Віктор Домонтович

Класика — це справді круто!!! Давно я не відчувала такої насолоди, читаючи текст, шукаючи в інтернеті значення слів, яких не знала, зупиняючись, щоб "переварити" прочитане.

У творі розповідається про Василя Хрисанфовича Комаху, якого знайомі називають Доктор Серафікус, про його життя в Києві в 20-х роках минулого століття на тлі історичних подій того часу. Він чудний чоловік — самотній і відлюдькуватий в повсякденному житті, хоча й веде викладацьку діяльність. А ще у нього дивні погляди на життя і особливо на кохання.

У нього п'ятирічна подруга Ірця, друг (якщо його можна так назвати) художник Корвин і жінки, яких він кохає і водночас не кохає, але й ревнує... Тася, Вер. Все заплутано. Тому дуже раджу прочитати цей твір. Думаю, кожен сприйме його по своєму... А доти декілька цитат:

"...він живе якось по-іншому, ніби й не живе зовсім, ніби боїться жити, ніби боїться доторкнутися до життя, ніби живе непомітно, вгамовано, мовчазно."

"Кохання може набувати найрізноманітніших форм. Для Комахи воно набрало форми відокремленої ілюзії, примхи, самотньої замкнености, нерішучого боязкого уникання."

"Серафікус — не людина, а так, амфібія, молюск, якась фрікція. Так, паперова силюета. Тінь од людини. Гомункулюс."

"Не часто життя приносить нам щось цікаве й не часто бавить нас химерами, але треба вміти вихопити з життя ці рідкі і не щедрі подарунки нашої долі"

Спочатку читалося важкувато, а потім віднайшла потрібний ритм.

Роман точно не залишає байдужим. Піднімає чимало важливих питань.

Для мене наскрізною темою пройшло оце відчуття якоїсь приреченості, свідоме чи підсвідоме відчуття того, що світ котиться в прірву і ти нічого з цим не вдієш. Тому абстрагуєшся, закриваєшся, відмовляєшся від всяких почуттів та сентиментальності.

Страшно насправді, але як інакше можна було вижити тоді. Тільки не бравши нічого близько до серця.

Можливо таку позицію можна засуджувати, але для цього треба побути на місці цих людей, які жили в той час. Їх задача була вижити.

Бо якби всі згнили по Сибірах, то якби народились інші покоління, які вже мали в собі сили боротися. Та руйнувати систему.

Також сподобались описи персонажів в романі. Линник, Арсен Петрович, Гуля.

Цікаве знайомство з пані Ларисою. "Я вас не бачив, а чув"

✦ "Така доля людини, що має справу з книжками. Книголюби, які все своє життя проводять у бібліотеках, приходять до бібліотеки з любови до книжок, щоб серед книжок загубити її". ✦

У центрі оповіді книжки "Доктор Серафікус" — професор Серафікус, чи то Комаха, чи то дядя Пупс. Його життя — це дивовижний парадокс: втеча у світ книг та наукових приміток стає найглибшим зануренням у реальність, а академічна відстороненість перетворюється на найінтимнішу форму присутності у світі.

Домонтович не пише, він просто малює текст з поетичною чуйністю, і ми отримуємо текст-калейдоскоп, де кожен поворот відкриває нові смисли. Його текстом хочеться зачитуватись та виписувати всі красиві слова й звороти.

Київ у цій книжці стає окремим персонажем — живим організмом, що дихає історією і культурою. Вулиці, парки, кав'ярні пульсують особливим ритмом інтелектуального життя.

Тут також гостро відчувається, як Домонтович кидає виклик усталеним нормам. Він відверто пише, що Корвин кохав Серафікуса — чим тобі не ЛГБТКІ+ історія кохання? А Серафікус і взагалі — не розумів кохання до жінок, його називали гомункулюсом, і він хотів сам народити дитину. Щось мені підказує, що Домонтович дуже-дуже випереджував свій час, як на мене, це геніально!

Це книга-дзеркало, що показує не так обличчя, як душу читача — з усіма її парадоксами, сумнівами і прагненнями до небанального життя. Історія викликала в мене багато суперечливих емоцій, але, здається, такою і була задумка автора — поіронізувати, подражнити читача, грайливо визирати з-за кожного рядка й питати: а ти капітулюєш перед банальністю?

