На цю книгу мені, мабуть, важко буде написати об’єктивний відгук. Річ у тім, що все, що стосується гурту Depeche Mode, для мене дуже інтимна тема. Палким прихильником “депешів” я став майже півстоліття тому. Але так трапилося, що це перша про них книга, котру прочитав. Адже в ті роки, коли я був на піку захоплення їхньою творчістю, не було жодної змоги знайти хоч якісь адекватні матеріали про гурт — дрімучі часи, ніякого інтернету та сотень каналів ТБ, лише газета “Труд” (невеличке перебільшення, але приблизно так), у котрій про DM чомусь не писали) А з віком захоплення помалу притуплювалося — музика “депешів” залишалася завжди зі мною, але юнацької гостроти відчуттів вже не було, тому інформацію не дуже й шукав.
Аж ось у видавництві “Наш Формат” виходить чудове ілюстроване видання за авторством відомого музичного журналіста Ієна Гіттінса. По суті, це фотоальбом-біографія. Автор виконав величезний обсяг роботи, зібравши масу матеріалу (витяги з інтерв’ю, цитати про творчість DM з періодики за різний час, особисті зустрічі) та безліч шикарних світлин. Інформація дуже зручно структурована — коротко про дитинство та юність учасників гурту, а далі в хронологічному порядку кваліфіковано розбирається альбом за альбомом, зі списком композицій та поіменним переліком тих, хто брав участь у запису та студійному зведенню, рік за роком зображаються події в особистому житті музикантів та їхні взаємини. Та так смачно розписано, що захотілося переслухати все з самого початку) Впевнений, що деякі пісні сприймуться вже трохи по-іншому, адже про контекст їхнього створення та запису я навіть не здогадувався. Та й історія кожного альбому, включно зі сприйняттям публікою та критиками - цього всього я також не знав. Як не знав і багатьох фактів із життя Дейва, Мартіна та інших. Тобто, знав, що все було складно, але не знав, що аж настільки) Тепер маю бажання прочитати й інші біографічні книги про улюблений гурт, адже їх вже вийшло декілька (щоправда, поки не українською).
Мушу зізнатися, що в юнацькі часи мав певний містичний зв’язок з “депешами”, як би це химерно не звучало) Але це правда — деякі речі не можна пояснити простими збігами. Й коли бувало дуже тяжко (а підліткам насправді буває дуже тяжко), холодні електронні акорди та глибокий живий вокал Девіда Гаана неодноразово підтримували та допомагали не сповзти у безодню відчаю. Досі безмежно їм вдячний. Для мене це значно більше ніж гурт та значно більше ніж музика. Може, комусь це здасться трохи пафосним та недоречним у відгуку про книгу, проте це спогади та відчуття, котрі пробудила у мені “Depeche Mode. Faith and Devotion”.
Depeche Mode - це епоха (одну зі своїх книг Жадан не просто ж так назвав)). Епоха, котра, на жаль, уже минає. Золоті роки групи далеко позаду. Але якщо вас цікавить її творчість, але ви не знайомі з історією DM - праця Ієна Гіттінса є чудовим (та дуже-дуже гарним) ознайомчим матеріалом, котрий допоможе зрозуміти завжди оригінальну та непересічну музику простих хлопців з провінційного Базілдона.
Моя оцінка - 20 Personal Jesus з 10.

Автор у досить доступній манері розбирає проблеми та виклики, з якими зіштовхується класичний лібералізм у сучасному світі, адже нині відбувається значна поляризація поглядів та думок, й лібералізм почувається дуже незатишно під тиском правих та лівих політичних течій. Все більше людей переходять від поміркованих центристських переконань (себто, ліберальних) до більш радикальних, й це вже становить загрозу для західної демократії. Фукуяма надає добре зважений опис того, чим є наразі класичний лібералізм, як він розвивався з часом, і пояснює, чому він значною мірою став жертвою власного успіху.
У книзі розглядаються основоположні класичні ліберальні ідеї економічного лібералізму та особистої автономії, включаючи свободу слова, а також досліджуються основні ідеї сучасного лібералізму. Також автор наводить критику противників цієї політичної течії, як правих, так і лівих. Ретельно розбирає критику, відзначаючи в ній як конструктивні моменти, так і відверто популістські звинувачення.
Книга для вдумливого читання й буде надзвичайно корисною, якщо вам цікаво розібратися у тому безладі, що нині відбувається у західному світі. Не те щоб у ній є відповіді на всі запитання, але на деякі таки є. Моя оцінка - 9 з 10.

