"ЛЮДИНІ НЕОБХІДНО БУТИ КОМУСЬ ПОТРІБНОЮ"

Чи може у людини початися друге життя у 63? Звісно, може, вважає Фредрік Бакман і наводить приклад довжиною у чудову книгу "БРІТТ-МАРІ БУЛА ТУТ".
Коли все в житті йде на пси, а існувати у старих обставинах немає сил, в тебе завжди є вихід, і чим дивніший, тим кращий! Чому б, наприклад, не стати тренером дитячої команди з футболу, зовсім не розуміючись на грі?
Або не оселитися у богом забутому містечку і довести всім, що надія є навіть там?
Або не підсадити щура-одинака на споживання "Снікерсів" настільки, що він стає щасливішим і знаходить подружку?
Або не потoвaришувати із колишньою чемпіонкою країни, що зовсім втратила віру у себе?
Або, чому б не закохатися знову?
Або поїхати у Париж, адже він так довго чекав на тебе?
Або все це зробити разом, та ще і протягом кількох тижнів?! Брітт-Марі не з тих, хто сумнівається, вона обирає все і одразу. А ми отримуємо добру смішну і зворушливу розповідь, що розворушує у душі надію і віру у краще! Люди, читайте Бакмана, - це письменник, який вміє зробити світ кращим!

Зберігаю трохи цитат про Брітт-Марі і, звичайно ж, про футбол, який є другим головним героєм цiєї чудової книги.
⚽️"ФУТБОЛ - ДИВНА ГРА, БО ВОНА НЕ ПРОСИТЬ, ЩОБ ЇЇ ЛЮБИЛИ. ВОНА ВИМАГАЄ"
⚽️"Людські істоти - це єдині представники тваринного світу, які усміхаються, щоб показати мироблюність, тоді як усі інші тварини показують зуби, щоб виразити загрозу"
⚽️"Коли маєш справу з милими хлопчиками, ніколи напевно не знаєш, чим це може закінчитися"
⚽️"І якось уранці ти прокидаєшся, а більша частина життя вже в тебе не попереду, а позаду, і ти не розумієш, як це воно так сталося"
⚽️"У певному віці майже всі запитання, які людина собі ставить, зводяться до одного: як жити далі?"
⚽️"Людина не може вибирати обставини, але може вибирати свої дії"
⚽️"-Футбол змушує життя рухатися далі. Завжди буває новий матч. Новий сезон. Завжди є мрія, що все буде краще. Це гра чудес"

"ДОЛЯ МАЄ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ..."
Які б цинічні і приземлені ми не були, але є час, коли кожен потребує казкових сентиментальних історій з гарним фіналом. Історій про добро, взаємодопомогу, справжні цінності і кохання. І нехай не все в таких історіях правдоподібно, врешті, зараз час Різдва і тому - можливо все.
І якщо вже подумати достатньо довго, яких же ще історій чекати від авторки, яка вважає, що світла фарба для волосся та червона помада можуть змінити ваше життя, а своєчасна усмішка може змінити світ?😊

Меґ напередодні Різдва прилітає до Чикаго із Нью-Йорка. В неї нещодавно помер батько, розпалися стосунки та доведося відмовитися від перспективної кар'єри. Врешті, життя не дуже веселе.
Але вона навіть не очікувала того, що чекає її на новому місці. Адже її тато лишив у спадок цілий дім в старому кварталі міста із низкою не дуже юних пожильців і купою невирішених побутових проблем: від поламаного ліфту до підлоги, що ось-ось провалиться. Кожен на місці головної героїні впав би в розпач, але... іноді життя в найважчі миті підштовхує до нас справжні скарби, які можуть виявитися будь-чим, наприклад: неймовірно гарною вінтажною сукнею; родиною справжніх друзів; вірним коханням, чи здійсненою мрією, а може - всім переліченим і одразу!

Я дуже рада гарній традиції Книголав : видавати напередодні свят книги з такими історіями. Адже 2-й рік поспіль вони, не дивлячись ні на що, пробуджують той самий дух Різдва, змушують плакати і всміхатися. Дарять читачеві надію на краще.
В моєму рейтингу цього року - це краща різдвяна історія поки що. І нічого, що трохи казкова. Але добра і оптимістична. Рада, що починаю свій обнулений 1-го січня список саме з неї. Адже рік треба починати з чогось світлого і доброго, з вірою у краще. Тому (б'ють урочисті барабани😄😉) : ПЕРША КНИГА РОКУ!!!

Р.S. До речі, ця книга має чудову мораль, а саме: коли твоя мрія здійснилася - віддай річ, що принесла тобі щастя іншому. Адже щастям треба ділитися.
Спробую навчитися цьому в новому році!

☃️"Вдавай, поки не вдасться."

☃️"Ніколи не знаєш , що ховається за масками, які носять люди."

☃️"Ми маємо те, що приймаємо."

☃️"-Ти любиш Різдво, правда?
- В яку ще пору року ми можемо показати своїм сім'ям, як ми їх любимо?"

☃️"Світ потребує більше класики."

☃️"Іноді важко побачити надію серед сум'яття. Але повір, зазвичай вона з'являється наприкінці."

☃️"Хіба не дивно, як найгарніші речі можуть зберігати такі прекрасні й водночас жахливі спогади?"

☃️"Життя теж не казка. Але іноді воно все одно красиве."

