Не фанатка поезії, але... ...рими і верлібри Сергія Жадана не можуть не зачіпати. І справа зовсім не в культі особистості і званні класика сучасної літератури [ми знаємо, що подібні звання з місяця н...читати далі →
От скажу вам, що поезію Жадана варто читати дозовано, бо якось водночас "накриває" і "попускає", і депресивні таємні думки виводить вона (себто поезія) швидко назовні, але й емоцій суперечливих дарує...читати далі →
Попри релігійність образу, не чекайте богобоязні й трепету. Жадан пише про Марію-звичайну жінку, з її розлуками, страхами, хвилюваннями. Зрештою, хіба ж нам усім не випала подібна доля: необхідність п...читати далі →
я не знаю, як писати відгук на збірку віршів. це так особисто і так важко – передати усі римовані почуття крізь прозу відгуку. я не можу сказати що кожен з віршів у цій збірці сподобався мені, але в к...читати далі →
Найлегше заняття в часи війни – ненавидіти чужих. Найважче – досягати порозуміння. Навіть зі своїми. Але треба намагатися, інакше війна ніколи не закінчиться. А щоб порозумітися, необхідно розмовляти. З ким завгодно, як завгодно і про що завгодно. Головне – не втрачаючи людяності, тобто любові й уваги.
У поетичній збірці «Життя Марії» Сергій Жадан розмовляє про найдорожчі листи і спалені мости, втрачені місця і зруйновані міста. Розмовляє римованими віршами й верлібрами, власними і перекладеними словами. Розмовляє зі своїми й чужими, зі святими й не дуже, з убитими військовими і живими біженцями, з Рільке, Мілошем і, звісно, з нами. Щоб врятувати – якщо не нас, то хоча би наших дітей.
Котолог