Книга містить конструктивну критику політики керівництва ЄС, яка призвела до масштабної кризи середини 2010-х рр. Автор відверто говорить про неприємні речі, котрі перетворилися на величезну проблему в сучасній Європі — неконтрольовна нелегальна імміграція, переважно з країн Ближнього Сходу та Африки, внаслідок якої на континенті значно збільшився вплив ісламу. З цією проблемою добре знайомі наші співвітчизники, котрі давно (або ж нещодавно, через війну) перебралися до європейських країн. З цією ж проблемою матиме справу й Україна, коли (не хочеться казати “якщо”) вона буде прийнята в ЄС.
Мюррей не виступає у своїй праці черговим огульним критиком, котрий хоче виїхати на хвилі хайпу. Ні, він ретельно підійшов до написання книги — довго досліджував, збирав матеріали, вивчав статистику, навіть декілька разів відвідував табори іммігрантів, зокрема в Італії та у Греції. В результаті аналізу автор дійшов висновку, що загрозу західним цінностям та способу життя становить не просто кількість нелегальних мігрантів (а їх мільйони), а те, що їх переважна більшість не інтегрується в європейське суспільство. Справа не лише в тому, що вони продовжують сповідувати іслам, а в тому, що багато з них сповідує радикальні течії ісламу. Внаслідок цього у багатьох європейських містах виникли квартали, де мешканці не розмовляють місцевою мовою, їхні діти, якщо й ходять до школи, також не знають державної мови. Ці іммігранти дотримуються своїх звичаїв, декотрі з яких суперечать законодавству. Через великий наплив таких переселенців значно зросла злочинність (не кажучи вже про теракти), але часто поліція навіть боїться заходити в “мусульманські” квартали. Проте варто зазначити, що в наш час відверто та привселюдно на Заході торкатися цієї теми таїть в собі небезпеку одразу бути затаврованим як “ксенофоб”, “расист” чи навіть “фашист”. Ліва спільнота дуже чутлива до теми імміграції й нерідко саме її агресивна активність затикає роти людям з іншими поглядами, загрожуючи самій свободі слова.
Але Мюррей не тільки критикує. Він також пропонує шляхи розв'язання проблеми, доки ще не пізно. А пізно може стати тому, що мігранти продовжують прибувати в Європу. Рівень народжуваності в їхніх сім’ях зазвичай значно вищий, ніж у корінних європейців, у котрих той навпаки невпинно знижується, опустившись нижче порогу відтворення. Вже є міста, де біле населення становить меншість(!). Тому діяти потрібно нагально. Проте для цього потрібна громадянська мужність. А як її знайти в собі політикам, якщо навіть звичайним небайдужим громадянам обговорення теми мігрантів загрожує звинуваченням у “расизмі”? Й сАме це замовчування проблеми призвело останніми роками до зростальної популярності радикальних правих рухів, що в час виходу книги (2017 рік) ще не становило небезпеки. Популярність крайніх правих стрімко зростає, зокрема в Німеччині, Франції, Нідерландах, Австрії, а в Угорщині правопопулістський уряд Орбана вже давно при владі. Звинувачувати за це варто не “несвідомих” виборців-європейців, а загравання західних політиків з лівими ідеями, тобто, відхід від центризму, та створення власними руками кризи й подальше її ігнорування.
Дуже цікава та трохи песимістична праця. Рекомендую для ознайомлення всім, хто бачить Україну в європейській спільноті. Моя оцінка - 10 з 10.

Ця книга — не легенький наукпоп на тему, що таке “консерватор”. Це серйозне, навіть можна сказати філософське дослідження сучасного консерватизму. Й потрібно мати на увазі, що адресоване воно переважно читачам з англосаксонських суспільств, в першу чергу все-таки британцям. Що не дивно, адже автор був відомим британським мислителем та філософом, викладав у різних навчальних закладах, в т. ч. в Оксфорді.
Книга містить гостру критику політики ЄС (особливо згадуються "недобрим словом"закони, що обмежують суверенність держав-членів ЄС, спущені "згори" брюссельськими бюрократами), позаяк написана ще до Брекзиту, у 2014 р. В питанні імміграції, яке в той час набуло на Заході характеру справжньої кризи, вона перегукується з поглядами іншого відомого британського консерватора, Девіда Мюррея, автора праці “Самознищення Європи”.
