Андрій Любка

Ще одна книга, що давно приваблювала мій зір і нарешті знайшлася і прочиталася. Люблю такі книги.

Про що? Про подорожі відомого українського письменниками країнами Балканського півострова, його закриті ґештальти, враження від країн. Це, якщо коротко. А насправді разом з автором ми потрапляємо у нескінченні віражі історичними, політичними, культурними подіями цих країн. Кожна з яких вважає варварами своїх сусідів, не дивлячись на об'єктивні дані, але не себе. Країнами, що не вважають себе балканськими або вважають аж занадто. Ці землі пережили найстрашніші війни, окупації, піднесення, занепади. Конфлікти не закінчилися навіть зараз і не завжди географічні кордони співпадають з кордонами у голові.

"Варвар завжди мусить бути за кордоном — мовним, культурним, державним. Інакше кажучи, варвар не може бути одним із нас. Це — інший, чужий.
Цю тезу можна обернути й навспак: кордони нам потрібні, щоб відділитися від варварів. Захиститися від небезпек з їхнього боку, дикунства й хвороб. Якби варварів не існувало, їх варто було б вигадати."

І є ще одна причина, окрім суто пізнавальної, для читання цієї книги. Не забуваймо, що частина України теж належить до цього культурного феномену. То ж це книга і про нас.

Для мене ідеальною книгою для відпустки є збірка поезій або оповідань. А саме зараз — "Так ніхто не кохав. Антологія української поезії про кохання" від видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.
Чому поезія? Бо не треба слідкувати за розвитком сюжету, можна просто насолоджуватись короткими образами, які малюють в голові вірші. Моменти кохання, захоплення, розлуки. Можна в будь-яку хвилину перерватись і насолодитись прочитаним.

Ця збірка особлива своєю різноманітністю тем і авторів. Тут ви знайдете поезії, створені такими майстрами та майстринями слова, як Тарас Шевченко, Микола Вороний, Михайль Семенко, Максим Рильський, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна, Олекса Стефанович, Олена Теліга, Дмитро Павличко, Іван Малкович, Юрій Іздрик, Іван Лучук, Сергій Жадан та багатьма іншими. У книзі можна прочитати вірші як відомих і визнаних авторів, так і відкрити для себе нові імена. Кожен знайде щось до свого смаку.

Що стосується оформлення книги, то вона, як завжди, - на висоті! Розкішна тканинна обкладинка з золотим тисненням, закладинка-ляссе, цупкі сторінки і зручний шрифт роблять її надзвичайно привабливою та практичною. Книга заворожує своєю ніжністю і красою.

Ця збірка — справжній скарб для всіх, хто цінує поезію. Вона дозволяє не лише насолоджуватися красивими словами, а й відчути глибину і тонкість почуттів, як бачать їх поети. Кожен зможе знайти в них щось близьке серцю і відкрити для себе нові грані любові та ніжності. Ця книга не лише прикрасить вашу полицю, але й наповнить душу теплом і трепетом чистих почуттів.

Завдяки "Варварам" я пережила 35-градусну спеку в липні, ур-ра-а! Щоб це все набуло якогось сенсу, я просто уявляла, цмулячи каву під вентилятором, що я на Балканах.
І реготала — від "народно позориште" та поетичних читань у Чорногорії в мене досі істерика. Не пам'ятаю, коли останній раз книга змушувала мене сміятись.
В мене тепер три улюблених слова - "позориште", "срећа" та "понос". І я дуже шкодую, що не можу їх нікуди вставити у діалог українською.

А тепер — вкрай серйозна нота. Найбільше я ціную цю книгу за філософію в дії. Бо можна безкінечно теоретизувати на тему варварства, фронтиру та історії. А самим рушити в подорож, не розгинаючись в автівці та не просихаючи від ракії та вина, щоб побачити все на власні очі, слабо?

Що сказати, додому їхати не хотілось. Не хотілось, щоб книга завершувалась (на Словенії був майже плак-плак). А потім захотілось. А потім ні.

Одним словом, дякую за цю подорож-життя! Хоч хтось з нас доста поподорожував цього літа! Нехай і в минулому.

Є тексти про українців і для них. А є – про, але не для. Різниця завжди відчутна, бо насправді між "для" і "не для" – світлові роки з історій, переживань та сенсів, тому стояти перед вибором "для кого писати" – це обирати стиль, мову та наративи, які, покидаючи або не покидаючи межі України, мають на меті підтримати щось або підважити, узагальнити або деталізувати, підсвітити або лишити поза кадром. І здається, нова книжка Андрія Любки, "Війна з тильного боку" – це текст, де автор повною мірою так і не визначився з планетою, на яку крізь сотні світлових років мала б вирушити книжка.

Кожен з нас дізнався щось нове про власне «Я», коли настало 24 лютого – так і Андрій Любка, відомий український письменник та поет, раптово для колишнього себе, став волонтером. У своїй книзі «Війна з тильного боку» автор рефлексує зміни, що відбулися з ним під час повномасштабного вторгнення та фіксує сувору українську реальність, документуючи стійкість та силу своїх співвітчизників та співвітчизниць.

