"...в цьому світі, перевернутому догори дриґом, правди можна чекати лише від дітей..."
"Усе життя тепер стало бінарним. Правда й кривда. Доброй й зло. Битися чи здатися. Війна без права на нейтралітет..."
"ОСТАННІЙ ПОТЯГ ДО ЛОНДОНА"
МЕҐ ВЕЙТ КЛЕЙТОН
Книголав
"Немає часу на сльози" - саме таку назву мають мемуари унікальної жінки Гертруди Вейсмюллер-Меєр, яку десятки тисяч дітей звикли звати просто "тітонька Трюйс".
Немає часу на сльози, коли мова йде про лічені хвилини, під час яких ти можеш прийняти для себе рішення, хто ти є: сторонній спостерігач, чи єдиний, хто стане проти зла. Врешті, один - це завжди більше ніж нуль, чи не так? Кожен математик підтвердить.
Немає часу на сльози, але ти плачеш, де б не розгорнув цю чудову книгу, яку нещодавно видали українською. Бо читати про горе дітей завжди важко. А також тому, що чудово знаєш, як це проводжати рідних на евакуаційний потяг, коли не знаєш, коли побачиш їх знов.
Немає часу на сльози, бо треба діяти. Заради майбутнього. Саме так прожила життя неймовірна жінка, що стала головною героїнею книги "Останній потяг до Лондона" Міґ Вейт Клейтон. Її звали смішним довгим іменем Гертруда, але хто з дітей може таке вимовити? Тому вона стала Трюйс... Рятівницею світу... Організаторкою знаменитого "Кіндертранспорту". Бездітною жінкою, на могилі якої написано: "Мати 1001 дитини..."
1936 рік щаслива родина власника шоколадної фабрики Ноймана живе безтурботним життям у Відні. В сім'ї підростають двоє синів: Вальтер і Штефан. Штефан - старший хлопчик, любить книжки і мріє стати письменником. Він, разом зі своєю подругою Зофі-Геленою насолоджуються юністю і свободою бути собою. Але в мрії так часто втручається історія... Чи ми про це не знаємо? І ось, в Відень, де живуть діти, заходять нацисти. І ми спостерігаємо, як вчоршні сусіди, цивілізованні виховані європейці стають звірами, що цькують і знищують всіх, на кого вкаже рука Гітлера. І ось, Штефан вже переховується у міських катакомбах, а його подруга плаче за мамою, яку уводить гестапо. Скільки такої молоді: дітей, юнаків і дівчат знищила війна?.. Але іноді доля посилає на землю особливих янголів, що не допустять до загибелі невинних. І спробують врятувати бодай когось...
В іншій країні Європи - дощових Нідерландах, живе особлива жінка. Вона саме такий янгол, що не маючи власних дітей, поставила собі на меті врятувати якомога більше чужих.
Авторка багато розповідає про зло, за яким "стурбовано" спостерігає весь світ. І лише одиниці починають діяти. Трюйс Вейсмюллер - це реальна історична постать, що врятувала від концтаборів десятки тисяч єврейських дітей. Вивозячи їх захованими під спідницею, в кошику для пікників, чи цілими потягами по 600 чоловік. Фактично, вона - це справжній Шиндлер в спідниці. Врятованих дітей Трюйс перевозить спочатку до Нідерландів, а згодом до Британії, яка одна(як завжди) допомогає тим, хто потерпає від жорстокості і тиранії. Врятовані діти згодом стануть письменниками, композиторами, інженерами, лікарями, а один з них - навіть отримає Нобелівську премію. Тож, рятуючи їх, тітонька Трюйс рятувала майбутнє.
Сцени прощання батьків і дітей, адже дорослих нацисти не випускали, - це складна частина книги. Але це правда, яку багато хто забув. Важко читати про прощання рідних назавжди. Важко бачити в очах ще живих тінь смерті.
