Кримський роман» бере за душу бо читаєш і переживаєш всі трагедії, прикрощі, радості, сподівання, надії та розчарування останніх двадцяти років, які відбувалися в Криму.

Авторка Анастасія Левкова, не кримчанка але зробила масштабну роботу та втілила історію Криму дуже цікаво: крізь призму дорослішання трьох подруг дівчат кримської татарки, українки та росіянки. Мені здається, що усю суть про зміст роману передає літературознавець Ростислав Семків: «Це роман етнографічний – про багату культуру кримських татар і складну суміш культур у Криму. Інтелектуальний – про відшукання ідентичності. Історичний – про хворобливі злами в Криму від 1980-х до наших днів».

Книга цікава але я не можу сказати, що читається вона легко але ж вона спонукає кожного замислитись про свою ідентичність!

Свій примірник я подарувала кумі, яка з Феодосії й вже багато років не може потрапити додому... Кримський роман — книга, яка варта прочитання, обов’язково знайдіть для неї час!
Після першого прочитання, через декілька місяців я повернулася до неї ще раз і прослухала в аудіоформаті!

«Витязь і Вірлиця» Наталії Довгопол — це дивовижна мандрівка в часи, коли історія й магія перепліталися у загадковий танок. Роман відкриває читачеві не лише сторінки української історії, але й безмежний простір сповнений давніх міфів та стародавньої магії.

Загадковий Дубовий Гай, древлянські ліси й чарівний перстень Смерті створюють незабутню атмосферу казки, що оживає з кожною сторінкою.
У центрі сюжету — незвичні герої, кожен із яких проходить власний шлях перетворення. Купець-гульвіса Андрій, який кидає виклик долі й стає витязем. Своїми вчинками на прикінці книги він демонструє, що навіть у найтемніші часи можливо знайти в собі силу для подвигів. Його історія — це приклад, як віра та мужність можуть змінити не тільки власну долю, а й долю рідної землі.

Образ дівчини-вірлиці Ляльки додає роману особливого шарму. Її вміння перевтілюватися та прагнення свободи символізують зв’язок людини з природою та магією, яка захована у світі навколо нас.

Наталія Довгопол майстерно переплітає міфологію, історичний контекст і романтичне фентезі. Хоча роман наче й казка але одночасно порушує глибокі теми: пошук власного шляху, відданість, боротьбу з темрявою як у зовнішньому світі, так і в самому собі.

«Витязь і Вірлиця» — це не просто історія пригод і чарівництва. Це розповідь про нову епоху героїв, яка надихає вірити, що навіть у найважчі часи є місце для сміливості, любові й надії. Книгу раджу тим, хто цінує яскраве фентезі, насичене національним колоритом і магічною атмосферою.

«Кохана» — це болісна історія про рабство, пам’ять і провину, яка буквально пронизує до глибини душі. Тоні Моррісон майстерно веде читача між минулим і теперішнім, відкриваючи нестерпні рани, які залишила після себе жорстокість рабства.

Мене особливо вразило, як авторка через дрібні деталі створила атмосферу часу, коли життя людини могло нічого не важити. Кожна маленька ознака зневаги до темношкірих поступово складається в гору, яка гнітить, а потім розчавлює. Попри весь цей біль, у романі немає ненависті до всіх білих — лише до тих, хто здійснював зло.

Мені здається, привид Коханої — не просто надприродний елемент, це метафора травми, яка не відпускає, змушуючи Сет знову й знову повертатися до того, що, здавалося б, залишилося позаду.

Читати «Кохану» нелегко. Стиль Моррісон складний, насичений натяками й метафорами. Мабуть саме ця складність робить роман таким пронизливим. Це історія, яка змушує зупинитися, відчути біль героїв і замислитися над тим, як важливо не дозволяти минулому поневолювати нас знову…

Анотація розповідає всі подробиці про сюжет книги (прогорніть фото). В мене виникло резонне запитання: читати або не читати, бо начебто і так все ясно?!
Але ж вирішила спробувати, і зрозуміла — воно того варте! Написано цікаво та лаконічно! Новий для мене жанр — який автор називає юридичним трилером. Я ще ніколи не читала таких трилерів, а також про буденне життя юристів, прокурорів, адвокатів… Автор розкрив це досить цікаво й підвів до того, що багатьом з юристів «дуже важко забути про справу й зосередитись на нормальному житті».

В шалену спеку вдома вбито дружину одного з найбагатших людей Сієтла й підозрюють її чоловіка, якого головна героїня адвокатка Кіра Дуґґан й буде захищати. Паралельно судовому процесу Кіра грає партію в шахи, бо підлітком була шахинею. Це наче гра в грі, бо шахова партія ніби відображає битву між прокурором Міллером Амброуза і Кірою, яка відбувається в суді. Кіра майстерно продумує не лише наступний хід, а й багато ймовірних ходів суперника в обох битвах. Але чи вдасться їй виграти в суді, бо за лаштунками цієї справи стоїть ще один сильний гравець?

Мені сподобалось те, що всі сюжетні лінії доведені до логічного кінця, а їх багато!
Це й судовий процес, й ставлення до нього всіх персонажів, проблема алкоголізму, стосунки в парі, родинні стосунки, великі гроші та інше (не буду спойлерити).
А от не сподобався момент, який автор назвав «крутим поворотом» в своїй книзі. Знов ж таки, до спойлерів вдаватися не буду, краще прочитайте й складіть власну думку про книгу!

«Коли тобі випадає нагода змінити життя, будь готова на все, аби це сталося. Світ нікому нічого не дає. Ти мусиш сама здобувати бажане. Якщо ти отримаєш від мене якийсь урок, то нехай це буде він.»

Шлях до успіху тернистий та підступний! В головну героїню одночасно ненавидиш і закохуєшся в неї. Історія про життя голівудської зірки Евелін Г’юґо, повної, з одного боку, вдавання та фальші, а з іншого боку — пронизливого кохання та болю. Незважаючи на те, що персонажі вигадані, мені здавалося, що це реальна історія, кожен з персонажів прописаний так що читаєш і бачиш, як вони любили, як пронесли своє кохання крізь роки….

На початку книги Евелін Г’юґо нарешті готова пролити світло на своє гламурне і скандальне життя. Для цього вона обирає нікому невідому репортерку з журналу Монік Грант, це дивує всіх, а найбільше — саму Монік. Чому вона? Чому зараз?
Я довго думала, чому вона вибрала саме Монік у свої біографи, а коли все розкрилося — була не просто здивована, я була в захваті!