Це один з перших романів українських класиків з якого я відкрила всю крутезну нашої літератури.
Віктор Домонтович - знаний автор серед знавців української літератури. Проте, лише зараз набирає популярність у сучасної молоді.
“Дівчина з ведмедиком” я прочитала завдяки читацькому клубу. Книга чудово підходить для подібних заходів, тут є що обговорити.
1. Відносини молодої дівчини зі старшим чоловіком.
2. Внутрішнє протистояння героїв.
3. Манера письма автора.
Можна навести ще декілька пунктів, але залишу можливість додати їх майбутньому читачу.
Роман захопливий, інтелектуальний та дискусійний.

Це українська класика, яку потрібно знати, це текст Віктора Домонтовича, який був одним із найзагадковіших письменників 20-40 років (і написав, на жаль, дуже мало). Зазвичай твір хвалять за атмосферу Києва періоду непа, за нестандартних персонажів (тут не погоджуюсь, бо персонажі досить впізнавані, навіть зараз серед своїх знайомих зможете таких знайти, а в літературі 19-20 ст. їх вдосталь). Твір ніби незавершений, або в ньому відсутній важливий фрагмент тексту (варіанти та фрагменти, які опубліковані у цьому виданні не рятують, на жаль). Але літературознавці стверджують, що це норма для модерного роману. Ну, можливо, але мені чогось не вистачило. Може, варто ще раз перечитати)

"Доктор Серафікус" - яскравий приклад модерністської літератури і моє перше знайомство з Домонтовичем. Хоча про письменника я знала чимало завдяки роману "Амадока" Софії Андрухович - там йому була присвячена ледь не третина книги. Загадкова постать, письменник, науковець і ...шпигун.
⠀
А зараз настав час знайомства з творчістю. Головний герой - Комаха, науковець з дуже оригінальними поглядами на романтику і жінок. Домонтович характеризує свого героя через діалоги і монологи, даючи фрагментарний і строкатий образ вченого-оригінала.
⠀
Сюжет невеликої книги побудований майже виключно на любовних трикутниках, що незвично для такого героя. Так і не розберешся одразу, які саме стосунки були у Комахи з другом-художником, чи насправді лиш дружба. Це ж двадцяті, час свободи. Жінка, яку він не помічає і відштовхує. Жінка, яка завжди на сцені і знає, чого хоче. Окремо - діалоги з п'ятирічною дівчинкою, спосіб показати Комаху через призму дитячого сприйняття. Напевно, лише так можна його зрозуміти.

Роман оригінальний, такий дуже у дусі двадцятих.

Нетипова химерна історія, від якої важко відірватися.

В. Домонтович занурює нас в Київ 20-х років. Період НЕПу, маленьких кав'ярень та відродження українського театру. Атмосфера, в якій жила і творила тогочасна інтелігенція, їхні думки та настрої, мрії та сподівання про світле майбутнє.

Головний герой на прізвище Комаха, якого всі, навіть він сам, називають доктором Серафікусом, є дуже незвичним персонажем. Автор багатьох наукових праць, професор інституту, він максимально обмежив своє життя. Серафікус не має друзів, сім'ї, для нього важлива лише його робота та книги (дуже, дуже багато книг).

Одного разу Серафікус кохав. Сильно, пристрасно, нестямно. І з роками він зрозумів, що кохання йому не потрібне. Спілкування з людьми його обтяжувало, лише сусідська дівчинка Іруся викликала в нього теплі почуття. Він навіть задумався, що хотів би мати дитину, але без участі жінки. Але жінка ввійшла в життя Серафікуса супроти його волі.

Роман написаний відмінно. Це справжній інтелектуальний роман, насичений образами, пронизаний особливим вайбом. Після тексту дуже багато приміток, які необхідні для кращого його розуміння. Відомі особистості далекого минулого та тієї доби, існуючі та вигадані вулички, мистецькі та політичні течії.

У виданні від Вівату вперше друкуються 18-22 розділи, які ймовірно мали стати другою частиною роману. Раніше опублікована версія роману закінчується на 17 розділі: раптово, обірвано і залишає відчуття недомовленості. Віднайдені розділи розкрили персонажів глибше, пояснили їх мотивацію, подарували більш логічну кінцівку, яка могла б стати чудовим початком.

📚 Найкращий інтелектуальний роман.
📖 Атмосфера київських 20-х.
📚 Українська інтелігенція.
📖 Кохання, наука, мистецтво.
📚 Мрії, надії, розчарування.