Андрій Любка як завжди потрапляє у саме серце. Я всією душею обожнюю його коротку прозу, і ця книжка – не виключення. Вона трохи інша, серйозна та актуальна. Автор описує свій волонтерський досвід з початку повномасштабного вторгнення, перші дні війни, роздумує над поняттями «культурного фронту», ставленням іноземців до війни та оплакує загиблих.

Я назбирала небагато слів після прочитання цієї книжки. Ти її ковтаєш розділ за розділом і переживаєш все разом з автором. Кожна історія — унікальна, читати її серед перших — велика честь. Але я б дуже і дуже хотіла, щоб ця книжка ніколи не потрапила мені до рук. Щоб я знала Андрія Любку через "МУР" і "Саудаде". Щоб історії, які описані в книжці, ніколи не відбулися. Бо читати це дуже боляче, бо хочеш, щоб усі, вже занесені в Книгу Мертвих, продовжували жити своє мирне щасливе життя.

Розпал запеклої боротьби. Війна триває вже більше, ніж півроку. Не найвлучніший час видавати книжки та читати їх, скажете ви. Але влітку 2023 у чернівецькому видавництві Meridian Czernowitz вийшла збірка есеїв Андрія Любки «Щось зі мною не так». Новина про вихід цієї книжки неабияк сколихнула не тільки літературно-мистецьке товариство, а й відданих читачів. Я, наприклад, взагалі, від радощів трохи зі стільця не звалилася – бо коротка проза пана Любки займає окреме місце в моєму серці.

Впіймала себе на думці, що останні роки 4 точно восени в моїй домашній бібліотеці обов’язково з’являється книжка Андрія Любки. І цього буремного року також (при чому відсоток від покупки пішов на ЗСУ). І ось в моїй руках велика за обсягом, але надзвичайно легка в читанні збірка коротких автобіографічних оповідей і роздумів автора про все на світі: від «Улісса» Джеймса Джойса до кравця-рома, який був змушений припинити займатися своєю справою.

Це - не якась там нудна та набридлива збірка. Це книжка пригод і настроїв, реальних історій і автобіографічних вигадок, універсальний порадник і атлас туристичних маршрутів. У цих текстах свідки Єгови п’ють коньяк, Мілан Кундера опиняється в басейні, а водії «мерседесів-спринтерів» женуться за каретами швидкої допомоги. Словом, абсурдно, зате пізнавально, часом меланхолійно, але частіше кумедно.

Цікавим фактом під час читання для мене було те, що Андрій Любка відкривається в цій книжці своїм читачам як людина, яка щиро ностальгує за природою та землею. Його образ сучасного урбаністичного письменника, чоловіка балконів і бетонних джунглів ламається. Натомість перед нами постає людина, яка втомилася від міського галасу і метушні, яка прагне спокою та умиротворення. А ще — клаптик землі для власного саду, де можна працювати восени й відпочивати влітку.

Тому, ввважаю, що всім, кому сподобалися попередні збірки автора «Спати з жінками» і «Саудаде», слід налаштуватися на писання захоплених відгуків у своїх соціальних мережах. Автор обіцяє їх лайкати.

Сучасна українська література розвивається, поповнюючись новими цікавими талановитими іменами.

Одне з ниx – закарпатський поет, прозаїк, есеїст та перекладач Андрій Любка. На ім'я цього письменника бурхливо реагують дівчата – кажуть, що він красунчик. Андрій Любка їм подобається. Він красивий не тільки зовні – а ще пише дуже цікаво та заxопливо і причаровує (принаймні мене – так точно) своєю виваженістю та розумом. Познайомившись з паном Любкою у 2015 році на презентації його роману «Карбід», що відбувалася на базі ПІ «Теплиця», я була приємно вражена і почала активно цікавитись його творчістю, з часом ставши шанувальницею.

У другій половині 2018-го року з-під пера Андрія Любки виxодить роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан». Цікава назва, чи не так? Про нього і про свою творчість взагалі автор розповідав у лютому 2019 на зустрічі в рамкаx проекту «Сxід читає», що відбувався у стінаx Центральної міської бібліотеки ім. М. Петренка. Новий роман Андрія Любки “Твій погляд, Чіо-чіо-сан” міг би перетворитися на соціальний трилер: нетверезий суддя за кермом уникає покарання, а головний герой у тяжкому психічному стані марить убивством під звуки сентиментальної опери Пуччіні.

Розмови з торговцями нелегальної зброї на заправках, голоси в голові, психіатрична лікарня – лишається додати “ненадійного оповідача”, і все, саспенс готовий. Але автор так не робить. Він показує вбивство з різних ракурсів, лишаючи читача напризволяще. Так-так, самі думайте, чи винен суддя і чи справді такою щасливою у шлюбі була загибла дружина головного героя. Водночас “Твій голос, Чіо-Чіо-Сан” – це роман про стосунки у шлюбі, про самовпевненість і спокуту, про те, як різні версії щастя віддаляють людей. І про те, чи справді ми добре знаємо тих, із ким живемо пліч-о-пліч. Що у книжці класного, так це це, що автор наснажує сухоребрі жанрові рамки трилера розповідями про подорожі і про мистецтво.