"АЛЕ МЕНЕ ЗАХОПЛЮЄ, ЩО ЛЮБОВ МАЄ ТАКУ СИЛУ, ЯКА ЗДАТНА ПЕРЕВЕРНУТИ НАШЕ ЖИТТЯ"

К/ф "Відпустка за обміном"

❄Які інгрідієнти треба покласти в гарну різдвяну історію? Наприклад: трохи несподіваних зустрічей, трохи справжнього кохання, трохи смачних рецептів, трохи красивих суконь, трохи мерехтіння різдвяних вогників, трохи доброти - і врешті отримуєш чудовий рецепт для чудової доброї різдвяної книги!
Чарлі - відома ведуча голлівудського кулінарного шоу, її сестра-близнючка Касс - господарка скромної сімейної пекарні в маленькому, занесеному снігом містечці, що ледь дає раду із загрозою від більш успішних конкурентів. І треба ж було так статися, щоб рівно за 12 днів до Різдва із Чарлі стався нещасний випадок, який змусив її просити сестру помінятися місцями на 12 днів, щоб врятувати свою кар'єру.

Що було далі, розкаже чудова книга Меґґі Нокс "ОБМІН НА РІЗДВО". Адже 12 днів - це так мало, щоб змінити життя, але так багато, щоб знайти ту себе, що була втрачена.

Книга читається дуже легко, викликає позитивні думки, якість друку і обкладинки, як завжди у Книголав на високому рівні. Мабуть, була б чудовим подарунком🎄.
Раджу починати її саме за 12 днів до Свята😊😉. І разом із героїнями- дівчатами відчути казковий дух Різдва! Свято наближається!!!❄❄❄

🎄"Життя надто коротке, щоб чекати, поки подадуть десерт..."
🎄"Усе моє життя пов'язане бантиком передбачуваності, і я не давала собі ані хвилини замислитись над тим, чи дійсно я хочу саме цього"

Для мене вже доброю традицією є на межі двох років читати добрі романтичні історії від #Книголав. Не став винятком і цей рік. І в час, коли світ за вікном пригнічує своєю страшною реальністю, дуже важливо іноді мати змогу поринути в інший ,книжковий, світ, де нема війни, де нема постійного падіння все нижче, де не лякає завтра. А є лише різдвяні вогники, запах імбірних пряників з какао та всі проблеми можна вирішити, якщо стряхнувши, як слід різдвяну снігову кулю, загадати найпотаємніше різдвяне бажання, яке стовідсотково збудеться. І нехай головні герої не зовсім реальні і вчинки їх дуже прогнозовані, але знаєте, я неймовірно втомилася від реальності. Я більше її не хочу. Ну хоча б на декілька магічних днів, коли зустрічаються старий і новий роки.

Цього разу Кортні Коул, яка вже відома українському читачеві своїми романтичними історіями, знов не змінює собі. Коктейль її книги має всі необхідні для різдвяного настрою інґредієнти: одного нещасливого чоловіка; одну жінку, що заплуталася; одного величезного пса, що весь світ вважає своїми друзями; одне загублене в штаті Вайомінґ містечко і одного звичайного чарівника, а може Святого Миколая, що вирішив змінити світ на краще. І все це працює, скажу я вам. Настає вечір, ти розгортаєш книгу і потрапляєш в різдвяну засніжену казку. Я відпочивала з "Різдвяним бажанням", мені з ним було затишно і комфортно. Саме ця книга завершує останній місяць року і саме цей відгук - останній, 163-й, у 2023-му році. Мій список прочитаного завершено.

Тому дякую історії Ноель і Джони за гідний сповнений добра фінал. Цікавим є те, що починала рік я теж книгою Кортні Коул, що має назву "Різдвяна сукня", тому в цьому дійсно є щось казкове, циклічне...
А ще... У мене теж є різдвяна снігова кулька, і завтра, коли стрілки годинника переноситимуть нас в інший рік, мов машина часу, я струхну свою кульку і поки штучний сніг в ній буде падати, загадаю бажання. І най воно збудеться...

🎆"Не варто одразу відкидати щось, тому що воно відрізняється від твого звичайного підходу"

🎆"Але іноді, якщо віриш у щось, ти маєш бути готовий зробити все можливе, щоб це здійснити"

⛸"КЛЮЧКА В КОЖНОГО. ДВОЄ ВОРІТ. ДВІ КОМАНДИ. МИ ПРОТИ ВАС"⛸

Книги Фредріка Бакмана - трохи сипучі піски для читача. Спочатку - ніби нічого особливого, але потроху затягують, а дійшовши до половини - вже не можеш відірватися.
"МИ ПРОТИ ВАС" прочитана...
Потоки сліз витерті...
Слід у душі глибокий...
Важко зібрати думки докупи...
Історія темного, загубленого в тайзі і снігах ведмежого міста Бьйорнстад продовжується.

Головні ідеї з-поміж сотні інших правильних ідей цієї книги:
*ненависть завжди породжує біду;
*суспільство, де троє вигукують неприємні речі, а інший натовп просто мовчить, завжди отримує своє покарання;
*всім, хто інакший, дуже важко жити серед тварин, що називаються людьми...

Звичайно, ми знову зустрічаємо у книзі фон у вигляді хокея, але всі, хто добре знає книги Бакмана, розуміє, що це тільки фон. І знов велика кількість проблем піднята. І як і раніше, найулюбленішим моїм героєм лишається Беньї, і добро і світло все-таки існують навіть в такому темному місті, як Бьйорнстад.

Не дуже сподобалися повтори, адже автор фактично в скроченому варіанті в першій половині книги переповідає нам сюжет "Ведмежого міста", мабуть, простіше було б одразу планувати "Ми проти вас" як продовження, а не окремий роман. Простіше для читача, який знає сюжет першої книги... Але це не заважає знов змусити з цікавістю слідкувати за сюжетом, коли всі старі події нарешті повторені.

