1984

Не повірив би, якби не жив – ось що таке Орвелл. Власне, не він сам, а його антиутопія. І по семи десятках років після відходу автора ми бачимо несамовитий прогрес технологій, але як людство ми не вдосконалюємося в потрібному напрямку ні на йоту. Який це потрібний напрямок? Написавши, я сам на цьому і затнувся. Не мені ж визначати вектор розвитку. Але ми, принаймні, здатні оцінити книжки Орвелла, який вкладав у свої твори промовистий символізм і жив як людина-символ. Авжеж, символ! Ставши Джорджем Орвеллом з власної волі, він таким і залишився для всіх нас. І хто з поціновувачів його влучного гротеску згадую справжнє ім’я письменника? Ну! Згадали? Я – ні. От тільки скористався плодами технічного прогресу і прочитав: Ерік Артур Блер. Приємно познайомитися! Але не хочу далеко відходити від своєї ж тези. Як людство, ми тупцюємо на місці, розпалюючи демократії в одних місцях, пропускаємо і не помічаємо зростання диктатур в інших. І якщо еволюційний поступ демократії дається тяжко, триває довго, то диктатури народжуються, як гриби після дощу. Стрімко міняють все навколо. І якщо вже наводити порівняння, то я підберу щось із суто британського, наприклад – футбол. Атакуючи супротивника – випалюючи совок, ми переходимо на його половину поля і чомусь кілька разів поспіль знаходимо м’яч в своїх воротах. Не скажу навіть, що ми пропускаємо підступний удар. Ні. Ми забиваємо гол в свої ворота. Ми не вміємо грати в цю гру. А нас вчили довго, в різний спосіб. В літературі я би назвав низку письменників, таких як Багряний, Підмогильний, Самчук… Блін! Якщо вже почав, то зупинитися важко. Як, назвавши кількох, не згадати решту? Та, дай Боже, ви їх знаєте самі. І ось я, надпивши з української чистої криниці, звертаю увагу на визнаних закордонних письменників з того світу, якби з благополучнішого. Цікаво, що вони писали про світ?
Вам не здається, що термін – «орвеллщина» ми застосовуємо все частіше? Наші нас вчили, та ми не вчилися. Тому, читаючи «1984», я вбачаю ознаки орвеллщини в своїй країні зараз. Це ми, віддираючи себе від тоталітаризму і, начебто, твердо ставши на бік демократії, талановито повертаємо орвеллівщину на її місце. Ясна річ, автор не писав про совок і його книжка, чимось схожа на марення, насправді достобіса реалістична. Він вклав в її зміст дитячі спогади. В ній – елементи відібрані з навчання в коледжі, де, попри наші уявлення про Великобританію, спрацьовували ті ж явища, що і в нашій школі зразку недорозвиненого соціялізму. В ній – згадки про постколоніальну Індію, Бірму, де минула частина життя Орвелла. В ній – Іспанія часів Франко. Зернина до зернини і автор відтворив систему, яка однозначно працює проти людини в усьому світі. Є тільки більш благополучні суспільства і є останні невдахи. Та прагнення диктаторів до повного контролю нікуди не поділося і від диктатури не убезпечені найкращі соціальні країни планети. А ми й поготів, бачили тільки зачатки на шляху до сучасної демократії, як її уявляємо. І забиваємо в свої ворота. І нами відверто нехтують наші обранці. Вони бикують використовуючи останні досягнення прогресу, щоб загнати під повний контроль. Диктатурі вже не потрібні воронки, достатньо правильно налагодити «Дію». Далі натовп все зробить сам.
Жахіття, в яких існують головні герої книжки, – не точна копія реального життя. Там – задзеркалля. Але якщо замислюватися над сюжетом і додати трохи гротескності до наших реалій, то ось він – світ фантазії письменника перед нами у всій красі. Я ні слова не хочу сказати про сам сюжет. Нехай залишається інтрига і спонукає до читання. Повірте, мова Орвелла вишукана. Недарма він готувався до кар’єри письменника з шестирічного віку.

Класика) Наочно показує, як СССР знущалось над людьми, обов'язково кожному українцю до прочитання)

Книга рідкісний скарб, спадщина людства і цивілізації, диво що вона написана в країні без явного тоталітарного режиму, адже тоді нам був би, недоступний цей шедевр. Навіть більше, це хірургічний розтин влади як соціального явища.

Якби я прочитала книгу 15 років назад це були б зовсім інші емоції і враження. А читаючи книгу під час повномасштабної війни, я дивувалась очевидності ознак промивки мізків, результату багаторічної пропаганди, навʼязування світогляду, і всієї темряви і жаху коли влада не має меж. 😵
Все що, ще років 30 назад вважалось фантазією автора, ми спостерігаємо у сучасному світі, але на жаль реальність страшніша.
Книга яку дійсно варто прочитати всім! Книга яка нагадує про всі слабкості людства, що навіть у групі з 5 людей єдиною метою буде влада, бо володарювання це інстинкт людини.
🤞 Особисто для мене ця книга стала свободою від страху ядерної війни, адже такий крок призведе до неминучої втрати влади сторони яка вирішить використати ядерку. І в цьому вся суть процесів в які ми всі залучені!

«Вони не можуть влізти до тебе в середину. Якщо ти зможеш відчувати, що варто залишитися людиною, навіть якщо від цього не має жодної користі, ти їх переміг.»
Книга як моральний якір, як маяк в океані маніпуляцій, пропаганди і лицемірства. Книга яка кричить про необхідність набуття критичного мислення, це наш рятувальний човен!