Другий том містить продовження пригод родини Мумі-тролів та широкого кола їхніх друзів, котрих у затишному мумі-тролячому будиночку більшає з кожною повістю) Знову вони потрапляють у незвичайні ситуації, знову природні катаклізми, але, як завжди, все закінчується гепіендом - бо Дружба та Любов сильніші за будь-які негаразди! Хоча б у книзі…

Як я писав у відгуку до першого тому, Мумі-тролі - це значною мірою доросла книга. В ідеалі, її варто було б прочитати спочатку ще дитиною, потім молодим, а тоді знову вже у зрілому віці. Мені вдалося лише третє) Але я не надто засмучуюсь через пізнє знайомство з Туве Янссон, бо невимовно радий, що таки натрапив та прочитав! Чого і вам бажаю!

Оцінка - 10 з 10. Поза жодними сумнівами - рекомендую.

“Московіада” - чудова й заразом дуже дивна книга. Побоююсь, вона може бути максимально незрозумілою колу трохи молодших читачів, тих, котрі не пізнали у свідомому віці радощів пізнього Сересеру. Автору вдалося дуже точно передати ДУХ (саме так, ДУХ - щось нематеріальне, але при цьому досить відчутне) епохи розпаду імперії. У романі яскраво описаний один день з життя студента-українця у Москві 1991-1992 років. Смердючі пивниці та забігайлівки, магазини з порожніми полицями, всюдисутні сексоти, всесильні спецслужби, горілка “з-під поли” у таксистів-кавказців… Дивно та дико згадувати.

Сюжет? Є у “Московіаді” й сюжет ніби, але книга не про це. Вона для мене про розбишацький абсурдизм ситуацій та про віртуозну гру словами Майстра Андруховича; про атмосферу гниття старого та сповнене надій очікування нового; зрештою, про горілку, пиво, коньяк та все, що горить) І ще багато всього іншого, але то потрібно самому читати - не поспішаючи, не ковтаючи, насолоджуючись кожною сторінкою.

Моя оцінка - 5 з 5. Це шедевр! Дуже сподіваюся, що буде перевидання першого роману Андруховича, “Рекреації”, дуже хотілось би мати.

Книгу Туве Янсон “Країна мумі-тролів” зараховують до дитячої літератури. Проте, я б сказав, що в такому разі вона має дуже вузький діапазон - для менших дітей вона надто складна, задоросла, а для підлітків - уже навпаки, надто дитяча. Тобто, малеча під час читання ставитиме багато запитань, котрі неодмінно у неї виникатимуть через безліч серйозних моментів та ще невідомих їм термінів, а старші діти вже хіба поблажливо посміхатимуться на пропозицію взяти таке несерйозне читво до рук. І це не мої здогадки, такий висновок я зробив із власного досвіду.

Мабуть, в час, коли творила Туве Янсон, діти були трохи інші й дитинство у них було трохи довше. То хто ж тоді має читати “Країну мумі-тролів”? Гадаю, ми - дорослі) Для старшої людини книга достатньо дитяча, щоб з приємним теплим сумом поринути у спогади про власну безтурботну минувщину, але й при цьому не настільки проста та примітивна, щоб бути недоречною у зрілому віці.

Юні персонажі Туве Янсон кожен зі своїм характером, обов’язково окрім чеснот має і якісь вади. Приміром, один з них практично не випускає з рота запаленої люльки) У різних ситуаціях у героїв розкриваються як позитивні риси, так і негативні; але, звісно, добро завжди перемагає) Це книга про щиру дружбу та взаємостосунки. Про віру у добро. Про неодмінний гепіенд, зрештою) У реальному, “дорослому” цього ж так бракує, хіба ні?

Моя оцінка - 10 нюхмумриків з 10. Обов’язково читатиму продовження.

Перша книга з творчого доробку Софії Андрухович, котру я прочитав. “Фелікс Австрія” - це т. зв. “ретро-роман”; він написаний від першої особи та зображує події, що відбувалися у Станіславові (нині Івано-Франківську) на самому початку 20 ст. Навіть якщо не торкатися сюжету, котрий насправді сам по собі дуже цікавий, книга просто закохує в себе оригінальним стилем письма; в ній майстерно змальовані напрочуд живі персонажі та таке саме живе місто. Письменниця зробила все можливе, щоб читач повірив у написане (причому написане очевидицею подій!) - текст густо пересипаний діалектизмами, на сторінках твору яскраво постає архітектура тодішнього Станіславова, ми читаємо тогочасні назви вулиць (Казимирівська, Бельведерська, Сапіжинська та безліч інших), вдихаємо аромат безлічі автентичних страв…

Авторці вдалося заставити мене як читача надзвичайно співпереживати головним дійовим особам роману. Всі вони по своєму складні люди, зі своїми комплексами, усі не без гріха. Сімейні проблеми, психологічні травми з дитинства, материнський інстинкт, що переростає у гіперопіку абсолютно дорослої людини… “Фелікс Австрія” підіймає багато питань, примушує замислитися, а закінчується досить різкою та раптовою розв’язкою, котра аж ніяк не дає відповіді на всі ці порушені питання. І не останнє з них, принаймні для мене - а що ж сталося далі?)

Моя оцінка - 9 з 10. Щиро рекомендую поціновувачам хорошої вдумливої літератури.

Купив для себе, хоч сам уже й у зрілому віці, та й дітей маленьких немає. Але книжка прям запахла дитинством) Стоїть зараз на полиці, на почесному місці.
Безсмертна класика!