Не знаю, може через 100 років якийсь читач відкриє цю книгу і не зрозуміє популярності творів у наш час, але сучасна людина добре відчує все, що хотів сказати письменник, бо ми ходимо з героями його книг одними вулицями.

🏒"...ми заліплюємо все щасливими фотокартками, але нікому не показуємо проміжків в альбомі, де залишається те, що приносить нам біль"
🏒"Просто бувають такі люди, якщо війни нема, вони самі її починають"
🏒"Хокей ніколи не зробить тобі боляче"
🏒"Кожен хоче, щоб йому заплатили, і відрізняє нас лише валюта"
🏒"Батьківські сподівання можуть так легко зачепити їхніх синів"
🏒"Загалом життя завжди дає нам більше приводів для суму ніж для свякування, більше поминальних чарок, аніж келихів за повінчаних"
🏒"Усі ми самотні. Народжуємося самотніми, помираємо самотніми, і самотньо б'ємося"
🏒"Чиясь смерть діє на нас, як телефонний дзвінок - ми починаємо розуміти, що мали сказати, щойно кладемо слухавку"
🏒"Несправедливість- значно природніший стан у цьому світі, ніж справедливість..."
🏒"У неї просто вімкнутий режим виживання"
🏒"- На цьому світі на кожного засранця знайдеться хтось, хто буде його любити"

Для мене Бакман - це той письменник, книги якого обов'язкові для прочитання! Тому всі, що видає #Книголав українською, я обов'язково хочу в свою бібліотеку. Нещодавно вийшла ця манюня - теж новинка від Бакмана. І ось, прочитана.

Хочу сказати, що хоча для українського читача ця книга - новинка. Для автора - це одна з перших проб пера. І це тими, хто прочитав інші його книги, відчувається.

"Що мій син має знати про світ" - це повість, яка складається з коротких частин - есеїв, нотатків. В цих частинах внутрішній діалог, який рано чи пізно веде кожен, хто має щастя бути батьком.
В діалозі розкриваються всі страхи батьківства, всі незграбні спроби бути суперменом для сина. Все, від чого ти хотів би вберегти власну дитину. Всі смішні родинні історії про дорослішання, як дитини, так і мами з татом! В цілому, у посмаку книга лишає легкий сум і тепло. От правда, чого-чого, а тепла тут достатньо!
До того ж книга видана, як особистий щоденник, де між записами батька є невмілі дитячі малюнки сина. Такий підхід додає атмосферності твору.

Головне, від чого хотіла б застерегти тих, хто не читав: не майте аж надто великих очікувань від книги. І тоді все буде добре.
До речі, ця книга відкриває завісу таємниці про деякі подальші образи автора, які він використовував в інших своїх творах. Наприклад, образ симпатичної сусідки Уве схоже списаний з власної дружини. А Брітт-Марі тренувала дитячу команду з футболу, бо сам Бакман не уявляє собі дитинства сина без цієї гри.
Тому спостережливому прихильнику творчості автора буде що побачити і в цій книзі. Але і помітно, що хоккейна трилогія, Уве та інші - у Бакмана ще попереду. Адже майстерність тексті у "Переможцях", наприклад, в рази вища. А от стиль впізнаваний. Хоча б по цитатах.

🎥"-Знаєш, як кажуть місцеві прокурори? Винну людину може засудити будь-хто, але щоб засудити невинного, потрібен особливий спеціаліст"🎥

"НЕ ВІР У ЦЕ" ЧАРЛІ ДОНЛІ

Ну, що ж #Книголав продовжує бути лідером в моєму рейтингу видавництв з найцікавішими книгами, прочитаними цього року. Ще одну з них закінчила вчора і це детектив Чарлі Донлі "Не вір у це".

Неймовірно цікаво закручений сюжет, у якому автор відсилає читача за лаштунки роботи телебачення і створення документальних фільмів про реальних людей.
Головна героїня - продюсерка Сідні Раян знімає фільми про несправедливо засуджених людей, вишукуючи деталі, які пропустив захист. Вона вже має кілька вдалих робіт і людей, що вийшли на свободу після того, як вона розповіла про них у фільмі, коли до неї звертається жінка, на ім'я Грейс Сіболд, що перебуває у в'язниці вже 10 років за вбивство, яке, за її словами, вона не скоювала. Сідні зацікавлюється історією Грейс і вирішує зняти про неї фільм під назвою "Дівчина з "Цукрового берега"". Але починаючи розкопувати все нові і нові подробиці справи, Сідні навіть припустити не могла, до чого врешті приведе її розслідування. А тим часом фільм набирає десятки мільйонів переглядів, і всі чекають карколомного фіналу...

Можу сказати, що мета, яку ставив автор, як він зізнався у подяках, досягнута. Відірватися від книги неможливо. Проковтнула її за 3 дні. Якщо натраплю на інші книги Донлі - 100% придбаю! А вам цікаво, чи вбивця Грейс Сіболд?! Кінцівка змусить вас здивуватися... І ще - придивіться до обкладинки, вона ключ😉.

"Пантеон агентів, які змінили світ, - малий і доступний не всім, й Олег Гордієвський на ньому є: він розкрив внутрішню кухню КДБ у переломний момент історії, відкрив не тільки те, що радянські агенти роблять(і чого не роблять), але і як мислять у Кремлі й що планують, а також змінив уявлення Заходу про Радянський Союз".

