Віктор Домонтович

Один із найзагадковіших творів української літератури, тож я рада, що книжковий клуб мотивував мене зараз з ним познайомитись. Це дуже багатошаровий твір, попри загалом невеликий обсяг.

У Домонтовича чудовий стиль написання, вразили описи, які класно розкривали героїв, до аналізу їхніх слів і вчинків, автор майстерно додавав уважному читачеві нюанси обстановки в їхніх будинках, дрібниці одягу і.т.д.

Василь Хрисанфович Комаха пепсонаж неординарний, думаю, якийсь викладач чи професор міг би впізнати у ньому себе. Але тут важливо не втратити у пастку узагальнень і стереотипів, бо ж кожен може пригадати абсолютно протилежний типаж. І навколо нього якось зібралися такі ж цікаві персонажі: Корвин, Вер, Таня. Доволі незвичним на той час було замасковане питання стосунків двох чоловіків, чи навіть швидше нетипово любовного трикутника - з призми погляду Кораина і його ставлення до Комахи; термінологія "духовний шлюб"... я з цікавістю після прочитання ще гуглила про цей роман.

А от щодо читання книг мене спантеличила цитата: "Після тридцятьох років усі книжки здаються прочитаними і всі продуманими. Він уже пізнав ту гірку огиду пересичености перед книжками, отеє taedium libelli, що з року в рік збільшується і що від нього попри всі зусилля вже ніколи не можна звільнитись, коли зникає колишня юнацька віра в книжки і марною стає надія, що якась нова книжка раптом, як виграш у льотерії, принесе несподіваний дар визволення."

Ну ні, чи то зараз жанрове різноманіття більше, ніж було у часи пана Віктора, чи то сприйняття інше, але і після 30 читання може приносити навіть більше насолоду, ніж до того.

У всьому іншому абсолютно погоджуся із автором передмови до віватівського видання, В'ячеславом Левицьким, що твір - культовий, я пережила багато емоцій під час прочитання, і це було круто! Мені неймовірно сподобалося також як автор писав про Київ. Однозначно варто мати це видання у домашній бібліотеці, бо в якийсь момент захочеться до нього повернутися.

Важко оцінювати цю книгу, в першу чергу саме цю, видавництва “Віват”. Річ у тім, що в одній книзі поміщено дві редакції роману, й вони залишили по собі різні враження. Канонічна версія (вона коротша, публікується за мюнхенським виданням 1947 р.) обривається раптово. Так, це ніби схоже на відкритий фінал (дуже відкритий), але немає відчуття, що саме так планувалося з самого початку. Виявляється, насправді автор видав у Мюнхені відредаговану та порізану версію свого роману, котрий мав вийти в Україні ще на зламі 20-30-х рр., але з різних причин так і не потрапив до друку. Окрім не надто значних (порівняно) правок на початку та у середині тексту Домонтович кардинально попрацював над кінцівкою, викинувши з готового варіанту декілька останніх глав, починаючи з середини XVII розділу. І ще одне - навіть у своїй найбільш повній, розширеній версії це мала бути перша частина роману. Тобто, ніби планувалося продовження. Але чи існувало воно, чи були хоч якісь начерки другої частини, досі невідомо. Тому оцінюватиму, мабуть, окремо обидва варіанти тексту.

Почну з “канону”. Якщо коротко - це геніально. Настільки повні, живі та яскраві постаті головних дійових осіб міг змалювати лише Великий Майстер. Особливо це стосується самого Доктора, науковця Василя Хрисанфовича Комахи - його складний внутрішній світ, дивакуватість, асексуальність, асоціальність, навіть аутизм. Незграбний та відлюдькуватий, Серафікус викликав співчуття та емпатію, хоча іноді його вчинки видавалися відверто химерними. Налагодити щире спілкування йому вдалося лише з 5-річною чужою дівчинкою, єдиною протягом довгого часу живою істотою в романі, до котрої він проявляв справді людське почуття. Їхня дружба “розколупала” замкненого в собі анахорета та пробудила в ньому батьківські почуття. Зі зустрічі з Ірцею у парку починається книга та зі зустрічі з Ірцею починаються внутрішні зміни у Комасі. Він раптом усвідомив, що хотів би мати дитину, але щоб без участі жінки - він же Серафікус, як-не-як) Проте жінки в його житті все-таки з’являються, і найбільшу роль відіграє одна з них - Вер, модерна жінка, активна та незалежна. Вер дуже зацікавив дивакуватий професор, і з часом її знайомство з Комахою переростає у якесь дивне почуття, котре можна було б навіть назвати коханням.