Чи врятує Трюйс Штефана, Вальтера і Зофі? Читачеві ще треба багато понервувати перш, ніж дізнається. Важка тематика врятованих дітей-сиріт, розлучених братів і сестер також додає оповіданню сліз. Але наближається День пам'яті жертв Голокосту і читати подібні твори потрібно. Як завжди в книгах на цю тему для себе виділяю головне: рятується той, хто дбає про інших, хто допомагає, хто підтримує, не втрачає сили духа. Мабуть, доля завжди береже таких людей.
Ну, і зло, що сіється, завжди повертається до рук, які сіяли. Адже доля одного з головних анти-героїв книги, теж реальної особи - Адольфа Айхмана загально відома. Її вирішив "Моссад", вже після війни. Тому всім військовим злочинцям слід би було цікавитися наслідками. Доки не пізно.
Я багато читала про Голокост і цю книгу хочу виділити саме виписаним психологічним фоном, що чудово вдався авторці. Особистий героїзм на тлі безпорадності і байдужості цілого світу. Чим не привід прочитати? Адже: "...сміливість - це не відсутність страху, а готовність йти вперед попри нього".
Це зворушлива і надихаюча історія про звичайних людей, які обʼєднуються проти зла, ставлять під загрозу власне комфортне життя, щоб допомогти іншим. Звичайно, емоційно важких моментів тут багато… Який біль відчували батьки, коли, задля порятунку, віддавали своїх дітей у чужі руки, не маючи навіть надії відшукати потім своє дитя. А діти💔 Які ж сильні і розумні ці маленькі створіння, і які важкі випробування випали на їхню долю.
На кожній сторінці напруга, страх і відчай крокують поряд зі співчуттям, героїзмом та вірою. Мужність і винахідливість Трюйс перед зростаючою небезпекою не могли не вражати. Це історія про особистий вибір, про те, що в будь-яких умовах є сильні духом, які не зраджують своїм ідеалам і принципам.
– Можливо, Йопе, саме тому Господь і не дав нам дітей, – тихо мовила Трюйс. – Бо була вища потреба, цей шанс урятувати стількох чужих. Можливо, Він звільнив нас від тягаря вибору й ризику лишити власних дітей сиротами.❤️🩹
Цим романом авторка мала на меті вшанувати Гертруду Вейсмюллер-Меєр та дітей, яких вона врятувала, а також всіх людей, завдяки яким «Кіндертранспорт» став можливим.
Вже багато разів писала, але повторюся знову - я ОБОЖНЮЮ книги, де дізнаюся щось нове! Ця книга не вийняток, бо я нічого не знала про програму «Кіндертранспорт», яку очолювала реальна жінка Гертруда Вейсмюллер - Меєр («тітонька Трюйс»).
Рятувальна операція, яка відбулася за 9 місяців до початку Другої світової війни. Її суть полягала у перевезенні та розміщенні на території Великобританії єврейських дітей.
Більше 10 тисяч дітей отримали шанс на життя завдяки цієї хороброї і відважної жінки!
Взагалі читаючи такі книжки я розумію, скільки імен, скільки героїв губить історія…
Ця книга про любов і надію, про людей які попри все, кинулися на боротьбу зі злом, ризикуючи власним життям робили великі справи, про людей яким «не все рівно»…
І про політику… Якій, на жаль, все рівно…
І про те, з чого все почалося, і всі ми знаємо, до чого призвело…
Емоційно дуже складна книга, розуміти, як батьки з власної волі віддавали своїх дітей, знаючи, що ніколи більше не побачать.
Діти, які вже у потягу ставали дорослими…
Штефан та Зофі не вийняток… Заможний хлопець єврей, який в одну мить втрачає все, і дівчинка німкеня, мати якої потрапляє під приціл фашистів, бо не мовчить… Чи вдасться їм вибратися з цього пекла на землі?
«- Можливо, Йопе, саме тому Господь і не дав нам дітей, - тихо мовила Трюйс. - Бо була вища потреба, цей шанс урятувати стількох чужих.
Можливо, Він звільнив нас від тягаря вибору й ризику лишити власних дітей сиротами».
10\10