Якщо ви шукаєте вишуканого розміреного читання для осінніх тужливих вечорів, то придивіться до цієї книги. «Доктор Серафікус», на перший погляд, може здатися книгою з тієї самої високої полиці, до якої не кожен може «дотягнутися», адже це інтелектуальний роман. Але його цілком можна читати, як модерністський любовний роман.
Віктор Домонтович написав текст-ребус про людину-загадку. Його головний герой, професор Василь Комаха — суцільний обʼєкт для дослідження. І з такою ж завзятістю, як Комаха досліджує слова, читачеві доводиться досліджувати емоції та дії, висувати та спростовувати теорії про самого професора.

Доктором Серафікусом знайомі називають Комаху за його відірваність від реальності, аскетизм у побуті і почуттях; вони називають його гомункулом за неспроможність покохати, адже навіть дітей він хоче завести без залучення жінки.

Домонтович так вміло грає напівтонами та натяками, що до кінця так і не вдається розгадати головного героя, його колишнього коханця чи нинішню кохану. Автор, хоч і по-доброму, але іронічно ставиться до свого персонажа, який не турбується про чистоту оселі чи може приїхати замість одного міста в інше, в той же час, його суперздатність — це дослідження та глибинний аналіз. Серафікус хоч і замкнений в собі та не знаходиться поза суспільним контекстом.

Не позбавлений текст і яскравої персонажки, емансипованої, рокової жінки. Вер — інтелектуалка, перекладачка і революціонерка, велика експериментаторка, в яку закохані безліч чоловіків. Вона кидає сама собі виклик закохати серафічного професора в себе. Щось в її поведінці нагадує мені Дейзі з роману Фіцджеральда «Великий Ґетсбі». І це таке неперевершене відображення історичних подій і нових догм, які охоплювали Київ в 20х роках минулого сторіччя.

Окремо хочу відзначити видання від Віват. Ця серія української класики не тільки естетично приваблива. Насамперед цінне воно тим, що надрукований оригінальний (початковий) текст, який написав Віктор Домонтович з прекрасною передмовою і примітками Вʼячеслава Левицького. Думаю, саме вони дозволили трішки краще зрозуміти книгу. Але я вже планую її перечитати ще раз.

"Доктор Серафікус" - другий роман одного із найзагадковіших і найпотужніших українських авторів ХХ ст. Віктора Петрова-Домонтовича (всього у нього три романи і сила статей і розвідок, пов'язано це, найвірогідніше, із біографією: в момент, коли Домонтович мусив стати частиною "соцреалізму", він просто перестав писати художні тексти, зосередився на науці і залишився автором модерністським і інтелектуальним). Ця ремарка про романи Домонтовича важлива з двох причин: по-перше, я б рекомендувала братись за "Серафікуса" після "Дівчинки з ведмедиком", вона написана першою і читати краще саме так, оскільки "Серафікус" складніший, в ньому більше відсилок і до світової літератури, і до психоаналізу, і до автобіографічного, тому краще б за нього братися, вже маючи уявлення про автора і його стиль. Друге: постать автора, його неймовірна біографія, важать багато, тому це той випадок, коли перед текстом можна і варто читати або слухати про нього, наприклад, кілька випусків "Шалених авторок". У більшості випадків я люблю братись за книгу "із чистого листа": спочатку своє враження, а потім критика, але тут спойлерів упіймати складно — головні у "Серафікусі" саме підтексти, сюжет сильно не заспойлериш, а підказки, куди приглядатися, будуть, до речі.

Щодо самого тексту: якщо ви любите дивакуватих, інфантильних і досить противних (неоднозначних, ага) героїв - вам сюди. Мене Комаха (це прізвище головного героя, Серафікус - прізвисько, відсилка до серафічності, особливого ставлення до тілесного і непевної сексуальності), так от мене Комаха бісив, як і, втім, періодично інші герої. Їх там небагато, по суті - химерний любовний (але це не точно) трикутник Серафікус — Корвин — Вер і ще трохи п'ятирічної Ірці (мені паралелі з Лолітою, яка до всього ж і вийшла сильно пізніше, тут абсолютно натягнуті; мала потрібна, щоб відтіняти закидони головного героя — втім, дивіться самі). Всі метання навколо цих зв'язків, виснажливі, але блискуче описані; + дуже цікаві екскурси у минуле кожного з героїв.

Від Києва 1920-х і ранішого я була в захваті, це прекрасно: трохи інтелектуальної біографії міста, елементи побуту, вулиці і ресторани, все це просто зачаровує.
Тому загалом: книга непроста, читати і перечитувати - дуже варто

Цей твір, як і власне Домонтович став для мене дуже приємним відкриттям в українській літературі.

