Віктор Домонтович

Ох, книга, після якої лишається довге «такоє» відчуття. Чесно кажучи, не дуже сподобалась мені. Атмосфера холодна, герої якісь відсторонені, ніби не живі люди, а символи, створені лише для того, щоб показати — любов може бути іронічною, незручною і навіть трохи абсурдною. Тема кохання тут, безперечно, цікава. Домонтович розглядає її не як щось романтичне, а швидше як інтелектуальну гру, де кожен маніпулює почуттями, а щирість здається розкішшю. Я, якщо чесно, позабувала всі імена (бо всі там однаково дивні), але от ту жіночку, яка крутила одразу обома чоловіками, я б, вибачте, трішки придушила 😅. Її хитрість межує з жорстокістю, і дивує, як спокійно герої сприймають ці емоційні маніпуляції. Сам пан Комаха... ну такоє. М’якотілий, розгублений, постійно в пошуках сенсу, але не здатний зробити бодай один рішучий крок. Не люблю таких чоловіків — здається, ніби він живе в теорії, а не в реальному світі. Можливо, в цьому й задум автора — показати людину інтелекту, що втратила контакт із життям. Але емоційно це не чіпляє. Попри все, не можу сказати, що книга погана. Вона цікава саме як психологічний експеримент, як портрет доби, коли інтелект переважав почуття. Просто — не мій тип літератури.

Анонім

Книга, яку я купила через анотацію, яка обіцяла мені історію кохання, але історії кохання так і не сталося станом на 49% книги, коли власне я і закинула читати цю книгу) були якісь марення гг, а потім невеличка інтрижка під кінець літа, після якої почалося чортішо з думками і я не могла то слухати, і зрозуміла що я більше кайфую від голосу в навушниках, ніж від історії

Анонім

Мені пощастило прочитати "Великодню класику"! Не буду першою, але висловлю захоплення від дизайну обкладинки, який розробила Лада Касьяненко🥰! До речі, яйце, якщо потерти і досі ароматне🤩😉. Тепер щодо змісту - приємно вразив. І це ще одна Велика Подяка колективу науковців, що працювали над антологією! Найперше, - вірші 🥰! Підібрані зі смаком і любов'ю до України й українського❤️. Це і мій улюблений "На Великдень на соломі..." Тараса Шевченка - напівдитячий та напівжартівливий. Більшість віршів обов'язково містять у сюжеті одвічні Великодні символи - Паска, Крашанка (Писанка), Хрест. Але іноді автори віршів для надання більшої урочистості та ефекту піднесення додають образ дзвонів, як у Б.-І. Антонича: "Дзвони грають шовково, осяйно, бароково..." Щодо прозових творів українських письменників ХVIII-XX ст., треба зазначити, що більшість з них розповідають про події або напередодні, або під час свята Великодня. Автори намагалися через оповідачів передати всю красу Великодня і водночас важку, кропітку працю у підготовці до свята. Мабуть, це йде від наших пращурів, які з такою теплотою передавали наступним поколінням любов і шану до традицій. Моя прабабця вважала Великдень найголовнішим святом! Окремо хочу зазначити ще тему святкування на чужині, у неволі (твори М. Чернявського, П. Феденка). Наскільки щемко і важко давалися українцям Великодні поза Батьківщиною 🥹. Тому особливо Актуально зараз, під час повномасштабної Війни, звучать слова М. Чернявського: "Тяжко бути в таку ніч (мається на увазі, напередодні Великодня) десь далеко від рідного краю, від сім'ї і, блукаючи між чужими людьми, прислухаючись до чужої радості, ловити слухом чужий сміх, в серці точити, капля по краплі, гірку отруту самотини". Тож, прочитавши антологію, раджу її як дітям, так і дорослим! Ви не лише познайомитися із малознаними творами про Великдень, а й відчуєте на Смак всю Велич і Красу цього українського традиційного свята! Оцінка 10 з 10!

Анонім