Це вперше мені випала нагода прочитати історію від української авторки, яка поринає у світ японської міфології. І це було справді щось нове, оригінальне та напрочуд гармонійне.
⠀
Заплутано, трошки затягнуто, незвично – так.
⠀
Цікаво, неповторно, інтригуюче – так так так!
⠀
Головна героїня, Рувей, зростала без батьків під суворим наглядом майстра. Але коли майстра не стало, її життя докорінно змінилося: дівчина опинилася на службі у місцевого ватажка бандитів. Там вона змушена виконувати всі його доручення. Одне з таких завдань – знайти легендарну катану Хігату 🥷
⠀
Але, як з’ясувалося, Рувей далеко не єдина, хто полює за цим загадковим артефактом.
⠀
Історія сповнена гумору та іскристого сарказму. Є трохи романтичної лінії ❤️ І, звісно ж, тут є дракон🐉
⠀
Зізнаюся, читати було нелегко – книга виявилася непростою для сприйняття, і в мене залишилося багато запитань. Однак я щиро сподіваюся, що всі ці загадки знайдуть свої відповіді у продовженні.
⠀
Ну, а оформлення 😍 ви бачили це оформлення ?! Вона бездоганно гарна 🤩
⠀
Тож із нетерпінням чекаю на другу частину 📖
От так от читаєш собі книжку в азійському сеттінгу (кімоно, катана, ієрогліфи - оце всьо), і раптом герой, зайшовши в дім:
— Вечір в хату
🤡🤡🤡
Оригінальнінько, чо...
А взагалі я оце підозрюю, що десь в типографії протіряли пару перших розділів, але вирішили, що "очєвідно, що™".
Реально, от прям не вистачає якого нормального інтро — це раз, і якогось поділу чисто засобами мови для опису подій минулого і сучасного.
Бо, ну ок, ти пишеш про зараз в теперішньому часі (не сильно його, до речі, люблю, але шоуштам, зараз інакше не вміють), але блін, про те, що відбувалося кілька років тому, якось можна було писати не "іду, бачу, роблю"?
Але я таки здалася вночі і закинула на полицю недочитаних.
Просто згадала, що це ані книга на огляд, ані тим більше рукопис на розгляд, і дочитувати це, якщо не хочеться, то й не треба!
А таки не хочеться. Чому?
Ну, пару причин як раз читайте вище: відсутність інтро або хоча б органічних спроб пояснити устрій світу, та нероздільний теперішній час.
Ну а по-друге (хоча це, мабуть, вже по-третє), я зрозуміла, до чого все йде в цих двох головних героїв ще з першої появи його із Такою Легкою Ходою™ (а потім були очі, голос etc etc), і питання "чим все завершиться?" стало очевидним. Інтерес миттю пропав.
Така ясність не заважала б, насправді, дочитати, якби решта подій захопили. Чого не сталося. І ще й це іскріння в мозку, як влучно підмітили в коментарях, із суцільним "тут, зараз, іду, бачу".
При цьому я точно НЕ ставлю тег #Дафа_не_радить, адже це не прям катастрофічно поганий чи ніякий текст. Так, кримінальний жаргон чи дитячі пісеньки про наїстися хробачків в азійському сеттінгу виглядають, гм, крінжово, але зрештою, чом би й ні?
Текст просто не мій і насправді я можу його маркувати #Дафа_радить десь у добірці сучасного українського підліткового фентезі. Він свіжий, досить оригінальний, і за відсутності інших книг я б і навіть дочитала.
Просто поруч лежить Гілл, якому точно не треба підкреслювати червоним місця для редактури.
Зізнаюся, починала читати з пересторогою: азійська міфологія — це круто, але виписати її якісно — завдання не з легких. Що ж, Олександра Черепан взялася за це завдання й виконала його так, ніби тримала катану, а не перо! 🗡
Якщо ви хочете відчути себе в атмосфері магії, загадкових подій, дрібки мафіозних (пардон, в Японії ж якудза) настроїв і стародавніх легенд, "Жнець без коси" стане для вас цікавим відкриттям. авторка досить впевнено вводить читача у світ, сповнений східного шарму та інтриг.
Сетинг крутий: ти відчуваєш вологе повітря островів, чуєш шум моря 🌊 й навіть уявляєш блиск меча в променях сонця. Водночас, хоч деякі елементи, як, наприклад, рудий слідчий Ксандер, трохи контрастують із загальним антуражем, це зовсім не псує враження. Навпаки, його перепалки з головною героїнею Рувей (ох і саркастична вона мала язва) додають історії динаміки та яскравості 😂
Щодо сюжету: в ньому є родзинка та й він непогано тримає увагу, хоч іноді можна вгадати, куди все це приведе. Але то не головне! Авторка створила атмосферний світ і харизматичних героїв, що навіть передбачуваність не здається вагомим недоліком 💫
Рувей, головна героїня, — не безстрашна із палаючими очима дівчина, яка готова кинутись на меч заради абстрактної ідеї. О, ні, насправді її мотиви прості й зрозумілі: вижити. Дівчина береться за небезпечну місію — знайти легендарну прокляту катану 🗡(смайлика катани в мене нема 🥲), яка здатна змінювати долі. І це завдання відчувається як боротьба, сповнена страхами, викликами й несподіваними поворотами.
Без ложки дьогтю не обійшлося: місцями хочеться глибшого занурення в історію світу та мотивацію героїв. Деякі моменти були рваними стрибками в часі. Але як для дебюту, це хороший старт 🔥
"Жнець без коси" залишає післясмак і бажання повернутися до цього світу в наступній частині. Якщо вам подобається азійська атмосфера, пригоди та інтриги, ця книга варта уваги! 📚✨