"ШПИГУН І ЗРАДНИК", БЕН МАКІНТАЙР, Книголав

Мало яка книга, прочитана мною останнім часом, так поповнила знання, як "Шпигун і зрадник" Макінтайра. Таємниці таких впливових у ХХ столітті спецслужб, як КДБ, МІ6, МІ5, ЦРУ, ПЕТ та інших - ретельно розкриваються на сторінках цього цікавезного шпигунського документального трилера. Автор розповідає одну з найзахопливіших історій у боротьбі спецслужб часів Холодної війни. Мова йде про діяльність полковника КДБ Олега Гордієвського, який перейшов на бік Заходу ще у 1970-х роках і став таємним агентом британської розвідслужби МІ6 у найвищих ланках КДБ.

Автор писав книгу після опрацювання чисельних документальних джерел і інтерв'ю з колишніми офіцерами КДБ, МІ6, ЦРУ, дипломатами і політиками того часу. Але не дивлячись на те, що це нонфікшн, читається, як карколомний трилер, де реальні події набагато перевершують всі видумані сюжети.

Ми детально знайомимося з історичним тлом того часу. Опис життя в СРСР, Данії, Британії, де працював у посольствах Гордієвський. Знайомство з його родиною та пояснення причин, що привели талановитого радянського шпигуна до рішення перейти на бік Заходу. Автор описує бажання головного героя змінити життя у комуністичній імперії, і багато в чому його діяльність сприяла розпаду СРСР. Саме підпільна робота Гордієвського зупинила ядерну кризу і сприяла закінченню Холодної війни і розпаду СРСР. З ним радилися Маргарет Тетчер і Рональд Рейган, він нагороджений найвищими Орденами Британії з рук самої королеви Єлізавети. Але щоб зрозуміти значення підпільної діяльності Гордієвського, можна зазначити лише той факт, що він і досі, через 35 років після героїчної втечі з імперії зла, приречений у країні-спадкоємиці СРСР до смертної кари.

Величезна кількість описаного у книзі вражає. Наприклад, факт, що через тотальне прослуховування іноземних посольств у 1980-х роках в СРСР, британські дипломати обмінювалися думками з власними дружинами, передаючи записки під ковдрою, написані на туалетному папері, щоб легко потім змивалися в унітаз. Або вразив опис обробки взуття потенційних ворогів радянської системи речовинами, запах яких розпізнавали лише собаки. Або обробки одягу і взуття
радіоактивними речовинами, які визначав лічильник Гейгера. Також автор розповідає про застосування "сироватки правди", сильної наркотичної речовини під час допитів.

Але для мене найцікавішою частиною книги лишився опис втечі шпигуна з СРСР. Ці глави проковтнула, не помічаючи часу. Настільки вражає значення суміші професіоналізму та випадку у справі розвідників.

Книгу, однозначно, рекомендую. Хочу зазначити, що читала вже нонфіки про Моссад, КДБ, Bellingcat, але ця книга найсильніша по фактажу і деталям за них усіх. І що казати, нічого ще не скінчено. Боротьба добра і зла, світла і темряви триває.

Цю книгу я прочитала за 2 вечори. З перших сторінок, з передмови упорядника збірки французського письменника Еммануеля Рубена і до останнього твору Андрія Куркова - вона просочена любoв'ю до України, захватом Українським духом, вірністю рідному дому, силі, що дає можливість почати все спочатку, на руїнах, після Перемоги...

Деякі речення і думки були ніби взяті з мого серця, деякі, не буду брехати, здалися дещо штучними. Мабуть, автори і авторки мають різне бачення мети цієї книги, тому вийшло так. А мета - розповісти світові про Україну. Адже, не дивлячись на розміри нашої країни, після початку повномасштабного вторгнення громадяни ЄС мало що про нас знали, а хто ж найкраще розкаже про Україну, як не письменники!

У споминах авторів читач побуває усюди: від Бахчисараю до Полісся, від містечка Луганщини до Ужгорода. Книгу спочатку видали у Франції, і вона викликала захоплення французів. А у українців ця коротка проза викличе ностальгію, нагадає про ту силу, з якою ми любимо рідну землю, заспокоїть та надасть впевненості.
Я вже знаю, що буду тепер шукати інформацію про півострів Трахтемирів, і колись побуваю там, так само, як і в Ужгороді, який давно хотіла б побачити в час цвітіння сакур.
Вирішила в кількох реченнях описати свої враження про кожен твір збірки.
Мій фаворит вказаний, а в іншому - те, що сподобалося, описане більшою кількістю слів.

💙"Точки і дірочки на карті" Богдана Романцова": кожне слово - в серце. А ще я дякую авторці за те, що в її есеї я вперше за 9 років прочитала теплі слова про місто Донецьк.

💛"Улюблене місце -дім" Любов Якимчук: історія про почуття дому, яке ми завжди носимо в собі. Іще про те, що коли втрачаєш один дім, в твоїх силах створити собі новий. Адже все важливе врешті можна помістити в одній валізі.

💙"Дача" Таіс Золотковська: історія про те, чому маленький рідний дім , оточений черешнями завжди важливіший за Лондон і Ніцу.

💛"Обсипаються каштани" Анастасія Левкова: про біль кримських татар.

💙"Українська Атлантида" Любко Дереш: про місце в Україні, де знаходиться "машина Бога", творили Довженко, Параджанов, Шевченко і Гоголь.

💛"Це потрібно прожити" Катерина Бабкіна: про те, як іноді в твоє життя приходить страшна нестримна сила і поглинає під собою усе: твій дім, твій сад, твоїх похованих рідних.

