Війна з тильного боку

«Невидима, але надійна спільнота»

Книги Андрія Любки зачаровують своєю оригінальною архітектурою, з елементами спогадів, внутрішнього діалогу автора, з описом буденного і неповторного  життя кожного українця і, головне, справжнім диханням цілісного і повноцінного буття людства. Неформальність, щирість комунікації, власне, – від серця до серця, від металевої кружки з «ідеально приготованим еспресо» до  дизельного генератора (збірка есеїв «Війна з тильного боку». С. 11).

Важко на папері передати жагучу цікавість до текстів Андрія Любки, до всього, до найменших деталей його творчості. Як описати словами свої перші, як проліски, відчуття, думки, оцінки від прочитаного? Складно, але можливо, враховуючи суб’єктивність будь-яких літературних розповідей – бо кожна його книга, кожен його текст, звернення на Ютуб-каналі саме обертається до тебе, читач, глядач, тим боком, тими «рисами», якими саме забажає автор.

Україна, дивовижне Закарпаття в книгах Любки, від нині для мене – духовне  дзеркало людського життя, мій творчий плацдарм для аналізу багатьох подій з життя сьогодення, де я переживаю містично радісні відчуття добра, допомоги, підтримки, спілкування, натхнення і літературного свята, де доброзичливість, культура, мова, спогади, чистота думок, царство спокою, миру відчиняє дверцята до усіх сердець, які шукають шляхів творчості, аби гідно пройти свій земний шлях.

Книги Андрія Любки мають своє особливе, одухотворене обличчя – мудрої любові до життя, діяльнісного виміру письменника в творчих актах народження думок, що закликають сучасника плекати гідність, самоповагу української нації, особистості, поваги до природи, історії, культури, мистецтва, літератури, освіти, через першість книги над суто матеріальними вимірами життя.

Ця збірка есеїв, своєрідний щоденник автора, що містить у собі багато переживань та рефлексій щодо початку повномасштабного вторгнення; про пошук своєї ролі в цій війні. Але найголовніше, ця книга про людей, їх силу і незламність духу, про єдність та щиру віру в перемогу України.
Неодмінно рекомендую до прочитання!

Є тексти про українців і для них. А є – про, але не для. Різниця завжди відчутна, бо насправді між "для" і "не для" – світлові роки з історій, переживань та сенсів, тому стояти перед вибором "для кого писати" – це обирати стиль, мову та наративи, які, покидаючи або не покидаючи межі України, мають на меті підтримати щось або підважити, узагальнити або деталізувати, підсвітити або лишити поза кадром. І здається, нова книжка Андрія Любки, "Війна з тильного боку" – це текст, де автор повною мірою так і не визначився з планетою, на яку крізь сотні світлових років мала б вирушити книжка.

Кожен з нас дізнався щось нове про власне «Я», коли настало 24 лютого – так і Андрій Любка, відомий український письменник та поет, раптово для колишнього себе, став волонтером. У своїй книзі «Війна з тильного боку» автор рефлексує зміни, що відбулися з ним під час повномасштабного вторгнення та фіксує сувору українську реальність, документуючи стійкість та силу своїх співвітчизників та співвітчизниць.

Андрій Любка як завжди потрапляє у саме серце. Я всією душею обожнюю його коротку прозу, і ця книжка – не виключення. Вона трохи інша, серйозна та актуальна. Автор описує свій волонтерський досвід з початку повномасштабного вторгнення, перші дні війни, роздумує над поняттями «культурного фронту», ставленням іноземців до війни та оплакує загиблих.

Я назбирала небагато слів після прочитання цієї книжки. Ти її ковтаєш розділ за розділом і переживаєш все разом з автором. Кожна історія — унікальна, читати її серед перших — велика честь. Але я б дуже і дуже хотіла, щоб ця книжка ніколи не потрапила мені до рук. Щоб я знала Андрія Любку через "МУР" і "Саудаде". Щоб історії, які описані в книжці, ніколи не відбулися. Бо читати це дуже боляче, бо хочеш, щоб усі, вже занесені в Книгу Мертвих, продовжували жити своє мирне щасливе життя.