Ритуал

Класна, моторошна та захоплива книга.

В чомусь це горор як він має бути, а в чомусь — буквально інструкція, як не треба поводити себе в походах.

❤️ Роман грає послідовно на двох різних полях людських страхів: жаху перед невідомо-демонічним та жаху перед людьми із іншою мораллю. Бо спочатку герої півкниги бродять по лісу, де немає людей і їм доводиться протистояти викликам Природи (і правильно вже писали, що навіть якби на них не полювала та потойбічна триметрова коза із руками, вони не факт, що вижили б). А потім починається друга частина книги, де той, хто вижив, таки зустрів людей, але краще від цього йому не стає.

🌙 Невілл дійсно майстер нагнати жаху. І я не впевнена, що, якби я читала це на дачі (а вона в нас в лісі і паркан досить символічний), то не мандражировала б потім всю ніч, прислухаючись до лісних звуків: тріскотіння гілок чи шелестіння листя.

🐾 Але раціональний голос таки каже, що із тим набором, з яким герої пішли на свій шлях, то все явно було витонченим розтягнутим у часі самогубством.

🪦 Компанія дорослих мужичків, які давно не спілкувалися, не підготовлених до походів, половина з яких має зайву вагу (привіт, коліна!), не повідомивши жодній живій душі, звалюють у кількаденний похід, де один з них у перший же день травмує ногу і той, хто виконує роль гіда (по факту — просто ходив у походи на кілька разів більше за решту) пропонує зійти з маркованої тропи і піти навпростець через ліс.

😍 Мої вам вітання! Це просто бінго з заборон, якщо б ви раптом вирішили піти прогулятися стежками найближчого Національного парку.

🐾 Ну а далі на сцену виходить прадавнє божєство, яке дуже любить свіжину. А те, що недоїдає, то розвішує в'ялити на гілках. Спойлер: доїли не всіх. І навіть під'їли тих, кого не планували, у другій частині, там де до божєства в полюванні на розніжені тільця офісних клерків, що возомнілі себе героями Фенімора Купера, долучається ще кілька неврівноважених підлітків із жагою змінити світ масовими вбивствами.

💘 Читається швидко, читається з насолодою, хоча звісно переклад міг і не так сильно турбуватися за цнотливість читача. Бо ну звісно же, звісно, коли ти бачиш рештки свого друга, живописно розвішані на кількох деревах, то ти звісно же кажеш "трясця!", ага. Саме так.

#Дафа_радить безумовно