ почав письменницьку кар’єру в 1953 році дебютним романом «Володар мух».
Вважаючи себе цивілізованими людьми, ми могли досі припускатися завищеної думки про людство яке, начебто, невпинно набуває гуманніших і шляхетніших рис. Що дії, коли навіть в словах ми звикаємо дотримуватися політкоректних висловів. Неприпустимими стали такі вислови, як «негр», «голубий», «інвалід». Якщо й не стали, то стають. І паралельно з цим сусіди без найменших докорів совісті скидають на мирні міста касетні і фосфорні бомби. Десь в Амазонії дикунство стає шокуючим винятком, а поблизу центру Європи воно набирає обертів. Дивина! Кадри зі зруйнованих наших міст шокували би останніх канібалів на планеті Земля. Задоволення, отримане раш-садистами від немотивованої жорстокості неможливо описати мовами нецивілізованих племен, немає таких слів, щоб пояснити причини такого явища. 2023 рік, друзі! В сімдесятих роках минулого століття в шкільних творах на тему «Після 2000-го року» ми писали про мир в усьому мирі. А Вільям Ґолдінґ у 1953-му році написав роман про карколомну еволюцію англійських підлітків і дітей від представників найцивілізованішої країни світу до стану дикунів. Чи це лише фантазія письменника? Так, з одного боку – фантазія, надумана історія про авіатрощу, в якій вціліли тільки діти. Автор помістив їх на острів, придатний для довготривалого перебування, «дав» їм тропічні плоди і воду, а головне – всі ознаки вихованих, дисциплінованих англійців, здатних до самоорганізації. З іншого – реальність, якої він надивився 1940-го до завершення війни в Європі. І там, на європейському театрі воєнних дій по той бік знаходилися нації не найгірші за рівнем розвитку. А може тому вони й затіяли ту війну, що відчували себе сильнішими в сенсі індустріального, технологічного, десь навіть – морального розвитку. Діти надали авторові динаміку, пришвидшили логіку, яка у дорослих стримується виваженістю, досвідом, вмінням розраховувати ресурси і шукати найзручніший момент для удару. У дітей все відбувається швидше. І якщо в кінці рятівники на тлі вщент винищеного острова зустрічають останнього вцілілого хлопця, за яким женуться вже не зовсім люди, та й не звірі, (тварини не керуються цинізмом), то це ще той плід, з якого можна вичавити краплю оптимізму.
Двічі екранізований роман «Володар мух» може бути цікавим, але його кінематографічні варіанти – лише спрощені версії великого психологічного задуму письменника. Читайте книжку, шукайте відповіді на складні питання!
Дебютний твір автора, який надрукували у 1954 році майже одразу набув слави, але до того Ґолдінґу відмовили багато видавців.
Група дітей внаслідок авіатрощі опиняється на безлюдному острові. Залишившись без нагляду дорослих, вони тішаться свободі, можливості робити, що заманеться, уникаючи відповідальності за свої дії. До чого це призведе?
Історія про те, як в людині існують цивілізація зі своїми нормами, правилами і первинна природа зі своєю кровожерливістю
Боротьба за першість, владу. Страх. Вбивства. Діти, які нічого ще толком не розуміють в житті, поводять себе, як дорослі. Жорстока правда про незрілу людську особистість. Яка ж оманлива зовнішність і як же важливо вміти співчувати.
🐚 Цей твір вважається одним із кращих у автора, який, до речі, отримав Нобелівську премію з літератури. Також ця книга входить у #список_рорі_гілмор, серіальної дівчинки, яка багато читала, у тому числі й шедеврів американської та світової літератури. Тож час від часу я підглядаю у той список і читаю при нагоді.
🐚 Зовсім маленька за об'ємом книга, але я її "мучила" майже 3 тижні. Начебто і мова гарна, і сюжет динамічний. А можливо то моє внутрішнє неприйняття, незгода, неможливість втрутитися і щось змінити. Хоча антиутопії ніколи не обіцяють легкого читання та й даються вони мені дуже важко. Не зважаючи на оптимістичне закінчення післясмак у книги темний і моторошний. Весь той дикунський, звіриний інстинкт, який відкрився читачеві у маленьких хлопчиках, навряд чи зникне після повернення до цивілізованого життя.
🐚 Ну і на останок, це одна з тих книг, які важко, подекуди просто неприємно, читати, але це просто необхідно робити.
🐌 Вони йшли поруч, дві планети почуттів та думок, не годні знайти спільної мови.
🐌 Лихо в тім - коли ти ватажок, ти маєш бути мудрим. Крім того, трапляються такі випадки, коли негайно треба щось вирішити. Для цього треба думати; думки - цінна річ, від них є користь... Тільки я не вмію думати.
🐌 Найвидатніші ідеї завжди прості.
🐌 Вони чудово знали, як розв'язувала руки маска з фарби, яку дозволяла дикість.
