Доктор Серафікус

Якщо ви шукаєте вишуканого розміреного читання для осінніх тужливих вечорів, то придивіться до цієї книги. «Доктор Серафікус», на перший погляд, може здатися книгою з тієї самої високої полиці, до якої не кожен може «дотягнутися», адже це інтелектуальний роман. Але його цілком можна читати, як модерністський любовний роман.
Віктор Домонтович написав текст-ребус про людину-загадку. Його головний герой, професор Василь Комаха — суцільний обʼєкт для дослідження. І з такою ж завзятістю, як Комаха досліджує слова, читачеві доводиться досліджувати емоції та дії, висувати та спростовувати теорії про самого професора.

Доктором Серафікусом знайомі називають Комаху за його відірваність від реальності, аскетизм у побуті і почуттях; вони називають його гомункулом за неспроможність покохати, адже навіть дітей він хоче завести без залучення жінки.

Домонтович так вміло грає напівтонами та натяками, що до кінця так і не вдається розгадати головного героя, його колишнього коханця чи нинішню кохану. Автор, хоч і по-доброму, але іронічно ставиться до свого персонажа, який не турбується про чистоту оселі чи може приїхати замість одного міста в інше, в той же час, його суперздатність — це дослідження та глибинний аналіз. Серафікус хоч і замкнений в собі та не знаходиться поза суспільним контекстом.

Не позбавлений текст і яскравої персонажки, емансипованої, рокової жінки. Вер — інтелектуалка, перекладачка і революціонерка, велика експериментаторка, в яку закохані безліч чоловіків. Вона кидає сама собі виклик закохати серафічного професора в себе. Щось в її поведінці нагадує мені Дейзі з роману Фіцджеральда «Великий Ґетсбі». І це таке неперевершене відображення історичних подій і нових догм, які охоплювали Київ в 20х роках минулого сторіччя.

Окремо хочу відзначити видання від Віват. Ця серія української класики не тільки естетично приваблива. Насамперед цінне воно тим, що надрукований оригінальний (початковий) текст, який написав Віктор Домонтович з прекрасною передмовою і примітками Вʼячеслава Левицького. Думаю, саме вони дозволили трішки краще зрозуміти книгу. Але я вже планую її перечитати ще раз.

Цей твір, як і власне Домонтович став для мене дуже приємним відкриттям в українській літературі.

Це дуже прогресивний твір. Це той тип українських творів, які написані давно, але актуальні і зараз, просто інший сетинг і час.

Тут зріло описуються переживання головного героя про романтичні та сексуальні стосунки, сім'ю та дітей. Домонтович показує героя, який холодно дивиться на світ романтики і стосунків, але сам притягує до себе 2-х інших героя і героїню з якими у нього є власні особливі специфічні стосунки і потяги.

Тут є любовний трикутник, але не банальний, а такий як має бути по своїй назві, де кожен зацікавлений кожним і за цим цікаво спостерігати.

Тут і питання прив'язаності, і гомоеротичні натяки (а може і не натяки), і ефектна сильна харизматична героїня жіночий персонаж.

Я дуже рада, що я прочитала цей твій і всім раджу.

"Доктор Серафікус" - другий роман одного із найзагадковіших і найпотужніших українських авторів ХХ ст. Віктора Петрова-Домонтовича (всього у нього три романи і сила статей і розвідок, пов'язано це, найвірогідніше, із біографією: в момент, коли Домонтович мусив стати частиною "соцреалізму", він просто перестав писати художні тексти, зосередився на науці і залишився автором модерністським і інтелектуальним). Ця ремарка про романи Домонтовича важлива з двох причин: по-перше, я б рекомендувала братись за "Серафікуса" після "Дівчинки з ведмедиком", вона написана першою і читати краще саме так, оскільки "Серафікус" складніший, в ньому більше відсилок і до світової літератури, і до психоаналізу, і до автобіографічного, тому краще б за нього братися, вже маючи уявлення про автора і його стиль. Друге: постать автора, його неймовірна біографія, важать багато, тому це той випадок, коли перед текстом можна і варто читати або слухати про нього, наприклад, кілька випусків "Шалених авторок". У більшості випадків я люблю братись за книгу "із чистого листа": спочатку своє враження, а потім критика, але тут спойлерів упіймати складно — головні у "Серафікусі" саме підтексти, сюжет сильно не заспойлериш, а підказки, куди приглядатися, будуть, до речі.

Щодо самого тексту: якщо ви любите дивакуватих, інфантильних і досить противних (неоднозначних, ага) героїв - вам сюди. Мене Комаха (це прізвище головного героя, Серафікус - прізвисько, відсилка до серафічності, особливого ставлення до тілесного і непевної сексуальності), так от мене Комаха бісив, як і, втім, періодично інші герої. Їх там небагато, по суті - химерний любовний (але це не точно) трикутник Серафікус — Корвин — Вер і ще трохи п'ятирічної Ірці (мені паралелі з Лолітою, яка до всього ж і вийшла сильно пізніше, тут абсолютно натягнуті; мала потрібна, щоб відтіняти закидони головного героя — втім, дивіться самі). Всі метання навколо цих зв'язків, виснажливі, але блискуче описані; + дуже цікаві екскурси у минуле кожного з героїв.

Від Києва 1920-х і ранішого я була в захваті, це прекрасно: трохи інтелектуальної біографії міста, елементи побуту, вулиці і ресторани, все це просто зачаровує.
Тому загалом: книга непроста, читати і перечитувати - дуже варто