💙"Терикони, троянди, сонце і степ" Володимир Рафєєнко: цей твір змусив мене ридати, бо він про рідне. Про Донбас, про Донецьк. Про те, яким було це місто насправді: не сірим, брудним притоном маргіналів, як модно писати зараз і багато хто навіть з відомих письменників так і пише, хоча ніколи там не бував. А про справжній Донецьк: місто мільйонів троянд, абрикос і териконів, університетів і заводів, парків і "Донбас-Арени". Місце людей, "які трималися більше за промислову чи регіональну ідентичність, аніж етнічну і культурну".

💛Вірші Бориса Херсонського:
"Що ж? Дні війни - це завжди розлука
з мирним життям, віднині й уже навіки,
змінюється кут зору та сприйняття звуку.
Плівкою сорому покриваються прожиті роки..."

💙"Два сердушка" Артем Чех: про невдалий військово-польовий роман і нерозв'язану задачу: чи можна годувати мурах печивом...

💛"Бебі і Пеппі" Олександр Михед: це вже друга збірка короткої прози, де для мене одним із кращих авторів виявляється Олександр Михед. Цього разу історія знов про тварин, тому, як тут встояти?! Автор розказує про поважну кішку з мудрими сумними очима і щеня, що перетворилося на пса війни.

💙"Поле, "бентлі", Крюківщина" Петро Яценко: розповідь, де автор в деталях вихваляється своїм добробутом. Мабуть, вважаючи його основною цінністю.

💛"Найвище озеро в Карпатах" Ірена Карпа: про чорниці, гори і озеро Бребенескул.

💙"Східна межа ареалу буків" Тарас Прохасько: в цьому творі найбільше мені сподобалася назва.😄 А якщо серйозно, то дуууже складними реченнями автор описує любов до Східних Карпат.

💛"Ужгород. Periferia absoluta." Андрій Любка: цей твір в моєму рейтингу визнаний найкращим.❤ Він просочений любов'ю до Ужгорода - обласного центру, який дозволяє побувати в п'яти країнах, не виїжджаючи із рідного міста. Читач дізнається про те, що з Ужгорода ближче до європейських столиць, ніж до Києва. Там не так заварюють каву і наповнюють пасхальний кошик іншими продуктами, ніж у решті України. Автор так талановито закликає відвідати цей "закарпатський Вавілон", що мені прямо дуже захотілося побувати там.

💙"Село Лазарівка та його околиці" Андрій Курков: про затишне Полісся.

Коли ми обираємо книжки для читання: деякі з них - шокують, деякі - тішуть, деякі - розчаровують. Але варто прочитати десятки посередніх книг, щоб врешті натрапити на ТАКУ, як "Кухонний фронт"!

"Кухонний фронт" - зцілив мене від невимовної втоми, розрадив, підняв настрій, вразив змістом, змусив плакати і сміятися, став найкращою історією, прочитаною останнім часом! А в своєму жанрі, можливо просто - найкращим твором! Хочу зазначити, що новинки #Книголав цього року - взагалі особливі. Після емоційного вибуху у "Переможцях", неймовірної інтриги у "Задумі" " Кухонний фронт" - це просто ідеальна книга для затишних вечірніх читань. Це історія, що пробуджує віру у добро, людяність, дружбу, любов до рідної землі з усіма її дарами, любов до родини, ну, і звичайно...любов до готування найсмачнішої їжі, адже, як каже одна з героїнь: "Їжа для неї символізувала любов. Ми годуємо тих, кого любимо".

В першу чергу, я хочу поаплодувати авторці за констукцію і задум книги. Вона не проста, як може здатися на перший погляд. Вона багатошарова і торкається величезної купи питань. Взагалі, на мій погляд, "Кухонний фронт" - це ідеальна книга для обговорювання в книжкових клубах! Адже обговорити там, справді, є що. Отже, на початку твору ми знайомимося з чотирма головними героїнями. Кожна з них пройшла свій шлях до моменту, з якого за ними починає спостерігати читач.

👩‍🌾Одрі- вдова льотчика, що загинув у бою з нацистами і матир трьох синів.
🤵‍♀️Нелл- дівчина-сирота, що працює помічницею кухарки у багатому маєтку.
🧖‍♀️Ґвендолін- сестра Одрі, що вийшла заміж за багатого шахрая, який наживався на військових постачаннях та ще і був аб'юзером в родині.
🧑‍🍳Зелда - шеф-кухарка з Лондона, яку кинув вагітною коханець-мерзотник.

Події роману відбуваються у ІІ Світову у селищі неподалік Лондона.
І от радіо "Бі-Бі-Сі" оголошує конкурс - "Кухонний фронт", де потрібно приготувати 3 страви, використовуючи обмаль продуктів, адже блокада Британії призвела до фактичного голодування населення. Переможниця конкурсу стане ведучою на радіо. "Кухонний фронт" стає для кожної з трьох героїнь омріяною перепусткою в інше, краще життя. До мрії кожна йде своїм шляхом по книзі, доки всі дороги не сходяться в одній точці. І чотири героїні опиняються в одному домі. Паралельно з описами страв і неймовірних хитрощів, які потрібні, щоб їх приготувати, маючи їжу по талонам, авторка розповідає історію кожної. І фавориток у читача просто нема. Співчуваєш всім. І шкодуєш, що виграти може лише одна. Чи все ж ні?...

