Андрій Любка

Почалося цікаво, але по ітогу абсолютно не сподобалось до чого звелося!
Плюс — стигматизація абортів — одразу величезне НІ цій книзі!

Неймовірно ніжні, чуттєві, палкі вірші у цій збірці! Як гарно писав Микола Вінграновський – не передати словами. Раджу до прочитання, якщо ви кохаєте або хочете відчути це почуття. Повага видавництву за якісний папір та наповнення. Я в захваті!

Книжка Андрія Любки і його доньки Уляни "Казкето-дуркето" від видавництва "Чорні вівці" – це історія про вечірні ритуали, які знає кожен тато чи мама. Вони прекрасно розуміють, що вкладання дітей спати – це справжній екстремальний вид спорту. 🤭

Ось, що робить кожна непосида перед сном:

🥛 П’є водичку.
🍞 Їсть хлібчик, адже "я цілий день нічого не їла, чесно!"
🚽 Пісяє (можливо, навіть двічі – для надійності).
🐈 Бере котика в ліжко.
🧸 Шукає іграшку (оооооон ту, та не цю, іншу).
🤗 Обіймає всіх.
📚 Слухає казочку на ніч, бо ж як без цього заснути?

Кожен тато чи мама впізнають у цих моментах свої вечори. І ось, щоб урятувати ситуацію, книжковий тато вигадує для Соломійки казку про дуркетинців – маленький пустотливий народ, який живе в дитячому садочку й обожнює бешкетувати.

А ще тато з Соломійкою вигадують власну мову, додаючи до слів "хвостик" -ето. Моя Стефанія так реготала над цими словами, що навіть почала використовувати їх у щоденному житті. 😄

Були ми в захваті й від ілюстрацій! Малюнки Ольги Ребдело передають тисячу й одну емоцію дітей: від веселощів до хитрих планів.
Коротше, книжка "Казкето-дуркето" — це мастрідето для всіх родинето! 😉

На вигляд смачна,колір,тиснення,закладка,тонка хрустка бумага.Зміст неперевершений.

Чудова книга, наповнена поезією про любов, на всі смаки. Така гарна, що милує око. Видання якісне. Книга допомагає ознайомитися з українською літературою краще. Хороший подарунок для людини, яка захоплюється поезією.

Отримала цю книгу в подарунок, коли її неможливо було вполювати. Такі різні і такі прекрасні вірші наших авторів. Є про що подумати, посміятись тапоплакати. Чудова книга як на подарунок, так і у власну бібліотеку.

Неймовірна книга. Скільки кохання на її сторінках. Так романтично, що я прочитала вже двічі!
Це ідеальна книга для будь-якого настрою, з нею можна дійсно відпочити, не треба слідкувати за сюжетом, просто і щиро насолоджуватись. Вона може стати прикрасою бібліотеки і прекрасним романтичним подарунком.
Щиро вдячна Івану Малковичу за таку прекрасну антологію.

"Так ніхто не кохав. Антологія української поезії про кохання" — це збірка, яка зачіпає найглибші струни душі, наповнюючи серце одночасно болем і красою. Кожен вірш у цій антології — це не просто слова, це емоції, переживання, пристрасті, які живуть у кожному з нас, і які знаходять свій відгук у найтонших куточках серця.

Я була вражена тим, як українські поети змогли втілити в своїх рядках всю складність і багатогранність кохання. Це не лише емоції від зустрічі з коханою людиною, але й сум, розлука, невиправдані надії, що залишають по собі біль. Поезія, яку зібрано в цій антології, вражає своєю щирістю і глибиною. Вірші — це справжні твори мистецтва, де кожне слово, кожен образ продовжує звучати в душі ще довго після того, як ти закриваєш книгу.

Читати "Так ніхто не кохав" — це немов поринути у саму сутність кохання, відчути його смак, його біль і його світло. І хоча кожен поет вкладає в свої слова частину себе, у кожному з цих віршів я знаходила відгук своїх власних почуттів. Тут є все — від ніжності та захоплення до розчарування і туги. Це не просто антологія, це справжній емоційний калейдоскоп, який розкривається перед тобою в найрізноманітніших відтінках.

Ця книга стала для мене не просто читанням, а цілим досвідом. Вона нагадала мені про те, як важливо цінувати кохання в усіх його формах — як у моменті щастя, так і у хвилини гіркоти. І хоча слова поетів часто звучать як болючі спогади, вони вчать нас любити глибше і щиріше, не боячись відкривати своє серце.

"Так ніхто не кохав" — це вірші, які не просто читаються, а відчуваються. Це емоційна подорож через усі відтінки кохання, яка залишає у душі теплий слід і дарує відчуття того, що ти не один у своїх почуттях.

Ще одна книга, що давно приваблювала мій зір і нарешті знайшлася і прочиталася. Люблю такі книги.

Про що? Про подорожі відомого українського письменниками країнами Балканського півострова, його закриті ґештальти, враження від країн. Це, якщо коротко. А насправді разом з автором ми потрапляємо у нескінченні віражі історичними, політичними, культурними подіями цих країн. Кожна з яких вважає варварами своїх сусідів, не дивлячись на об'єктивні дані, але не себе. Країнами, що не вважають себе балканськими або вважають аж занадто. Ці землі пережили найстрашніші війни, окупації, піднесення, занепади. Конфлікти не закінчилися навіть зараз і не завжди географічні кордони співпадають з кордонами у голові.

