Кладовище домашніх тварин

Думаю про смерть.

От як так, містере Кінг?

Як так виходить з вашими книгами: читаєш історію, мов дивишся фільм. І все ніби так шаблонно: великий дім, загадкове кладовище, моторошні легенди.

Але відчуваєш між рядків тремтіння ідеї. Як вам вдається вдихнути в свої книги стільки життя?

Смерть.

Вона дихає кожному з нас в шию, не бачить різниці між дорослими і дітьми, чоловіками та жінками.

Не дарма її в культурі зображують з косою, бо вона стирає з лиця Землі людей, мов траву косить: і старі бур'яни потрапляють під роздачу і бутони свіжих квітів.

Переживання і прийняття смерті в "Кладовищі" — провідний мотив. Навколо неї тут зав'яно цілий вихор емоцій: страх, несприйняття, заперечення, що зводить з розуму, межує з безумством.

А ще вагання, жага переступити межу реальності, піти проти законів природи. Хто б встояв, знаючи, що з того світу можна повернути рідну людину? І не кажіть, що ви б про це навіть не думали. Хробачок сумнівів з'їдав би зсередини всю вашу логіку і розумні докази!

Бо ж хочеться лише одного — позбутися болю.

ПО СЮЖЕТУ

Все починається досить мило. Новий дім. Нове життя. Все таке реальне і просте. А потім вас просто затягує в хащі таємниці про кладовище. І все закручується навколо теми смерті і тих думок, які вона вкорінює в людях: про вину, страх, відповідальність.

Коли я вперше читала цей роман в 10 класі, я була вражена. Поруч з історіями про Чіпку і Анну Карєніну це була просто бомба (друга підряд, бо першою мене вразила "Керрі"). А зараз я вже не думаю, що це найстрашніше, що я читала😉

Книга "Цвинтар домашніх тварин" - це суцільний втілений страх. Мова йде про страх смерті, причому, в гіршому своєму прояві – страх смерті близьких людей. Жах, що паралізує волю, блокує логіку, що змушує забути про себе, про закони природи та соціальні норми. Є лише життя і смерть у вічній битві, і поле цієї битви – твоя душа.

Головний герой, працюючи лікарем, зовсім не хоче бути на короткому повідку зі смертю, болісно побоюючись за свою сім'ю. Його дружина, яка в дитинстві травмована цією темою, не може тепер сприймати її без істерики. Сусід їх, наче самозваний провідник між світами живих і мертвих, постійно маячить поруч і підливає олії на рейки. Дорога ще ця з нескінченними фурами. Ну і цвинтар свійських тварин, як язичницьке капище, як маяк, що неухильно притягує до себе і до речей ще більш давніх і зловісних.

Смерть оточує героя, вона закручується навколо нього щільним коконом, лякає своєю невідворотністю. Найгірші кошмари стають реальнішими за справжнє життя. А що робити, якщо кошмари стануть дійсністю? Роби, що робили до тебе інші зневірені, чиї страхи виявилися сильнішими за розум.

Невелика книга читається на одному диханні і вся просочена жахом зламаних людей, жахом, що роками просочував їхній розум, жахом, якого стає так багато, що він готовий захлеснути і вас.