В книзі ти читаєш не лише про їжу, але і про трагедію родин загиблих військових; про те, як злочинці наживаються на війні, коли народ голодує; про осуд будь-яких вчинків жінок у суспільстві і їх важкий шлях , в порівнянні з чоловіками, до омріяної кар'єри; про страхи матері-одиначки; про військовополонених; про життя під постійною небезпекою бомбардувань, від яких отримують психологічну травму діти. І чи не актуально все перелічене для нас з вами зараз? Моя відповідь: неймовірно актуальне!

Але я не хочу, щоб після мого відгуку склалося враження, що книга тільки про трагедію. Насправді, ні! Ця книга про те, що мрія може здійснитися, якщо ти повіриш у себе. Про важливість рідних людей поряд і значення сім'ї і друзів. Про те, що темні часи колись минуть, а те, яким ти був під час них, залишиться з тобою назавжди. Це книга про мужніх жінок, на яких тримається все. А вони, підтримуючи світ однією рукою, ще і замішують тісто для яблучно-медового пирога. До речі, рецепти всіх страв , приготованих героїнями є в книзі теж.

Тому головна причина , чому я рекомендую цю книгу - вона дає розраду і дарує надію. А що ще крім надії може осяяти туманне майбутнє, яке іноді так лякає. То ж - не позбавляйте себе задоволення і прочитайте "Кухонний фронт"!

Чи можете Ви уявити собі ситуацію, коли людина втрачає сенс життя, бо за короткий період в неї забирають і кохану дружину, і навіть роботу. Жити нема для чого, і чоловік вирішує померти. Він ретельно планує свій відхід: сплачує рахунки, прибирає у квартирі, одягає найкращий костюм з краваткою, навіть все закриває поліетиленом, щоб не забруднилося... АЛЕ у найвідповідальніший момент все руйнується! Відхід у інший світ відкладається для Уве через нових галасливих сусідів, що в'їхали нещодавно і постійно дзвонять у двері...

Здавалось б - невесела історія, але це не так. Бакман малює сірий і одноманітний мінімалістичний світ зовні навколо Уве і при цьому показує багатий і прекрасний внутрішній світ головного героя. Ми знайомимося з історією Уве і бачимо, як права була його дружина, коли казала: "Ти танцюєш всередині себе, Уве, коли ніхто не бачить. І я завжди любитиму тебе за це".

Дійсно, зовні Уве - буркотун, педант та скряга, але всередині він живе за принципом: "Чоловіки є тими, ким вони є, завдяки своїм вчинкам , а не словам". Іноді книга викликає посмішку, іноді - сльози, але точно не лишає байдужою.

Чудовий переклад від Книголав. І ось зовсім новий для мене автор стає одним з улюблених. Точно не зупинюся на одній книжці! Дуже рекомендую всім, хто ще не встиг познайомитися з Бакманом, обов'язково зробити це. Навіть радила б цю книгу і для сімейного читання з дітьми!

Якби всі книги були такими, як "Переможці" Бакмана, життя читачів спинолося б - бо всі б лише читали...
Якби всі книги були такими , як "Переможці" Бакмана жодної читацької душі б не вистачило надовго...
Якби в світі НЕ БУЛО б таких книг, то який сенс такому світу бути?!

Ця історія повністю мене розчавила. Ця історія змусила випасти з життя на кілька днів. Ця історія, як нова ДНК, бо ніхто вже не буде таким, як колись, після прочитання подібних книжок. Адже про мешканців Бйорнстаду кажуть: "Усі ви особливі в цьому місті. Це якийсь інбридінг чи що?", - а читачі, що читали всі 3 книги скажуть, що після останнього рядку останньої третьої частини і ми трохи - Ведмеді із Бйорнстаду. І вже ніколи не будемо такими, як ДО цієї хокейної саги.

Такі книги важко описати кількома реченнями. Адже автор вже традиційно піднімає купу болючих питань. Зазирає в душу читача, ніби просить підтвердження: чи він прав? Чи справді написане існує в світі? Чи робимо ми щось, щоб зробити такий світ кращим? Одна героїня розповідає про те, що в середньовіччі, якщо людина скоїла лихо і не була покарана, вона отримала другий шанс, і мусила зробити добро, наприклад, побудувати собор. І звичайно такі книги, як "Переможці" спонукають читачів будувати власні Собори. А це і є їх основна цінність.

Всі герої 2х перших частин знову в сюжеті, знов Бйорнстад безкінечно змагається з Гедом, але всі віддані шанувальники Бакмана знають, що це дещо більше ніж просто хокейні турніри.
Назва "Переможці" - це данина всім битвами, що проходять герої, де найстрашніша битва - з собою.

На сторінках цієї книги ви багато плакатимете, але і дуже смітиметеся.
В цій частині буде 3 смерті, помруть 2 важливі людини і один дуже важливий собака, але всі вони помруть не марно і нехай це не відштовхне від читання! Якби я колись зустрілася з автором, я б подякувала йому за Беньяміна, за Амата і за сцену гри в хокей, де були щасливими Петер, Бубу, Амат, Столичний і Беньї - це найкраще з того, що я читала останнім часом.

Врешті, ця книга , як життя: тут є смерть, але є і народження; є страшна буря, але є і зоряна ніч у лісі; є корупція політиків, але і чесні журналісти; є злочин, але і кара за нього, нехай і не завжди своєчасна; є кохання і є ненависть; є прийняття різних людей і тих, що відрізняються. Але головне - такі історію відроджують віру у людей і в те, що все не марно. Автор написав таке останнє речення:"...я лиш хочу сказати, що сподіваюся, що ця історія вам щось дала, бо сам я віддав їй абсолютно все, що мав."
І що ж йому відповісти? Тільки попросити не зупинятися, бо такі книги потрібні цій планеті. І може мені лиш здалося, але надія, що наприкінці все ж стоїть багато крапок є...

