"Якщо когось любиш, то не можеш вирішувати, як їм любити тебе у відповідь."
Надзвичайне закінчення історії, яку я читала по дві глави, бо на більше не вистачало нервів. Зворотній відлік, який веде до чогось жахливого, ще більше накручував мої нерви. Ми нарешті дізнаємося історію каменежерів, звідки вони, хто вони. Але знання не приносить заспокоєння, тільки смуток, що світ такий який є. Як і вся книга, каменежери така сама частина циклу історії, ще одне з її колес, які ходять по колу.
Найбільше, звісно, відгукується історія про знищений народ, з якого пропаганда створила злодіїв. Переможці пишуть історію. Але і так простіше жити, коли ти пояснюєш собі, що на то були причини.
"Але нікого не опановує такий незвичайний страх, як завойовників. Вони без упину борються із примарами, боячись, що їхні жертви одного дня помстяться за заподіяне, — навіть якщо насправді їхні жертви й не думають про таку дріб'язковість і просто живуть собі далі. Завойовники живуть у страху перед тим днем, коли відкриється, що вони не досконаліші, їм просто поталанило."
Дуже цікава ідея живої Землі, величної божественної свідомості. І можливо, наша Земля також жива, ми просто її не чуємо. Але вона все відчуває, усю біль і надмірне використання. І хтозна, яка помста чекає нас, якщо ми не змінимо своє ставлення. Мені хочеться сприймати світ П'ятої Пори як наше можливе майбутнє, а не абсолютно інший видуманий світ.
Ессун стала однією з моїх найулюбленіших героїнь. Вона пройшла всі круги пекла, втратила усіх, кого любила. І навіть здобувши нову грому, наскільки надовго вона зможе бути з ними? Чи зможе вона возз'єднатися зі своєю донькою? Чи є життя далі, якщо пророкують, що П'ята пора протриває тисячі років? Її розвиток від прозріння щодо реальності світу, в якому вона живе, до переховування своєї сутності, до віднаходження своєї сили і своїх пріоритетів, і на що здатне людське серце. Їй довелося бути жорстокою, бо світ був жорстоким. Неможливо пробачити деякі дії Ессун, але, в кінці кінців, вона прагнула кращого світу для своїх дітей. І, можливо, для Дамаї та Сієніти також.
Уфф, знову ця емоційна втома через фінал циклу, який припав до душі. Ми з героїнями дісталися до місця де вплив Батечка-Землі на хранителів найбільший і ми нарешті дізналися що ж трапилося в світі.
Думаю, ні для кого не буде сюрпризом той факт, що трапились люди. Одержимі бажанням підкорити та вдосконалити всі природні ресурси та явища вони влізли туди де їх не чекали і отримали світ який двигтить. Але дана книга фінал і значить нарешті все добре. Якщо так можна сказати...
В кожному відгуку я зазначаю що це складне фентезі. Одна зі складностей це система магії і в третій книзі ми знову дізнаємося нові факти які змінюють наше ставлення до орогенів. Друга складність це манера письма, яка не стала для мене звичною навіть після третьої книги. Ну і третя складність це герої. Їх характери та дії такі непередбачувані, але вони ідеально пасують світу, який гине. І кожна складність це привід щоб прочитати цю історію, бо вона того варта!
Ця книга дала мені те прекрасне відчуття, коли всі часточки пазла стають на свої місця і ти із задоволенням бачиш цілісну картину😍. Розділи з минулим допомогли розкрити одного з героїв та пояснили з чого все почалося, але мені так хотілося хоча б малесенький епілог, щоб зрозуміти що ж відбулося з Землею, коли йому повернули викрадене😏.
Як підсумок скажу, що я дуже раджу цю історію всім поціновувачам фентезі та тим хто шукає щось не новеньке в жанрі.
"Розламана Земля" — це ідеальне поєднання наукової фантастики та фентезі з додаванням постапоку та антиутопії, і Джемісін увійшла до списку моїх улюблених авторів усіх часів із цією єдиною серією.
Ця трилогія темна, похмура і сповнена страждань. Це історія про біль, зраду, спробу оновлення та спокуту.
А ще ви повинні мати терпіння. Багато терпіння. Побудова світу неймовірно складна і заплутана. Нічого не зрозуміло відразу, і ця історія не поспішає розкритися, але вона того варта.
У цій серії є кілька надзвичайно крутих ідей. Як кольорова жінка, Н.К. Джемісін може багато чого привнести в жанр фентезі/sci-fi, жанр, який ми традиційно бачили крізь білу та чоловічу призму.
Героїня — жінка років сорока з дітьми, і я дуже ціную це як людина, якій уже не за двадцять. Те, що ви старієте, не означає, що всі цікаві речі стаються з іншими людьми.
А ще вона без зусиль пише в образі ЛГБТ+. У цій книзі найкраще написаний ЛГБТ+ персонаж, про якого я будь-коли читала.
Та й узагалі всі персонажі надзвичайно складні та здаються дуже реальними. Джемісін не боїться робити своїх героїв неприємними, вона створює багатошарові людські стосунки та складні характери. Її проза фантастична.
Ця трилогія вдало поєднує жанри грімдарк, фентезі, sci-fi та антиутопії. Якщо ви фанат будь-якого з них, я її рекомендую.
PS Переклад просто розкішний.