Та частина, що про кохання, аж пашить цікавими пізнавальними вставками про небанальні мандрівки: ось Марк із Ралукою сходять на Олімп (що, виявляється для них мало не смертельним випробуванням), а тут вони прогулюються “Веселим цвинтарем” у Румунії й фотографуються біля яскравих надгробків. Або ж вирушають до могили Овідія. Чи розгадують загадку картини Тівадара Костки Чонтварі “Старий рибалка”.

Виходить два в одному: трилер і тревелоги, та ще й цікаві факти про мистецтво як бонус. Яскравою частиною сюжету є опера Джакомо Пуччіні “Мадам Баттерфляй/Чіо-Чіо-Сан”: її любить Ралука і саме на неї приїздить Марк, щоб оплакати втрату. Засоціювавши невибагливий сентиментальний сюжет твору із долею самої Ралуки, читач припустить, що, можливо, її чоловік виявився не надто далекоглядним у версії щастя своєї дружини. Саму ж оперу описано так смачно, що хочеться негайно купувати квитки в театр або принаймні послухати фінальну арію Мадам Баттерфляй у виконанні Марії Каллас або Соломії Крушельницької.

Отже, роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» вартий прочитання. Бо книга дуже цікава і відірватися від неї просто неможливо, поки не перегорнеш останню сторінку. Але все одно буде xотітися ще.

Андрій Любка "Саудаде" 📖. Збірка оповідань.
Оповідання різні за характером, настроєм, зі своєю історією.
Одне із них вражаюче про художницю Діну, яка дякуючи пензлеві в концтаборі, спасла собі життя.
Також ви дізнаєтеся, як приготувати човлент.
Ви ніколи не задумувалися, хто складає гороскопи? А що таке "саудаде"?
Якщо ти заробляєш чи вмієш ти правильно витрачати ці гроші?
Це, та багато ще цікавого дізнаєтеся із даної книги.
До речі, книгу дістала з автографом, чому дуже рада.

Люблю всі збірки есеїв Андрія Любки. Коли не маю часу на читання роману, відкриваю "Саудаде" і читаю декілька оповідань.
Дуже сподобалося, як автор описує, що ж таке "Саудаде".
Після прочитання книжки я захотіла вийти на двір о 5-тій ранку і йти порожніми вулицями Ужгорода, а потім читати книжки, перекладені Андрієм Любкою.

Обережно!!! Книга витягує з апатії і викликає непереборне бажання бронювати квитки і готелі!
Довго я думала, яку книгу взяти в мандрівку в Чорногорію цьогоріч. І мені потрапила в руки "У пошуках варварів". "Складна" - думала я, хотілося якогось пляжного чтива. Але пригадуючи свою довоєнну подорож Братиславою, Віднем, Загребом, Любляною і мультикультурним Сараєво запакувала в переповнену валізу таки "Варварів" Любки...
Одним словом, я не прогадала з вибором книги. А розділ про Чорногорію взагалі бомба. Підписуюсь під кожним словом. Ржала на весь готель в 6 ранку. Чесно.
Розбудив Андрій мої апетити до Трієсту і ятрить рану мрії про Афіни.
Коли ми виграємо війну я обов'язково поїду по деяких пам'ятках з книги. Рекомендую до прочитання в часі відпустки (або не відпустки)!

Оскільки назва збірки есеїв "Саудаде" із португальської означає "меланхолію та тугу за чимось", то вона залишила помітний слід у серці, після її прочитання. Історії у цій книзі переплетені спільними рисами та сюжетом, але водночас є неповторними та оригінальними. Із сторінок видання виринають персонажі та їхні відчуття у певний час та в певному місці. Книга надихає на пошуки пригод, нових відкриттів та неймовірних зустрічей. Яскраві описи пейзажів, колоритних вузеньких вуличок, місцевих жителів, морського узбережжя та гірських масивів дозволяють поринути у вир подій, які майстерно описав автор. Кожен для себе знайде найкращу історію, якими наповнена ця збірка та дізнається багато цікавої інформації. Прочитати книгу можна за 1 вечір, а от враження після себе вона залишить надовго у Вашій пам'яті.

Наразі це єдина книжка Андрія Любки, яка мені відверто не сподобалася.
Я різко негативно ставлюся до неповаги до жінок і до алкоголізму, а тут і те, і інше. Смішно мені не було.

Ця збірка - моя найулюбленіша з усіх книжок Андрія Любки. Спочатку взяла її в бібліотеці, бо сподобалася обкладинка). Пізніше купила з автографом автора, щоб мати можливість перечитатувати. Є смішні оповідання, а є такі, після яких хочеться відкласти книжку і якийсь час подумати, побути зі своїми думками.

"Береш книжку в руки, надягаєш окуляри, але ще якусь мить хочеться ні про що не думати, тобто думати про все на світі водночас".