Чому я так довго не читала цього автора? Тому що у нього був роман з дружиною мого улюбленого Миколи Зерова, тому що він працював на радянські спецслужби, тому що .... Ви зрозуміли, що доля цього письменника була дуже карколомною. І важко мені ставитися до його творчості неупереджено. Але я це зробила, прочитала два відомих твори автора. Висновок - однозначно вони інтелектуальні.
Кількість сторінок наче зовсім невеличка, але у мене складалося враження, що їх принаймні вдвічі більше. Ну, ви зрозуміли, наскільки мені це цікаво читалося.
Хоча "Доктор Серафікус" сподобався, деякі ідеї професора-аскета мене дуже зацікавили, повороти долі - також. Вкотре переконалася, що аскетами часто стають тому, що не було реальної спокуси і можливості. І цей роман якраз це і доводить. Сумбур і порядок - мішанина думок, дій, обставин. Доволі цікава, але, чесно скажу, дещо елітарна література. Кого мало цікавить життя 20 років або психологічні відхилення - буде нудьгувати.
Але це другий роман, перед тим треба прочитати "Дівчину...". А ось тут взагалі ці дивні любовні, чи псевдо любовні шмарклі, божевільна поведінка, протиріччя ідей і вчинків мене просто діставали. Ну, не люблю я такого та ще й так детально.
"Бажання, сховані й притлумлені вдень, прокидаються вночі. У нічних снах вони набувають реальности, і людина пізнає нарешті те, що поза цим, може, назавжди лишилося б для неї не відомим і не уявленим. Коли б люди не бачили снів, може, вони ніколи не довідались би про те, що існує. Тільки в снах розкривається справжній сенс наших бажань".
Але ж, враховуючи, що мова написання творів дуже цікава і навіть дещо відрізняється від сучасних норм, прочитаю ще й другу книгу автора, хоча це не точно)
Люди, які застигли в минулій епосі. Люди, які намагаються її випередити. Кохання та ілюзії, свобода вибору і тиснява власного світу, життя наповну і зведення його до задушливої квартирки. Це все Домонтович.
🔸"Дівчина з ведмедиком" про злам між тоді і тепер. Про кохання в ньому. Є до біса раціональний вчитель. І є вона, дівчинка-виклик. З неї могла б вийти добрезна революція на той час, якби не підліткова впертість і максималізм.
З нього...з нього отримали те, що й мали отримати. Бо від правильності рідко очікуєш щось їй непритаманне.
Тут все прекрасно. Протилежності, підходи до побудови себе і вибору, плавна течія розповіді і крутий поворот. Ох вже цей поворот - та я не могла підібрати щелепу після слів Зини. Не кажу, яких саме - читайте.
🔸"Доктор Серафікус". Замкнений в собі і своєму світі професор, який до кінця лишається загадкою. Він і самотність, і прихований Дон Жуан, і сором'язливість, і дивак. Хоче мати дитину, не хоче мати жінки. Вважає, що фізична близькість і кохання несумісні. Ба більше, для себе відкидає можливість любити - тільки очима. Людина, загублена у своїй зоні комфорту - отак би про нього сказали в наш час. Та ще й та, яка не встигає за часом, в якому живе, та й не дуже хоче.
Я неочікувано пропала в цих оповіданнях, хоча особливо нічого не сподівалася від них отримати.
Протилежність персонажів, влучність тверджень, монологи і діалоги - це все 🖤.
А ці описи! Так просто, без зайвих порівнянь і складних конструкцій. Читати обов'язково!
"Дівчина з ведмедиком" В. Домонтовича написаний у 1928 р. є чудовим зразком інтелектуальної прози початку ХХ ст. Оповідь ведеться від першої особи — головно героя — хіміка Варецького, який через тимчасове безробіття дає приватні уроки для двох сестер Лесі та Зіни. У творі автор піднімає багато питань — від "Макіавеллівського" поняття свободи до місця жінки у тогочасному суспільстві (її ролі, обов'язків, прагнень, бунту!). Проте аналізуючи твір вже з позиції сучасного читача, зазначу — є кілька питань. Поведінка Зіни викликає жаль. Вона, незважаючи на всю веселість і бешкетування, справляє враження досить нещасливої людини. Особливо на це вказує її поводження з іграшковим ведмедиком... Цікаво щоб сказали сучасні психологи, як би охарактеризували її поведінку?.. А головне, що постійно бентежило протягом читання — мотивація вчинків Зіни. Мені здається, що тут багато варіантів, але розгадку треба шукати в родинних відносинах, що у тексті майже не розкривається. Роман називається "Дівчина з...", але з твору читач більше дізнається про Варецького, ніж про Зіну... Можливо був такий задум...
Але текст цікавий не лише сюжетною колізією, а й стилем написання. Подібну "образність" у нарації я зустрічала лише у М. Коцюбинського та А. Дімарова. Це коли читаєш опис будь-якого героя і одразу вимальовується персонаж з усіма найдрібнішими деталями, звичками, смаками... Стиль легкий, можливо іноді обтяжений авторськими роздумами, але ж це - філософсько-інтелектуальна проза!
Отже, хто ще не знайомий із творчістю В. Домонтовича і цікавиться чоловічим підходом до розуміння жіночої особистості на початку ХХ століття — прочитайте цей роман.
