Доктор Серафікус

Якщо ви шукаєте вишуканого розміреного читання для осінніх тужливих вечорів, то придивіться до цієї книги. «Доктор Серафікус», на перший погляд, може здатися книгою з тієї самої високої полиці, до якої не кожен може «дотягнутися», адже це інтелектуальний роман. Але його цілком можна читати, як модерністський любовний роман.
Віктор Домонтович написав текст-ребус про людину-загадку. Його головний герой, професор Василь Комаха — суцільний обʼєкт для дослідження. І з такою ж завзятістю, як Комаха досліджує слова, читачеві доводиться досліджувати емоції та дії, висувати та спростовувати теорії про самого професора.

Доктором Серафікусом знайомі називають Комаху за його відірваність від реальності, аскетизм у побуті і почуттях; вони називають його гомункулом за неспроможність покохати, адже навіть дітей він хоче завести без залучення жінки.

Домонтович так вміло грає напівтонами та натяками, що до кінця так і не вдається розгадати головного героя, його колишнього коханця чи нинішню кохану. Автор, хоч і по-доброму, але іронічно ставиться до свого персонажа, який не турбується про чистоту оселі чи може приїхати замість одного міста в інше, в той же час, його суперздатність — це дослідження та глибинний аналіз. Серафікус хоч і замкнений в собі та не знаходиться поза суспільним контекстом.

Не позбавлений текст і яскравої персонажки, емансипованої, рокової жінки. Вер — інтелектуалка, перекладачка і революціонерка, велика експериментаторка, в яку закохані безліч чоловіків. Вона кидає сама собі виклик закохати серафічного професора в себе. Щось в її поведінці нагадує мені Дейзі з роману Фіцджеральда «Великий Ґетсбі». І це таке неперевершене відображення історичних подій і нових догм, які охоплювали Київ в 20х роках минулого сторіччя.

Окремо хочу відзначити видання від Віват. Ця серія української класики не тільки естетично приваблива. Насамперед цінне воно тим, що надрукований оригінальний (початковий) текст, який написав Віктор Домонтович з прекрасною передмовою і примітками Вʼячеслава Левицького. Думаю, саме вони дозволили трішки краще зрозуміти книгу. Але я вже планую її перечитати ще раз.

Нетипова химерна історія, від якої важко відірватися.

В. Домонтович занурює нас в Київ 20-х років. Період НЕПу, маленьких кав'ярень та відродження українського театру. Атмосфера, в якій жила і творила тогочасна інтелігенція, їхні думки та настрої, мрії та сподівання про світле майбутнє.

Головний герой на прізвище Комаха, якого всі, навіть він сам, називають доктором Серафікусом, є дуже незвичним персонажем. Автор багатьох наукових праць, професор інституту, він максимально обмежив своє життя. Серафікус не має друзів, сім'ї, для нього важлива лише його робота та книги (дуже, дуже багато книг).

Одного разу Серафікус кохав. Сильно, пристрасно, нестямно. І з роками він зрозумів, що кохання йому не потрібне. Спілкування з людьми його обтяжувало, лише сусідська дівчинка Іруся викликала в нього теплі почуття. Він навіть задумався, що хотів би мати дитину, але без участі жінки. Але жінка ввійшла в життя Серафікуса супроти його волі.

Роман написаний відмінно. Це справжній інтелектуальний роман, насичений образами, пронизаний особливим вайбом. Після тексту дуже багато приміток, які необхідні для кращого його розуміння. Відомі особистості далекого минулого та тієї доби, існуючі та вигадані вулички, мистецькі та політичні течії.

У виданні від Вівату вперше друкуються 18-22 розділи, які ймовірно мали стати другою частиною роману. Раніше опублікована версія роману закінчується на 17 розділі: раптово, обірвано і залишає відчуття недомовленості. Віднайдені розділи розкрили персонажів глибше, пояснили їх мотивацію, подарували більш логічну кінцівку, яка могла б стати чудовим початком.

📚 Найкращий інтелектуальний роман.
📖 Атмосфера київських 20-х.
📚 Українська інтелігенція.
📖 Кохання, наука, мистецтво.
📚 Мрії, надії, розчарування.

✦ "Така доля людини, що має справу з книжками. Книголюби, які все своє життя проводять у бібліотеках, приходять до бібліотеки з любови до книжок, щоб серед книжок загубити її". ✦

У центрі оповіді книжки "Доктор Серафікус" — професор Серафікус, чи то Комаха, чи то дядя Пупс. Його життя — це дивовижний парадокс: втеча у світ книг та наукових приміток стає найглибшим зануренням у реальність, а академічна відстороненість перетворюється на найінтимнішу форму присутності у світі.

Домонтович не пише, він просто малює текст з поетичною чуйністю, і ми отримуємо текст-калейдоскоп, де кожен поворот відкриває нові смисли. Його текстом хочеться зачитуватись та виписувати всі красиві слова й звороти.

Київ у цій книжці стає окремим персонажем — живим організмом, що дихає історією і культурою. Вулиці, парки, кав'ярні пульсують особливим ритмом інтелектуального життя.

Тут також гостро відчувається, як Домонтович кидає виклик усталеним нормам. Він відверто пише, що Корвин кохав Серафікуса — чим тобі не ЛГБТКІ+ історія кохання? А Серафікус і взагалі — не розумів кохання до жінок, його називали гомункулюсом, і він хотів сам народити дитину. Щось мені підказує, що Домонтович дуже-дуже випереджував свій час, як на мене, це геніально!

Це книга-дзеркало, що показує не так обличчя, як душу читача — з усіма її парадоксами, сумнівами і прагненнями до небанального життя. Історія викликала в мене багато суперечливих емоцій, але, здається, такою і була задумка автора — поіронізувати, подражнити читача, грайливо визирати з-за кожного рядка й питати: а ти капітулюєш перед банальністю?