Скажу чесно, що мені важко об'єктивно оцінювати цю книгу. Це ж класика... А я з класикою на "Ви" та з великої літери. Сказати, що мені не сподобалося - не можу і сказати, що сподобалося - теж не можу. Щось посереднє. Не буду коментувати сюжет, бо саме він видався мені дивним, а краще акцентую свою увагу на плюсах. ☘️ Цитати. Їх не багато, але я собі стікерами відмітила всі, які запали в душу. "Така доля людини, що має справу з книжками. Книголюби, які все своє життя проводять у бібліотеках, приходять до бібліотеки з любови до книжок, щоб серед книжок загубити її". ☘️ Стиль написання тексту. Це було поетично. Захоплювали красиві слова і звороти, описи. ☘️ Примітки у кінці книги. Ну це моя особлива любов. ☘️ Пояснення слів і скорочення. Теж таке люблю читати.

Ох, книга, після якої лишається довге «такоє» відчуття. Чесно кажучи, не дуже сподобалась мені. Атмосфера холодна, герої якісь відсторонені, ніби не живі люди, а символи, створені лише для того, щоб показати — любов може бути іронічною, незручною і навіть трохи абсурдною. Тема кохання тут, безперечно, цікава. Домонтович розглядає її не як щось романтичне, а швидше як інтелектуальну гру, де кожен маніпулює почуттями, а щирість здається розкішшю. Я, якщо чесно, позабувала всі імена (бо всі там однаково дивні), але от ту жіночку, яка крутила одразу обома чоловіками, я б, вибачте, трішки придушила ?. Її хитрість межує з жорстокістю, і дивує, як спокійно герої сприймають ці емоційні маніпуляції. Сам пан Комаха... ну такоє. М’якотілий, розгублений, постійно в пошуках сенсу, але не здатний зробити бодай один рішучий крок. Не люблю таких чоловіків — здається, ніби він живе в теорії, а не в реальному світі. Можливо, в цьому й задум автора — показати людину інтелекту, що втратила контакт із життям. Але емоційно це не чіпляє. Попри все, не можу сказати, що книга погана. Вона цікава саме як психологічний експеримент, як портрет доби, коли інтелект переважав почуття. Просто — не мій тип літератури.

Книга, яку я купила через анотацію, яка обіцяла мені історію кохання, але історії кохання так і не сталося станом на 49% книги, коли власне я і закинула читати цю книгу) були якісь марення гг, а потім невеличка інтрижка під кінець літа, після якої почалося чортішо з думками і я не могла то слухати, і зрозуміла що я більше кайфую від голосу в навушниках, ніж від історії

Мені пощастило прочитати "Великодню класику"! Не буду першою, але висловлю захоплення від дизайну обкладинки, який розробила Лада Касьяненко?! До речі, яйце, якщо потерти і досі ароматне??. Тепер щодо змісту - приємно вразив. І це ще одна Велика Подяка колективу науковців, що працювали над антологією! Найперше, - вірші ?! Підібрані зі смаком і любов'ю до України й українського❤️. Це і мій улюблений "На Великдень на соломі..." Тараса Шевченка - напівдитячий та напівжартівливий. Більшість віршів обов'язково містять у сюжеті одвічні Великодні символи - Паска, Крашанка (Писанка), Хрест. Але іноді автори віршів для надання більшої урочистості та ефекту піднесення додають образ дзвонів, як у Б.-І. Антонича: "Дзвони грають шовково, осяйно, бароково..." Щодо прозових творів українських письменників ХVIII-XX ст., треба зазначити, що більшість з них розповідають про події або напередодні, або під час свята Великодня. Автори намагалися через оповідачів передати всю красу Великодня і водночас важку, кропітку працю у підготовці до свята. Мабуть, це йде від наших пращурів, які з такою теплотою передавали наступним поколінням любов і шану до традицій. Моя прабабця вважала Великдень найголовнішим святом! Окремо хочу зазначити ще тему святкування на чужині, у неволі (твори М. Чернявського, П. Феденка). Наскільки щемко і важко давалися українцям Великодні поза Батьківщиною ?. Тому особливо Актуально зараз, під час повномасштабної Війни, звучать слова М. Чернявського: "Тяжко бути в таку ніч (мається на увазі, напередодні Великодня) десь далеко від рідного краю, від сім'ї і, блукаючи між чужими людьми, прислухаючись до чужої радості, ловити слухом чужий сміх, в серці точити, капля по краплі, гірку отруту самотини". Тож, прочитавши антологію, раджу її як дітям, так і дорослим! Ви не лише познайомитися із малознаними творами про Великдень, а й відчуєте на Смак всю Велич і Красу цього українського традиційного свята! Оцінка 10 з 10!

Якщо коротко відповісти на питання: "про що книга?", то вона про життя, любов і конструктивізм. А якщо вже писати довше — то як же прекрасно, що в нашій літературі є настільки якісна література. По-перше, як написано — це насолода просто у кожному реченні. По-друге, динаміка — ви точно не занудьгуєте. По-третє, які ж дійсно переконливі персонажі — окрім того, що віриш кожному з них, ще й дуже співчуваєш. Ну і звичайно — культурний загальноєвропейський контекст — після таких творів жодним мітам про "літературу стражденного села" просто не лишається місця. Загалом — всім рекомендую

Віктор Петров-Домонтович-Бер. В українському просторі суперечлива особистість, як і його персонажі. Роман (або ж філософсько-інтелектуальна повість) "Дівчина з ведмедиком" описами радянського життя дуже нагадав "Ми, живі" Айн Ренд. Стосунки між вчителем та дівчиною-підлітком - "Лоліту", яку я не читала, але половину фільму глянула. Загалом твір про "Дівчину..." мені сподобався, дарма що персонажі часто дратували, але дратували менше, ніж у "Докторі Серафікусі". А це теж емоції, через які твори запам'ятаються. Особливо розлютив вибір Зини. Тобто якщо жінка проти шлюбу, то в Домонтовича для неї тільки такий шлях? ? Отож обидва твори цікаві з огляду психологічного розбору дій героїв. І лексика, і правопис теж можуть вас здивувати.

Серафічний (належний до вищих сфер) - Василь Хрисанфович Комаха ("цар/володар мух") - доктор Серафікус (янгол Серафим). - Ось так прозивався головний герой твору, тобто, як на мене, в його образі відбувались коливання від найвищого до найнижчого, а різні життєві буденні ситуації часто були доведені до абсурду, бо в героя немає золотої середини, міри, усюди він впадає в крайності. Доктор Серафікус, він же Комаха, чи то взірець інтроверта, чи то нещасної закомплексованої людини? Адже опис його зовнішності різко контрастує із його фахом та способом життя. ? І спіткалась йому ця "фейм фаталь" Вер, і перевернула його світ, і мучиться ця людина-комаха... Цікаво було читати з точки зору психологічного змалювання образу доктора Серафікуса і водночас упізнавати ці образи людей у зовнішньому світі.

Вчора закінчила аудіокнигу, а сьогодні вже думаю, що треба паперову перечитати. Там багато думок, на яких я б хотіла зупинитися і замислитися ретельно. Якщо порівняти «Доктора Серафікуса» з «Дівчиною ..» , то для мене Доктор на першому місце. І що вражає у Домонтовича - так це які прогресивні й сміливі думки були у людини 100 років тому. Мабуть, тут вже мої прогалини й упередження про той час.