Є тексти про українців і для них. А є – про, але не для. Різниця завжди відчутна, бо насправді між "для" і "не для" – світлові роки з історій, переживань та сенсів, тому стояти перед вибором "для кого писати" – це обирати стиль, мову та наративи, які, покидаючи або не покидаючи межі України, мають на меті підтримати щось або підважити, узагальнити або деталізувати, підсвітити або лишити поза кадром. І здається, нова книжка Андрія Любки, "Війна з тильного боку" – це текст, де автор повною мірою так і не визначився з планетою, на яку крізь сотні світлових років мала б вирушити книжка.

Кожен з нас дізнався щось нове про власне «Я», коли настало 24 лютого – так і Андрій Любка, відомий український письменник та поет, раптово для колишнього себе, став волонтером. У своїй книзі «Війна з тильного боку» автор рефлексує зміни, що відбулися з ним під час повномасштабного вторгнення та фіксує сувору українську реальність, документуючи стійкість та силу своїх співвітчизників та співвітчизниць.

Андрій Любка як завжди потрапляє у саме серце. Я всією душею обожнюю його коротку прозу, і ця книжка – не виключення. Вона трохи інша, серйозна та актуальна. Автор описує свій волонтерський досвід з початку повномасштабного вторгнення, перші дні війни, роздумує над поняттями «культурного фронту», ставленням іноземців до війни та оплакує загиблих.

Я назбирала небагато слів після прочитання цієї книжки. Ти її ковтаєш розділ за розділом і переживаєш все разом з автором. Кожна історія — унікальна, читати її серед перших — велика честь. Але я б дуже і дуже хотіла, щоб ця книжка ніколи не потрапила мені до рук. Щоб я знала Андрія Любку через "МУР" і "Саудаде". Щоб історії, які описані в книжці, ніколи не відбулися. Бо читати це дуже боляче, бо хочеш, щоб усі, вже занесені в Книгу Мертвих, продовжували жити своє мирне щасливе життя.

Розпал запеклої боротьби. Війна триває вже більше, ніж півроку. Не найвлучніший час видавати книжки та читати їх, скажете ви. Але влітку 2023 у чернівецькому видавництві Meridian Czernowitz вийшла збірка есеїв Андрія Любки «Щось зі мною не так». Новина про вихід цієї книжки неабияк сколихнула не тільки літературно-мистецьке товариство, а й відданих читачів. Я, наприклад, взагалі, від радощів трохи зі стільця не звалилася – бо коротка проза пана Любки займає окреме місце в моєму серці.

Впіймала себе на думці, що останні роки 4 точно восени в моїй домашній бібліотеці обов’язково з’являється книжка Андрія Любки. І цього буремного року також (при чому відсоток від покупки пішов на ЗСУ). І ось в моїй руках велика за обсягом, але надзвичайно легка в читанні збірка коротких автобіографічних оповідей і роздумів автора про все на світі: від «Улісса» Джеймса Джойса до кравця-рома, який був змушений припинити займатися своєю справою.

Це - не якась там нудна та набридлива збірка. Це книжка пригод і настроїв, реальних історій і автобіографічних вигадок, універсальний порадник і атлас туристичних маршрутів. У цих текстах свідки Єгови п’ють коньяк, Мілан Кундера опиняється в басейні, а водії «мерседесів-спринтерів» женуться за каретами швидкої допомоги. Словом, абсурдно, зате пізнавально, часом меланхолійно, але частіше кумедно.

Цікавим фактом під час читання для мене було те, що Андрій Любка відкривається в цій книжці своїм читачам як людина, яка щиро ностальгує за природою та землею. Його образ сучасного урбаністичного письменника, чоловіка балконів і бетонних джунглів ламається. Натомість перед нами постає людина, яка втомилася від міського галасу і метушні, яка прагне спокою та умиротворення. А ще — клаптик землі для власного саду, де можна працювати восени й відпочивати влітку.

Тому, ввважаю, що всім, кому сподобалися попередні збірки автора «Спати з жінками» і «Саудаде», слід налаштуватися на писання захоплених відгуків у своїх соціальних мережах. Автор обіцяє їх лайкати.

Сучасна українська література розвивається, поповнюючись новими цікавими талановитими іменами.

Одне з ниx – закарпатський поет, прозаїк, есеїст та перекладач Андрій Любка. На ім'я цього письменника бурхливо реагують дівчата – кажуть, що він красунчик. Андрій Любка їм подобається. Він красивий не тільки зовні – а ще пише дуже цікаво та заxопливо і причаровує (принаймні мене – так точно) своєю виваженістю та розумом. Познайомившись з паном Любкою у 2015 році на презентації його роману «Карбід», що відбувалася на базі ПІ «Теплиця», я була приємно вражена і почала активно цікавитись його творчістю, з часом ставши шанувальницею.

У другій половині 2018-го року з-під пера Андрія Любки виxодить роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан». Цікава назва, чи не так? Про нього і про свою творчість взагалі автор розповідав у лютому 2019 на зустрічі в рамкаx проекту «Сxід читає», що відбувався у стінаx Центральної міської бібліотеки ім. М. Петренка. Новий роман Андрія Любки “Твій погляд, Чіо-чіо-сан” міг би перетворитися на соціальний трилер: нетверезий суддя за кермом уникає покарання, а головний герой у тяжкому психічному стані марить убивством під звуки сентиментальної опери Пуччіні.

Розмови з торговцями нелегальної зброї на заправках, голоси в голові, психіатрична лікарня – лишається додати “ненадійного оповідача”, і все, саспенс готовий. Але автор так не робить. Він показує вбивство з різних ракурсів, лишаючи читача напризволяще. Так-так, самі думайте, чи винен суддя і чи справді такою щасливою у шлюбі була загибла дружина головного героя. Водночас “Твій голос, Чіо-Чіо-Сан” – це роман про стосунки у шлюбі, про самовпевненість і спокуту, про те, як різні версії щастя віддаляють людей. І про те, чи справді ми добре знаємо тих, із ким живемо пліч-о-пліч. Що у книжці класного, так це це, що автор наснажує сухоребрі жанрові рамки трилера розповідями про подорожі і про мистецтво.

Та частина, що про кохання, аж пашить цікавими пізнавальними вставками про небанальні мандрівки: ось Марк із Ралукою сходять на Олімп (що, виявляється для них мало не смертельним випробуванням), а тут вони прогулюються “Веселим цвинтарем” у Румунії й фотографуються біля яскравих надгробків. Або ж вирушають до могили Овідія. Чи розгадують загадку картини Тівадара Костки Чонтварі “Старий рибалка”.

Виходить два в одному: трилер і тревелоги, та ще й цікаві факти про мистецтво як бонус. Яскравою частиною сюжету є опера Джакомо Пуччіні “Мадам Баттерфляй/Чіо-Чіо-Сан”: її любить Ралука і саме на неї приїздить Марк, щоб оплакати втрату. Засоціювавши невибагливий сентиментальний сюжет твору із долею самої Ралуки, читач припустить, що, можливо, її чоловік виявився не надто далекоглядним у версії щастя своєї дружини. Саму ж оперу описано так смачно, що хочеться негайно купувати квитки в театр або принаймні послухати фінальну арію Мадам Баттерфляй у виконанні Марії Каллас або Соломії Крушельницької.

Отже, роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» вартий прочитання. Бо книга дуже цікава і відірватися від неї просто неможливо, поки не перегорнеш останню сторінку. Але все одно буде xотітися ще.