Стосунки з Вер ламають Серафікуса. До зустрічі з нею він жив усамітненим, усталеним життям, згідно з встановленим розкладом й абсолютно не толерував раптових змін у ньому й тим паче всіляких несподіванок. Вер якраз стала його найбільшою несподіванкою. Комаха несподівано закохався в неї, втратив душевний спокій, і хоча жінка начебто відповідала йому взаємністю, проте їх роман просто не міг бути тривалим - Василь Хрисанфович не зважувався навіть на звичайний поцілунок, не кажучи вже про більшу фізичну близькість. Окрім цього, у нього був конкурент - колишній найближчий друг Серафікуса, художник Корвин, котрий також прагнув здобути любов цієї яскравої жінки. Маємо ось такий любовний трикутник, один з двох у романі. (Був ще один, доволі дивний, про нього декілька слів нижче). Цим нерозв’язаним трикутником і завершується “канонічна” версія роману.

Щодо другого (насправді хронологічно першого) трикутника. Це близька дружба у ранній молодості між Комахою та Корвином й заручини художника з багатою нареченою Тетяною Беренс. Корвин розривався між палкими дружніми почуттями до Серафікуса та ніжними (на диво платонічними, як для такого гульвіси) до нареченої. Заручини в результаті скінчилися нічим через дворічну нерішучість художника, котрий вважав, що шлюб буде зрадою дружбі з Комахою. Ось такий своєрідний трикутник.
Комаху мені відверто шкода. Жила собі людина у своєму світі, котрий не зовсім збігався з реальністю, м’яко кажучи, але жила тихо, мирно, з ранку до вечора працюючи з книгами та над книгами. До моменту, коли Вер не надто делікатно та трохи безвідповідально увійшла в це життя Серафікуса й зруйнувала його. Ми не знаємо та вже й не взнаємо ніколи, чим все мало закінчитися, але можна бути певним, що Доктор не зможе вже повернутися до свого розміреного ритму життя книжкового червяка - занадто великим було потрясіння. Навряд чи він зможе дати щастя будь-якій жінці у сімейному житті чи йому вдасться бути щасливим самому. Все-таки Серафікус мав надто значні психологічні проблеми, котрі тоді називалися просто “дивацтвом”.

А тепер щодо чотирьох з половиною розділів та вставок в канонічний текст, котрі були відновлені завдяки знайденим рукописам. Скажу так - відверто ні. Недарма Домонтович не публікував цих останніх глав у мюнхенському виданні. Це був такий ідеологічно правильний текст, у якому справжня активістка Тася невтомно й піднесено займається громадською роботою з ранку до вечора, віддаючи їй всю себе. А наш Комаха починає потроху забувати Вер з її дрібнобуржуазними замашками й проймається симпатією до Тасі, котра й у часи революції, виявляється, була щирою большевичкою. Вер, до речі, втомившись від дивного кохання нашого Серафікуса й покинувши його, виходить заміж за такого самого дрібнобуржуазного художника Корвина, котрий ще й воював свого часу на боці білогвардійців. Так що ні, віднайдене продовження мені не надто сподобалося. А ось основному тексту ставлю “9”. Не “10”, тому що роман очевидно не завершений, на жаль. Але все одно прекрасний.

