Месопотамія

Якби у нас була школа, де навчали би письменницькій справі по книжках іменитих письменників, література від Сергія Жадана могла би увійти до хрестоматії. Однак! Я ніколи, за будь яких обставин, не вважатиму допустимим вживання нецензурних слів у творах авторів, не зважаючи на рівень майстерності. Якби не слово "якби", дозволене для практичного використання, тоді нічого крім похвали на адресу нашого сучасника не знайшло би свого місця в цьому дописі. Не лінуюся вживати це слово (ви помітили), бо, насправді, якщо почистити цензурою "Месопотамію", вона не втратила би рівня і популярності. Усе найкраще, що може бути в авторському стилі, я шукаю, у першу чергу, в діалогах, у репліках героїв. І невимушені словесні звороти явно відрізняються від бажань багатьох сучасників бути письменниками попри одноманітність, шаблонність їхньої мови, бідність їхнього лексикону. Читаючи Жадана, зчитуєш реальність. У зшитку його роздумів почуття, характери, внутрішній світ людей і письменник вправно і невимушено описує його. Таким чином я, читач, легко стаю частиною авторських творів, постійно готовий вигукнути: наскільки правий Жадан! В оповіданнях книжки є видимий шар і є те, що насподі, тобто, погляд на людину з точки зору її власної подачі і сторона, яку знають лише наближені. Шляхетний чоловік легко перетворюється на цинічного негідника, коли "медаль" перевертається. Так от, яж і кажу, твори Сергія Жадана могли би бути рекомендованими широкому колу читачів якби не містили в собі баласту, що отруює мову. Шкода! Ех, Сергій Жадан, Сергій Жадан!

Гарне чтиво, з цікавим поглядом на світ людини, з деякими філософськими нахилами, але не надто відірваними від реальності. Однак іноді я відчувала себе застряглим у тексті, у безвиході, у мене було відчуття, що я не рухаюся вперед. Коли я долала такі уривки, читання знову йшло як по маслу. Можливо, це було моє сприйняття або мій настрій, але, можливо, це також був текст.

Але в цілому я задоволена, ставлю максимальну оцінку, бо післясмак вирішує!

"Месопотамія" Сергія Жадана - це збірка оповідань, об'єднаних не лише спільним місцем дії - містом Харковом, але й спільним настроєм та атмосферою. Це розповіді про простих людей, про їхнє життя, радощі та печалі, мрії та розчарування.

Оповідання з "Месопотамії" не мають чіткої сюжетної лінії, вони більше схожі на замальовки з життя, на калейдоскоп людських доль. Але саме це робить їх такими цікавими та правдивими. Читач ніби стає свідком життя харків'ян, знайомиться з їхніми проблемами та радощами, співпереживає їм та намагається зрозуміти їхні вчинки.🙌
10/10