Якщо читати довго і не відриватися (що доволі просто, враховуючи цікавість сюжету), в один момент можна вирішити, що зараз визирнеш на вулицю, а там… триметрова статуя якогось трансформера в обладунках.

Завжди читаючи такі історії захоплююся фантазією автора, оце напевно збіса цікаво жити, коли в твоїй голові можуть народитися такі історії.

Єдиний мінус, звісно, — відсутність другої частини в українському перекладі. Тому моя порада — читайте обов’язково, але далі вибір такий:
а) підтягнути англійську;
б) згадати заклики до обʼєднання суспільства заради спільної мети, які часто вигукують у цій книзі, та гуртом благати КМ-Букс видати другу частину!

Перш за все, мені неймовірно подобається тенденція додавати передмову (чи післямову) сучасних українських авторів до класичних творів. Це підсвічує моменти, на які людина з не найбагатшим читацьким досвідом (я, до прикладу 🙂) не завернула би увагу. Саме в цій книзі передмова написана Вірою Агеєвою і… тут також є перевага — для себе я зрозуміла, що до творів Агеєвої я ще не готова))

У «Без ґрунту» дуже влучно передано емоційний стан 30-х років. Тут нема ніякої історичної хроніки, але у повсякденних подіях прослідковуються дотепер актуальні настрої людей, що живуть у світі, який змінюється та руйнується. «Вони звикають жити в руїнах і серед руїн, немов в чеканні на нову катастрофу, нове знищення, ще страшніше, ще згубніше за попереднє. Свої доми вони обертають в випадкові притулки, хати — в печери або лігва, міста — в переходові табори».

А якою прекрасною мовою пише Домонтович…

Це таке собі смузі: від Голодних ігор тобі, власне, Ігри; дискримінація тих, хто не має магічних сил поряд з возвеличенням тих, хто ці сили має — з купи інших книжок; гіперфіксація на ямочках на щоках — тут Пейден набралась у Маківки.

Загалом, цікаво, хоч і перша половина мені йшла тяжко та ніби якось затягнуто. Подобається завершення, бо інтрига тримається, але без оцього моменту, де переривають історію посеред сцени. Персонажі доволі непогано прописані, аж надто нелогічних дій з їх боку я не помітила. Але ось діалоги якісь ніякі. Очевидний мінус — коректура. Чесно, я не звикла аж надто уважно вчитуватися в кожне слово, але тут то забудуть пунктуаційно завершити пряму мову, то не видалять англійське слово — насправді тупі хиби, які не мали б пройти повз коректора, але якось пройшли. Оце розчаровує значно більше ніж певна неоригінальність самої історії.

У висновку — вважаю книгу переоціненою, вона не настільки неперевершена, щоб виправдати увесь галас навколо неї. Проте, якщо не сподіватися на щось супер нове та неординарне, а на звичайне фентезі з трохи заїждженими тропами, то ця книга окей. Видавцю мінус.