"Варвар завжди мусить бути за кордоном — мовним, культурним, державним. Інакше кажучи, варвар не може бути одним із нас. Це — інший, чужий.
Цю тезу можна обернути й навспак: кордони нам потрібні, щоб відділитися від варварів. Захиститися від небезпек з їхнього боку, дикунства й хвороб. Якби варварів не існувало, їх варто було б вигадати."

І є ще одна причина, окрім суто пізнавальної, для читання цієї книги. Не забуваймо, що частина України теж належить до цього культурного феномену. То ж це книга і про нас.

Для мене ідеальною книгою для відпустки є збірка поезій або оповідань. А саме зараз — "Так ніхто не кохав. Антологія української поезії про кохання" від видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.
Чому поезія? Бо не треба слідкувати за розвитком сюжету, можна просто насолоджуватись короткими образами, які малюють в голові вірші. Моменти кохання, захоплення, розлуки. Можна в будь-яку хвилину перерватись і насолодитись прочитаним.

Ця збірка особлива своєю різноманітністю тем і авторів. Тут ви знайдете поезії, створені такими майстрами та майстринями слова, як Тарас Шевченко, Микола Вороний, Михайль Семенко, Максим Рильський, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна, Олекса Стефанович, Олена Теліга, Дмитро Павличко, Іван Малкович, Юрій Іздрик, Іван Лучук, Сергій Жадан та багатьма іншими. У книзі можна прочитати вірші як відомих і визнаних авторів, так і відкрити для себе нові імена. Кожен знайде щось до свого смаку.

Що стосується оформлення книги, то вона, як завжди, - на висоті! Розкішна тканинна обкладинка з золотим тисненням, закладинка-ляссе, цупкі сторінки і зручний шрифт роблять її надзвичайно привабливою та практичною. Книга заворожує своєю ніжністю і красою.

Ця збірка — справжній скарб для всіх, хто цінує поезію. Вона дозволяє не лише насолоджуватися красивими словами, а й відчути глибину і тонкість почуттів, як бачать їх поети. Кожен зможе знайти в них щось близьке серцю і відкрити для себе нові грані любові та ніжності. Ця книга не лише прикрасить вашу полицю, але й наповнить душу теплом і трепетом чистих почуттів.

Завдяки "Варварам" я пережила 35-градусну спеку в липні, ур-ра-а! Щоб це все набуло якогось сенсу, я просто уявляла, цмулячи каву під вентилятором, що я на Балканах.
І реготала — від "народно позориште" та поетичних читань у Чорногорії в мене досі істерика. Не пам'ятаю, коли останній раз книга змушувала мене сміятись.
В мене тепер три улюблених слова - "позориште", "срећа" та "понос". І я дуже шкодую, що не можу їх нікуди вставити у діалог українською.

А тепер — вкрай серйозна нота. Найбільше я ціную цю книгу за філософію в дії. Бо можна безкінечно теоретизувати на тему варварства, фронтиру та історії. А самим рушити в подорож, не розгинаючись в автівці та не просихаючи від ракії та вина, щоб побачити все на власні очі, слабо?

Що сказати, додому їхати не хотілось. Не хотілось, щоб книга завершувалась (на Словенії був майже плак-плак). А потім захотілось. А потім ні.

Одним словом, дякую за цю подорож-життя! Хоч хтось з нас доста поподорожував цього літа! Нехай і в минулому.

Є тексти про українців і для них. А є – про, але не для. Різниця завжди відчутна, бо насправді між "для" і "не для" – світлові роки з історій, переживань та сенсів, тому стояти перед вибором "для кого писати" – це обирати стиль, мову та наративи, які, покидаючи або не покидаючи межі України, мають на меті підтримати щось або підважити, узагальнити або деталізувати, підсвітити або лишити поза кадром. І здається, нова книжка Андрія Любки, "Війна з тильного боку" – це текст, де автор повною мірою так і не визначився з планетою, на яку крізь сотні світлових років мала б вирушити книжка.

Кожен з нас дізнався щось нове про власне «Я», коли настало 24 лютого – так і Андрій Любка, відомий український письменник та поет, раптово для колишнього себе, став волонтером. У своїй книзі «Війна з тильного боку» автор рефлексує зміни, що відбулися з ним під час повномасштабного вторгнення та фіксує сувору українську реальність, документуючи стійкість та силу своїх співвітчизників та співвітчизниць.

Андрій Любка як завжди потрапляє у саме серце. Я всією душею обожнюю його коротку прозу, і ця книжка – не виключення. Вона трохи інша, серйозна та актуальна. Автор описує свій волонтерський досвід з початку повномасштабного вторгнення, перші дні війни, роздумує над поняттями «культурного фронту», ставленням іноземців до війни та оплакує загиблих.

Я назбирала небагато слів після прочитання цієї книжки. Ти її ковтаєш розділ за розділом і переживаєш все разом з автором. Кожна історія — унікальна, читати її серед перших — велика честь. Але я б дуже і дуже хотіла, щоб ця книжка ніколи не потрапила мені до рук. Щоб я знала Андрія Любку через "МУР" і "Саудаде". Щоб історії, які описані в книжці, ніколи не відбулися. Бо читати це дуже боляче, бо хочеш, щоб усі, вже занесені в Книгу Мертвих, продовжували жити своє мирне щасливе життя.