"...в цьому світі, перевернутому догори дриґом, правди можна чекати лише від дітей..."

"Усе життя тепер стало бінарним. Правда й кривда. Доброй й зло. Битися чи здатися. Війна без права на нейтралітет..."

"ОСТАННІЙ ПОТЯГ ДО ЛОНДОНА"

МЕҐ ВЕЙТ КЛЕЙТОН

Книголав

"Немає часу на сльози" - саме таку назву мають мемуари унікальної жінки Гертруди Вейсмюллер-Меєр, яку десятки тисяч дітей звикли звати просто "тітонька Трюйс".

Немає часу на сльози, коли мова йде про лічені хвилини, під час яких ти можеш прийняти для себе рішення, хто ти є: сторонній спостерігач, чи єдиний, хто стане проти зла. Врешті, один - це завжди більше ніж нуль, чи не так? Кожен математик підтвердить.

Немає часу на сльози, але ти плачеш, де б не розгорнув цю чудову книгу, яку нещодавно видали українською. Бо читати про горе дітей завжди важко. А також тому, що чудово знаєш, як це проводжати рідних на евакуаційний потяг, коли не знаєш, коли побачиш їх знов.

Немає часу на сльози, бо треба діяти. Заради майбутнього. Саме так прожила життя неймовірна жінка, що стала головною героїнею книги "Останній потяг до Лондона" Міґ Вейт Клейтон. Її звали смішним довгим іменем Гертруда, але хто з дітей може таке вимовити? Тому вона стала Трюйс... Рятівницею світу... Організаторкою знаменитого "Кіндертранспорту". Бездітною жінкою, на могилі якої написано: "Мати 1001 дитини..."

1936 рік щаслива родина власника шоколадної фабрики Ноймана живе безтурботним життям у Відні. В сім'ї підростають двоє синів: Вальтер і Штефан. Штефан - старший хлопчик, любить книжки і мріє стати письменником. Він, разом зі своєю подругою Зофі-Геленою насолоджуються юністю і свободою бути собою. Але в мрії так часто втручається історія... Чи ми про це не знаємо? І ось, в Відень, де живуть діти, заходять нацисти. І ми спостерігаємо, як вчоршні сусіди, цивілізованні виховані європейці стають звірами, що цькують і знищують всіх, на кого вкаже рука Гітлера. І ось, Штефан вже переховується у міських катакомбах, а його подруга плаче за мамою, яку уводить гестапо. Скільки такої молоді: дітей, юнаків і дівчат знищила війна?.. Але іноді доля посилає на землю особливих янголів, що не допустять до загибелі невинних. І спробують врятувати бодай когось...
В іншій країні Європи - дощових Нідерландах, живе особлива жінка. Вона саме такий янгол, що не маючи власних дітей, поставила собі на меті врятувати якомога більше чужих.
Авторка багато розповідає про зло, за яким "стурбовано" спостерігає весь світ. І лише одиниці починають діяти. Трюйс Вейсмюллер - це реальна історична постать, що врятувала від концтаборів десятки тисяч єврейських дітей. Вивозячи їх захованими під спідницею, в кошику для пікників, чи цілими потягами по 600 чоловік. Фактично, вона - це справжній Шиндлер в спідниці. Врятованих дітей Трюйс перевозить спочатку до Нідерландів, а згодом до Британії, яка одна(як завжди) допомогає тим, хто потерпає від жорстокості і тиранії. Врятовані діти згодом стануть письменниками, композиторами, інженерами, лікарями, а один з них - навіть отримає Нобелівську премію. Тож, рятуючи їх, тітонька Трюйс рятувала майбутнє.
Сцени прощання батьків і дітей, адже дорослих нацисти не випускали, - це складна частина книги. Але це правда, яку багато хто забув. Важко читати про прощання рідних назавжди. Важко бачити в очах ще живих тінь смерті.
Чи врятує Трюйс Штефана, Вальтера і Зофі? Читачеві ще треба багато понервувати перш, ніж дізнається. Важка тематика врятованих дітей-сиріт, розлучених братів і сестер також додає оповіданню сліз. Але наближається День пам'яті жертв Голокосту і читати подібні твори потрібно. Як завжди в книгах на цю тему для себе виділяю головне: рятується той, хто дбає про інших, хто допомагає, хто підтримує, не втрачає сили духа. Мабуть, доля завжди береже таких людей.
Ну, і зло, що сіється, завжди повертається до рук, які сіяли. Адже доля одного з головних анти-героїв книги, теж реальної особи - Адольфа Айхмана загально відома. Її вирішив "Моссад", вже після війни. Тому всім військовим злочинцям слід би було цікавитися наслідками. Доки не пізно.
Я багато читала про Голокост і цю книгу хочу виділити саме виписаним психологічним фоном, що чудово вдався авторці. Особистий героїзм на тлі безпорадності і байдужості цілого світу. Чим не привід прочитати? Адже: "...сміливість - це не відсутність страху, а готовність йти вперед попри нього".

Ох, давно вже я не читала таких захопливих сюжетів, як в романі "Задум" Дж. Г. Кореліц, що вийшов навесні в #книголав! І це при тому, що розгортаючи книгу, я нічого особливого не очікувала, але я дуже помилялася!