Скрутон детально викладає у книзі основні тези, що характеризують сучасну консервативну ідею. На його думку, суспільне життя має керуватися знизу, а не згори — за допомогою громадських об’єднань, асоціацій, клубів, тобто, максимум самоорганізації та самоврядування, мінімум державного втручання. Тому що більше державного контролю означає більше чиновників та більше бюрократії.
Чимало місця присвячено британській освіті, котра, за словами Скрутона, була свого часу чи не найкращою в світі. Але потім сталася реформа, яка зробила освіту значно доступнішою і водночас сильно знизила її рівень. Й тут постає проблема — автор пише про цю реформу так, що читач повинен все про неї знати. На жаль, особисто я нічого про це не знаю. Таке відчуття під час читання з’являється неодноразово — як я вже згадував вище, книга написана британцем для британців.
Наскільки корисною вона може бути для українського читача? Чи можна застосувати ідеї британського консерватизму в сучасних українських реаліях? На перше питання відповідь однозначна — так. Книга знайомить нас зі справжнім, інтелігентним, ні в якому разі не популістським консерватизмом. З неї справді можна почерпнути для себе чимало цікавого.
А ось з відповіддю на друге питання значно складніше. Річ у тім, що ми, українці, з кінця 17 ст. жили в окупації, спочатку в авторитарній, а потім у тоталітарній державі, з управлінням “сильною рукою”, згори. Хоча у нас є природна схильність до самоорганізації, але не достатньо розвинена — тривалої культури самоорганізації як такої, на жаль, не маємо, вона залишилася у козацькому минулому. Немає у нас і багатосотлітньої державницької практики. А британський консерватизм якраз і побудований на навколо давніх традицій, котрі вибудовувалися безперервно ще з часів середньовіччя. Тому деякі з тез Скрутона просто нездійсненні у наших умовах. Приміром, в Україні нині складна релігійна ситуація, й церква наразі просто не може стати об’єднавчим фактором. Але деякі за певних умов цілком реальні — те саме вільне підприємництво та самозайнятість, наприклад, котрі нинішня влада останнім часом досить успішно придушує. Також автор багато приділяє місця таким цінностям як свобода слова й особистості, священність та недоторканість приватної власності, наголошує на великому значенні дому та сім’ї, вірі. Чимало сказано про потребу прищепити громадянам шанобливе ставлення до праці та розважливе до дозвілля. Також не одна сторінка присвячена величезному впливу мистецтва на суспільство, особливо класичного, до котрого наразі ставляться у сучасному світі не надто шанобливо, що з гіркотою й відзначає автор.
Насправді можна навести ще чимало цікавого з книги. Є з чим погодитись, з чимось можна навіть посперечатись. Але тоді звичайний відгук перетвориться на… дуже великий відгук) Гадаю, краще просто прочитати “Як бути консерватором” та самому зробити свої висновки.
Зазначу, що читається книга, як і кожен серйозний нон-фікш, не дуже легко, потрібно робити паузи, вдумуватись у щойно прочитане. Попри це, моя оцінка - 9 з 10.

Досить цікавий нон-фікшн про те, як може нашкодити надмірна впорядкованість у вашому житті. Під впорядкованістю часто мається на увазі засилля чітких інструкцій, котрі перекривають повітря імпровізації та вільному мисленню. Ця книга — ода нешаблонним та часто парадоксальним рішенням, завдяки яким неординарні особистості досягали величезних успіхів у різних галузях. Медицина, військова справа, бізнес, архітектура, музика, політика, менеджмент… На прикладах багатьох дуже відомих, а іноді й взагалі невідомих людей автор відстоює думку, що нинішня одержимість акуратністю/охайністю/стерильністю часто завдає більше шкоди, аніж це заведено вважати.
Насправді у книзі є захопливі глави й надзвичайно цікаві думки. Ми взнаємо, приміром, як великий експериментатор Браян Іно творив свою музику, як “Лис пустелі” Роммель ганяв переважні сили британців у північній Африці, як Безос завдяки хаотичній та ризикованій стратегії створив свій Амазон, як Мартін Лютер Кінг заволодівав увагою багатотисячного натовпу під час проголошення промов… Цих таких різних людей об’єднує одне - вони мислили та діяли нешаблонно. Звісно ж, автор підбирає приклади та трактує їх виключно зі свого погляду. Але книга від цього менш цікавою та пізнавальною не стає. Не обов’язково з ним у всьому погоджуватися, проте прочитати та взяти до уваги варто. Шкода лишень, що переклад трохи кострубатий, читається іноді трохи важко. Саме тому мушу зрізати оцінку. Та вона все одно позитивна - 9 з 10.