Шикарне видання великодніх творів від Vivat 😍
Книга дуже красива, приємно пахне.
У цьому видання є багато творів різних письменників. Про багатьох із них я раніше навіть не чула - і це прекрасна нагода, щоб із ними познайомитися))
Звісно, це українська література - тому, багато творів дуже сумні, але це не робить їх гіршими.
Але є також твори, після яких стає так тепло й світло на душі 😌
Наприклад, мені найбільше сподобалися та запам'яталися оповідання Михайла Старицького "Писанка". Так уже того хлопчика було шкода на початку... Але кінець щасливий 😍
Також дуже сподобалося оповідання Олени Пчілки "Золота писанка" про сільську вчительку.
А я ще й читала цю книгу в великодній період - тож, якраз чудово склалося 😌

Чесно кажучи, я коли купувала цю збірку очікувала отримати купу затишку, тепла, насолоди, пройнята цим святом Великодня) повелася на таку життєрадісну обкладинку в улюбленому кольорі , і таку теплу назву «Великодня класика»
Але по факту : так теплі оповідання були, -
Що сподобалось: ❤️тепло і затишок найкраще
Любов Яновська - з Землі на Оріон
Микола Плевако - Великодня ніч ( так затишно і так тепло на душі ) ❤️
Богдан Лепкий - Великодній ранок ❤️
Тут воно вже дає надію що не все втрачено
Гаївки
Михайло Старицький - Писанка ( хоч і навіяна сумом , але має світлу надію )
Шевченко- На великдень на соломі ( читаючи нахлинули спогади ( не великодні) як я взимку колядувала на Василя на заміському будиночку серед таких рідних працівників, бо дитиною , школяркою коли постійно на вихідних їздили і на кожні свята і мали хороші дружні відносини з ними )
Галина Журба- у вербну суботу

Але все ж таки багато депресивного, огидного, незрозумілого:
«Мертвецький великдень» якась криза і гидота
«Оповідання дяка» - нічого не ясно взагалі - у когось вчився, на щось збирав, опозорився на Великдень) що було між ними трьома подіями я так і зрозуміла , але читалося швидко
Михайло Коцюбинський - Лист
Нічого я і не посміхалася як писав автор мимоволі у тексті, мені так само було огидно, неприємно читати всі ці подробиці
Були і ті які торкали незважаючи на кризу :
Леонід Пахаревський- Воскресни , заець, одне слово
Модест Левицький - землиця рідна
Спиридон Черкасенко - Під Великдень
Але були і ті , які не дочитала і не зачепило нічим щоб продовжити до кінця :
Сильвестр Яричевський - Під самий Великдень
Іван Франко - христос і хрест ( читаєш і не розумієш що там мало бути закладено )
Григорій Гануляк - Великдень лемківського ґазди…
І коли попадаєш на кількаденний депресняк , так скажімо з 191 ст до 284; то втрачаєш якусь надію що далі щось може бути затишне і приємне навіть в такому на перший погляд приємному опису твору «Великдень лемківського Ґазди»;
І хоч і твір Підмогильного «В епідемічному бараці» в якийсь момент починає пахнути теплом , то це лише на трохи і далі знову депресняк у творі , хоч і читалося дуже швидко
І вирішила відкласти, щоб не загнати себе ще більше у депресивну яму і нечитуна

Чудове видання класичної української літератури, що присвячене святу.
Шалено гарне оформлення, яке, до речі, пахне пасхальною випічкою (якщо потерти писаку на обкладинці).

Це збірка різних коротких оповідань від низки українських класиків, а також віршів про це свято. Тематика оповідань більше пов’язана з українськими традиціями та перебігом події в країні, описи різних доленосних ситуацій під час Великодня. Деякі історії смішні, інші повчальні, а деякі дуже болючі та сумні, адже ці розповіді відображають історію нашого народу.

Гадаю і раджу читання цієї книги розтягувати у часі, смакуючи її, повільно поринати в атмосферу свята, відчути зв’язок з традиціями минулих поколінь, прожити разом спільний смуток і радість.

Шалено тішусь що маю це видання, яке настільки гарне, що буде окрасою до святкового столу.

Ну, по-перше, це дуже красиво, по-друге, я люблю збирати колекції. Дуже гарна збірка для святкового настрою. Теплі, змістовні твори, красиво оформлена книга — приємно читати і дарувати.