Тільки послухайте про сюжет. Отже на початку книги читач знайомиться з Джейкобом Фінчем Боннером - письменником, який після доволі успішної першої книги, впав у творчу кризу і тимчасово викладає літературну творчість в коледжі. Один зі студентів Джейкоба - Эван Паркер розповідає йому про те, що має задум майбутнього роману, який обов'язково стане бестселером! Джейкоб не дуже вірить, але вмовляє Паркера поділитися і, почувши його ідею, вражено погоджується, що це таки бомба. Сюжет не схожий ні на що. Проходить час, Джейкоб чекає появу роману свого студента, але книги нема. І тоді він починає шукати інформацію про Паркера і дізнається, що той вмер від передозу наркотиками через кілька місяців після їх розмови. Містер Боннер не втримується і пише власну книгу, взявши основною фабулою роману задум Паркера. Проходить кілька років, новий роман Джейкоба на верхівках усіх рейтингів, по ньому знімає фільм Спілберг, книгу обирає Опра Уінфрі для свого читацького клубу. Аж, раптом, одного дня на пошту до успішного письменника приходить лист від невідомого адресату, в якому його звинувачують у крадіжці ідеї. Вже починаючи з цього місця відірватися від книги фактично неможливо. Я читала пів ночі. Спочатку автор описує страждання Джейкоба, який, з одного боку, сам написав книгу, але ідею все ж запозичив чужу. Це дуже гнітить письменника. Чи плагіат це? Цікаво читати пряснення літагентів і юристів про цю ситуацію. Але найцікавіше те, що одного дня Джейкоб вирішує діяти і починає шукати свого анонімного кривдника. Розслідування приводить його до думки, що в своїй книзі він описав реальну історію, та ще і історію злочину. Злочину, свідком якого був Еван Паркер, який не вигадав задум, а просто взяв з життя. І злочинець, прочитавши і впізнавши себе, почав шантажувати його звинуваченням в плагіаті. Який саме злочин описує приголомшливий сюжет книги, і чим скінчиться ця історія - писати не буду. Але можу поручитися, це крута книга! При чому, це така собі прихована в мушлі перлина, адже сюжет набуває обертів повільно. Перші 100 сторінок і не скажеш, що так захопишся. Браво авторці! До речі, погугливши про пані Кореліц , дізналася, що я захоплююся нею давно, просто не знала про це. Адже саме за її книгою знятий чудовий мінісеріал "Знищення" з Ніколь Кідман і Ґ'ю Ґрантом.

Якщо не дивилися, теж дуже раджу!
А книгу раджу однозначно!
Вперше зустрічаю таке переплетення цікавого про письменників, видавців, написання книг - із детективною історією, яка є неймовірно цікавою. І вперше читаю про таку цікаву дилему: чи вважається плагіатом ідея, адже схожих ідей багато? Що важливіше задум, чи втілення? Врешті, тут є що обдумати та обговорити. Круто!

Останньою книгою осені для мене  став роман "Рецепт ідеальної дружини" Карми Браун. Книга чекала на мене вже довгенько і знов шкодую, що відкладала. З перших рядків зрозуміла, що це - моє. По атмосфері - ніби повернулася до "Прислуги" Кетрін Стокетт. Знов 50-ті роки, знов за зовнішньою брехливою ширмою - темні таємниці і навіть злочини родин середнього класу США.
Єдине - тут не про сегрегацію, у всьому іншому - дуже схоже. Книга, на мій погляд, є роздумом про місце жінки у світі. Авторка вирішила подати свої думки, як порівняння доль двох жінок: Неллі - з 1955-го і Еліс - з 2018-го. Ми спостерігаємо за тим, як за цей час змінився світ. Які можливості з'явилися у жінки, а які обставини лишилися такими ж, як раніше.
    Неллі-домогосподарка, що живе під владою чоловіка-аб'юзера, але теж є не такої бідною вівцею, як може здатися на перший погляд. Знайте, вона вас ще здивує.
   Еліс трохи дратувала всю книгу. Проте, завдяки тому, що авторка описує , і переваги, і недоліки героїні - вона вийшла живою. Еліс - піар-менеджерка , яку звільнили і вона змушена призвичаюватися до життя у тіні свого чоловіка, що зовсім її не влаштовує.
    Авторка постійно міксує події з життя обох героїнь, а поєднує їх спільний будинок, в якому, за наказом долі, вони жили в різні епохи.
    Текст пречудовий. Читається легко, і рівень зацікавленності не спадає від початку до фіналу. Авторка ніби глузує з поглядів на роль жінки в минулому, додаючи до кожної глави не лише рецепти домашньої кухні, але і цитати з порадами , як краще догодити чоловікові, щоб бути "ідеальною дружиною", але звичайно, найбільше читача вражає останній рецепт.😄
    Звичайно це дуже феміністична книга. Навіть , я б сказала вона - гімн фемінізму. Але не без влучних аргументів, які добре сприймаються і з ними погоджуєшся. Гендерна рівність в "Рецепті ідеальної дружини" виглядає , як важкий шлях, який пройшло людство за останні 50 років. В той же час , як мені здалося, авторка і іронізує над фемінізмом через образ Еліс. Показуючи дівчину, що була супер-емансипованою, але повернувшись до традиційно "жіночих" справ, стала щасливою.
  Тому мораль , яку побачила я , найбільш влучно вимовлена в 2-й цитаті-епіграфі до мого допису. І ця мораль про те, що не існує спільного рецепту щастя для кожної жінки. Всі ми різні, і якщо одним важлива реалізація в професії і кар'єрі та влаштовує самотність. То інші потребують родини, дітей і чудово почуваються себе за куховарством і доглядом за домом. Головне: не помилитися і обрати те, що зробить щасливою саме тебе.