Це дуже прогресивний твір. Це той тип українських творів, які написані давно, але актуальні і зараз, просто інший сетинг і час.

Тут зріло описуються переживання головного героя про романтичні та сексуальні стосунки, сім'ю та дітей. Домонтович показує героя, який холодно дивиться на світ романтики і стосунків, але сам притягує до себе 2-х інших героя і героїню з якими у нього є власні особливі специфічні стосунки і потяги.

Тут є любовний трикутник, але не банальний, а такий як має бути по своїй назві, де кожен зацікавлений кожним і за цим цікаво спостерігати.

Тут і питання прив'язаності, і гомоеротичні натяки (а може і не натяки), і ефектна сильна харизматична героїня жіночий персонаж.

Я дуже рада, що я прочитала цей твій і всім раджу.

📖 "Сучасна людина виробила в собі звичку не мати свого кутка. Вона розірвала пуповину, що зв'язувала її з материнським лоном місця. Відмовилась од почуття спільноти з землею. Зреклася свідомості своєї тотожності з країною. Загубила згадку про свою спорідненість з вітчизною".

📖Моя подорож світом української літератури триває. Це моє перше знайомство з автором і це було прекрасно. Часом боляче, складно, але заворожуюче. Нажаль, Домонтовича не вивчають в школі, а дарма. Можливо, тоді мали би менше людей "без ґрунту"

📖Цей твір написано на початку минулого століття, але зараз він просто шокував мене своєю актуальністю. "Як і інші, він звик, що війна стала повсякденною подробицею буденного життя" - чи ж не про сьогодення написано?

📖Головний герой, Ростислав Михайлович, мистецтвознавець, їде до Дніпра, аби вирішити долю історичних споруд, на які накинули оком більшовицькi діячі - спостерігаємо зіткнення різних світоглядів. В книзі змальована доля української інтелігенції в часи тотального державного страху перед спробами вийти за рамки дозволеного, затвердженого

📖На відміну від сучасних динамічних авторів, стиль написання того часу плавний, повільний. Тут не про "ой, а що ж там далі?", тут хочеться смакувати кожне речення. Мене вразила краса мови автора, прекрасні глибокі описи міст, природи. В кожному слові відчувається любов до України, її людей

📖Просто чудово автор змальовує історію кохання головного героя. "Ми загубили початки й кінці. Ми йшли в безмежність, де не було нічого, окрім неситої порожнечі нездійсненного бажання. Ми пережили всі спокусити солов'їної ночі. Піддалися всім принадам ночі. Пізнали всі небезпеки співу солов'їв".... Як же гарно, правда?

Чому я так довго не читала цього автора? Тому що у нього був роман з дружиною мого улюбленого Миколи Зерова, тому що він працював на радянські спецслужби, тому що .... Ви зрозуміли, що доля цього письменника була дуже карколомною. І важко мені ставитися до його творчості неупереджено. Але я це зробила, прочитала два відомих твори автора. Висновок - однозначно вони інтелектуальні.

Кількість сторінок наче зовсім невеличка, але у мене складалося враження, що їх принаймні вдвічі більше. Ну, ви зрозуміли, наскільки мені це цікаво читалося.

Хоча "Доктор Серафікус" сподобався, деякі ідеї професора-аскета мене дуже зацікавили, повороти долі - також. Вкотре переконалася, що аскетами часто стають тому, що не було реальної спокуси і можливості. І цей роман якраз це і доводить. Сумбур і порядок - мішанина думок, дій, обставин. Доволі цікава, але, чесно скажу, дещо елітарна література. Кого мало цікавить життя 20 років або психологічні відхилення - буде нудьгувати.

Але це другий роман, перед тим треба прочитати "Дівчину...". А ось тут взагалі ці дивні любовні, чи псевдо любовні шмарклі, божевільна поведінка, протиріччя ідей і вчинків мене просто діставали. Ну, не люблю я такого та ще й так детально.

"Бажання, сховані й притлумлені вдень, прокидаються вночі. У нічних снах вони набувають реальности, і людина пізнає нарешті те, що поза цим, може, назавжди лишилося б для неї не відомим і не уявленим. Коли б люди не бачили снів, може, вони ніколи не довідались би про те, що існує. Тільки в снах розкривається справжній сенс наших бажань".

Але ж, враховуючи, що мова написання творів дуже цікава і навіть дещо відрізняється від сучасних норм, прочитаю ще й другу книгу автора, хоча це не точно)