Нарешті я добрався до літератури, яку в мої роки не вивчали в школі. Але чому саме Домонтович? По-перше, я був вражений його надзвичайною, кінематографічною біографією. По-друге, мені дуже сподобався уривок з роману, присвячений Катеринославу (Дніпро), який я почув в подкасті "Ранкова доза".

"Без грунту" вважається романом, хоча за обсягом це повість. Сюжет доволі простий і, як в багатьох модерністських творах, не дуже важливий. Але цікаво, що в центрі сюжету доля недобудованої архітектурної пам’ятки — Варязької церкви архітектора Линника. Пізніше, не без впливу Домонтовича, собор стане центральним символом відомих романів Олеся Гончара та Павла Загребельного.

Головне у творі не сюжет, а думки о мистецтві та культурної ідентичності, чудові ліричні замальовки міста, виразні портрети епохи індустріалізації та суцільного страху. А майстерна зміна кадру та добра порція іронії знижує пафос і робіть твір зовсім не нудним.

Це витвір мистецтва, має бути в кожній родині!

Це історія про спустошення і намагання залатати у собі діру.
По-перше, я хочу сказати, що твір написаний легко для читання. Що дозволяє зануритися в історію.
Моментами смішно, а моментами тужливо.
По-друге, це історія про тотальне духовне виснаження людини. Ось тому це історія про платонічне кохання. Професор Комаха вважав жінок за ідеал, і тому не хотів мати з ними сексуальні зносини.
Він хотів любові, але і боявся її.
Він хотів самоти, але і потребував інших.
Хтось може сказати, що це твір гомосексуального характеру, але для мене це не так. Професор Комаха захоплював своєю грубістю, дикуватістю, але ніяких зносин він не мав з художником, адже не дарма автор писав, що між ними був неначе «духовний шлюб». Бо вони були близькими друзями і часто ходили разом.
Ось одна з моїх улюблених цитат: «Людські почуття злиденні й недосконалі, бо людство воліло вдосконалювати техніку мистецтва і нехтувало з того, щоб удоскналити бажання. Людство призвичаїлося цінити культурні цінності, що виростали з нездійснених бажань, замість того, щоб культивувати бажання як культурні цінності. Цивілізоване людство культурне у своїх мистецтвах, але воно лишилося варварським у своїх почуттях і бажаннях».

Брала на подарунок мамі на Великдень, вона щиро зраділа! Дуже рада, що видали цю збірку)

Класика є класика❤️

Чому цю книгу треба мати на поличці в кожному пристойному домі?
⭐вона дуже естетична. І дуже якісна!
⭐пахне випічкою (мені пряниками)
⭐це антологія: зібрані твори класиків ХІХ-ХХ століть
⭐цікаво побачити не дуже поширені твори улюблених авторів
⭐є автори, імена яких більшість бачить вперше (от вам і наслідки столітніх заборон всього українського)

📖Сюжет. Вся антологія пов'язана лейтмотивом: Великдень — це не лише про християнство. Це набагато глибше, духовне. Й актуальне: як святкують Великдень на фронті, як у полоні, у засланні... Є й легкі твори, які можна почитати дітям.
📚12 авторів поезій та 33 автори прози — упорядники спеціально підібрали сакральні цифри. Читати можна по порядку: усі прозові твори зібрані в хронологічному порядку, тому чітко відслідковується розвиток літератури та зміна суспільних настроїв. Або ж можна читати в будь-якому довільному порядку, обираючи твір під настрій. Я так вчора відкрила для себе Юрія Косача. Задумалася, чи цей автор не з поважного роду Косачів — і так, це племінник Лесі Українки, відповідно, онук Олени Пчілки (її твір тут теж є).

❗Обов'язково прочитайте передмову. Богдан Тихолоз детально пояснив, чому в збірці мало "ванільних" творів. І це не через те, що вся українська література — то "журба й кріпацтво".

Також дякую "Рідіт" за лекцію від кураторки серії класики Ярини Цимбал. Почуте стало вирішальним аргументом за придбання книги.

Цю встиг придбати, а різдвяну класику чекаю додрук, дуже якісна святкова книга.